Інтегральні моделі оцінювання ймовірності банкрутства

Назва моделі	Основна формула	Складові формули	Граничне значення
Е. Альтмана, 1983 р.	z = 0,717 х 1 + 0,847 х 2 + + 3,107 x 3 + 0,42 x 4 + + 0,995 x 5	де х 1 — оборотний капітал / сума активів; х2 — нерозподілений (реінвестований) прибу­ток / сума активів; х 3 — операційний прибу­ток / сума активів; х 4 — балансова вартість акцій / позиковий капітал; х 5 — обсяг прода­жу (виручка) / сума активів	z < 1,23 — підприємство збанкрутує у най­ближчі роки
Таффлера, 1997 р.	Т = 0,53 х 1+ 0,13 x 2 + + 0,18 х 3 + 0,16 х 4	де x1 — прибуток від реалізації / коротко­строкові зобов'язання; х 2 — оборотні активи / сума зобов'язань; х 3 — короткострокові зо­бов'язання / сума активів; х 4 — обсяг прода­жу (виручка) / сума активів	Т > 0,3 є свідченням непоганих довгостроко­вих перспектив; Т < 0,2 — банкрутство є більш ніж імовірним
Модель Міністерства фінансів України	z= 1,04 х і + 0,75 х 2 + + 0,15 х 3+0,42 х 4 + + 1,8 х 5-0,06 х 6-2,16	де х 1 — коефіцієнт покриття (ліквідність тре­тього ступеня); х2 — коефіцієнт фінансової авто-номії; х 3 — коефіцієнт оборотності вкла­деного капіталу (активів); х 4 — коефіцієнт рентабельності операційного продажу за Саsh-Flow1; х5 — коефіцієнт рентабель-ності активів за Сash-Flow 2; х 6 — коефіцієнт обо­ротності позикового капіталу	zi -0,55 —фінансовий стан підприєм­ства є незадовільним, воно перебуває у фі­нансовій кризі або вона йому загрожує; -0,55 z 0,55 — однознач-них висно­вків щодо якості фінансового стану зробити неможливо, необхідно провести додатковий експертний аналіз; zі > 0,55 — фінансовий стан підприємс­тва є задовільним
Модель Р. Ліса	2 = 0,063 х 1 + 0,092 x 2 + + 0,057 х 3 + 0,001 х 4	де х 1 — оборотний капітал / сума активів; х 2 — прибуток від реалізації продукції / сума активів; х 3 — нерозподілений прибуток / су­ма активів; х 4 — власний капітал / сума акти­вів	z < 0,037 — банкрутство є більш ніж імовір­ним

Альтернативним напрямом прогнозування можливості банк­рутства є група моделей формалізованих критеріїв (модель Арrеntі). Сутністю такого підходу є ідентифікація ступеня відповід­ності стану оцінюваної фірми переліку формалізованих критеріїв (наприклад погіршення якості продукції, наявність суперечнос­тей у раді директорів, незадовільні фінансові показники тощо), котрі є характерними для підприємства, що вже зазнало фінансо­вого краху.

Моделі аналізу коефіцієнтів передбачають прогнозування не­платоспроможності суб'єкта шляхом дослідження фактичних значень обраної сукупності найважливіших фінансових коефіціє­нтів по підприємству та порівняння їх з еталонними рівнями цих показників. Цей підхід застосовано в методиці проведення по­глибленого аналізу фінансово-господарського стану неплато­спроможних підприємств і організацій, затвердженій наказом Агентства з питань банкрутства, в моделі У. Бівера та ін.

Завчасно виявити та попередити можливість виникнення си­туації банкрутства дає змогу метод аналізу фінансових потоків (аналіз руху грошових коштів), на основі якого розв'язуються за­вдання з оцінювання строків та обсягів необхідних позикових ' коштів, оцінювання доцільності отримання кредиту. Дослідження грошових потоків полягає у вивченні обсягів і структури надхо­джень грошових коштів та їх витрачання, визначенні основних джерел припливу та напрямів відпливу коштів, а також зіставлені за обсягами і часом вхідних та вихідних потоків, їх збалансова­ності. Цей метод оцінювання ймовірності банкрутства широко застосовується на Заході (розробник Дж. К. Ван Хорн), а в Німеч­чині, наприклад, його використання передбачено в законодавчо­му порядку для встановлення факту неплатоспроможності під­приємства у вигляді загрози банкрутства.

