Організаційна структура торгівлі

Провiдною ланкою органiзацiйної структури є низове, базове пiдприєм­ство: магазин, аптека, кав'ярня, майстерня побутового обслуговування. Отже, структура середнього роздрiбного торговельного пiдприємства у за­гальному виглядi може бути подана так, як зображено на рис. 1.3.2.

Рис. 1.3.2. Структура роздрібного торговельного підприємства

Суттєвим недолiком органiзацiйної структури бiльшостi вiтчизняних роздрiбних пiдприств є нaдмipнa рацiональнiсть. У їx складi вiдсутнi тaкi необхiднi в умовах ринку пiдроздiли: управлiння персоналом, марке­тингова служба, вiддiл технологiй.

В оптовiй торгiвлi структура пiдприємств має свою специфiку. Низова оптова ланка торгiвлi (оптова торгова база) в органiзацiйно-структурному планi бiльш досконала, нiж у роздрiбнiй торгiвлi. Тут пiдроздiли побудовai за напрямами дiяльностi та товарними групами (рис.l.3.3).

Рис. 1.3.3. Організаційна структура оптової торгової бази

Роздрiбнi, оптовi, посередницькi пiдприємства у сферi торгiвлi, як правило, мають статус юридичної особи. Вони самостінi в органiзaцiйному, економiчному i юридичному ceнci. Однак в умовах ринкових вiдносин i кон­курентного середовища пiдприємства намагаються об'єднатися на добровiльних засадах в асоцiації, об'єднання з метою зниження витрат, поси­лення конкурентних позицій, запобiгання ризику банкрутства.

Процес об'єднання характерний для однотипних роздрiбних пiдприємств: «Товари повсякденного попиту», «Продтовари», «Гастрономии», «Овочi, фрукти», «Унiверсами», «Одяг», «Госптовари», «Унiвермаги». Iнтeгpaтopoм в об'єднаннях i асоцiацiях, як правило, виступає оптова торговельна база. Отже, тaкi об'єднання за своїми функцiями є оптово-роздрiбними (рис. 1.3.4).

Рис. 1.3.4. Асоціація торговельних підприємств

Асоцiацiя представляє iнтереси своїx членiв i захищає їx; надає їм ко­мерцiйнi, маркетинговi, фiнансовi, транспортнi, консультативнi послуги; створює сприятливi умови для комерційної дiяльностi; забезпечує реалi­зацiю загальної cтpaтeгії учасникiв acoцiaції на ринку товapiв та послуг.

Аналогiчно до асоцiацiй, на засадах горизонтальної кооперації побудовaнi вiдомчi системи торгiвлi, наприклад, Укоопспiлки. Об'єднання тут мають багатоступеневий характер (рис. 1.3.5).

Рис. 1.3.5. Організаційно-управлінська структура кооперативної торгівлі

Органiзаційнi вiдносини в об'єднаннях горизонтального типу будують­ся на статутних та договiрних засадах. При цьому органiзацiйна само­стiйнiсть кожного учасника зберiгається. Водночас об'єднання набуває ознак i рис системи - гнучкої й демократичної.

Бiльш жорсткою системою торгiвлi вважаються об'єднання вертикальнi, xapaктepнi для концернiв, корпорацiй. Потужнi корпорацiї, концерни, фiрми органiчно поєднують виробничу та торговельну дiяльнiсть. Ця фор­ма торгiвлi має назву фiрмової. Структурно фiрмова торгiвля може бути подана так, як це зображено на рис. 1.3.6.

Рис. 1.3.6. Структура фірмової торгівлі

У структypi фiрмової торгiвлi спостерiгається висока централiзацiя функцiй, капiталу, повноважень. Вiдповiдно торгiвля розвивається i функ­цioнyє без достатньої самостійностi. Бiльшiсть фiрмових магазинiв за своїм статусом є дочiрнiми пiдприємствами або фiлiями виробничих фiрм i компанiй.

Узагальнюючи органiзацiйно-структурнi побудови рiзних форм i систем торгiвлi, можна констатувати, що:

Ø органiзацiя торгiвлi має переважно функцiонально-товарний характер;

Ø по cyтi, вiдсутня централiзацiя управлiння, функцiй, pecypciв, що забезпечує органiзaцiйну самостiйнiсть торговельних суб'єктiв;

Ø органiзаційнi вiдносини регламентуються i регулюються статутами, положеннями, угодами, добровiльно прийнятими i визнаними учас никами об' єднання;

Ø організаційні структури не уніфіковані, а вирізняються різноманітністю.

Тепер важливо проаналізувати загальну організаційно-управлінську структуру торгівлі, побудовану за адміністративно-територіальними та функціональними принципами (рис. 1.3.7.)

По cyтi, чотири провiднi компоненти утворюють макроструктуру тopгiвлi: органiзований сектор торгiвлi, система торгiвлi Укоопспiлки, фiрмова торгiвля i система соцiально оpiєнтовaної торгiвлi. Kpiм того, реально icнує так званий неорганiзований, тобто тiньовий, ринок.

Органiзований сектор внутрiшньої торгiвлi посiдає провiдне мiсце з-помiж пiдприємств i в товарооборотi. Його частка становить вiдповiдно 6 i 80%. Що стосується чисельностi зайнятих працiвникiв, то цей сектор переважає не лише в галузi торгiвлi, а й у бiльшостi галузей народного господарства.

Кооперативна торгiвля Укоопспiлки вирiзняється вертикальною побудовою i керованiстю. Її об'єкти, якi налiчують близько 30 тис. роздрiбних та оптових пiдприємств, розтaшованi переважно в сiльськiй мiсцевостi. Частка в товарооборотi кооперативної торгiвлi не перевищує 10%.

Фiрмова торгiвля вiтчизняних i зарубiжних фiрм зосереджена, зазвичай, у великих мicтax. Ця форма торгiвлi нинi прогресує. Але свiтовий дocвiд показує, що можливостi фiрмової торгiвлi обмеженi, тому її перспективи проблематичнi, особливо у таких видах, як торгiвля товарами легкої промисловостi й продтоварами.

Сектор соцiально орієнтованої торгiвлi мaє забезпечити торговельним обслуговуванням спецiальний контингент споживачiв: студентiв, вiйсько­викiв, робiтникiв, працiвникiв режимних установ. Вiдповiдно й мережа таких пiдприємств не є загальнодоступною. Вона розмiщена на пiдприєм­ствах, в установах, у військових частинах. В умовах кризи цей сектор повинен розширюватися, але реально він прискорено звужується, i причи­на цього - нестача коштiв на отримання соцiально орiєнтованих об'єктiв торгiвлi.

Рис. 1.3.7. Організаційно-управлінська структура торгівлі в Україні

Управлiнський аспект у сферi торгiвлi складний. Якщо на мaкpopiвнi й у масштабах областi розвиток i функцiонування торгiвлi координується i якось управляється, то на низовому piвнi, де розташована основна маса пiдприємств, торгiвля, по cутi, не керована. Адже бiльшiсть мiст i рай­центрiв не мають спецiального координацiйного органу торгiвлi або вiн надзвичайно обмежений у повноваженнях.

2. види суб'єктів торговельної діяльності

Види суб'єктів

Суб'єктний склад сфери торгівлі різноманітний і складний. Будучи відкритою системою, ця сфера легкодоступна для багатьох видів суб'єктів господарювання незалежно від організаційно-правового статусу, форми власності або відомчої на­лежності. На відміну від інших систем, тут можуть функціонувати як юридичні, так і фізичні особи.

