Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Форми та методи державного регулювання сільського господарства

Читайте также:
  1. I. Формирование социальных трансфертов или общественных фондов потребления (ОФП).
  2. II Формирование художественного и проектного образа
  3. II. Виды нештатных аварийно-спасательных формирований.
  4. II. Фокальні (парціальні) форми епілепсії
  5. III. Особенности методики идентификации исполнителя
  6. IV. Понятие готовности формирований ГО и порядок приведения их в готовность.
  7. IV. Проблемы формирования правового государства в современной России.
  8. Адаптивні та екстримальні системи регулювання
  9. Актуализация проблемы концептуальной, экологической невалидности методик, разработанных на западе, в контексте изучения российской социально -психологической реальности.
  10. Анализ задачи формирования модели измерения
  11. Анализ существующих методик определения требований к защите информации
  12. Анализ финансовой независимости при формировании оборотных активов, в том числе запасов организации

План.

1. Поняття та зміст державного регулювання сільського господарства.

2. Форми та методи державного регулювання сільського господарства.

3. Система та правове становище органів, здійснюючих державний контроль та державне управління сільським господарством.

 

1. Поняття та зміст державного регулювання сільського господарства.

 

Відповідно до ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів господарювання , а також соціальну спрямованість економіки.

Зміст державного регулювання розвитку сільського господарства полягає в цілеспрямованому впливі держави на організацію господарської діяльності суб’єктів аграрного підприємництва шляхом видання відповідних нормативно-правових актів.

Предмет державно-правового регулювання складають аграрні відносини у виробничо-господарській, соціальній та інших сферах діяльності суб’єктів аграрного підприємництва.

Специфіку регулювання цих відносин визначає:

1) різноманітність природо-кліматичних факторів, які потребують формування системи правових мір, спрямованих на захист сільськогосподарських товаровиробників від ризику викликаного стихійними обставинами;

2) нестабільність цін на сільськогосподарську продукцію, здебільшого залежних від природних факторів, економічних умов сільськогосподарського ринку та від його кон’юктури;

3) відносно слабке притягання інвестицій у сільське господарство.

 

Необхідність державно-правового регулювання сільськогосподарського виробництва обумовлюється тим, що держава несе відповідальність перед своїми громадянами за створення їм належних умов життя, забезпечення їх продовольством та іншими сільськогосподарськими товарами.

Мета державного регулювання полягає в перетворені сільського господарства в ефективну галузь ринкової економіки, стабілізації аграрного виробництва, досягнення сільським господарством максимальної ефективності для задоволення попиту населення в продуктах харчування.

Державно-правове регулювання сільським господарством характеризується сукупністю заходів щодо:

- визначення системи органів державного управління, які наділені спеціальними повноваженнями у цій сфері;

- прийняттям та належним виконанням аграрних законів та інших нормативно-правових актів про сільське господарство.

 

Аналіз чинного законодавства дозволяє виділити основні завдання державного регулювання та управління сільським господарством, а саме:

- необхідність своєчасних перетворень і реформувань в АПК;

- завершення земельної і аграрної реформ;

- стабілізація і розвиток аграрного виробництва;

- забезпечення продовольчої безпеки України;



- забезпечення якісним продовольством і сировиною населення;

- пріоритетність розвитку соціальної сфери села;

- зближення рівнів прибутків працівників сільського господарства і промисловості;

- захист вітчизняних товаровиробників у сфері аграрного виробництва.

В чинному законодавстві також визначенні основні напрямки державного регулювання:

- формування ринку землі, сільськогосподарської продукції, сировини;

- фінансування, кредитування, страхування суб’єктів АПК;

- налагодження виробництва вітчизняної сільськогосподарської техніки, інших засобів сільськогосподарського виробництва;

- захист вітчизняних товаровиробників при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;

- розвиток науки та здійснення наукової діяльності в сфері сільськогосподарського виробництва.

 

Таким чином, державне регулювання сільського господарства являє собою сукупність заходів економічного та правового характеру, які спрямовані на встановлення ринкових відносин, приватизацію, підприємництво, розвиток різних форм господарювання та соціальної сфери села з метою поліпшення організації аграрного виробництва і забезпечення споживачів сільськогосподарською продукцією.

Суб’єктами державного управління АПК є органи державного управління, які здійснюють державно-правове регулювання сільським господарством, забезпечують додержання агарного законодавства, управління підлеглими структурами, а також органи сільськогосподарських інспекцій і контролю за діяльністю агарних товаровиробників.

Об’єктами державного управління АПК є матеріальні засоби та форми ведення сільськогосподарського виробництва (землі сільськогосподарського призначення, галузі та підгалузі сільськогосподарського виробництва, відносини ветеринарного обслуговування тощо).

