Поняття субкультури

Молодіжна субкультура

Школа. Однолітки

План

1. Поняття культури. Види і функції культури.

2. Субкультура.

3. Школа. Однолітки.

Спільнота розвиватиметься лише тоді, коли її члени контролюватимуть спілкування між собою.

Франц Фенол

1. Поняття культури. Види і функції культури.

Культура (від лат. cultura - обробіток, виховання, освіта, розвиток, шанування) - історично визначений рівень розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людини, виражений у типах і формах організації життя і діяльності людей, в їхніх взаєминах, а також у створюваних ними матеріальних і духовних цінностях.

Культура - це багаторівнева система. Виділяють світову й національну культури, до того ж, кожна з цих культур поділяється на матеріальну і духовну.

Таким чином, культура поділяється на певні види, які всі між собою тісно пов’язані.

Основні функції культури:

· Пізнавальна: осягнення світу шляхом узагальнення емпіричного набутого знання і наукового пізнання.

· Прогностична: формування уявлень про майбутнє.

· Інтегративна: об'єднання людей навколо певних ідей, поглядів, ідеалів тощо.

· Комунікативна: розвиток і вдосконалення особистості через спілкування.

· Ціннісно-орієнтаційна: забезпечує ціннісну орієнтацію людей у соціумі

· Освітньо-виховна: засвоєння індивідом системи знань, норм, цінностей, призвичаєння до певних соціальних ролей, нормативної поведінки.

· Соціальної пам'яті: забезпечує зв'язок між минулим, сучасним і майбутнім, безперервність людської історії.

Головне завдання культури - всебічний розвиток людини, регулювання її поведінки і вчинків на основі формування цінностей і моральних норм.

Вступаючи у доросле життя, молодій людині треба засвоїти те, що було створено попередніми поколіннями, дізнатися і сприйняти усталені норми суспільного життя. Проте цей процес не є простим. Не всі цінності, до яких прихильно ставиться старше покоління, сприймає молодь.

Оскільки людина є основною складовою одиницею суспільства, а суспільство складається з безлічі соціальних груп, то можна говорити про культуру окремих соціальних груп.

Підлітки - найбільш численна соціальна група. У світі їх налічується близько 1 млрд. І всі вони є споживачами матеріальних і духовних цінностей, створених старшими поколіннями.

Спільнота підлітків не є монолітною структурою, що включає всіх молодих людей. Відомі безліч підліткових спільнот, що розрізняються за віком, статтю, матеріальною забезпеченістю, національним складом.

Спільноти підлітків

Формальні Неформальні

Деякі фахівці вважають, що у підлітків існує власна культура.

Підлітки створюють культуру зі своєю власною мовою, модою, захопленнями і, що найважливіше, зі своєю системою цінностей, відмінними від цінностей дорослих. Підтримувана підлітками, вона часом викликає занепокоєння дорослих.

2. Субкультура.

Субкультура - це певний стиль, спосіб життя і мислення окремих соціальних груп всередині суспільства.

Почасти це пов’язано з притаманною віком критичністю, уявленням, що «історія починається з нас». Позначається і те, що молодь за своєю природою націлена на перетворення, створення нового.

Чинники, що впливають на формування субкультури:

1. Соціальний клас,

2. Етнічне походження,

3. Релігія,

4. Місце проживання.

Основні ознаки молодіжної субкультури
↓	↓	↓	↓
Виклик цінностям дорослих та експерименти з власним способом життя	Входження до різних груп однолітків	Своєрідні смаки, особливо в одязі, музиці	Це, швидше, культура дозвілля, ніж роботи

Основні види молодіжної субкультури.

Байкери

Репери

Готи

Скінхеди

Панки

Растамани

Фріки

Граффітери

Рольовики

Характеристика різних груп молодіжної субкультури

Вид	Характеристика	Проблеми
Репери та хіп-хопери	Людина-репер не лише займається спортом (що вже є плюс), вона виявляє себе творчо. А прояв таланту завжди сприяє зростанню особистості. Це величезний плюс.	Серед представників угруповання «Ганста» культивується агресивний стиль поведінки. Вони прагнуть володіти вогнепальною зброєю, оскільки вважають, що світ жорстокий і лише вони самі здатні себе захистити. Вони не визнають нікого і ніщо, вищих за себе.
Готи	Зазвичай ці молоді люди шукають натхнення, а значить, вони творчі особи. Захоплення даною субкультурою - це спосіб накопичити енергію. А їхній вигляд заперечує порожнечу нічного гламуру.	Занепокоєння викликають сатаністи. Їхня ідеологія - це епатаж і бунт проти церковно-традиціоналістської системи. Представники цього спрямування здатні осквернити церковні предмети, вдатися до кривавих жертвопринесень та інших дій, які супроводжують культ поклоніння сатані.
Скінхеди	Головне гасло скінхедів - «Тільки сильні можуть жити». Отже, потрібно бути сильним, і не тільки тілом, але й духом	Мінусів набагато більше. Свою ідею вони сприймають надто буквально. Скінхеди здатні до безглуздої агресії щодо інших людей. Вони здатні убити «чужого».
Панки	Плюси виділити неможливо.	Там, де з'являються панки, - бійки, пограбування, насильство з метою наруги над особистістю.
Растамани (від імені Рас (принц) Тафари)	Досить спокійна культура і нешкідлива для суспільства. Як кажуть: «Чим би дитина не тішилася...»	По суті, їх заняття - це неробство, така людина навряд чи здатна чогось досягти у соціальному житті.
Фріки	Не виявляють негативного ставлення ні до чого.	Власне їх свобода є їхнім головним мінусом: вона дає їм усе, але безпосередньо на них неможливо вплинути ззовні. Тобто, поки що це нешкідливо і весело, але хто знає, у що це трансформується згодом...
Граффітери	Походить від італ. «графіті», що спочатку означало «надряпаний»
Рольовики	Лише інтелектуально розвинені люди стають рольовиками. Вони освічені, начитані, інтелігентні і миролюбні	Є небезпека «загратися» за тим або іншим сценарієм і вже не вийти з ролі. За таких обставин людина просто «випадає» із суспільства.

Усі зазначені види молодіжної субкультури - це неформальні об'єднання молоді, яким притаманні певні ознаки.

Ознаки неформальних об'єднань молоді

1. Неформальні колективи не мають офіційного статусу.

2. Слабко виражена внутрішня структура.

3. Більшість об'єднань має слабко виражені інтереси.

4. Слабкі внутрішні зв'язки.

5. Дуже складно визначити лідера.

6. Програма діяльності відсутня.

7. Діють з ініціативи невеликої групи зі сторони.

8. Становлять альтернативу державним структурам.

9. Дуже важко піддаються класифікації.