Фізичні особи — це індивідуальні підприємці, громадяни України або інших держав, які стають суб'єктами ринку після проходження державної реєстрації. Фі­зичні особи можуть бути зареєстровані підприємцями зі створенням юридичних осіб і без створення юридичних осіб. Як правило, підприємці не створюють юриди­чну особу, а виступають як приватні підприємці. У такому разі для державної ре­єстрації фізичні особи подають паспорт, реєстраційну картку, документ, що засвід­чує оплату за державну реєстрацію. Орган державної реєстрації вносить відповідні дані в Реєстр суб'єктів підприємницької діяльності і видає свідоцтво про державну реєстрацію, а також ідентифікаційний номер фізичної особи.

Підприємець, який створює юридичну особу, подає установчі документи — ста­тут, реєстраційну картку встановленого зразка, квитанцію про оплату реєстрації.

Юридичною особою визнається організація, підприємство, які наділені відо­кремленою власністю і можуть відповідати майном за свої зобов'язання.

Юридична особа повинна мати самостійний баланс, поточні рахунки, від свого імені виступати в суді, набувати майнові і немайнові права. Суб'єкт господарюван­ня набуває права юридичної особи лише після його державної реєстрації.

2.1 Види роздрібних торговців

Рис. 2 .1. Види роздрібної торговельної мережі

У складі мережі роздрібних торговців можна виділити п'ять основних видів: стаціонарну, посилкову, електронну, напівстаціонарну і пересувну (рис. 2.1). Види роздрібних торговців класифікуються за такими ознаками: ступенем стало­сті місцезнаходження, принципами організації роботи, характером капітальності споруди.

За ступенем сталості місцезнаходження розрізняють стаціонарну, напівстаціонарну і пересувну мережу. Якщо стаціонарна мережа роздрібних торговельних підприємств відрізняється надтривалим терміном функціонування в конкретному місці, то напівстаціонари» може бути без особливих затрат сил і засобів оператив­но переміщена в будь-яке місце, а пересувна взагалі не прив'язана в територіаль­ному масштабі і весь час маневрує. За рамки поняття місцезнаходження виходять види мережі, віднесені до віртуальної торгівлі, — посилкова й електронна, які в даному контексті є екстериторіальними, їх місце розташування не має жодного значення для покупців.

Основні принципи організації роботи роздрібних торговців дозволяють поді­ляти їх на роздрібних, дрібнороздрібних і віртуальних. У складі мережі підпри­ємств роздрібної торгівлі власне роздрібну її частину становлять магазини і па­латки, тоді як до дрібнороздрібної частини торговельної мережі належать кіоски, ятки, автомати, пункти пересувної торгівлі, нестаціонарні торгові одиниці тощо. При цьому віртуальна торгівля посідає окреме, особливе місце, оскільки здійснюється за допомогою особливих прийомів і методів, побудованих на застосуванні електронних засобів передачі інформації і характеризується не параметрами приміщень або споруд, а потужністю і швидкодією інформацій­ної системи.

За характером капітальності споруд мережа роздрібних торговців діляться на декілька типів: капітальні магазини; легкоконструкційні павільйони, авто­мати; некапітальні палатки, кіоски, ятки, торгові місця; мобільні засоби пере­сувної, розвізної і розносної торгівлі.

Під магазином розуміють об'єкт для роздрібного продажу товарів, що за­ймає окремий будинок або влаштоване приміщення в капітальній споруді, має торговельну залу для покупців і низку технологічних приміщень для експедиції, підсортування, зберігання новоотриманих товарів.

Особливим типом роздрібних торговців є електронний віртуальний мага­зин — квазіінститут торговельного обслуговування, що існує віртуально, умовно, поєднуючи реальних, але територіально роз'єднаних продавців і покупців. Сучасна віртуальна торгівля — це відкрита електронна комп'ютерна мережа З не обмеженим доступом до неї через засоби зв'язку будь-якого користувача персонального комп'ютера. У практиці торговельного обслуговування зберігається також посилкова торгівля — особливий вид торгівлі, яка була попередником віртуально) електронної торгівлі. Роль суб'єкта обслуговування в ній виконують центральні склади-магазини і їхні регіональні філії, на яких виконується основна робота формування отриманих засобами зв'язку і поштою замовлень від покупців з дальшим відправленням готових покупок через поштові комунікаційні мережі.

Торговельним павільйоном вважається пункт роздрібного продажу товарів, що займає окрему споруду полегшеної конструкції, має невелику торговельну залу для покупців і підсобне приміщення.

Торговельна палатка — це невеликий об'єкт дрібнороздрібної торгової ме­режі напівстаціонарної або збірно-розбірної конструкції, що займає відособлене торгове місце, має мінімальне підсобне приміщення, але не має торговельної за­ли для покупців.

Торговельний кіоск— це дрібний об'єкт дрібнороздрібної мережі напівстаціонарного типу, розрахований на 1-2робочих місця продавців, що займає відо­соблене приміщення для організації продажу товарів без доступу в нього покуп­ців і без підсобного приміщення.

Ятка — це напівстаціонар на або збірно-розбірна конструкція найпростішо­го типу, призначена для дрібнороздрібної реалізації товарів переважно па рин­ках, а також у виїзній торгівлі.

Торговельний автомат — це автоматичний механічний простій, що здат­ний без участі пюдини-продавця реалізовувати товари штучного асортименту або порції напоїв і їжі в будь-якому місці масового скупчення покупців.

Засоби пересувної торгівлі — це тимчасові торгові місця для здійснення роздрібного продажу, утворені на базі спеціально обладнаних транспортних за­собів з механічним приводом ( автомагазини, моторозвозки, гужові й ручні візки). Аналогічними за змістом, але мініатюрними за масштабами є засоби розносної торгівлі, що пристосовані для рознесення товарів продавцями-реалізаторами вручну.

Торгове місце — відособлене, спеціально обладнане місце поза магазином (зазвичай на продовольчих і непродовольчих ринках) для здійснення роздрібного продажу товарів з додержанням чинних правил торгового обслуговування насе­лення і порядку розрахунку з покупцями.

До торговельно-сервісних систем, що мають складовою основної діяльності елементи роздрібного продажу виготовлених товарів або наданих послуг, за фор­мами і методами організації роботи близькими є також системи громадського (ма­сового) харчування, побутового обслуговування, фармації тощо.

Мережа торговельних суб'єктів громадського харчування включає: стаціона­рні підприємства, улаштовані в капітальних будівлях (ресторани, кафе, їдальні, буфети, бари); дрібнороздрібні, організовані в некапітальних спорудах (міні-кафе, міні-бари тощо) і пересувні пункти харчування (виїзні буфети).

Підприємства й одиниці побутового обслуговування і фармації практично завжди влаштовуються тільки в капітальних спорудах, адже вони більшою мірою залежні, з одного боку, від механізмів і пристроїв, що створюють і надають послу­ги, а з другого — від особливих вимог до режиму зберігання медикаментів.

2.2 Типи роздрібних торговців

В організації роздрібної торгівлі суттєвого значення набуває визначення різнови­ду, або типу, вітчизняного роздрібного торговця з числа всіх, що функціонують на споживчому ринку. З цією метою застосовують цілісну класифікацію суб'єктів роз­дрібного ринку за низкою комерційних, організаційних або технологічних ознак.

Під типом роздрібного торговця розуміють характерний аналог, зразок тор­говельного підприємства або одиниці, виділений за ознаками капітальності і параметрів споруди даного суб'єкта торгівлі, а також основної його спеціалі­зації. Вид і параметри споруди, в якій розташовується роздрібний торговець та йо­го провідна спеціалізація, завжди тісно пов'язані і взаємно обумовлюють одне од­ного: неможливо організувати універмаг у приміщенні павільйонного типу, як і нераціональним є, скажімо, використання великих торговельних площ для органі­зації дрібнороздрібної торгівлі.