Створення чіткої аграрної політики передбачає перегляд всього чинного законодавства в сфері сільськогосподарського виробництва та агропромисловий комплекс в цілому.

 

 

Форми державного регулювання відображають дії державних органів щодо регулювання діяльності сільськогосподарських підприємств.

Розрізняють такі форми: правотворча, правозастосовна, правоохоронна, організаційна.

Правотворчу діяльність – здійснюють уповноважені органи держави, законодавчої і виконавчої влади щодо видання відповідних правових актів з питань сільського господарства.

Правотворчість суб’єктів державного управління полягає в розробці, обговоренні і прийняті законодавчих та інших нормативно-правових актів.

Правозастосовна діяльність – полягає у виданні правових актів індивідуального характеру, які містять державно-владні розпорядження щодо суб’єктивних прав та юридичних обов’язків різних органів, посадових осіб, суб’єктів аграрного виробництва. Головна вимога стосовно індивідуальних актів – є їх відповідність нормативним актам.

Правоохоронна діяльність полягає у перевірці відповідності всієї фактичної діяльності суб’єктів аграрного підприємництва нормам чинного законодавства.

Правоохоронна діяльність здійснюється шляхом:

- реалізації контрольно-наглядових повноважень державними органами;

- прийнятті рішень щодо відновлення порушених прав підприємств і організацій;

- вживання заходів з попередження неправомірних дій у майбутньому.

Організаційна діяльність полягає у забезпеченні чіткої, максимально ефективної діяльності сільського господарства та пов’язаних із нею інших галузей. Організаційними формами діяльності є роз’яснення змісту нормативних актів, проведення службових нарад, складання інструктивних листів тощо.

 

Під методами державного регулювання розуміється сукупність однорідних засобів, прийомів, які систематично застосовуються під час реалізації функцій державного регулювання.

Застосування того чи іншого методу має бути зумовлено науковими принципами діяльності з регулювання сільського господарства, а також передбачатися чи дозволятися правовими нормами.

Методи не залишаються незмінними. Нові методи регулювання забезпечують самостійність виробничо-господарської діяльності сільськогосподарських підприємств, закріплюють свободу розпорядження власністю сільськогосподарських підприємств тощо.

З розвитком ринкових відносин і підприємництва в аграрному секторі, відмови від командно-адміністративних методів управління в АПК стали використовуватися наступні методи:

- індикативного планування сільськогосподарського виробництва;

- прогнозування розвитку сільськогосподарського виробництва;

- застосування програмно-цільових важелів та засобів в регулюванні сільським господарством;

- заходи прямого (імперативного) веління в регулюванні та управлінні державними сільськогосподарськими підприємствами;

- балансування цін;

- фінансовий та зовнішньоекономічний вплив.

В регулюванні сільського господарства важлива роль належить методам порад та рекомендацій, які знаходять своє відображення в примірних статутах, статутах сільськогосподарських підприємств, а також в інших локальних нормативно-правових актах.

Основні методи державного регулювання закріплені в Конституції України.

 

3. Система та правове становище органів, здійснюючих державний контроль та державне управління сільським господарством.

 

Державне управління та контроль сільським господарством здійснюють органи загальної та спеціальної компетенції.

Загальної компетенції:

- Президент України;

- Кабінет Міністрів України;

- Верховна Рада України;

- обласні, міські, районні держадміністрації.

Спеціальної компетенції:

- Міністерство аграрної політики України;

- Надзвичайна комісія з питань агропромислового комплексу;

- Головне обласне управління сільського господарства і продовольства;

- районне управління сільського господарства і продовольства;

- Державний комітет рибного господарства;

- Державний комітет харчової промисловості;

- Комітет з питань садівництва, виноградарства;

- Державне агентство земельних ресурсів України.

 

Міністерство аграрної політики України є головним органом в системі центральних органів виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної аграрної політики. Міністерство:

- розробляє основні напрямки державної аграрної політики, механізм її реалізації;

- розробляє та забезпечує реалізацію державних програм і концепцій розвитку галузей агропромислового виробництва;

- здійснює заходи стосовно фінансово-кредитного забезпечення АПК;

- розробляє системи галузевих стандартів і нормативів агропромислового виробництва тощо.

Правове становище визначається Положенням про Міністерство аграрної політики України, затверджене Указом Президента від 7 червня 2000 р. № 772/2000.

МАПУ видає накази, організовує та контролює їх виконання. Рішення МАПУ, прийняті в межах його компетенції, є обов’язковими для виконання центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами та організаціями, незалежно від форми власності, а також громадянами.

Головне обласне управління сільського господарства і продовольства.

Правомочності визначені Типовим положенням про Головне управління сільського господарства і продовольства обласної, управління сільського господарства і продовольства Севастопольської міської державної адміністрації, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2000 р. № 1546.