Причини відходу молоді в андергаунд

• Виклик суспільству, протест;

• Виклик сім'ї, непорозуміння в сім'ї;

• Небажання бути як усі;

• Бажання затвердитися в новому середовищі;

• Привернути до себе увагу;

• Нерозвинена сфера організації дозвілля для молоді в країні;

• Копіювання західних структур, течій, культури;

• Релігійні ідейні переконання;

• Данина моді;

• Відсутність мети в житті;

• Вплив кримінальних структур, хуліганство;

• Вікові захоплення.

Підсумок.

· Сьогодні глобалізаційні процеси активно проникають у повсякденне суспільного життя. Сучасна молодь соціалізується в рамках глобального знання, глобальних іміджів. Цей процес породжує новий тип соціальної диференціації та суспільної культури.

· Частиною загальної суспільної культури є молодіжна культура, яка формується з двох складових: власне створеної молоддю, що позиціонує своє бачення, очікування, наміри, та культури попереднього покоління з принципами та традиціями, які вже склалися.

· Молодь завжди перебуває у пошуку нової ідентичності, створенні нового стилю.

· Сучасна молодь - це перше покоління, яке від початку сприйняло культуру як культуру мас-медіа. «Перша кібергенерація» - так назвав розвиток сучасних молодіжних рухів Дуглас Кельнер.

· Поняття «молодіжна культура» є багатозначним і неоднозначним. Так, залежно від ідеологічної спрямованості, говорять про «молодіжну культуру», «молодіжну субкультуру» і навіть про «контркультуру».

· Сьогодні молодіжна культура розвивається під впливом ЗМІ та комп'ютерних технологій.

· Для молодіжних субкультур Заходу джерелами «нового стилю» стали культури Азії, Африки та американських індіанців.

· Джерелом конструювання «культурних мітів» вітчизняних молодіжних субкультур став насамперед Захід.

· Після розпаду Радянського Союзу здалося, що нарешті здійснилася мрія дисидентів, хіппі, неформалів... Настала цілковита свобода і безкарність, що переросла в безлад.

· Головним посередником у спілкуванні стали засоби масової інформації, які дуже негативно впливають на свідомість сучасної молоді.

Тому сьогодні однією з головних задач є активний вплив на молодіжну свідомість, щоб шляхом спільної координації дій започаткувати нову хвилю відродження національної культури України.

3. Школа. Однолітки.

Школа - навчальний заклад, зазвичай початкової або середньої освіти, але також іноді й вищої (наприклад Вища школа бізнесу) або спеціальної.

Провідна функція школи виявляється в тому, що вона своєю дією задає головний напрямок і зміст соціальних впливів, їхню орієнтацію, їх прочитання у контексті цілеспрямованої педагогічної дії. Завдяки цьому з множини пасивних та активних чинників соціалізації, тобто з соціально-педагогічного середовища, утворюється і діє своєрідний соціальний педагогічний ансамбль. У взаємодії провідних чинників (культури та субкультур) утворюються спеціалізовані форми соціалізації молоді, тісно пов’язані з процесами відтворення соціальних страт: сільського та міського населення, селянства, робітників тощо.

Історичною закономірністю є зростання педагогічної складової у діяльності всіх суспільних інституцій і суспільства як такого. Ця закономірність виражається поняттям «педагогізація суспільства» і відображає глибинну потребу і тенденцію у дедалі повнішому свідомому оволодінні людьми (суспільством) умовами власного життя і розвитку, а отже і процесом індивідуального розвитку та соціалізації молоді як однією з цих умов. Ця обставина є похідною від загального вектора і рушія культурно-історичного розвитку – до осмисленості та свободи.

Освіта як особлива соціальна інституція залежна у своїй організації від особливостей структури та функціонування інших суспільних підсистем – економічної, політичної, соціальної і, в свою чергу, справляє визначальні організаційні та функціональні впливи на інші суспільні підсистеми. Загальний напрямок розвитку цих системних взаємозв’язків полягає в їх збагаченні та посиленні і водночас – у зростанні внутрішньої незалежності, автономізації інституцій, які цю систему утворюють. Саме це й зумовлює посилення наголосу на значенні проблем соціалізації як особливої форми і змісту взаємозв’язків системи освіти в сучасному суспільстві.

У структурі процесу шкільної соціалізації можна вирізнити такі три головні її етапи: початкову, базову та після базову. Вони є співвідносними з віковими та освітніми рівнями, хоча й не завжди і не в усіх відношеннях збігаються з ними. Враховуючи неперервність процесу соціалізації та зумовленість його успішності у школі стартовими перед шкільними диспозиціями учнів, важливо брати до уваги і освітньо-виховний потенціал шкільних закладів, а також проблеми педагогічного супроводу випускників шкіл упродовж певного часу, коли розпочинається здійснення самостійних кроків у суспільстві.

Етапи шкільної соціалізації є хронологічно послідовними складовими цілісного і багатовимірного педагогічного процесу. Його метою є забезпечення базових особистісних підвалин життєвої готовності, соціальної компетентності та адекватності молодої людини. Ця мета утворює спільний наскрізний зміст етапів шкільної соціалізації і є внутрішньою підставою їх послідовного смислового взаємозв’язку та наступності.

Фрагментація цілісної структури шкільного соціалізаційного процесу на осібні часові відтінки відбувається внаслідок наявності вікових особливостей психофізичного розвитку та соціального дорослішання учнів. Завдяки цьому, етапи шкільної соціалізації тісно корелюють із загальними етапами навчально-виховного процесу. Межі між етапами не мають жорсткого та однозначного характеру, є статистично ймовірними і в реальності значною мірою залежать від індивідуальних особливостей та соціальних умов життя кожної дитини.

Кінцевою метою шкільної соціалізації учнів на кожному з її напрямків є формування готовності молодої людини бути учасником відповідної сфери суспільного життя.

Цілісна система таких показників утворює адекватну сучасності модель соціального суб’єкта. Інтегрована множина цих моделей є функціональним ідеалом сучасної соціально зрілої особистості, який виконує функції педагогічної мети у процесі шкільної соціалізації. Конкретизація змісту педагогічних зусиль щодо реалізації завдань того чи того етапу шкільної соціалізації на кожному з конкретних напрямків цього процесу та їхніх складових відокремлює множину взаємопов’язаних між собою педагогічних завдань і заходів шкільної соціалізації.

Множина педагогічних завдань шкільної соціалізації може розглядатися як простір педагогічної дії та реалізації цього процесу і його педагогічний зміст. Цілісне їх відображення можливо здійснити у формі педагогічної програми і відповідних їй педагогічних планів шкільної соціалізації. Соціалізація як навчання соціальним ролям - одна з найважливіших ідей про нерозривний зв’язок процесів виховання, навчання і соціалізації, підсумком яких є «засвоєння реквізиту орієнтації для задовільного функціонування в ролі».

Питання до теми «Соціалізація особистості».

1. Дайте визначення поняття «культура». Які види культури Вам відомі?

2. Назвіть та охарактеризуйте функції культури.

3. Що таке субкультура?

4. Які чинники впливають на формування субкультури?