Тип роздрібного торговця являє собою такий різновид торговельного під­приємства або одиниці, який характеризується сукупністю організаційних і технологічних ознак: місцем розташування, товарною спеціалізацією, розміром торговельної площі, характером процесу обслуговування, номенклатурою по­слуг, типовим набором торгово-технологічного устаткування, формами про­дажу товарів.

Роздрібна торговельна мережа традиційно тяжіє до уніфікації окремих типів роздрібних торговців через їх типізацію. Типізація роздрібних торговців — це об'єктивний процес добору ефективних у технічному, технологічному, еконо­мічному змістах зразків торговельних підприємств і одиниць для забезпечення високорентабельної діяльності за умови створення максимальних зручностей для покупців. Процес типізації є реальною вимогою ринкової економіки і дозволяє забезпечити кілька напрямів роботи суб'єктів споживчого ринку:

> індустріалізувати, а отже, здешевити будівництво й улаштування торговель­них підприємств і одиниць;

У уніфікувати організацію торгово-технологічних процесів у них;

> сформувати й закріпити відому, а головно, зручну для покупців модель об­слуговування.

Найпомітнішими є відмінності в структурі типів магазинів (крамниць) — най­більших і найчпсленніших суб'єктів роздрібного торговельного обслуговування на­селення. У складі крамниць залежно від їх потенціалу і провідної спеціалізації ви­діляють такі основні типи:

Гіпермаркет — магазин самообслуговування загальноміського значення з тор­говельною площею понад 3000 м2, з максимально широким асортиментом (більше ніж 15 тисяч асортиментних позицій) продовольчих і непродовольчих товарів.

Універмаг — магазин загальноміського значення, торговельною площею понад 1500 м2, з урізноманітненим асортиментом (більше ніж 5000 асортиментних пози­цій) непродовольчих товарів.

Універсам, або супермаркет— великий магазин самообслуговування всереди­ні жилої зони міста, що має торговельну площу понад 400 м2, з урізноманітненим асортиментом (більше ніж 5000 асортиментних позицій) продовольчих і непродо вольчих товарів.

Міні-маркет — магазин самообслуговування торговою площею до 200 м2, І об меженим асортиментом (до 500 асортиментних позицій) продовольчих товарів.

Торговельний центр — група торговельних об'єктів, зосереджених в одному МІ сці і керованих як одне ціле, які за своїми типами, розмірами і місцезнаходженням функціонально відповідають запитам торговельної зони, що обслуговується ними.

Комісійний магазин— магазин-комісіонер, що здійснює роздрібний продаж товарів, прийнятих від юридичних чи фізичних осіб (комітентів) на засадах догово­ру комісії, без перейняття права власності на підкомісійні товари.

Дискаунт— тип магазину, що характеризується обмеженою номенклатурою торгових послуг, до того ж у ньому товари повсякденного попиту реалізують) І іа порівняно низькими цінами або з наданням постійних торгових знижок.

До основних типів звичайних продовольчих магазинів також відносять: «Гастро­ном» (400—2000 м²); «Овочі-фрукти» (250—400 м²); «Хлібокондитерські вироби» (250—-400 м²); «Риба» (250—400 м²) та інші вузькоспеціалізовані продовольчі крамниці.

Основними типами звичайних непродовольчих магазинів є також: «Товари для дітей» (650—5600 м²); «Товари для жінок» (650—5600 м2); «Товари для чоловіків» (650—2500 м²); «Товари для дому» (250—1500 м²); «Культтовари» (250—1000 м²); «Радіотовари» (250—650 м²); «Книги» (250—400 м²) і низка спеціалізованих магази­нів — «Квіти», «Меблі», «Автомобіль, «Ювелірні вироби» тощо.

Розвиток роздрібного ринку поступово приводить до появи й утвердження у ві­тчизняній практиці типів роздрібних торговців, що напрацьовані світовою практи­кою ритейлінгу. Нижче наведено типи роздрібних торговців, що функціонують у країнах з розвиненою ринковою економікою.

2.3 Поняття формату роздрібного торговця

Сучасна практика роздрібної торговельної діяльності розширює і поглиблює поняття типу роздрібного торговця до його формату. У загальному розумінні форматом уважаються параметри розміру будь-чого. Водночас у торгівлі під фор­матом роздрібного торговця розуміють різновид торговельного підприємства або одиниці, що характеризується сукупністю організаційних і технологічних ознак: місцем розташування, товарною спеціалізацією, розміром торговельної площі, характером процесу обслуговування, номенклатурою послуг, типовим набором торгово-технологічного устаткування, методами продажу товарів.

Отже, формат роздрібного торговця описує його вже не як окремий аналог тор­говельної мережі, а як цілісний торговельно-сервісний об'єкт соціальної інфрастру­ктури населеного пункту або сільського адміністративного району; як складовий елемент системи торговельного обслуговування.

2.4 Перспективні типи і формати роздрібних торговців

Склад і структура типів вітчизняних роздрібних торговців поступово розвива­ється аналогічно до структури типів торговельних суб'єктів інших країн. Зважаючи на значну подібність вітчизняних і закордонних типів роздрібних торговців, слід зазначити, що існують деякі відмінності в підходах до організації за кордоном ос­новних типів роздрібних торговельних інститутів. Загалом у розвинених країнах розрізняють продовольчі магазини і магазини загального профілю (непродовольчі і змішані).

Серед продовольчих виокремлюють: супермаркети, гіпермаркети, гіпер-центри, гуртові супермаркети, дрібні незалежні магазини і міні-магазини (табл. 2.1).

Супермаркетом або звичайним супермаркетом вважається магазин самооб­слуговування з річним обсягом продажу понад $ 2 млн і загальною площею близько 2200 м², до того ж у ньому реалізація непродовольчих товарів є обмеженою. При цьому супермаркети в Європі мають значно меншу площу (400—2500 м²), тоді як американські — 500—4000 м².

До гіпермаркетів відносять великі супермаркети з торговельною площею від 2200 до 5500 м2, а схожі з ними гіперцентри — це поєднання в одному майновому комплексі гіпермаркету і непродовольчого магазину знижених цін. Гіпермаркети досягають за розмірами сукупної торговельної площі 16 тис.м2 і розташовуються зазвичай на околиці міста, що є дуже привабливим для покупців з урахуванням специфіки розселення за кордоном.

Гуртові супермаркети — це умовні магазини, які торгують продовольчими то­варами і продуктами харчування за*зниженими (гуртовими) цінами. Вони особливо широко розповсюджені в США, де подібні магазини поділяються на гуртові супе­рмаркети з обмеженим набором продуктів і гуртові магазини-склади з повним набором продуктів.

Гуртові супермаркети з обмеженим асортиментом продуктів мають в одно­часній реалізації близько 1500 товарних найменувань у стандартних упаковках і за­звичай однієї торговельної марки. Вони працюють за методом магазину-складу з самообслуговуванням і не пропонують жодних додаткових послуг покупцям, які самостійно вибирають продукти в транспортних упаковках, пакетованих на транс­портних піддонах.

