Структура правової норми— внутрішня будова правової норми, її розподіл на складові елементи та зв'язок цих елементів між собою

Структура норми права

Норма права: поняття та ознаки

Норма права є самостійним явищем та має свої специфічні оз­наки, які відрізняють її від усіх інших соціальних норм:

1. Єдина у системі соціальних норм, створена (санкціонована або видана) державою, є офіційним виразником державної волі суспільства.

2. Являє собою владне загальнообов'язкове право відносно дозволеної та забороненої поведінки людей (є правилом ре­гулятивного характеру).

3. Є формально визначеною - санкціонується або видається державою у конкретній, визначеній правовій формі, яка є документальною, наприклад, у формі закону. Крім того, формальна визначеність пов'язується зі специфічною структурою норми права.

4. Видається уповноваженими суб'єктами в межах їх компетенції та відповідно до визначеної процедури, тобто ство­рюється у суворо встановленому порядку.

5. Єдина у системі соціальних норм, виконання якої забезпечується силою державного примусу.

6. Норма права є не просто соціальним регулятором суспільних відносин, а державним регулятором суспільних відносин.

7. Є єдиною серед соціальних норм, вплив якої на суспільні відносини викликає юридичні наслідки, гарантом яких є держава.

8. Офіційно закріплює рівень свободи та справедливості від­повідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів населення держави.

9. Має чітко виражену логічну структуру, складається з елементів (диспозиція, гіпотеза, санкція).

Норма права - загальнообов'язкове, формально визначене, ви­дане або санкціоноване державою правило поведінки, що охороня­ється нею та є державним регулятором суспільних відносин.

Хоча норма права є первинним елементом системи права, вона, власне, є доволі складним утворенням, що має свою структуру. Специфічна структура норми права є одним з напрямів втілення такої ознаки норм права, як формальна вираженість.

Для досягнення функцій правового регулювання норма права повинна містити у собі такі компоненти: умови, за настання яких норма починає діяти, зміст правової норми (правило поведінки), наслідки, які настають у разі невиконання вимог правової норми.

Відповідно до цих завдань будується структура норми права, яка складається з трьох структурних компонентів: гіпотези, дис­позиції та санкції.

Саме правило поведінки, що містить права та обов'язки учасників правовідносин, передбачене диспозицією, але це не є підставою до ототожнення понять «диспозиція» та «правова норма», диспозицію не можна протиставляти іншим елементам правової норми. Кожен із перерахованих елементів має у структурі правової норми особливе місце та призначення. І лише в результаті цілісного об'єднання трьох структурних компонентів норми права ми можемо говорити про можливу ефективність її застосування. Таким чином, норма права у своєму загальному вигляді може бути виражена формулою: якщо - то - інакше.

Гіпотеза - передумова дії норми права, в якій вказуються ті юридичні факти, з настанням яких норма права починає діяти, тобто на основі яких виникають, змінюються або припиняють­ся правовідносини. За допомогою гіпотези передбачений диспо­зицією абстрактний варіант поведінки пов'язується з конкретни­ми особами, з тим чи іншим життєвим випадком, подією або дією, місцем, часом тощо.

Гіпотези поділяються на види за різними критеріями.

Гіпотези залежно від структури бувають прості, складні та альтернативні. Проста гіпотеза передбачає одну умову, через яку реалізується правова норма. Складна - це та гіпотеза, яка пов'язує дію норми з настанням декількох (двох або більше) обста­вин. Альтернативна гіпотеза - різновид складної гіпотези, особ­ливість якої полягає у тому, що для дії норми права необхідним є настання будь-якої умови, зазначеної у складній гіпотезі.

За наявністю або відсутністю юридичних фактів гіпотези поділяються на позитивні та негативні. Позитивні пов'язують реалізацію правового припису з настанням певних умов. Так, для укладення шлюбу необхідними умовами є досягнення шлюбного віку та інші умови. Негативні передбачають, що застосування норми права здійснюється у разі відсутності зазначених у гіпотезі умов (ненадання допомоги хворому особою, яка була зобов'язана надати таку допомогу).

За ступенем визначеності гіпотези бувають визначеними та відносно визначеними. У визначених вичерпно називається умо­ва, з настанням якої правило поведінки вступає в дію (договір зай­му на певну суму - письмова форма). (якщо позов поданий недієздатною особою, то суд залишає його без розгляду).

