Історія розвитку статистичної науки

Статистика починалася з обліку. Розвиток різних облікових операцій по відношенню до великих мас населення з сивої давнини і до сьогодні і привів в кінці-кінців до статистичної науки. Це були “вічні” державні питання: оподаткування підданих, облік та забезпечення війська, митний облік, питання витрат державної казни.

У найдавніших державах проведені перші в історії людства обліки населення, зокрема, в Єгипті (близько 2800 — 2250 рр. до н.е.), Китаї (у 2238 р. до н.е.). Перші обліки населення мали примітивний характер. Іноді вони велися не шляхом записів, а носили символічний характер.

Наприклад, одним з таких переписів населення, що засвідчений письмово, був проведений на території сучасної України скіфським царем Ариантом. Який, за описом Геродота, наказав кожному скіфові принести один наконечник стріли, а після цього з цієї міді виплавили чан об’ємом 600 амфор (1 амфора = 40 л) і товщиною шість пальців. Орієнтовні розрахунки дають вагу цієї судини близько 35 тон. Розміщений він був за переказом у нижній течії річки Південний Буг (сучасна Миколаївська область).

В Давньому Римі розвиток державного обліку отримав новий імпульс. у 550 р. до н.е. Сервій Тулій розробив ценз (територіальний орган) для проведення перепису населення. Чиновники цього органу опитували главу сім’ї про усіх його членів, а також про їх майновий стан. Причому глава сім’ї присягався, що надає правдиві дані. Спочатку такі переписи проводилися кожні 5 років, пізніше 10 років. Останній був проведений у 72 році н.е.

Середньовіччя не сприяло зростанню обліку, хоча у ці часи сформувався муніципальний облік. Міста, що вели жваву торгівлю мали докладні описи кількості своїх жителів, цехів, купців тощо.

Відома історикам “Книга страшного суду” – обліковий пам’ятник Англії ІХ ст. Вона містить дані про населення та земельні ділянки англійських графів під час завоювання Англії норманами. Королівські посадові особи приводили до присяги землевласників і заносили відомості про земельні ділянки в окрузі.

На українських землях зустрічаються своєрідні статистичні зіставлення вже у 16-17 ст. у зв'язку з оподаткуванням різних прошарків населення у межах Речі Посполитої; це були реєстри поголовного (пізніше подимного) податку, які подавали тільки об'єкти (земля, млини, корчми) або голів родин. Ці переписи, як також відповідні зіставлення по містах з маґдебурзьким правом, відбувалися несистематично.

З XVII ст. почалося втручання математики у дослідження суспільних явищ: у 1676 англійський економіст Петрі видає працю “Політична арифметика”. Грунт (1620-1674) виявив кількісні закономірності у процесах міграції населення, смертності, рівню самогубств, середній тривалості життя. В результаті масового спостереження була відкрита проста форма статистичної закономірності: майже незмінність кількості народжень, смертей, самогубств, злочинів і т. і. на 1000 людей населення певної держави. При відносній сталості соціальних умов ці показники піддавались незначним коливанням та змінам. В роботі “Божественний порядок та зміни людського роду” прусський вчений Зюсмільх вказує, що закономірності, непомітні у малому числі випадків, чітко виявляються при масовому спостереженні. Це прояв так званого “закону великих чисел”, який формально не є доведеним і сьогодні.

Також в ХVІ- ХVІІ ст. страхові компанії починають користуватись статистичними таблицями смертності (таблиці життя) для визначення страхових ставок клієнтів.

Бурхливий розвиток “чистої” математики у ХVІІ –ХІХ ст., пов’язаний з такими іменами, як Ісаак Ньютон (1642-1727), Абрахам де Муавр (1667-1754), Карл Гаусс (1777- 1855) вніс більш суттєвий внесок у становлення сучасної статистики ніж внески вчених, що спеціалізувались безпосередньо на цій науці.

Сам термін статистика був привнесений у науку німецьким професором права і філософії в Геттингині Ахенвалем (1719-1772)

“Батьком” статистики у її сучасному вигляді вважають бельгійського вченого Адольфа Кетле (1796-1874) але не за його особистий внесок у розвиток цієї науки, а за його наполегливу популяризацію застосування статистичних методів у різних галузях. Ця наполегливість досягла свого часу і Києва, коли в середині ХІХ ст. за участю губернатора міста І.І. Фундуклея і на його кошти були здійснені дослідження по історичній топографії і статистиці міста Києва. “Статистическое описание Киевской губернии” в трьох томах вийшло у 1862 р. у Петербурзі.