5. Назвіть основні ознаки молодіжної субкультури.

6. Які причини відходу молоді в андеґраунд Ви можете назвати?

7. У чому полягає роль школи в соціалізації особистості?

ТЕМА 3. СТЕРЕОТИПИ ТА УПЕРЕДЖЕННЯ

Стереотипи та їх роль у житті людини і суспільства

Толерантність. Ксенофобія. Расизм. Ґендерні стереотипи

«Не все однакове придатне для всіх».

Римський поет Проперцій

План

1. Стереотипи

2. Забобони

3. Толерантність

4. Ксенофобія і расизм

5. Гендерні стереотипи

6. Гендерні ролі та їх різномаїття.

1. Стереотипи.

Стереотипи – це неправомочні узагальнення, які ми робимо щодо

тих, кого ми мало знаємо.

Людський мозок влаштований таким чином, що він постійно класифікує все, що йому трапляється в реальному житті. Коли у нас не вистачає інформації про якийсь предмет, ми відносимо його до певної категорії і приписуємо йому певні якості. Так ми вирішуємо, що «всі росіяни багато п’ють», а «всі підлітки вживають наркотики».

2.Забобони.

Забобон - негативне ставлення до людини чи будь-якої групи людей, про яких ви насправді нічого не знаєте. Це також негативне ставлення на підставі не особистого знайомства з людиною, а думки (стереотипу) з приводу групи, до якої він належить.

Забобони зазвичай з’являється у нас тому, що вже прийнятий у тому суспільстві або групі, де ми перебуваємо. Існують різні види забобонів. Вони можуть бути пов’язані зі статтю, віком, національною приналежністю, прихильністю до певної релігії, походженням, рівнем доходу, сексуальною орієнтацією або інвалідністю людини.

3. Толерантність.

Сучасна культурна людина - це не лише освічена людина. Цього замало. Це людина, що володіє почуттям самоповаги і поваги до оточуючих. Толерантність вважається ознакою високого духовного та інтелектуального розвитку індивідуума, групи людей, усього суспільства загалом.

Толерантність означає повагу, прийняття і правильне розуміння багатого розмаїття культур нашого світу, наших форм самовираження і способів прояву людської індивідуальності... це гармонія в різноманітті, це чеснота, яка робить можливим досягнення миру і сприяє заміні культури війни культурою миру...

Декларація толерантності

ЮНЕСКО. 1995р.

Генеральною конференцією ЮНЕСКО 1995р. була прийнята Декларація толерантності. Відповідно до Декларації принципів толерантності, ми розуміємо, що «толерантність означає повагу, прийняття і правильне розуміння багатого розмаїття культур нашого світу, наших форм самовираження і способів прояву людської індивідуальності... це гармонія в різноманітті, це чеснота, яка робить можливим досягнення миру і сприяє заміні культури війни культурою миру... У своєму житті ми спілкуємося з представниками різних національностей, культур, світів, соціальних верств... тому треба вміти поважати культурні цінності як свого народу, так і представників іншої культури, релігії, навчитися знаходити точки дотику».

До того ж толерантність як якість особистості допомагає людині адаптуватися в іншому середовищі, до несподівано нових для нього умов життя. Люди, що не володіють цією якістю, виявляють категоричність, нездатні до змін, яких вимагає від нас життя.

Значення слова «толерантність» у різних народів пояснюється по-різному.

· Іспанською це поняття означає здатність визнавати відмінні від власних ідеї або думки;

· французькою - ставлення, за якого допускається, що інші можуть думати чи діяти інакше, ніж ти сам;

· англійською - готовність бути терпимим, поблажливим;

· китайською - дозволяти, сприймати, бути великодушним щодо інших;

· арабською - прощення, поблажливість, м’якість, милосердя, співчуття, терпіння, прихильність до інших;

· російською - здатність терпіти щось і когось (бути витриманим, витривалим, стійким, вміти миритися з існуванням будь-чого і будь-кого).

«Ознаки толерантної та інтолерантаної особистості»

Толерантна особистість	Інтолерантна особистість
Повага до думки інших	Нерозуміння
Доброзичливість	Ігнорування
Бажання будь-що робити разом	Егоїзм
Розуміння і сприйняття	Нетерпимість
Чуйність	Висловлювання зневаги
Допитливість	Дратівливість
Поблажливість	Байдужість
Довіра	Цинізм
Гуманізм	Невмотивована агресія

Загальний висновок.

Не буває абсолютно толерантних та абсолютно інтолерантних людей. У сучасному світі складно знайти приклади толерантного суспільства. У людства не виробився імунітет проти інтолерантності. Людина робить у житті різні вчинки. Важливо, чи є в нас прагнення до толерантних відносин, бажання повноцінно реалізувати свої здібності, спираючись на стійкі життєві позиції, цінності та ідеали.

Чому так актуальна толерантність в наш час? Тому що ми часто чуємо такі слова як «біженець», «жертва насильства», «екстремізм», «конфлікт», «агресія», «тероризм», тому що в підлітковому та молодіжному середовищі спостерігається катастрофічне поширення всіляких форм антигромадської поведінки; тому що зростає кількість антигромадських молодіжних організацій радикального спрямування.

4. Ксенофобія і расизм.

Ксенофобія (від грецьких слів (ксенос) - «чужинець», «незнайомець», та (фобос) - «страх») - неоднозначний термін на позначення певного стану людини, що виявляється у нав'язливому страху щодо чужинців чи просто чогось незнайомого або страх перед чужоземцями та ненависть до них.

Уперше термін «ксенофобія» зустрічається у словнику Вебстера, виданого 1841р. у США. Такі визначення засвідчують, що головним об’єктом ксенофобії завжди були незнайомці або чужинці (xenos - сторонні, іноземці).

Причини тут прості: історично так склалося, що поява чужинців, зазвичай, не віщувала нічого доброго. У гіршому випадку вони претендували на поля і пасовища, на майно і дружин. У кращому випадку - втручалися в життя суспільства, приносячи із собою зміни. Отже, чужинці являли реальну загрозу сформованому способу життя.

Розрізняють дві основні форми ксенофобії. Перша спрямована на групу всередині суспільства, що вважається чужою і шкідливою для суспільства, наприклад, нові іммігранти, біженці, трудові мігранти, євреї, цигани, гомосексуалісти. Об’єктом другої форми ксенофобії є переважно культурні елементи, що вважаються чужими. Усі культури піддаються чужоземному впливу, але культурна ксенофобія є часто вузько спрямованою на певні прояви такого впливу (наприклад, поширення нетрадиційної для даної країни релігії).

Расизм у загальному випадку розглядають як форму ксенофобії. Ксенофобія передбачає віру в те, що об’єкт ворожості є чужим.

З точки зору біосоціології, ксенофобія є суспільною проекцією інстинкту самозбереження певної національно-економічної формації.

Незначні прояви ксенофобії є цілком природними і нешкідливими для суспільства загалом, але таке твердження багато хто піддає сумніву.