Відносно визначені містять формулювання у загальній формі, наприклад: «з причин, що виз­нані судом незадовільними». (усиновлення, що проводилось без згоди батьків, у випадку якщо таке було необхідне, може бути відмінено судом чи за позовом батьків, якщо суд встановить, що повернення дитини відповідає її інтересам).

(усиновлення, що проводилось без згоди батьків у випадку якщо таке було необхідне - визначена гіпотеза.

може бути відмінено судом чи за позовом батьків, якщо суд встановить, що повернення дитини відповідає її інтересам) – невизначена гіпотеза.

За формою виразу гіпотези поділяються на абстрактні (за­гальні) та казуїстичні (конкретні). Абстрактні - умови застосу­вання норми визначаються загальними, родовими ознаками. Ця гіпотеза пов'язує дію норми з настанням конкретних обставин певного виду, абстрагуючись від окремих випадків. Це дозволяє охопити та врегулювати значну кількість однорідних випадків Норми з абстрактною гіпотезою є стабільними внаслідок того, що родові ознаки, які містить у собі гіпотеза, є стійкими явищами.

Казуїстична (з лат. «казус» - випадок) гіпотеза визначає умови дії норми, використовуючи більш вузькі, видові ознаки. Тому нор­ма поширює свою дію на більш вузьке коло відносин, внаслідок чого є менш стабільною. Історично казуїстична гіпотеза виникла раніше, але у сьогоденні практично зникла з нормотворчості, її зас­тосування призводить до збільшення кількості юридичних складів і одночасно не дає можливості досягти повноти юридичного визна­чення.

Диспозиція - структурний елемент норми права, який визна­чає правило поведінки, згідно з яким повинні діяти учасники пра­вовідносин, закріплює права та обов'язки сторін, визначаючи ме­жу дозволеної поведінки. Диспозиція є центральним структурним компонентом норми права регулятивного характеру, що дозволяє при настанні умов, передбачених гіпотезою, врегульовувати суспільні відносини. Саме диспозиція містить у собі модель право­вої поведінки.

За характером приписів диспозиції бувають уповноважуючи­ми (надають право, визначають варіант дозволеної поведінки) зо­бов’язуючими (визначають обов'язок суб'єкта, варіант належної по­ведінки), забороняючими (містять у собі заборону скоєння певних протиправних дій або бездіяльності).

За ступенем визначеності виділяють визначені (закріплю­ють однозначне правило поведінки, можливість вибору іншого варіанта поведінки не надається) та відносно визначені (вказують на певні ознаки поведінки, у межах яких суб'єкти уточнюють свої права та обов'язки) диспозиції.

Розрізняють наступні види диспозицій:

1. Визначені диспозиції – ті, які чітко та вичерпно визначають права та обов’язки суб’єктів (при встановленні душевного захворювання, “то” особа визнається неосудною).

2. Альтернативні диспозиції – ті, які надають суб’єктам можливість вибору того чи іншого варіанту поведінки, з встановлених нормою, який найбільш повно відповідає їх інтересам (у випадку відміни усиновлення, суд визначає - чи дитина підлягає поверненню батькам чи передається до органів опіки та піклування).

3. Прості діспозиції – ті, які лише формулюють правила поведінки не конкретизуючи деталей (ст. КК про ненадання лікарем допомоги потерпілому).

4. Розвернуті диспозиції – ті, які детально характеризують правило поведінки визначаючи його риси.

За формою виразу розрізняють абстрактні та казуальні диспо­зиції, при цьому під абстрактною мають на увазі ту, яка розкриває тип поведінки, а казуальна перераховує конкретні дозволи та забо­рони. Так, російське «Уложення про покарання» містило казуальні гіпотези та мало 2034 статті.

За способом викладення правил поведінки диспозиції поділя­ються на прості, описові, відсильні та бланкетні.

Проста диспозиція називає варіант поведінки (дозвіл чи заборо­ну), не деталізуючи його.

Описова диспозиція описує всі основні ознаки правил поведінки.

Відсильна диспозиція не містить повного описання правила по­ведінки, а відсилає для ознайомлення з ним до іншої статті певного нормативно-правового акта.

Бланкетна диспозиція для ознайомлення з правилами по­ведінки відсилає до інших нормативно-правових актів (інструкцій, правил) тієї або ж іншої галузі.

Дата добавления: 2014-01-05