Таблиця 2.1

ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ ОЗНАК ПЕРСПЕКТИВНИХ ТИПІВ ПРОДОВОЛЬЧИХ МАГАЗИНІВ

Основні ознаки	Гуртовий супермаркет або клуб	Суперцентр	Звичайний супермаркет	Невеликий продовольчий магазин
Широта асортименту	широка	широка	середня	вузька
Глибина асортименту	середня	глибока	середня	мілка
Рівень сервісу	низький	низький	середній	середній
Рівень цін	низький	низький	середній	високий
Площа, м^2	5 500—7 800	11 100—16 500	1 000—8 300	220—450
Кількість товарних позицій	30 000	30 000	15 000	2 000
Середній обсяг продажу, $	58 100	103 400	141 300	27 000

Гуртові супермаркети з повним набором продовольчих товарів за своєю суттю є великими продовольчими складами із загальною площею понад 5500 м² і річним обсягом товарообігу до $ 50 млн. Відмінність цього типу магазинів від по­переднього (з обмеженим асортиментом) не тільки в параметрах площі і обсягах обігу, вони практикують торгівлю значно ширшим асортиментом продовольства загальнонаціональних торговельних марок, а також продуктами, що швидко псу­ються і потребують спеціальних температурних режимів при зберіганні. Для обох типів гуртових супермаркетів притаманна стратегія, орієнтована на отримання не­високої норми прибутку при значних обсягах продажу.

Дрібні незалежні продовольчі магазини зазвичай є приватними (або ж па за садах партнерства) і функціонують незалежно від великих національних і інтер національних торговельних корпорацій і торговельних мереж, розміщую і ь< ч на площі 1000—2000 м² і реалізують протягом року продовольства на суму до $ 2 млн.

Міні-магазини продовольчої спеціалізації за кордоном характеризуються від­носно обмеженим асортиментом товарів, що компенсується зручним розташуван­ням для широких контингентів покупців. Площа таких магазинів коливається в ме­жах 300—1000 м2, що за західними мірками зовсім небагато, асортимент орієнтований на штучні товари масового попиту (сигарети, вино, пиво, напої) і го­тові продукти харчування за відносно вищими від рівня супермаркетів цінами. У всіх дрібних продовольчих магазинах практикується застосування методу самооб­слуговування з прискореним проведенням розрахунків, що дозволяє уникнути черг при значних постійних напливах покупців, зацікавлених порівняно швидше, аніж у супермаркетах, придбати продукти і зекономити час, який був би витраченим на чергу до каси, навіть за вищою ціною. Дрібні крамнички в Європі і Північній Аме­риці найчастіше організовуються поруч із транспортними розв'язками, що абсолю­тно відповідає мобільному західному стилю життя.

Непродовольчі магазини, або магазини загального профілю, представлені традиційними (універмаги, магазини, що торгують зі знижками; спеціалізовані магазини) і відносно новими («спеціалісти в категорії», центри господарських товарів, магазини знижених цін на товари, демонстраційні зали, «оптові клу­би») типами роздрібних торговців (табл. 12.2).

Таблиця 12.2

ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ ТИПІВ НЕПРОДОВОЛЬЧИХ МАГАЗИНІВ

Тип магазину	Широта асортименту	Глибина асортименту	Рівень сервісу	Рівень цін	Параметри площі, м^2	Середня кількість товарних одиниць	Розташування
Гіпермаркет	широка	середня	низький	низький	Понад 22 000	50 000	окрема споруда
Універмаг	широка	Глибока - середня	Середній - високий	Середній - високий	11 100— 22 200	100 000	заміські торгове­льні центри
Магазин низьких цін	широка	середня-------- дрібна	низький	низький	6 600— 8 900	25 000— ЗО 000	окремо збудовані магазини, «стріч­кові» торговельні центри
Спеціалізова­ний магазин	вузька	глибока	високий	високий	450— 1 300	5 000	заміські торгове­льні центри
«Спеціалісти в категорії»	вузька	дуже глибока	низький	низький	5 500— 13 300	25 000— 40 000	окремо збудовані магазини, «стріч­кові» торговельні центри
«Оптовий клуб»	середня	дрібна	низький	дуже низький	8 900— 11 100	4 000— 5 000	окремо збудовані магазини
Магазини зни­жених цін	середня	глибока, швидко­змінна	низький	низький	2 800— 4 400	100 000	окремо збудовані магазини, «стріч­кові» торговельні центри
Демонстраційні зали	вузька	середня	низький	Середній - низький	550— 4 400	10 000— 15 000	«стрічкові» тор­говельні центри

Непродовольчими універмагами вважаються торговельні підприємства, що пропонують для реалізації широкий і глибокий асортимент товарів і забезпечують високий рівень обслуговування. Дуже часто універмаги належать до власності од­нієї торговельної мережі — торговельної корпорації, яка володіє більше від десяти однотипними обслуговуючими підприємствами, розміщеними в регіонах однієї країни або в різних країнах. Універмаг будує свою роботу через організацію спеці­алізованих відділів і секцій, кожен з яких має окремий вузол розрахунків. Особли­вістю універмагів є створення їх працівниками надзвичайно широкого кола основ­них і додаткових послуг покупцям, що не тільки підвищує загальний рівень сервісу, але й впливає на підвищення рівня цін на товари в цьому типі торговельних підпри­ємств.

Підвищення загального рівня конкуренції в роздрібній торговельній мережі за кордоном, виникнення і розвиток нових спеціалізованих торговельних підприємств привело в цілому до скорочення кількості відділів у традиційних універмагах і до зміни «товарної концепції» непродовольчих гіпермаркетів і універмагів. Вони по­чали розширювати номенклатуру послуг для покупців, вносити зміни в товар-мікс — набір товарних найменувань усередині товарних груп, тобто закуповувати унікальні товари під широковідомими товарними марками і налагоджувати прямі зв'язки з товаровиробниками, продаючи їхні товари під власними (внутрішньомагазинними) торговими марками.

Гіпермаркети різняться від універмагів більшою загальною площею, вужчим асортиментом, нижчим рівнем сервісу і цін.

Магазини низьких цій — це непродовольчі магазини, які торгують зі скидками і пропонують відносно широкий, але неглибокий асортимент товарів за невисокого рівня обслуговування і порівняно низьких цін. Відносно нижчі ціни пояснюються: орієнтацією таких магазинів на покупців зі середніми і низькими доходами; мен­шими видатками такого магазину на зарплатню працівників, що надають послуги, адже їх значно менше, ніж в універмазі; нижчими витратами на оренду земельних ділянок за межами престижних центральних районів, на яких розташовуються ма­газини такого типу.

Традиційні спеціалізовані магазини орієнтують свою збутову концепцію на концентрацію вузького і глибокого асортименту при високих рівнях обслуговуван­ня і, відповідно, цін.

Останнім часом на Заході з'явились і розвиваються нові типи суб'єктів роздріб­ної торгівлі. До них належать «спеціалісти в категорії», центри господарських товарів, «гуртові клуби» і магазини низьких цін.

«Спеціалістами в категорії» називають магазини надвузького, проте надглибо­кого асортименту товарів, який обмежується товарними найменуваннями однієї то­варної групи (підгрупи). Саме магазини цього типу в умовах щільної конкуренції на західному товарному ринку сконцентрували в своїх мережах торгівлю товарами окремих товарних груп, практично виключивши ці групи з асортименту універмагів і традиційних непродовольчих магазинів. «Спеціалісти в категорії» отримали назву «вбивць категорій», а саме таких товарних груп, як іграшки, побутова електроніка, товари для спорту, товари для офісів, комп'ютери, автомобільне приладдя тощо.

Центри господарських товарів — це різнотип «спеціаліста в категорії», що об'єднує в собі магазин товарів для ведення домашнього господарства і магазин будівельних матеріалів. За внутрішньою організацією такий магазин практично не різниться від складу, однак його продавці є висококваліфікованими спеціалістами-консультантами в частині застосування окремих господарських товарів і матеріалів, а також користування інструментами і приладдям для будівництва і ремонту поме­шкань і садових ділянок.

