Типологія уроків

Урок здавна був об'єктом класифікації, але остаточно ця проблема не вирішена, і в педагогіці єдина типологія уроків відсутня.

Класифікацію типів уроків (або фрагментів уроків) можна здійсни­ти, використовуючи різні критерії. Головна ознака уроку — його ди­дактична мета, що визначає, до чого повинен прагнути вчитель. Кла­сифікація за метою уроку розроблена ще К.Д. Ушинським, і в ній, ви­ходячи з цієї ознаки, виділяються такі типи уроків:

1) урок подання нових знань;

2) урок розвитку і закріплення навичок і умінь (тренувальний урок);

3) урок повторення, систематизації й узагальнення вивченого;

4) урок перевірки та оцінювання знань, умінь і навичок.

У більшості випадків учитель має справу не з однією з названих дидактичних цілей, а з кількома (і навіть з усіма відразу), тому на прак­тиці широко розповсюджений так званий комбінований урок, на якому ставляться різні цілі, поєднуються різні види навчальної роботи (робо­та щодо закріплення вивченого раніше, засвоєння нового навчального матеріалу, вироблення практичних навичок та ін.). Комбінований урок може мати різну структуру, а тому низку переваг: забезпечувати бага­торазову зміну видів діяльності, що створює умови для швидкого за­стосування нових знань, забезпечує зворотний зв'язок і управління пе­дагогічним процесом, можливість реалізації індивідуального підходу в навчанні.

В основу іншої поширеної класифікації типів уроків покладено способи їх проведення. При цьому виділяють: уроки повторення, уроки-бесіди, контрольні роботи, лабораторні роботи, комбіновані уроки.

У методиці навчання інформатики використовують обидві класи­фікації уроків, до кожної з яких додають ще й уроки за способами використання комп'ютера:

1) демонстрація;

2) фронтальна практична робота;

3) лабораторна робота;

4) практикум;

5) навчально-дослідницька робота (робота над проектом);

6) контрольна або самостійна робота;

7) екскурсія.

Ці види робіт з використанням комп'ютерної техніки розрізняються за тривалістю і за співвідношенням ролей викладача та учнів.

Демонстрація — робота на комп'ютері, яку проводить учитель Учні спостерігають за його діями через демонстраційний екран або відтворюють ці дії на своїх робочих місцях.

У деяких випадках учитель пересилає через комп'ютерну мережу на робочі станції спеціальні демонстраційні програми, а учні працюють з ними самостійно, або спостерігають за розповіддю вчителя, яка супро­воджується виконанням на комп'ютері вчителя конкретних операцій за допомогою відповідного програмного забезпечення. Основна дидак­тична функція демонстрації — повідомлення учням нової навчальної інформації.

Фронтальна практична робота —- порівняно короткий час само­стійної, але синхронної роботи учнів з навчальним програмним засо­бом, яка спрямована або на його засвоєння, або на закріплення матері­алу, який пояснює вчитель, або на перевірку засвоєння набутих знань або операційних навичок.

В одних випадках дії учнів можуть бути синхронними (наприклад, при роботі з однаковими педагогічними програмними засобами), але не виключаються і ситуації, коли різні учні за допомогою комп'ютера розв'язують задачі в різному темпі або навіть з різними програмними продуктами.

Роль учителя під час фронтальної практичної роботи полягає у забезпеченні синхронності дій учнів і надання оперативної допомоги з ініціативи учнів.

Учні можуть працювати парами або по одному за комп'ютерами, залежно від мети проведення, складності роботи і оснащеності комп'ю­терного класу. При тривалій роботі вдвох можливий стійкий розподіл ролей «виконавець-спостерігач» з різними результатами навчання. В міру зростання впевненості і компетентності учнів потрібно перейти до індивідуальної роботи за комп'ютером.

Помічено, що учні при проведенні фронтальних практичних ро­біт спочатку групуються і лише поступово розходяться по окремих робочих місцях. Останніми відділяються найслабкіші й ті, хто пропу­стив заняття. Але якщо з'являється досить складна проблема, знов виникають пари, угрупування, що взагалі є природним типом пове­дінки людей.

При проведенні практичних робіт оцінювання роботи кожного учня не обов'язкове для вчителя, але бажане для учнів.

На лабораторних роботах передбачається самостійне виконання кожним учнем індивідуального завдання. Мета їх проведення — пе­ревірка і оцінювання навичок та вмінь учнів, що передбачає оціню­вання роботи кожного. Бажано, щоб для проведення лабораторних робіт учителем були розроблені спеціальні інструкції, в яких були о викладені: мета роботи, перелік необхідних знань та вмінь, стислий теоретичний матеріал, приклад виконання завдання з поясненням виконання кожного окремого кроку, індивідуальні завдання, запитання для самоконтролю та вимоги щодо звітності виконання лабораторної роботи.