Управлінську діяльність управління здійснює відповідно до завдань та компетенції, визначених Типовим положенням. Найважливіші серед них ті, що стосуються участі у формуванні та реалізації державної аграрної політики, організації розроблення та здійснення заходів щодо гарантування продовольчої безпеки держави тощо.

 

Органом державного управління землями сільськогосподарського призначення є Державне агентство земельних ресурсів України (Держземагенство).

Воно є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра Охорони навколишнього природного середовища.

Агентство забезпечує реалізацію державної політики та управління у сфері регулювання земельних відносин, використання, охорони та проведення моніторингу земель, ведення державного земельного кадастру, а також міжгалузеву координацію та державне регулювання у сфері встановлення меж області, району, міста, району в місті, села і селища.

Правове становище і компетенція Держземагенства визначені Положенням про Державне агентство земельних ресурсів України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 4 квітня 2007 р. № 614.

 

Вагома роль в державному управлінні та регулюванні належить державним інспекціям, які являються складовою частиною органів державно-виконавчої влади.

- Головна державна інспекція якості та сертифікації сільськогосподарської продукції. Знаходиться в структурі Мінагрополітики України, її правове становище визначено в Положенні про Головну державну інспекцію якості та сертифікації сільськогосподарської продукції (відділ) Міністерства аграрної політики України. До неї входять: - Державна інспекція по заготівлях і якості продукції (Держзаготінспекція); - Державна хлібна інспекція (Держхлібінспекція).

 

- Державна інспекція по нагляду за технічним станом машин, обладнання та якістю пально-мастильних матеріалів є окремим підрозділом Міністерства аграрної політики, діє на підставі Положення, затвердженому Наказом Мінагрополітики від 8 листопада 2000 р. № 222. Забезпечує в межах своїх повноважень реалізацію державної політики з питань нагляду за технічним станом сільськогосподарських машин та обладнання.

 

- Українська державна насіннєва інспекція Міністерства агарної політики здійснює державний насіннєвий контроль. Діє на підставі Положення про Українську державну насіннєву інспекцію, затвердженому наказом Мінагрополітики від 19 грудня 2000 р. № 255.

 

- Головна державна служба з карантину рослин в системі Мінагрополітики діє згідно з Законом України від 30 червня 1993 р. «Про карантин рослин» та на підставі Статуту державної служби з карантину рослин України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 892 від 28 жовтня 1993 р. До державної служби належать Головна державна інспекція з карантину рослин.

 

- Державний департамент ветеринарної медицини здійснює державний ветеринарний контроль у відповідності до Закону України «Про ветеринарну медицину» від 25 червня 1992 р. Діє на підставі Положення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2001 р. № 641. Державний департамент ветеринарної медицини є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінагрополітики і йому підпорядковується.

 

Основна компетенція інспекцій – державний нагляд за дотриманням сільськогосподарськими виробниками вимог законодавства, норм, стандартів і правил , установлених у сфері сільськогосподарського виробництва.

 

Враховуючи вище викладене виділяємо основні принципи державного регулювання і управління у сфері агропромислового виробництва:

- упорядкування механізму управління державним сектором АПК;

- пріоритетність розвитку сільськогосподарського виробництва;

- пільгове кредитування і оподаткування;

- невтручання державних органів у господарську діяльність сільськогосподарських підприємців;

- вдосконалення ціноутворення на сільськогосподарську продукцію, сировину і продовольство;

- здійснення державного регулювання переважно економічними методами;

- законність та інші.

 

 

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
| Форми та методи державного регулювання сільського господарства

Дата добавления: 2014-01-05; Просмотров: 825; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:

  1. I. Формирование социальных трансфертов или общественных фондов потребления (ОФП).
  2. II Формирование художественного и проектного образа
  3. II. Виды нештатных аварийно-спасательных формирований.
  4. II. Фокальні (парціальні) форми епілепсії
  5. III. Особенности методики идентификации исполнителя
  6. IV. Понятие готовности формирований ГО и порядок приведения их в готовность.
  7. IV. Проблемы формирования правового государства в современной России.
  8. Адаптивні та екстримальні системи регулювання
  9. Актуализация проблемы концептуальной, экологической невалидности методик, разработанных на западе, в контексте изучения российской социально -психологической реальности.
  10. Анализ задачи формирования модели измерения
  11. Анализ существующих методик определения требований к защите информации
  12. Анализ финансовой независимости при формировании оборотных активов, в том числе запасов организации




studopedia.su - Студопедия (2013 - 2017) год. Не является автором материалов, а предоставляет студентам возможность бесплатного обучения и использования! Последнее добавление ip: 54.161.91.76
Генерация страницы за: 0.011 сек.