Гуртовий клуб — це специфічне торговельне підприємство, яке обслуговує жи­телів і інші торговельні підприємства вузьким асортиментом товарів з низьким рів­нем сервісу. За типом улаштування гуртовий клуб — це великі за розмірами (до 11 000 м²) приміщення складського типу з примітивними інтер'єрами і широкими проходами для пересування підйомно-транспортного обладнання. Асортимент такого магазину непостійний, адже більшість товарів закуповується гуртом під час розпро­дажу, а співвідношення продовольчих і непродовольчих товарів становить приблизно 50/50 відсотків. Членами гуртового клубу можуть бути дрібні гуртові продавці, інші магазини й індивідуальні покупці, часто представники однієї професії.

Магазини знижених цін проводять закупівлі товарів під час сезонного розпро­дажу, «пакетом» викуповують надлишки товарів, непарні вироби, непопулярні мо­делі і фасони або товари з незначними вадами в товаровиробників, гуртових і роз­дрібних торговців зі скидкою в 50—75 відсотків. Зрозуміло, що при цьому асортимент таких магазинів є надзвичайно нестабільним, і для його відносної ста­білізації магазин докуповує частину товарів за звичайними цінами. Магазини зни­жених цін мають три різнотипи: фірмові магазини, магазини розпродажу і «мага­зини однієї ціни». Фірмові магазини є власними торговельними підприємствами товаровиробників («заводські магазини»); гіпер-, супер- і звичайних універмагів;

мереж спеціалізованих магазинів. Магазини розпродажу є дуже популярними на Заході, незважаючи на їх непостійний, проте доволі широкий асортимент, приваб­люючи широкі маси покупців порівняно низькими цінами. Магазини однієї ці­ни — це специфічний розпродаж, коли всі товари продаються за дуже низькою (за­звичай єдиною, напр. $ 1) ціною.

Демонстраційні зали — це роздрібні магазини, улаштовані безпосередньо при гуртових складах. За принципами організації діяльності вони нагадують магазини-салони, коли товари відбираються покупцями за демонстраційними зразками в залі або в каталозі, після чого працівниками магазину доставляються зі складу.

3. Концентрація і спеціалізація роздрібної мережі

На організацію роздрібної торговельної мережі значно впливають процеси кон­центрації і спеціалізації роздрібних торговців, багато в чому визначаючи кількісний і якісний стан цієї мережі.

3.1 Концентрація торговельної мережі ♦

Процес концентрації роздрібних торговців полягає в зосередженні торгове­льних підприємств і одиниць різних типів на спільній площі охоплення (зоні ді­яльності). При цьому зони діяльності роздрібних торговців взаємно перетинають­ся, що, з одного боку, підвищує рівень міжвидової і внутрішньої конкуренції в роздрібній торгівлі, а з другого — стимулює розвиток і поглиблення спеціалізації серед суб'єктів роздрібної торгівлі.

Унаслідок концентрації роздрібної торговельної мережі зони діяльності роздрі­бних торговців меншого формату завжди поглинаються, включаються до зон впли­ву великих, а ті, своєю чергою, — невеликих торговельних центрів.

Загальну площу сфери функціонування, територію, на якій торговельне під­приємство приваблює найбільшу кількість покупців, уважають площею охоп­лення даного роздрібного торговця. За допомогою розрахунків площі охоплення роздрібного торговця і через середньостатистичну оцінку його товарообігу здійс­нюється порівняльний аналіз потенціалу окремих територій для розташування но­вих торговельних підприємств.

Площу охоплення можна розраховувати як для окремого торговельного підпри­ємства, так і для окремих центрів торгівлі, адже існує конкуренція не тільки між магазинами, але й центрами, в яких вони концентруються. Логічно передбачити, що за відомої відстані між окремими центрами торгівлі існує межа (точка), в якій вплив одного центру практично нівелюється, тоді як іншого— починає зростати. Відповідно до класичного закону роздрібного тяжіння Райлі саме в цій точці роз­ташована точка беззбитковості для окремих центрів торгівлі і залежить насамперед від відстані між центрами і чисельністю жителів довкола них.

Орієнтовні межі площі охоплення (точку беззбитковості) одного центру торгівлі стосовно до іншого можна розрахувати за формулою Райлі:

S_{lim A} =

де S_{lim A} — межа площі охоплення торгового центру А, км, миль;

V _A|B — відстань торгового центру А від торгового центру В, км, миль;

N_B — чисельність мешканців населеного пункту В, тис. чол.;

N_А — чисельність мешканців населеного пункту А, тис. чол.

Запропонована модель не є ідеальною для всіх варіантів організації роздрібної торговельної мережі, адже не враховує реального зв'язку населення аналізованого регіону з центрами торгівлі, не описує відносної доступності окремих торгових центрів і забезпеченість регіону транспортом індивідуального й загального корис­тування.

При використанні цієї моделі важливим є чітке розмежування населення окре­мих районів міст і інших поселень. Для великих міст надзвичайно складно розме­жувати все населення й однозначно прикріпити його до окремих центрів торгівлі. Таке розмежування найбільш реально здійснити для невеликих міст, селищ місько­го типу і сіл, чисельність мешканців яких переважно є сталою величиною, а тому описаний метод визначення меж площі охоплення є практично ідеальним.

Застосування моделі в розрахунках точок беззбитковості для торгових центрів великих міст передбачає її ускладнення за рахунок заміни показника чисельності населення іншими факторами привабливості (кількість типів магазинів, наявність пунктів побутового та інфраструктурного обслуговування, доступність тощо) тор­гового центру для покупців, які можна описати кількісно за допомогою шкали ба­лів. За однаковою шкалою балів вимірюють ступінь привабливості кожного центру торгівлі і вносять ці показники у формулу Райлі замість чисельності жителів. Як з'ясовується, такий розрахунок доволі часто суттєво коригує відстань до точки без­збитковості, розрахованої на основі тільки чисельності населення: більш віддале ний торговий центр може бути значно привабливішим для покупців через бі ІЬШ комплексний рівень обслуговування.

3.2 Спеціалізація роздрібних торговців

Спеціалізація в роздрібній торгівлі — це форма поділу праці між роздрібними торговцями па основі одночасного добровільного обмеження, проте, і поглиблення основного асортименту. Спеціалізація роздрібної торговельної мережі розвивається у формах товарної спеціалізації і спеціалізації за споживчими ком­плексами.

За ознакою товарної спеціалізації розрізняють вузькоспеціалізовані, спеціалі­зовані, комбіновані, універсальні та змішані підприємства й одиниці.

Вузькоспеціалізовані роздрібні торговці обмежують товарний асортимент кі­лькома найменуваннями товарів, найчастіше — товарною підгрупою (ґудзики, хліб, молоко, дитяче взуття).

Спеціалізовані торговельні підприємства й одиниці проводять реалізацію това­рів тільки однієї товарної групи (взуття, одяг, хліб і хлібобулочні вироби).

Роздрібні торговці комбінованої спеціалізації займаються реалізацією товарів кіль­кох споріднених за характером попиту груп (овочі-фрукти, галантерея-парфуми).

Універсальні магазини, до яких належать універмаги, універсами, гіпермаркети, супермаркети, реалізують товари надзвичайно широкої номенклатури через спеціалізовані секції або торгові місця.

Змішана спеціалізація характерна для тих торговців, що одночасно реалізують продовольчі й непродовольчі товари без організації відокремлених спеціалізованих секцій чи торгових місць.