Практикум — виконання тривалої самостійної роботи з комп'ю­тером у межах одного-двох уроків за індивідуальними завданнями, орієнтованими на використання комп'ютера для виконання окремих громіздких операцій стосовно пошуку потрібних даних, графічних по­будов, обчислень. Робота потребує синтезу знань і вмінь з цілого роз­ділу або теми курсу. В цьому випадку вчитель головним чином здійс­нює індивідуальний контроль за роботою учнів.

Практикум проводиться два-чотири тижні. Вчитель ділить учнів класу на невеликі групи по два-три учні. Кожна група учнів виконує відмінну від інших лабораторну або практичну роботу. Для створення відповідних умов внутрігрупової диференціації діяльності учнів важ­ливо уважно віднестися до складу груп і розподілу обов'язків всере­дині них.

Проведенню практикуму передують вступні лекції й інструктивні заняття. В процесі проведення практикуму застосовуються прийоми актуалізації опорних знань учнів.

Засобом управління діяльністю учнів під час практикуму служать інструкції, які містять правила і послідовність дій школярів, інфор­мацію про повторення необхідного матеріалу, опис і зображення лабо­раторного обладнання, принципів його дії та способів використання, порядок виконання завдань, контрольні запитання з теми і список Додаткової літератури. В ході практикумів учні розв'язують задачі творчого характеру.

Учні самі вирішують, коли їм скористатися комп'ютером, а коли попрацювати з підручником або зробити необхідні записи в зошиті. В ході практикуму вчитель спостерігає за успіхами учнів, надає їм допомогу. При необхідності запрошує всіх до обговорення загальних питань, які виникають у учнів, звертає увагу на характерні моменти чи помилки.

При проведенні практикумів, лабораторних та практичних робіт за комп'ютером учителю необхідно з'ясувати причини помилок учнів, Що виникають при розв'язуванні практичних завдань, і знайти пра­вильний шлях виправлення кожної з них, спробувати самому внести відповідні зміни у програмі, що складається учнем мовою програмування або при роботі в середовищі прикладного програмного забез­печення загального чи спеціального призначення. Враховуючи, що пошук помилок — це, як правило, серйозна головоломка, і що без допомоги вчителя більшість учнів не може знайти помилку і тим більше відшукати спосіб виправлення, завершення самостійного на­лагодження програм та виправлення помилок у відведений час стає серйозною проблемою.

Навчально-дослідницька робота або робота над проектом - виконання тривалої самостійної роботи з комп'ютером у межах кількох уроків за індивідуальними завданнями чи завданнями для груп, орієнтованими на використання комп'ютера для виконання окремих громіз­дких операцій стосовно пошуку потрібних даних, графічних побудов обчислень; робота потребує синтезу знань і умінь з усього курсу інформатики чи її окремого розділу. Вчитель, головним чином, здійснює індивідуальний контроль за роботою учнів, але при цьому особливої уваги потребує постановка завдання, методичне його пояснення та чі­ткі вимоги до виконання й одержання остаточних результатів.

Контрольні і самостійні роботи — проведення контролю знань умінь і навичок в процесі самостійного розв'язування задач різного характеру і рівня складності. До форм проміжного контролю доцільно віднести роботу з тестами, основною метою застосування яких є пере­вірка та оцінювання репродуктивних знань з курсу.

Екскурсія. Можна сформулювати кілька основних цілей екскурсії: показати шляхи використання засобів та методів інформатики як науки в управлінні або на виробництві; зорієнтувати учнів щодо професій, пов'язаних з використанням нових комп'ютерних технологій. Екскур­сія може проводитися до і після вивчення всього курсу інформатики. У першому випадку одна з її цілей — формування інтересу до предмета, в другому — узагальнення знань, їх систематизація, зв'язок з прак­тикою. Екскурсія повинна бути обов'язково підготовленою вчителем: йому потрібно заздалегідь пройти маршрутом екскурсії, з'ясувати і до­мовитися, що і як буде показано, хто конкретно коментуватиме показ. Метою спостереження є конкретна, практична діяльність людей з вико­ристанням комп'ютера під час роботи. Корисно при цьому підготувати перелік запитань, на які учні мають відповісти після екскурси.

До основних етапів уроку інформатики, як правило, належать такі:

1. Постановка мети уроку.

2. Ознайомлення з новим матеріалом.

3. Закріплення нового матеріалу: а) на рівні відтворення інформації і способів діяльності; б) на рівні творчого застосування і відкриття нового.

4. Перевірка та оцінювання знань, навичок і вмінь.

Залежно від мети уроку послідовність цих етапів може бути різною або деякі можуть бути відсутніми. Проте для кожного уроку обов'язко­вий перший етап — постановка мети, зокрема і перед учнями.

Структура комбінованого уроку характеризується постановкою і досягненням кількох дидактичних завдань. Традиційною для нього є така структура:

- ознайомлення з темою уроку; постановка його цілей і завдань;

- перевірка домашнього завдання;

- перевірка знань і вмінь учнів з пройденого матеріалу;

- подання нового матеріалу;

- первинне закріплення матеріалу, що вивчався;

- підведення підсумків уроку і постановка домашнього завдання.