Расизм - світогляд, а також політичні теорії і практики, що ґрунтуються на расовій дискримінації, на уявленні про поділ людей на біологічно різні групи, тобто на раси на основі особливостей зовнішнього вигляду, як-от: колір шкіри, структура та колір волосся, риси обличчя, будова тіла тощо і різному ставленні до людей та їх спільностей залежно від їх приналежності до цих груп (рас).

Згідно з расистськими теоріями, люди різних рас розрізняються за соціально-біологічною поведінкою. Тобто до зовнішніх ознак «прив’язують» важливі психологічні, розумові та фізичні особливості або роблять антинаукові, безпідставні узагальнення на зразок: «усі негри ліниві», «усі євреї жадібні» тощо. Ця різниця, як стверджують послідовники расистських теорій, зумовлена механізмами спадковості і не зникає повністю у результаті виховання, соціалізації та інших культурних процесів.

Расова дискримінація означає будь-яке розрізнення, виняток, обмеження чи перевагу, засновані на ознаках раси, кольору шкіри, родового, національного чи етнічного походження, метою або наслідком яких є знищення або применшення визнання, використання чи здійснення на рівних засадах прав людини та основних свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній чи будь-яких інших галузях суспільного життя.

Поняття «расової дискримінації» не застосовується до відмінностей, винятків, обмежень чи переваг, що їх держави-учасниці Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації проводять чи роблять між громадянами і негромадянами.

5. Гендерні стереотипи.

Гендерні стереотипи -це уявлення, що соціально розділяються, про особові якості і поведінкові моделі чоловіків і жінок, а також про гендерну специфіку соціальних ролей.

6. Гєндерні ролі та їх різноманіття.

Треба розпочати з розгляду поняття соціальна роль.

Соціальна роль - це набір норм, що визначають, як мають поводитися люди у даній соціальній ситуації.

Гендерні (статеві) ролі - ролі, виконання яких залежить від статі (ґендеру). Ґендерна роль - одна з соціальних ролей людини.

Ґендерна роль - набір очікуваних зразків поведінки (норм) для чоловіків і жінок, що випливають з понять, пов’язаних з ґендером, а також поведінки у вигляді мовлення, манер і жестів.

Гендерні ролі

Чоловічі ролі	Жіночі ролі
Чоловік	Дружина
Батько	Мати
Син	Дочка
Керівник	Домогосподарка
Шанувальник (коханець)	Коханка (утриманка)
Брат	Сестра
Друг	Подруга

Визначеність поведінки, пов’язаної з ґендерними ролями, особливо очевидна в поділі праці на чоловічу і жіночу.

Гендерна роль - диференціація діяльності, статусів, прав та обов’язків індивідів у залежності від їх статевої приналежності.

Гендерні ролі - вид соціальних ролей, вони висловлюють певні очікування, проявляються в поведінці. На рівні культури вони існують у контексті певної системи статевої символіки і стереотипів маскулінності і фемінності.

Ґендерні ролі завжди пов’язані з певною нормативною системою, яку особистість засвоює і переломлює у своїй свідомості та поведінці.

Маскулінність і фемінність - дві основні категорії гендерних досліджень, які узагальнюють нормативні уявлення та установки, якими мають бути і чим повинні займатися чоловіки та жінки у даному суспільстві й у дану епоху, а також виражають гендерну ідентичність людини.

Вони є соціальними, а не біологічними категоріями, котрі відображають те, якими мають бути особистісні характеристики, зовнішність, поведінка, одяг, захоплення, інтереси, професійні заняття, освітні спеціальності, сексуальні та міжособистісні стосунки чоловіків і жінок.

Усі описані в літературі ґендерні ролі можна умовно розділити на:

1. Зальнопрофесійні або професійні, розпорядчі, які сфери діяльності більш прийнятні для чоловіків, а які - для жінок (водій, міліціонер, вихователь, учитель, шахтар, продавець, лікар і т. д.);

2. Сімейні, які, у свою чергу, діляться на подружні і батьківські; вони визначають норми відносин, поведінку партнерів, батьків і дітей (чоловік, дружина, мати, батько, брат, сестра, дядько, тітка, бабуся, дідусь);

3. Сексуальні, які диференціюють сексуальну поведінку чоловіків і жінок, визначають відносини між ними в сексуальній сфері (коханка, коханець, альфонс, утриманка і т. ін.).

Підсумок

Основна шкода від суспільних стереотипів полягає в тому, що вони зводять штучні кордони мислення людини і, відповідно, обмежують можливості для її діяльності виключно бажаними для суспільства варіантами. Будь-яке відкриття чи винахід, взагалі будь-яка принципово нова думка, - це подолання будь-якого стереотипу; ніяка творчість у межах стереотипів неможлива.

Для подолання в собі суспільних стереотипів можна практикувати таке: все робити не так, як це зазвичай роблять інші. Тобто, пропонуємо використовувати предмети не за їх прямим призначенням, ходити і їздити незвичними маршрутами, виявляти емоції не властивим тобі чином. І ще: виключити зі своєї мови слова «привіт», «дякую», «будь ласка» та їх синоніми.

Питання до теми «Стереотипи та упередження»

1. Дайте визначення понять «стереотипи» та «забобони». У чому Ви вбачаєте різницю між ними?

2. Що таке толерантність? Назвіть ознаки толерантної людини.

3. Що таке ксенофобія? Чи траплялося Вам бути свідком або об’єктом проявів ксенофобії?

4. Що таке расизм? Чи є, на Вашу думку, прояви расизму в нашій країні? Як Ви до цього ставитеся? Які причин призводять до проявів расизму та ксенофобії в нашій країні, в Європі?

5. Що таке гендерні ролі, гендерні стереотипи? Як Ви ставитеся до гендерних стереотипів? Поясніть свою точку зору.

6. Дайте визначення понять «маскулінність» та «фемінність».

7. Які, з Вашої точки зору, заходи треба проводити в країні для попередження проявів ксенофобії та расизму?

ТЕМА 4. КОНФЛІКТИ

Поняття «конфлікт». Типи конфліктів

Зародження конфліктів та шляхи їх подолання

План

1. Поняття «конфлікт».

2. Типи і види конфліктів.

3. Причини виникнення конфлікту та його фази.

4. Шляхи подолання конфлікту

1. Поняття «конфлікт».

Конфлікти - це норма життя. Якщо у вашому житті немає конфліктів, перевірте, чи є у вас пульс.

Ч. Ліксон

Ми живемо у світі, де часто сонячне світло порозуміння заслоняють хмари образ, дме холодний вітер підозр, спалахують блискавки конфліктів.... Як утримати прекрасну погоду в нашій душі, жити в мирі і радості? Як не «змокнути» під дощем нерозуміння і як допомогти в цьому іншим?