Спеціалізація за споживчими комплексами полягає в підборі з товарів різних груп споживчих комплексів тематично спрямованих на певний контингент спо­живачів; організацію побуту; організацію дозвілля і відпочинку тощо. Дана фор­ма спеціалізації за рахунок забезпечення комплексного задоволення попиту є особ­ливо привабливою для покупців, оскільки значно скорочує затрати часу населення на здійснення купівель.

Узагальнюючим показником спеціалізації роздрібної торговельної мережі є рі­вень спеціалізації (Р_сп), що розраховується за формулами:

Р_сп = Р_сп = Р_сп =

де: Q_cn — кількість спеціалізованих і універсальних роздрібних торговців, од.;

Q_заг — загальна кількість роздрібних торговців у регіоні, од.;

S_сп — торгова площа спеціалізованих і універсальних магазинів, м²;

S_заг — загальна торгова площа магазинів регіону, м²;

Т_сп — товарообіг спеціалізованих і універсальних роздрібних торговців, тис. грн;

Т_заг — загальний товарообіг торговельної мережі регіону, тис. гр..

Отже, даний показник можна розрахувати шляхом визначення частки чисельно­сті, торгової площі, сукупного обороту спеціалізованих роздрібних торговців у за­гальній кількості, торговій площі, товарообігу торговельної мережі регіону.

4. Територіальне розміщення роздрібної мережі

Місце розташування роздрібного торговця необхідно вибирати надзвичайно рете­льно і виважено. Правильно здійснений вибір місця розташування торговельного підприємства забезпечує йому вагому тривалу конкурентну перевагу стосовно до ін­ших суб'єктів торговельного середовища. Зручність розташування (віддаленість від житла, від основних транспортних шляхів) магазину для покупців — основний кри­терій вибору ними пункту торговельного обслуговування в умовах постійного дефі­циту часу. З іншого боку, такі складники конкурентної стратегії в роздрібній торгівлі, як ціни, дизайн та інтер'єр, рівень обслуговування, асортимент товарів тощо, є швид­козмінними порівняно із вдалим розташуванням торговельного закладу.

4.1 Розміщення роздрібних торговельних підприємств

Основні підходи до розміщення вітчизняної мережі роздрібних торговців дещо відрізняються в частині організації міської і сільської мережі. Вони сформувалися внаслідок розвитку двох торговельних систем: колишньої державної роздрібної торгівлі, що історично складалася в містах, і домінуючої в сільській місцевості роздрібної торгівлі системи споживчої кооперації.

Вітчизняна схема розміщення роздрібних торговельних підприємств у міських на­селених пунктах передбачає їх поділ на підприємства місцевого (мікрорайонного) і загальноміського значення. Магазини місцевого значення характеризуються їх розташуванням усередині житлових мікрорайонів і зон міста, забезпечують обслуго­вування мешканців цих мікрорайонів у межах пішохідної («крокової») доступності в радіусі приблизно 500 м. До таких торговельних підприємств відносять магазини ти­пу «Універсам» (останнім часом дедалі частіше — «Супермаркет»), «Промтовари», інші спеціалізовані продовольчі і непродовольчі магазини. Магазинами загальномі­ського значення вважаються великі торговельні підприємства, які розташовуються переважно в центрі і обслуговують жителів усього міста (його значної частини). Ни­ми можуть бути універмаги (гіпермаркети), універсами типу «Гастроном», вузько-спеціалізовані продовольчі і непродовольчі магазини з торгівлі товарами складного асортименту тощо- Загалом же розміщення міської торговельної мережі повинно ма­ксимально повно враховувати традиції, місцеву специфіку, архітектурно-планувальні особливості і тип розселення мешканців, стан міськах транспортних комунікацій і основні напрями пасажиропотоків між окремими районами міста.

Розміщення роздрібної торговельної мережі в сільських адміністративних райо­нах традиційно базувалося винятково на двох одержавлених господарських систе­мах — системі колгоспів і системі споживчої кооперації, у зв'язку з чим тісно прив'язувалося до чотирьох основних типів сільських поселень: районних центрів, міськогосподарських і внутрішньогосподарських центрів та звичайних сіл. При цьому основний акцент робився на концентрацію торговельної мережі споживчої кооперації передусім у районних центрах — містах і містечках з адміністративни­ми функціями і міжгосподарських центрах — селищах міського типу — і великих селах без адміністративних функцій. Саме в цих типах сільських поселень розгор­талася мережа магазинів типу «Універмаг» і «Універсам», спеціалізованих продо­вольчих і непродовольчих крамниць. В одночас, значно менша увага приділялася роздрібній торговельній мережі внутрішньогосподарських центрів — централь­них сіл сільськогосподарського адміністративного району, в яких розміщуються сільські ради народних депутатів, підприємства місцевої промисловості тощо. У таких населених пунктах роздрібна торговельна мережа об­межувалася прозаїчними магазинами типу «Товари повсякденного попиту», дискретними і малоформатними торговельними одиницями, механізованим кооперативними засобами пересувної торгівлі (типу кіоск, автомагазин тощо).

Ринкові реалії сьогодення вносять суттєві корективи до традиційних засад форму­вання і розміщення вітчизняних роздрібних торговельних суб'єктів у окремих типах населених пунктів. У цих умовах на передній план виходять підвищення рентабельності діяльності роздрібних торговців, стабілізація їх конкурентної переваги за раху­нок вибору оптимального місця розташування торговельного закладу або власної єдиної мережі роздрібних торговельних підприємств. Сьогодні актуальним є справді ринковий підхід до стратегії розміщення торговельних підприємств і одиниць, який має одночасно враховувати соціально-демографічну структуру мешканців, поточний і перспективний типи розселення в зоні обслуговування як у містах, так і в селах з урахуванням перспективних планів розвитку окремих населених пунктів.

4.2 Перспективні принципи розташування роздрібних торговельних підприємств

Схема розміщення роздрібної торговельної мережі в розвинених країнах світу будується на аналогічних до вітчизняних підходів засадах — принципи і вимоги до її побудови є практично тотожними до задекларованих ще з радянських часів. При цьому слід ураховувати не тільки суттєву різницю в рівні розвитку і добробуту між економічно розвиненими країнами і країнами, що розвиваються, але й національно-побутові, соціально-демографічні та інші традиції, які, безумовно, впливають на систему сервісу.

За кордоном виокремлюють три основні типи місця розташування роздрібних торговельних підприємств: центральні ділові райони міст, торговельні центри (комплекси) і поодинокі торговельні заклади. Як бачимо, не йдеться про міську і сільську місцевості і різнотипи населених пунктів у них, адже відмінності між окремими типами поселень в розвинених країнах практично нівельовані. Однак, визначальними для організації розміщення роздрібної торговельної мережі типами населених пунктів у країнах Європи, Північної Америки, а також в Японії прийма­ються міські конгломерати, приміські поселення довкола великих міст тощо, що пояснюється високим рівнем розвитку транспортної інфраструктури і комунікацій (розвинена мережа автомобільних і залізничних доріг, кількість транспортних засо­бів у експлуатації в населення тощо).

Розміщення магазину в центральних ділових районах (культурно-історичних центрах міст, традиційних центрах ділової активності) є дуже бажаним і пре­стижним для кожного роздрібного торговця, адже в таких частинах міських посе­лень акумулюються покупці з високим рівнем доходів, туристи і транзитні пасажи­ри, до них тяжіє більшість населення міста. Водночас торгівля в центральних ділових районах має і негативні боки — проблеми з паркуванням автотранспорту, спад обсягів торгівлі ввечері й у вихідні дні, проведення реконструкції і переплану­вання центральних частин міст, найвища вартість оренди приміщень або ставок зе­мельного податку. У підсумку розміщення торговельних закладів у центральні час­тині міста можуть собі дозволити переважно потужні торговельні фірми або загальнонаціональні (інтернаціональні) корпоративні торговельні мережі.