Рішення про ліквідацію боржника може прийняти суд зі своєї ініціативи чи за клопотанням розпорядника майна, кредитора, збо­рів чи комітету кредиторів. Про визнання боржника банкрутом Ар­бітражний суд ухвалює відповідну постанову, яка надсилається всім учасникам, причетним до цього процесу (засновнику визнаної бан­крутом юридичної особи; власнику майна банкрута або вповнова­женому ним органу; банку, клієнтом якого є банкрут; органу, що за­реєстрував банкрута як суб'єкта підприємницької діяльності; усім кредиторам; усім учасникам угод, що в них боржник бере участь; усім учасникам арбітражного процесу; державній службі зайнятос­ті; відповідним профспілковим органам). Цією постановою призна­чаються також ліквідатори з представників зборів кредиторів, бан­ків, фінансових органів, а також з Фонду державного майна, якщо банкрутом визнано державне підприємство або організацію.

Призначені арбітражним судом ліквідатори утворюють лікві­даційну комісію, якій надаються певні повноваження. До ліквіда­ційної комісії переходить право розпорядження майном банкрута і всі його майнові права та обов'язки. Ліквідаційна комісія: управляє майном банкрута; здійснює інвентаризацію та оціню­вання майна; визначає ліквідаційну масу і розпоряджається нею; вживає заходів для стягнення дебіторської заборгованості; реалі­зує майно збанкрутілого підприємства (організації) і здійснює інші заходи, спрямовані на задоволення вимог кредиторів.

Ліквідаційною масою є майнові активи банкрута, на які, з ме­тою погашення боргу, може бути звернене стягнення на вимогу кредиторів. Мається на увазі все майно боржника, що належить йому на праві власності або повного господарського відання. Якщо суб'єкт банкрутства є засновником або учасником госпо­дарського товариства та, відповідно, власником частки у статут­ному фонді товариства, зазначена частка підлягає викупу або ви­лученню зі статутного фонду через його зменшення; одержані кошти включаються до складу ліквідаційної маси. Орендоване майно виключається з ліквідаційної маси.

У світовій практиці розрізняють поняття упорядкованої та примусової ліквідації, а також, відповідно, терміни «упорядкова­на ліквідаційна вартість» і «вимушена ліквідаційна вартість». За упорядкованої ліквідації продаж активів здійснюється протягом визначеного (розумного) строку з тим, щоб одержати за них най­вищу можливу ціну. Для найнеліквідніших активів цей період може становити до двох років. Вимушена ліквідація передбачає негайний розпродаж активів, як правило, усіх одночасно (на од­ному аукціоні). Фахівці розрізняють також ліквідаційну вартість припинення функціонування активів підприємства. У цьому разі активи списуються.

Зарубіжна практика виокремлює певні етапи технологічної послідовності процесу розрахунку впорядкованої ліквідаційної вартості підприємства:

● перший етап — розробка календарного графіка ліквідації активів підприємства;

● другий етап — оцінка поточної вартості активів з урахуванням витрат на їхню ліквідацію;

● третій етап — обчислення обсягів зобов’язань підприємства;

● четвертий етап — визначення різниціміж поточною (скоригованою) вартістю активів і величиною зобов’язань підприємства.

За визначення ліквідаційної вартості активів використовуються дані балансу підприємства, розраховується ринкова вартість земельних ділянок, вартість інших активів за різними методами оцінки (акумуляції активів, порівняльним або ринковим, дохідним).

Визначення ліквідаційної маси здійснюється з метою реалізації активів банкрута і за необхідності майна інших осіб, які відповідають за його зобов’язаннями, для розподілу виручених коштів між кредиторами.

Наслідки ліквідації і форми реалізації майна банкрутів. Визнання в установленому порядку боржника банкрутом має певні юридичні наслідки: по-перше, припиняється підприємницька діяльність такого боржника (підприємства, організації); по-друге, до ліквідаційної комісії переходить право розпоряджання майном банкрута і всі його майнові права та обов’язки; по-третє, вважаються такими, що минули, строки всіх боргових зобов’язань банкрута; по-четверте, припиняється нарахування пені і відсотків на всі види заборгованості підприємства-банкрута (організації).

Рішення про продаж майна банкрута за погодженням зі зборами (комітетом) кредиторів приймає ліквідаційна комісія, яка визначає порядок продажу майна банкрута (склад, умови і строки придбання майна). Реалізація майнових активів банкрута провадиться через викуп у разі надходження лише однієї пропозиції; якщо пропозицій надходить дві або більше, то призначається проведення конкурсу чи аукціону.

У світовій практиці загальновживаними способами реалізації є такі: продаж одному чи кільком покупцям; продаж на аукціоні або з допомогою тендера; надання в оренду одному чи кільком орендарям усіх або частини майнових активів банкрута з дальшим розподілом коштів, виручених від оренди,міжкредиторами; передання заставленого майна заставодержателю; залишення боржникові збиткового майна або такого, що має незначну цінність і не впливає на збільшення майнових активів. Можна використовувати й будь-які інші способи реалізації, затверджені в судовому порядку.