Однією з найбільш актуальних проблем сучасного суспільства є проблема конструктивної співпраці та взаємодії. У зв’язку з цим проблема соціальних конфліктів стала предметом вивчення багатьох наук, таких як філософія, соціологія, політологія, педагогіка, психологія і т. д. У 80-ті роки XX ст. у багатьох країнах світу з’явилися конфліктологічні центри, а 1986р. в Австралії за ініціативою ООН було створено міжнародний центр розв’язання конфліктів. Останнім часом наука конфліктологія набуває дедалі більше практичного значення. Можливо, невдовзі цей предмет вивчатиметься в школі.

Конфлікт - це зіткнення окремих людей чи соціальних груп, що виражають різні, часом протилежні цілі, інтереси і погляди.

У конфліктології вироблена певна модель конфлікту.

Конфлікт
↓	↓
Конфліктна ситуація	Інцидент
↓	↓
Наслідки конфлікту (вихід з конфлікту)

2. Типи і види конфліктів.

Типи конфліктів:

- істинний конфлікт - реальне зіткнення між сторонами;

- конструктивний конфлікт - конфлікт, що виник на ґрунті реально існуючих між суб'єктами протиріч;

- випадковий конфлікт - конфлікт, що виник через непорозуміння чи випадковий збіг обставин;

- зміщений конфлікт - конфлікт, що виник на помилковій підставі, коли справжня причина прихована;

- неправильно приписаний конфлікт - конфлікт, у якому справжній винуватець знаходиться в тіні, а у конфлікті задіяні учасники, які не мають до нього відношення, чи він виник завдяки випадковому збігу обставин;

- помилковий конфлікт - суб'єкти сприймають ситуацію як конфліктну, хоча реальних причин для конфронтації немає;

- потенційний конфлікт - існують реальні підстави для виникнення конфлікту, але поки що одна чи обидві сторони через ті або інші причини (наприклад, коли бракує інформації) ще не усвідомили ситуацію як конфліктну.

Види конфліктів:

1. Конфлікти, пов’язані з різними цілями;

2. Конфлікти, пов’язані з різним рівнем культури;

3. Конфлікти, пов’язані з різними смаками;

4. Конфлікти, пов’язані з різними цінностями;

5. Конфлікти, пов’язані з діловими розбіжностями;

6. Конфлікти, пов’язані з різними поглядами на ситуацію.

3. Причини виникнення конфлікту та його фази.

Причини виникнення конфлікту - це явища, події, факти, ситуації, які передують конфлікту і при визначених умовах діяльності суб'єктів соціальної взаємодії, спричинюють його.

Серед основних причин конфлікту:

• обмеженість ресурсів, які треба ділити;

• взаємозалежність завдань;

• розбіжності в меті;

• розбіжності в уявленнях і цінностях;

• розбіжності у манері поведінки і життєвому досвіді;

• незадовільні комунікації.

Основні фази конфлікту:

1. Початкова фаза;

2. Фаза підйому;

3. Пік конфлікту;

4. Спад конфлікту.

Фази конфлікту можуть циклічно повторюватися, наприклад, після фази спаду в першому циклі може початися фаза підйому другого циклу з проходженням фаз піку і спаду. При цьому можливості вирішення конфлікту в наступному циклі звужуються.

4. Шляхи подолання конфлікту.

По-перше, за будь-яким конфліктом відверто чи приховано знаходяться інтереси людей, ось чому завжди слід вияснити, чи є у вас щось спільного в інтересах, незважаючи на наявність конфліктної ситуації. Необхідно, проаналізувавши, зрозуміти, які існують розбіжності в особистих інтересах сторін стосовно до загального інтересу. Розібратися в суті інтересів вашого партнера і пояснити йому ваші бажання. Нарешті, обговорити, які можуть бути взаємні спільні кроки, аби можна було подолати конфлікт.

По-друге, прагнути такої згоди, яка б могла максимально задовольняти інтереси кожної із сторін, при цьому вести розмови чи переговори без образ, тим більше, без ультимативних вимог.

По-третє, користуватися максимально об’єктивними і справедливими критеріями, показати, що ви не бажаєте ущемити чи заперечити бажання вашого партнера, але, водночас, переконати його, що існує межа поступок, за яку ви не можете відступити, не втративши власної гідності.

Три шляхи вирішення конфлікту:

1. Конструктивний (гумор, поступки, компроміс, співробітництво, усвідомлення позиції сторін).

2. Деструктивний (погроза, насильство, брутальність, приниження, перехід на особистості, розрив відносин).

3. Ігнорування (відхід від розв'язання проблеми).

Розв’язуючи конфлікт, люди беруть на озброєння певну стратегію.

Девізи, під якими різні люди намагаються вирішувати конфліктні ситуації:

• «Ніхто не виграє у конфлікті, тому я уникатиму його». (Уникнення)

• «Щоб я переміг, ти повинен програти». (Конкуренція)

• «Щоб ти виграв, я повинен програти». (Пристосування)

• «Щоб кожен з нас щось виграв, кожен з нас має щось програти».

(Компроміс)

• «Щоб виграв я, ти повинен теж виграти». (Співробітництво)

Звісно, що кожен вибирає свій шлях виходу з конфлікту, але всі вони зводяться до трьох основних.

Три шляхи виходу з конфлікту

1. Переговори - це процес, під час якого сторони намагаються розв'язати конфлікт шляхом безпосереднього обговорення між собою. Сильна сторона переговорного процесу полягає в тому, що все залежить від самих сторін - як процес, так і результат безпосереднього обговорення.

2. Медіація. Під час медіації в процес вступає третя сторона - посередник, мета якої - допомогти опонентам домовитися. Виконуючи роль стороннього спостерігача і допомагаючи їх спілкуванню, медіатори намагаються сприяти пошуку сторонами рішення типу «виграш - виграш». І хоча медіатор бере на себе відповідальність за процес, все ж опоненти контролюють предмет дискусії та її результат.

3. Арбітраж. У випадку арбітражу третя сторона контролює не тільки процес, але й результат. Арбітри вирішують, що саме сторонам необхідно зробити для розв'язання конфлікту, і зазвичай наділені владою, здатною примусити сторони виконати відповідне рішення. У суперечках між дітьми арбітрами часто виступають батьки.

Конфлікт - це і руйнування, і творення водночас, оскільки суперечності, що лежать у його основі, мають бути осмисленими, натомість мають бути створені нові відносини. Замість того, щоб боятися і прагнути уникнути конфлікту, слід сміливо вникати у його суть, управляти його творчою силою.

Відомий психолог Дейл Карнегі сформулював шість правил, дотримання яких дозволяє подобатися людям, а від так – уникати конфліктів.

Шість правил,

дотримання яких дозволяє подобатися людям

(за Дейлом Карнегі)

1. Щиро цікавтесь іншими людьми.

2. Посміхайтеся.

3. Пам'ятайте, що ім'я людини - це найбільш солодкий і важливий для неї

звук будь-якою мовою.