Структура уроку подання нових знань визначається його основною фактичною метою (введення понять, встановлення властивостей об'єктів, що вивчаються, побудова правил, алгоритмів, програм) та включає такі пункти:

• повідомлення теми, мети, завдань уроку і мотивація навчальної діяльності;

• підготовка до вивчення нового матеріалу за допомогою повторення і актуалізації опорних знань;

• первинне осмислення і закріплення нового матеріалу;

• постановка домашнього завдання;

• підведення підсумків уроку.

Основна дидактична мета уроку розвитку і закріплення умінь та навичок — формування певних умінь і навичок. Структура даного уроку:

• перевірка домашнього завдання; уточнення напрямів актуалізації матеріалу, що вивчався;

• узагальнення теми, мети, завдань уроку і мотивація навчальної діяльності;

• відтворення матеріалу, що вивчався, та його застосування в стан­дартних умовах;

• перенесення одержаних знань і їх первинне застосування в змі­нених умовах з метою формування вмінь і навичок;

• підведення підсумків уроку;

• постановка домашнього завдання.

Структура уроку систематизації і узагальнення знань:

• постановка мети уроку і мотивація навчальної діяльності учнів;

• відтворення і корекція опорних знань;

• повторення і аналіз основних алгоритмів, означень, правил;

• узагальнення і систематизація понять, засвоєння системи знань і їх застосування для пояснення нових фактів і виконання практич­них завдань;

• засвоєння основних ідей і теорій на основі широкої системати­зації підсумків уроку.

Ефективність уроку визначається мірою адекватності остаточних результатів і мети. Важливо оцінити не тільки знання, вміння і навич­ки як такі, а й шляхи їх здобуття: шляхом передавання навчальної інфо­рмації з подальшим закріпленням учителем або навчання дітей власної діяльності щодо оволодіння змістом навчального предмета на основі їхньої самостійної діяльності.

Вибір методів навчання, організаційних форм і засобів залежить від поставлених цілей уроку. При цьому кожному методу і прийому мають відповідати певні організаційні форми діяльності учнів на уроці.

Зразкова структура і методика проведення уроку засвоєння нових знань.

1. Перевірка домашнього завдання, актуалізація опорних знань.
2. Повідомлення теми, мети, задач уроку та мотивація навчальної діяльності учнів.
3. Подання нового матеріалу. Сприймання і первинне усвідомлення нового матеріалу, осмислення зв'язків і відношень між об'єктами вивчення.
4. Узагальнення і систематизація знань.
5. Підведення підсумків уроку і повідомлення домашнього завдання.

Перевірка домашнього завдання.

- Наявність і охайність перевіряється під час обходу класу;

- Зміст роботи, її результати перевіряються фронтально, при активній участі всього класу;

- Більш докладно аналізують тяжкі і недосяжні для багатьох завдання;

- Письмові завдання оцінюються вчителем після уроку - фронтально або вибірково;

- На початку уроку короткочасні письмові роботи, тестові завдання, програмоване опитування (машинний або без машинний варіанти), використання комп'ютерних програм тренувального типу;

- Усне опитування.

В багатьох випадках опорними для засвоєння нових знань є поняття, які були засвоєнні на попередньому уроці. Важливо зосередити увагу учнів на тих особливостях засвоєних понять, на які спирається вчитель при поясненні нового матеріалу.

Повідомлення теми, мети, задач уроку і мотивація навчальної діяльності учнів.

Тему уроку вчитель звичайно повідомляє на початку заняття або при переході до роботи над новим матеріалом. При цьому повідомляється план роботи або основні питання, що підлягають засвоєнню.

В дидактичній літературі рекомендується повідомляти мету і задачі кожного уроку, щоб учень уявляв передбачуваний результат або який звіт може зажадати від нього вчитель, і вмів спланувати свою роботу.

Прийоми повідомлення мети уроку:

- Водночас з оголошенням теми;

- В вигляді проблемного завдання або евристичного питання, пізнавальної задачі, що створюють проблемну ситуацію і викликають бажання подолати протиріччя, виникле при цьому;

- Заздалегідь записати і повісити в кабінеті.

Мотивація навчання може не складати окремого етапу уроку, а вестися на протязі всього заняття, а може бути реалізована в вигляді постановки цікавої задачі, проблеми, прикладу з життєвої практики, що призводить до проблеми, розв'язати яку можна тільки після вивчення нового матеріалу.

Прийоми мотивації:

- Показ практичної значущості теми;

- Створення проблемної ситуації;

- В кінці вивчення нового матеріалу вчитель створює ситуацію успіху на етапі засвоєння нового матеріалу.

Викладення нового матеріалу.

По оцінкам психологів для повноцінного засвоєння матеріалу учні повинні зустрітися з матеріалом в різноманітних ситуаціях і комбінаціях не менш 6 раз.

Прийоми: усне викладення, бесіда, проблемне викладення, самостійна робота по підручнику, спостереження, лабораторний досвід, аналіз експериментального матеріалу, різноманітні демонстрації, використання НІТ.

Дата добавления: 2014-01-05