Через зазначені негативні причини більшість роздрібних торговців орієнтується на прилеглі до центральних вулиці і райони. Торгівля в цих зонах міста є пожвав­леною і активною, адже власник торговельного закладу несе менші витрати, не пов'язані з товарообігом, інтенсивність потоків покупців є вищою через менші проблеми з паркуванням, рідше відбувається реконструкція будинків і вулиць.

У роздрібній торгівля за кордоном тривалий час спостерігається процес вине­сення торговельних підприємств з центральних ділових районів. Цей процес відбувається у двох напрямах: переміщення магазинів у сусідні з центральними, економічно вигідніші райони і організація за межами міст торговельних центрів.

Справді, організація торговельних центрів (комплексів) тісно пов'язана з по­воєнним «великим переселенням» родин, що належать до середнього класу, у при­міські зони. Забезпечуючи основну зручність для покупців — наближеність до їх місця мешкання, роздрібні торговці «пішли вслід», розташовуючи свої торговельні заклади поруч із транспортними артеріями на виїзді з міста і в заміських містечках-супутниках. У практиці закордонної торговельної діяльності розрізняють два осно­вні типи торговельних центрів і комплексів: стрічкові центри і торговельні ком­плекси.

Стрічкові центри являють собою послідовність прилеглих один до одного торговельних закладів, аналогічної і протилежної спеціалізації, здатних мак­симально повно і комплексно забезпечити попит населення. За принципами їх організації стрічкові центри (у США — стрип-центри) характеризуються високою зручністю для покупців і низькими накладними витратами для власників. Особлива зручність для покупців полягає в тому, що такі центри розташовуються вздовж шосейних доріг та основних вулиць і мають зручні під'їзди і місця для паркування ав­томобілів, що дозволяє мешканцям приміських зон безперешкодно дістатися до будь-якого магазину в складі стрічкового торговельного центру.

Торговельні комплекси (молли) — це тип розміщення торговельних підпри­ємств і одиниць, що передбачає поєднання в одному будинку або в комплексі споруд різних за видами, типами, основною спеціалізацією, формами власності суб'єктів роздрібного торговельного середовища. Об'єднання різнопрофільних і споріднених торговельних підприємств викликано не тільки об'єктивною потребою роздрібних торговців скоротити видатки з улаштування й утримання своїх підприємств, але й раціонально використати ефект синергізму. Суть цього ефекту закладена глибоко в психології покупців і полягає в тому, що торговельний центр або комплекс завжди приваблює більше покупців, аніж кожен з окремих магазинів по­одинці.

Торговельні центри і комплекси за кордоном мають кілька різновидів: ре­гіональні торговельні комплекси, спеціалізовані центри моди, центри фірмової торгівлі, центри розпродажу, історичні і тематичні центри. Регіональні ком­плекси включають до свого складу два-три універмаги, а також окремі спеціа­лізовані магазини. Якщо до складу комплексу входить не менше від чотирьох уні­вермагів, його ще називають регіональним суперцентром. Спеціалізований центр моди — це поєднання універмагу і невеликих бутиків, що належать відо­мим загальнонаціональним продавцям модних і особливо модних товарів. Ці комплекси розташовуються в престижних (центральних ділових і зонах проживан­ня багатіїв) районах, мають вишуканий інтер'єр і дизайн, часто доповнюються елі­тними кафе і ресторанами. Центри фірмової торгівлі і розпродажу на сьогодні мало чим різняться один від одного, часто знаходяться під єдиним дахом і торгують то­варами за зниженими цінами. Історичні і тематичні торговельні центри організу­ються поблизу визначних історичних пам'яток і орієнтуються в основному на мобі­льний контингент покупців, що прибувають як туристи.

4.3 Вибір місця розташування роздрібного торговця

Основні критерії до вибору місця розташування торговельного комплексу або окремого магазину є засадничими, єдиними для всіх країн ринкової орієнтації. Вони включають низку дій з вивчення й аналізу регіону, області і конкретного місця функціонування торговельного підприємства.

Регіон функціонування торговельного закладу визначається параметрами чаї тини країни або населеного пункту, в якому працюватиме проектований заклад торгівлі. Масштаби регіону функціонування випливають зі збутово-реалізаційної концепції торговельної фірми, обсягів її діяльності і перспектив розвитку, біль­шість роздрібних торговців скеровують свої зусилля на опанування локальних і ре­гіональних ринків і тільки в міру зростання обсягів обороту проводять експансію нових нетрадиційних регіонів. На регіон торгівлі суб'єкта споживчого ринку впли­вають також природно-кліматичні та інші чинники (інтенсивний збут теплого взут­тя й одягу в південних регіонах є алогізмом).

Область проектованого торговельного підприємства задається певним геогра­фічним сектором, в якому розміщений основний контингент покупців даного мага­зину (населений пункт, адміністративний район або їх частина). Область торгівлі поділяється на три зони: ближню, середню і дальню торговельні зоні; 'бо зони притягнення покупців (рис. 12.2).

Рис. 2.2. Вплив комунікацій на область функціонування роздрібного торговця

Ближня торговельна зона — це частина області функціонування, в якій зосереджено 60—65 відсотків покупців даного торгове­льного комплексу і яка віддалена від нього на 0,5 (2—4 за кордоном) км. Середня зона притягнення торговельного підприємства концентрує в собі близько 20 відсо­тків його покупців і простягається на 0,5—2,0 (2-6 за кордоном) км. Дальня торго­вельна зона торговельного комплексу в містах простягається на 10—25 км, за ме­жами міста—- 50—80 км. У ній мешкають непостійні, випадкові покупці для даного суб'єкта роздрібної торгівлі: ті, що мають альтернативний вибір поблизу; ті, в яких є вигідне транспортне сполучення з даним торговельним закладом, а також покупці, для яких даний магазин є по дорозі на роботу і назад.

Конкретні параметри зон області функціонування закладу торгівлі конкретизу­ються рівнем доступу до магазину і місцем розташування підприємств-конкурентів. Наприклад, перетин великих транспортних комунікацій (рис. 12.3) значно звужує параметри зон притягнення: переважно вони мають форму концентричних кіл, але в даному разі — звужуються до еліпсів. Поява в області торгівлі продовольчого ма­газину аналогічного магазину-конкурента переважно веде до її скорочення і падін­ня обсягів товарообігу. Якщо ж перетинаються області торгівлі двох і більше не­продовольчих магазинів з торгівлі товарами складного асортименту— обсяги їх обороту зростають; ширший вибір приваблює більше покупців.

Під місцем функціонування (розташування) роздрібного торговця розумі­ють конкретизовану точку області його функціонування, яка вибрана для влаш­тування торговельного закладу. Дуже часто таким місцем вибирається не тери­торіальний центр області функціонування, а діючий центр торгівлі — сфор­мований під впливом історичного розселення населення, демографічних струк­турних зрушень, наявності придатних шляхів сполучення тощо центр ведення торговельного обслуговування, в якому на незначній території діє низка різно-спеціалізованих торговельних підприємств. Для багатьох типів магазинів основ­ною запорукою успішної діяльності є обов'язкове розташування саме в центрі торгівлі, що не тільки визначає їх вдале розташування, але й приваблює достат­ню кількість потенційних покупців.