Остання суттєва “хвиля” розвитку статистичних методів пов’язана з британським впливом, а саме з іменами сера Френсіса Гальтона (1882-1911) і Карла Пірсона (1857-1936). А також з іменем сера Роналда Фішера (1890-1962).

Подальший час не дав таких яскравих особистостей у статистичній науці, а тому розвиток статистики характеризувався не впровадженням нових наукових методів дослідження, а шліфуванням організаційних питань практичного застосування всього того, що було напрацьовано більш талановитими попередниками та впровадженням статистичних методів у інші галузі суспільного життя та прикладних наук.

В російській імперії:

У XV-XVII ст. тодішні чиновники вели письмові і переписні книги. У письмові заносилися розміри ріллі, косовиць, міст, промислових закладів і т.п. У переписних же книгах вівся облік населення по категоріях. Дані письмових і переписних книг були основою для організації податкової системи на Русі.

На початку XVIII в. Петро I ввів реєстрацію нових фабрик і заводів, облік цін на хліб, з'являється розгорнута статистика зовнішньої торгівлі. Робляться перші кроки в організації поточного обліку населення - здійснювана церквою реєстрація шлюбів, народжень і смертей.

У першій половині XVIII в. у Росії з'являється така звична нам форма представлення статистичних даних, як таблиця. Крім того, стали застосовуватися анкети по вивченню продуктивних сил країни, використовуватися вибірковий і інший методи математичної статистики. Населення (але тільки те, що обкладалося податками) перераховували під час ревізій (переписів).

Перший економіко-статистичний огляд Росії був підготовлений Іваном Кириловичем Кириловим, обер-секретарем Сенату (вищої судово-адміністративної установи тієї пори), у 1727 р. У ньому були широко використані обліково-статистичні дані, що надходили в Сенат, представлені в таблицях, а також узагальнюючі показники.

У 1760 р. Михайло Васильович Ломоносов розробив "Академічну анкету" із тридцятьма питаннями для збору статистичних даних. Майже в той же час другу анкету, близьку по характері "академічної", підготував Федір Михайлович Міллер. Ці анкети стали свого роду базою формування російської економічної статистики.

Центральна служба статистики була необхідна Державі Російському. Ця потреба виникла вже на початку XVIII в., однак реалізована ідея була лише на початку століття XIX. 8 вересня 1802 р. імператор Олександр I "Найвищим Маніфестом" повелів кожному міністрові проводити збір письмових звітів. У цей день було створене Міністерство внутрішніх справ, а в його складі - група з 10 чоловік для узагальнення зведень, що утримуються в міністерських звітах. Саме тоді почалося організаційно-структурне оформлення статистичної діяльності в Росії. 20 березня 1811 р. при міністерстві поліції було засновано статистичне відділення.

27 жовтня 1834 р. - видано урядовий Указ про створення губернських статистичних комітетів.

Найважливішим заходом на результаті століття став перший Загальний перепис населення Російської Імперії 1897 р. Він проводився під керівництвом видатного російського географа, економіста, статистика Петра Петровича Семенова Тянь-Шанського.

Після революції колишня система органів статистики перестала діяти. У червні 1918 р. був скликаний перший Всеросійський з'їзд статистиків, що обговорив проект Положення про державну статистику, наданий Павлом Илліччем Поповим (він очолював у той час відділ перепису і статистики Вищої ради народного господарства). 25 липня 1918 р. це положення було затверджено Радою Народних Комісарів (РНК). Тим самим було оформлене створення в країні єдиного загальнодержавного органа - Центрального статистичного управління. 17 вересня 1918 р. РНК затвердив Положення про губернські статистичні установи.

З 1946 р. працює Статистична комісія ООН, робочі групи якої працюють по шести напрямкам: національні рахунки, статистика промисловості, статистика міжнародної торгівлі, статистика фінансів, статистика цін, статистика зовнішнього середовища. А також створені спеціалізовані установи ООН, що ведуть статистичні дослідження у відповідних напрямках: ЮНЕСКО, МВФ, ВТО та інші.

Для України на сьогодні актуально питання узгодженості національних, та міжнародних стандартів статистичного дослідження.

Оскільки встановлення закономірностей масового явища відбувається через спостереження окремих його елементів (поведінка яких може суттєво різнитись), то при цьому існує можливість отримання невірних висновків на підставі або некваліфікованого застосування статистичних методів, або відвертого зловживання. Недарма Марк Твен зауважував, що існують три види брехні – брехня, огидна брехня і статистика. Єдиний вихід запобігання цьому – досконале вивчення статистичних методів і чесні наміри при їх практичному застосуванні.

Дата добавления: 2014-01-05