У разі, коли суб’єктом банкрутства є унітарне державне підприємство або господарське товариство, у статутному фонді якого переважна частка майна належить державі, проведення аукціону (конкурсу) здійснюється органом приватизації. У разі, коли суб’єктом банкрутства є юридична особа, заснована на недержавній формі власності, ліквідаційна комісія може або безпосередньо проводити аукціон, або доручити його проведення спеціалізованому ліцензованому підприємству (установі).

Усі форми продажу майна банкрута (через викуп, на аукціоні, за конкурсом) оформляються договорами купівлі-продажу, який укладаєтьсяміжліквідаційною комісією від імені підприємства-банкрута та покупцем.

Ліквідаційна комісія за погодженням зі зборами (комітетом) кредиторів визначає послідовність реалізації об’єктів ліквідаційної маси та критерії їхнього відбору для продажу, оскільки допускається продаж як цілісних майнових комплексів, так і окремого індивідуально визначеного майна, об’єктів незавершеного будівництва або законсервованих об’єктів.

Черговість задоволення претензій кредиторів. Кошти, виручені від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення претензій кредиторів (рис. 16.10). Вимоги кожної наступної черги задовольняються після повного задоволення вимог попередньої. За браком майна для повного задоволення всіх вимог однієї черги претензії задовольняються пропорційно належній кожному кредиторові суми. Вимоги, не задоволені за браком майна, вважаються погашеними. Не розглядаються і вважаються погашеними також вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для їхнього пред’явлення. Майно (крім коштів державних підприємств-банкрутів), що залишилося після задоволення вимог кредиторів і членів трудового колективу, передається власникові або відповідному органу приватизації для реалізації, якщо арбітражний суд прийняв ухвалу про ліквідацію юридичної особи-боржника. Кошти, що залишилися після задоволення державним підприємством-банкрутом вимог кредиторів і членів трудового колективу, зараховуються до відповідного позабюджетного фонду приватизації.

Після завершення реалізації майнових об’єктів, що входять до складу ліквідаційної маси є необхідними для повного задоволення всіх вимог кредиторів, та розподілу виручених сумміж кредиторами ліквідаційна комісія складає та подає в Арбітражний суд ліквідаційний баланс.

Рис. 16.10. Черговість задоволення претензій кредиторів.

У ліквідаційному балансі мають бути відображені показники обсягу майнових активів (ліквідаційної маси), дані їхньої інвентаризації, відомості про реалізацію об’єктів ліквідаційної маси з посиланням на укладені договори купівлі-продажу, а також суми розподілу виручених коштів поміж кредиторами.

Результати розгляду арбітражним судом ліквідаційного балансу становлять кінцевий етап ліквідаційної процедури. Арбітражний суд виносить ухвалу про затвердження ліквідаційного балансу у разі, коли ліквідаційна комісія належним чином здійснила заходи для виявлення й реалізації всіх майнових активів, що підлягали включенню до ліквідаційної маси, та у встановленому порядку розподілила виручені суми між кредиторами. Якщо за результатами ліквідаційного балансу не залишилося майна після задоволення вимог кредиторів і не надійшло будь-яких заперечень, арбітражний суд виносить ухвалу про ліквідацію цієї юридичної особи.

У разі, коли Арбітражний суд доходить висновку, що ліквідаційна комісія не виявила або не реалізувала всіх наявних майнових активів, необхідних для повного задоволення кредиторів, він виносить ухвалу про призначення нових ліквідаторів. Нова ліквідаційна комісія знову здійснює всі етапи ліквідації підприємства.

Комітет кредиторів (за браком такого — збори кредиторів) або будь-який окремий кредитор можуть опротестувати ліквідаційний баланс. Після розгляду заперечень Арбітражний суд приймає рішення щодо затвердження (не затвердження) балансу.

Після затвердження ліквідаційного балансу: 1) суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи боржника; 2) оприлюднює цю ухвалу; 3) звільняє ліквідаторів від виконання своїх обов’язків. У разі незатвердження звіту суд може висунути вимогу про виправлення виявлених недоліків або, як уже було сказано, призначити нових ліквідаторів.

Отже, справа про банкрутство вважається закритою тільки після затвердження плану реструктуризації або санації майна боржника або після затвердження ліквідаційного балансу.

Згідно з чинним законодавством, якщо майна банкрута вистачило, щоб задовольнити всі вимоги кредиторів, він вважається вільним від боргів і може продовжити свою підприємницьку діяльність. Арбітражний суд має право винести ухвалу про реорганізацію (ліквідацію) юридичної особи тільки тоді, коли в неї залишилось майнових активів менше, ніж потрібно для її функціонування згідно із законодавством, або на клопотання власників її майна.

Дата добавления: 2014-01-05