Серед центрів торгівлі виділяють: міські центри; центри районів міста; околиці міст; центри окремих населених пунктів і сільські центри.

Міські центри торгівлі за багатьма показниками є найбільш привабливими і престижними для роздрібних торговців, але їх загальним недоліком є порівняно ви­сокі накладні видатки з утримання магазинів. У цьому сенсі дещо привабливішими є центри торгівлі, розташовані в інших центрах районів міста, оскільки вартість оренди приміщень або земельних ділянок тут суттєво нижча, а щільність населення в т. зв. «спальних» районах значно вища, аніж у центрі міста. У розвинених країнах світу значного розповсюдження в останні десятиліття набули торгові центри, роз­ташовані на околицях міст — ділових центрів цих країн, що пов'язано з відпливом середніх верств населення для проживання у приміських зонах. Центр окремого населеного пункту — це сукупність торговельних підприємств у невеликих насе­лених пунктах (містечках) з чисельністю мешканців від 10 до 50 тис, а сільські центри торгівлі включають 1-2 (зрідка і більше) торговельних підприємств з най­більш універсальним асортиментом товарів щоденного попиту для мешканців сіль­ської місцевості.

4.4 Фактори, що впливають на регіон і область діяльності торговельного підприємства

Під час вибору регіону і області торгівлі для проектованого торговельного під­приємства слід звертати особливу увагу на низку загальних факторів, які безпосе­редньо впливають на привабливість даної географічної зони в сенсі перспективи розвитку торговельної діяльності і віддачі від неї. До них належать: потенціал і демографічні тенденції в регіоні (області), характер розподілу і рівень стабільності доходів населення, розмір і склад домогосподарств, діловий клімат і рі­вень конкуренції в регіоні.

Демографічний потенціал області діяльності роздрібного торговця вважа­ється сприятливим у районах, що характеризуються зростанням чисельності насе­лення як за рахунок природного приросту (збільшення народжуваності), так і вна­слідок сучасних міграційних процесів. При цьому визначальним мотивом є основна спеціалізація роздрібного торговця (торговельної мережі). Так, мережі магазинів, що спеціалізуються на реалізації модного і ділового одягу для бізнесменів, відда­ють перевагу багатим фешенебельним районам міст, а магазини, що торгують іг­рашками, — місцям концентрації сімей з маленькими дітьми.

При врахуванні ділового клімату в зоні діяльності майбутнього магазину прак­тики торговельного обслуговування звертають увагу на рівень зайнятості населен­ня — чим він вищий, тим вищою є купівельна спроможність середньостатистичного покупця. Разом з тим завжди існує певна небезпека скорочення в майбутньому окремих виробництв (закриття, перепрофілювання, вивільнення працівників унас­лідок удосконалення технології) або сфер діяльності (скорочення чисельності вій­ськовослужбовців тощо).

Рівень конкуренції безпосередньо впливає на попит споживачів. При цьому найчастіше спостерігаються дві діаметрально протилежні бізнесові стратегії роздрібних торговців: пошук областей з відносно невисоким рівнем конкурент­ної взаємодії або включення в жорстку конкурентну боротьбу у вибраній ніші ринку.

5. Ефективність функціонування роздрібної мережі

З метою оперативної оцінки якісного стану роздрібної торговельної мережі пев­ного регіону, виявлення регіонів з недостатнім забезпеченням торговельними під­приємствами і одиницями необхідно проводити аналіз ефективності функціонуван­ня роздрібної торговельної мережі. У процесі такого аналізу здійснюється розрахунок низки показників: точки беззбитковості, точки мінімальної рентабель­ності, оптимальних розмірів роздрібного торговця, коефіцієнта щільності забезпе­чення населення роздрібними торговцями, коефіцієнта розосередження роздрібних торговців за територією, території і населення зони обслуговування одного роздрі­бного торговця, торгова площа на 1000 жителів, середній розмір магазину за торго­вою площею і товарообігом та інші локальні показники.

5.1 Визначення точки беззбитковості мінімальної рентабельності

Для забезпечення стійкого становища роздрібного підприємства на ринку необ­хідно визначити економічні межі обсягів його діяльності, порушення яких може призвести до банкрутства. У світовій практиці для визначення цих меж використо­вують точку беззбитковості і точку рентабельності.

Точка беззбитковості (Т_6ет) — такий обсяг товарообігу, за якого сума валово­го доходу від реалізації товарів дорівнює сумі поточних витрат:

де Т₆„ — мінімальний товарообіг, за якого роздрібним торговцем досягається точка беззбитковості, тис. грн;

В_п — витрати обігу постійні, %;

Р_д — рівень валових доходів, %;

Рв.зм — рівень змінних витрат обігу, %.

Зазвичай завдання досягнення точки беззбитковості ставиться перед роздрібним торговцем на початку його створення, а саме в тих випадках, коли воно щойно впроваджується на ринок і тільки-но розпочинає завойовувати власну нішу. Однак розрахунок точки беззбитковості ще не дозволяє встановити ймовірні параметри розширення обсягів діяльності й отримуваного прибутку. Уточнення цих парамет­рів проводиться за допомогою показника точки мінімальної рентабельності роз­дрібного торговця.

Точка мінімальної рентабельності (Т_р) — такий обсяг товарообігу роздріб­ного торговця, за якого сума його валових доходів не тільки покриває поточні витрати на ведення діяльності, а й утворює прибуток, розміри якого після сплати податків задовольняють власників підприємства в мінімальному рівні рентабельності на вкладений капітал.

Логічно припустити, що інвестори в галузь торгівлі обов'язково орієнтують­ся на поточну ставку банківського відсотка на вкладений капітал, адже якщо мі­німальний рівень рентабельності (МРР) не досягає (перевищує) цього відсотка, зайняття торговельною діяльністю є недоцільним, оскільки капітал можна з мі­німальним ризиком розмістити в банку чи купити акції й гарантовано отримува­ти дивіденди. Величина капіталу (К), вкладеного в розвиток роздрібного тор­говця, як і мінімальний рівень рентабельності (МРР) можуть бути виражені кількісно, до того ж не залежать від прогнозного товарообороту, а тому сума мінімального прибутку роздрібного торговця (П_min) може бути розрахована за формулою:

де С_п — діюча ставка податку на прибуток роздрібного торговця, %

Отже, якщо точку беззбитковості скоригувати на суму мінімального прибутку, дістанемо формулу розрахунку точки мінімальної рентабельності (Т_м.р):

Якщо розрахунки засвідчать, що в процесі дальшої діяльності роздрібний торго­вець через низку об'єктивних чи суб'єктивних причин не здатен забезпечити точку мінімальної рентабельності, то його власникам необхідно або переглянути свою ринкову стратегію (змінювати товарний профіль підприємства), або звільнити міс­це на ринку і шукати інші можливості вкладення капіталу.

5.2 Оптимізація розмірів підприємств

Удосконалення торговельного обслуговування населення потребує, з одного боку, надання покупцям найсприятливіших умов для придбання товарів у широ­кому асортименті, що викликає необхідність концентрації торговельної мережі, тобто збільшення розмірів магазинів, а з другого — потребує максимального наближення підприємств до покупців з метою скорочення затрат часу на при­дбання товарів, що обумовлює зменшення розмірів магазинів. Однак зменшення розмірів магазинів негативно позначається на економічній ефективності їх ви­користання, оскільки організація торговельно-технологічного процесу в біль­ших підприємствах дозволяє застосовувати різноманітні засоби механізації тру­домістких процесів, раціонально організовувати працю робітників. Крім того, питомі

Дата добавления: 2014-01-05