4. Будьте гарним слухачем. Заохочуйте інших говорити про самих себе.

5. Говоріть про те, що цікавить вашого співрозмовника.

6. Навіюйте вашому співрозмовнику думку про його значущість і робіть

це щиро.

Підсумок.

Психологи пропонують безліч варіантів виходу зі стресу або розслаблення. Один із них - подивитися на палаючу свічку і розслабитися.

Проживаючи життя, ми знову і знову потрапляємо в конфліктогенні зони, але ми не повинні лякатися цих об'єктивних обставин. Нам необхідно вирішувати конфлікти так, щоб ніхто й не здогадувався, що вони були.

Використання конструктивних шляхів вирішення конфлікту допоможе вам зберегти друзів і не мати ворогів.

Питання до теми «Конфлікти».

1. Дайте визначення поняття «конфлікт».

2. Назвіть відомі Вам типи та види конфліктів.

3. Які основні причини виникнення конфліктів Ви можете назвати?

4. Назвіть основні види конфлікту.

5. Назвіть шляхи вирішення конфлікту. Який з цих шляхів для Вас більш прийнятний? Чому?

6. Назвіть основні шляхи виходу з конфлікту. Який з них Вам доводилося використовувати в житті?

ТЕМА 5. СОЦІУМ

(суспільство людей)

Поняття соціуму

Суспільні відносини

Основи соціальної стратифікації суспільства

Історичні типи стратифікованих суспільств

Стратифікація сучасного українського суспільства

1. Поняття соціуму.

Прагнучи пізнати суспільне життя людей, соціальна філософія стикається з багатьма труднощами, перша з яких - багатозначність терміна «суспільство».

Вмикаючи радіо або телевізор, ми постійно чуємо міркування про інтереси суспільства», «перспективи суспільства», «кризу суспільства» і т. д. При цьому нікому з нас не спадає на думку подивитись довідкову літературу, щоб з’ясувати зміст цього поняття.

Більшість людей його вважають «самоочевидним», інтуїтивно зрозумілим. Біда, проте, в тому, що саме «очевидні» поняття зазвичай важко піддаються визначенню і роз’ясненню.

Існує чимало визначень терміна, який нас цікавить. Дійсно, у сучасній лексиці товариствами можуть називати і національно-державні утворення, які існують на політичній карті світу, і добровільні об’єднання людей за професіями та інтересами («Товариство філателістів», «Товариство порятунку на водах» і т. ін.). Про товариство кажуть, коли мають на увазі соціальне оточення людини, коло його спілкування (застерігаючи від потрапляння до «поганого товариства»). Раніше суспільством («опчеством» за Далем) російські селяни називали сільську громаду, а аристократи - «бомонд», вищі соціальні верстви.

Соціум - велика, стійка соціальна спільнота, яка характеризується єдністю умов життєдіяльності людей в якихось певних відносинах.

Суспільство (соціум) можна визначити як сукупність усіх форм і способів взаємодії та об’єднання людей.

У такому широкому значенні суспільство включає в себе все, що відрізняє цю систему від природно-космічних явищ, дозволяє розглянути створену людиною реальність як особливу форму руху матерії. Суспільство як система взаємодії людей визначається певними внутрішніми суперечностями - між природою й суспільством, між різними соціальними спільнотами, між суспільством і особистістю.

Соціальна спільнота - відносно стійка сукупність людей, що вирізняються більш-менш однаковими ознаками, умовами і способом життя, масової свідомості, спільністю соціальних норм, ціннісних систем і інтересів.

Спільноти не створюють свідомо, вони складаються під впливом об’єктивного ходу суспільного розвитку, спільного характеру людської діяльності.

Соціальна група - сукупність людей, що мають загальні соціальні ознаки і виконують громадсько необхідну функцію у спільній структурі суспільного розподілу праці та діяльності.

Класифікація груп:

• За чисельністю: великі (етнічні, релігійні); малі (до 30 осіб).

• За характером взаємин:

- Первинні (сім’я, клас, студентська група); вторинні (трудовий колектив).

• За способом організації та регулювання взаємодії:

- Формальні (юридично оформлені);

- Неформальні.

Умовні групи - довільні об’єднання людей за будь-якою спільною

ознакою.

Реальні групи - такі об’єднання людей, у яких має місце єдність діяльності, умов, обставин, ознак і в яких люди усвідомлюють свою належність до цієї групи.

Ознаки:

1. Стать.

2. Дохід.

3. Національність.

4. Вік.

5. Спорідненість і шлюб.

6. Професія.

7. Місце проживання.

За типом ідентифікації:

1. Групи членства;

2. Референтні групи (індивід може не входити до такої групи, але він

звіряє свій статус і поведінку з цим еталоном);

3. Аутгрупи (групи, які індивід вважає чужими).

Квазігрупа - слабко організоване, нестійке, короткочасне об’єднання

людей випадкового складу (натовп, публіка в театрі).

Статусні групи - виникають на основі соціальної нерівності і відіграють важливу роль під час визначення соціального стану, статусу особистості.

Номінальні групи - їх виділяють для статистичного обліку населення:

1. Пасажири приміських потягів, автобусів;

2. Перебувають на обліку в міліції;

3. Бездітні, багатодітні, малодітні;

4. Які мають постійну або тимчасову прописку.

Агрегатні групи - сукупності людей, виділені на основі поведінкових ознак (аудиторія, публіка). «Агрегат» - випадкове скупчення людей.

Соціальні групи формують спільноти.

Спільнота - сукупність людей, що характеризується певними єдиними ознаками (інтерес, умови життя і діяльності, близькість поглядів, спільна віра).

Види спільнот.

1. Етнічні, територіальні, релігійні.

2. Стійкі (етнічні, територіальні).

3. Нестійкі (масові рухи, аудиторія, натовп).

4. Особливою спільнотою (самостійною одиницею) є територіальна

спільнота (ТО) - сукупність людей, що живуть на одній господарсько

освоєній території.

У кожному суспільстві існує соціальна нерівність.

Факт наявності соціальної нерівності означає, що люди мають нерівний доступ до ресурсів суспільства та його благ, розрізняються ступенем впливу і влади, мають нерівні можливості для особистісного та професійного зростання

Основні види нерівності:

· Статева

· Вікова

· Національно-етнічна

· Релігійна

· Політична

· Економічна

· Культурна

· Освітня

Передумови соціальної нерівності:

1. Нерівність здібностей і можливостей;

2. Обмеженість ресурсів суспільства.

Соціальна нерівність - система відносин у суспільстві, яку характеризує нерівномірний розподіл дефіцитних ресурсів суспільства (грошей, влади, освіти і престижу) між різними стратами або верствами, населення.

Соціальна нерівність є причиною і наслідком соціального розшарування (соціальної стратифікації).

Стратифікація ( лат. stratum - шар, пласт і facere - робити) - процес і результат диференціації суспільства на різні соціальні прошарки, що відрізняються за своїм суспільним статусом.

Страта - сукупність сімей та індивідів, що мають певний соціальний рівень за доходами, добробутом, владою або престижем.

Соціальна стратифікація.

Основні категорії соціальної стратифікації.

Соціальний прошарок - великі групи, члени яких не можуть бути пов’язані ні міжособистісними, ні формальними груповими відносинами, не можуть ідентифікувати своє групове членство і пов’язані з іншими членами таких спільнот на основі близькості інтересів, специфічних культурних зразків, мотивів і установок, способу життя і стандарту споживання.

Соціальний прошарок - соціальна спільнота, яку виділяють за однією або декількома ознаками диференціації суспільства - доходами, престижем, рівнем освіти, культури і т. ін.

Соціальний прошарок - це безліч людей, які в даному суспільстві перебувають в однаковій ситуації.

Соціальний клас - численна соціальна група людей, які володіють або не володіють засобами виробництва, що посідають певне місце в системі суспільного розподілу праці і мають специфічний спосіб отримання доходу.

Соціальна диференціація - розподіл суспільства на групи.

На сьогодні велика група людей, що перебуває на певній позиції, дістала назву страта (прошарок).

Соціальна стратифікація - сукупність розташованих у вертикальному порядку соціальних верств.

Термін «стратифікація» узятий з геології, де він означає розташування пластів Землі по вертикалі.

Соціологія уподібнила будову суспільства до будови Землі і розмістила соціальні верстви (страти) також по вертикалі. Основою тут служить драбина доходів: бідняки посідають нижчу сходинку, заможні групи населення — середню, а багаті - верхню.

Причини виникнення нерівності:

1. Відмінності у здібностях.

2. Відмінності у ставленні до праці.

3. Дискримінація на ринку праці.

4. Майнові відмінності.

5. Успіх і нещастя та ін.

Питання до теми «Соціум».

1. Дайте визначення поняття «соціум».

2. Чи є різниця між поняттями «соціальна група» та «соціальна спільнота»? Свою відповідь поясніть.

3. Прокласифікуйте соціальні групи.

4. Які види соціальних спільнот Вам відомі?

5. Що таке соціальна нерівність?

6. Що таке соціальна стратифікація? Які основні категорії соціальної стратифікації Вам відомі?

7. Чому виникає соціальна нерівність?

8. Якої точки зору Ви дотримуєтеся щодо соціальної нерівності: вона необхідна, вона неминуча?

ТЕМА 6. СОЦІАЛЬНА МОБІЛЬНІСТЬ

Поняття соціальної мобільності

Спілкування та співпраця як перспектива розвитку соціуму

План

1. Поняття соціальної мобільності.

2. Типи соціальної мобільності.

3. Канли соціальної мобільності.

4. Спілкування та співпраця як перспектива розвитку соціуму.

Вам вже відомо, що суспільство в будь якій країні та в будь-яку епоху не є чимось однорідним. У кожному суспільстві є соціальна нерівність (соціальна диференціація). Але протягом усієї своєї історії людство прагнуло позбутися нерівності.

Теорії щодо усунення соціальної диференціації.

1. Марксизм стверджує, що соціальну нерівність можна усунути за допомогою зміни економічної системи.

2. Р озшарування зла, якого не можна уникнути, з ним необхідно змиритися.

3. Нерівність - позитивне явище. Воно спонукає людей прагнути вдосконалення суспільних відносин. Соціальна однорідність - загибель суспільства.

Соціальна нерівність - форма соціальної диференціації, при якій окремі індивіди, прошарки, класи знаходяться на різних ступенях вертикальною соціальної ієрархії і володіють нерівними життєвими шансами і можливостями задоволення потреб.

Соціальна рівність - це рівність перед законом, рівність прав і можливостей.

Разом з тим рівність можливостей не передбачає рівних результатів. Документи ООН передбачають завдання створити рівні можливості для забезпечення добробуту нинішніх і майбутніх поколінь.

Соціальна мобільність

Таланти народжуються в усіх соціальних верствах і класах. Якщо не існує бар'єрів для соціального руху, можна передбачити велику соціальну мобільність, коли деякі люди швидко досягають високого соціального статусу. Усі переміщення людини або соціальної групи становлять процес соціальної мобільності.

Соціальна мобільність - це зміна місця, яке посідають людина або група людей у соціальній структурі.

Соціальна мобільність - це будь-який перехід індивіда, групи або соціального об'єкта, або цінності, створеної або модифікованої завдяки діяльності, від однієї соціальної позиції до іншої, у результаті чого соціальне становище індивіда або групи змінюється.

Типи соціальної мобільності.

1. Вертикальна мобільність - сукупність взаємодій, які сприяють переходу індивіда з одного соціального шару в інший. Графічно вертикальну мобільність позначають↑.

2. Горизонтальна мобільність - перехід індивіда від однієї соціальної позиції до іншої, що перебуває на тому ж рівні (наприклад, зміна місця проживання, перехід з однієї сім'ї в іншу, з однієї релігійної групи в іншу). В усіх випадках індивід не змінює соціального шару, до якого належить. Графічно горизонтальну мобільність позначають ®.

Одним із прикладів вертикальної соціальної мобільності може бути життя і творчість знаменитої французької співачки Едіт Піаф. Її народження було насмішкою долі: мати співачки народила її просто на тротуарі, поки батько шукав візника. Першою пелюшкою майбутньої зірки Едіт Джованні Гасьон - таке справжнє ім'я Едіт Піаф - стала шинель поліцейського. Її виховувала бабуся, що мала пристрасть до алкоголю. Із 8 років Едіт почала допомагати батькові, виступаючи на вулиці. Вона пізнала все: голод, злидні, презирство, смерть малолітньої дочки... Проте не розгубила свій талант, змогла вийти на сцену, навчилася співати під акомпанемент, створила свій репертуар і... стала знаменитою. На сцену Едіт завжди виходила в чорній сукні. Хтось із критиків зауважив, що на тлі плаття, її руки, чудові, витончені, які вона піднімала під час співу, пурхали наче метелики. Публіка захоплювалася нею - до Піаф прийшли гроші і слава. Едіт зуміла із найнижчих верств суспільства переміститися нагору. Але це аж ніяк не казка про Попелюшку. Щоб досягти успіху, співачці довелося виявити силу волі, твердість характеру.

Суспільство може підвищувати статус одних індивідів і знижувати статус інших.

Канали соціальної мобільності.

Канали соціальної мобільності (соціальні ліфти) -шляхи, якими відбувається переміщення людей з одних соціальних груп до інших.

Прикладами може бути: армійська служба, здобуття освіти, оволодіння професією, укладання шлюбу, придбання майна.

Надзвичайно актуальним сьогодні для вас може стати роль майбутньої професії як соціального ліфта. Вивчаючи тему соціальної мобільності, можна замислитись над тим, чи користується попитом обрана вами професія в нашому місті, чи зможете ви пропонувати свої професійні здібності на ринку праці в іншому місті або регіоні.

Соціальна мобільність залежить від структури суспільства і безпосередньо від індивіда.

Приклади «закритого» суспільства з низькою соціальною мобільністю - патріархальне, традиційне суспільство, касти в Індії та деяких країнах Африки, замкнені групи, обмежений доступ до статусної групи.

Індустріальне, «відкрите» суспільство характеризується високою соціальною мобільністю. У такому суспільстві немає заборон на професії, шлюби, зміну місця проживання.

У межах одного суспільства й на окремих етапах його розвитку соціальна мобільність може бути різною (революції, війни, реформи).

Соціальна комунікація

Соціальна комунікація (англ. social communication) - це обмін між людьми або іншими соціальними суб'єктами цілісними знаковими повідомленнями, у яких відображені інформація, знання, ідеї, емоції тощо.

Цей обмін зумовлений цілим рядом соціально значимих оцінок, конкретних ситуацій, комунікативних сфер і норм спілкування, прийнятих у даному суспільстві.

Основні підходи

до розуміння сутності соціальної комунікації в сучасній науці.

• Механізм, завдяки якому забезпечується існування та розвиток людських відносин, який включає в себе всі розумові символи, засоби їх передання у просторі та збереження у часі. (Чарльз Кулі);

• Обмін інформацією між складними динамічними системами та їх частинами, які здатні приймати інформацію, накопичувати її та перетворювати. (Аркадій Урсул);

• Інформаційний зв'язок суб'єкта з тим чи іншим об'єктом. (Мойсей Каган),

• Спосіб діяльності, який полегшує взаємне пристосування людей. (Тамотсу Шибутані);

• Акт відправлення інформації від мозку однієї людини до мозку іншої. (Пол Сміт, Кріс Беррі,Алан Пулфорд);

• Специфічний обмін інформацією, процес передання емоційного та інтелектуального змісту. (Андрій Звєрінцев, Альвіна Панфілова).

Основні (базові) функції соціальної комунікації:

1. Інформаційна функція означає, що завдяки соціальній комунікації в суспільстві передається інформація про предмети, їх властивості, явища, дії та процеси.

2. Експресивна функція визначає здатність соціальної комунікації передавати оцінну інформацію про предмети або явища.

3. Прагматична функція означає, що соціальна комунікація є засобом, який спонукає людину до певної дії та реакції.

Комунікація походить від лат. communicatio - єдність, передання, з'єднання, повідомлення, пов'язаного з дієсловом communico - роблю спільним, повідомляю, з'єдную.

Поняття «комунікація» може вживатись у декількох значеннях:

• Соціальна комунікація, спілкування між людьми та іншими соціальними суб'єктами;

• Телекомунікації або зв'язок за допомогою технічних засобів;

• Певна система, за допомогою якої забезпечують сполучення між віддаленими об'єктами, наприклад: підземні комунікації, транспортні комунікації, каналізаційні комунікації тощо.

Комунікативність (лат. communicatio - зв'язок, повідомлення) сукупність істотних, відносно стійких властивостей особистості, що сприяють успішному прийому, розумінню, засвоєнню, використанню й передаванню інформації.

Висновки:

1. Соціально мобільність необхідна, тому що є невід'ємною частиною культури в будь-якому сучасному індустріально розвиненому суспільстві.

2. За умов сучасного відкритого суспільства безпосередньо від нас залежить, яким буде ваше місце у суспільстві й до якої соціальної групи належати.

3. Завдяки своїм власним зусиллям ви зможете змінити соціальне становище, переміститися з однієї сходинки соціальної драбини на іншу.

Питання до теми «Соціальна мобільність».

1. Що таке соціальна нерівність?

2. Яка теорія стверджує, що соціальну нерівність можна усунути за допомогою зміни економічної системи?

3. Дайте визначення соціальної мобільності.

4. Назвіть типи соціальної мобільності. Наведіть приклади.

5. Назвіть канали соціальної мобільності. Чому їх називають соціальними ліфтами?

6. Наведіть приклади з життя, які б демонстрували просування людей (Ваших знайомих, родичів, відомих людей) соціальними ліфтами.

7. Які функції виконує соціальна комунікація?

8. Що таке комунікативність?

ТЕМА 7. ПРАВА, СВОБОДИ ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Еволюція уявлень про права людини в історії людства

Фундаментальні права і свободи людини, їх класифікація

Поняття прав і свобод людини

Права та відповідальність

План

1. Еволюція уявлень про права людини.

2. Фундаментальні права і свободи людини, їх класифікація.

3. Поняття прав і свобод людини.

4.Права та відповідальність

1. Еволюція уявлень про права людини.

Однією з основних проблем, яку має розв'язати світове співтовариство, є проблема прав людини. Шлях людства до нинішнього розуміння прав людини був складним і тривалим. Вже в первісний період, об'єднуючись за ознакою роду, племені, люди створювали правила поведінки, підкоряючись яким легше було вижити. Так з'явилися перші моральні норми, частину яких після утворення держави було закріплено спеціальними розпорядженнями, указами правителів і перетворено на обов'язкові вимоги. Вони дістали назви юридичних чи правових, норм, за дотримання яких держава суворо стежила, а за порушення карала (закони Хаммурапі у Вавилоні XVIII ст. до н. е.).

У Давній Греції з'явилася ідея права як загальної приналежності. «Право не є чимось, що надається кожній людській істоті вже на тій підставі, що воно є людським і розумним», - стверджували грецькі філософи. Однак Давня Греція і Давній Рим були рабовласницькими державами, де ідея загальних і рівних прав людини була нездійсненна, так само як і в середньовіччі.

Першим кроком до утвердження прав людини стало прийняття англійської Великої хартії вільностей 1215р. У ній говорилося: «Жодна людина не буде арештована або ув'язнена, чи позбавлена майна, чи оголошена поза законом, чи вигнана... інакше як за законним вироком рівного йому і за законом країни». Хартія проголошувала деякі привілеї лицарства, селянства і городян.

Тільки в XVIIIст. спочатку в США була прийнята Декларація незалежності (1776р.), а потім у Франції проголошена Декларація прав людини і громадянина (1789р.). У цих документах стверджувалася рівність всіх людей у правах, що належать їм від народження. Ці документи започаткували реалізацію ідеї правової держави, для якої поняття «гідність особистості», «права людини», «свобода» є основними. Необхідність створення такої держави як гаранта прав і свобод людини довела історія XX ст.

1945р. була створена Організація Об'єднаних Націй. Головним своїм завданням ООН проголосила підтримку і зміцнення міжнародного миру і безпеки, забезпечення прав людини в усьому світі. З цією метою були прийняті важливі міжнародно-правові акти, у яких були визначені основні стандарти прав і свобод людини. Це Загальна декларація прав людини, прийнята Генеральною асамблеєю ООН 10 грудня 1948р., яка рек

Дата добавления: 2014-01-05