Лекція 7. Сучасне мистецтво в контексті естетики модернізму постмодернізму

1. Модернізм: мистецтво та естетика.

2. Особливості естетики постмодернізму.

Ключові слова: релятивізм, хаос, порядок, антисистемність, адогматизм, еклектизм, трансформація

1. Ситуація втрати мистецтвом свого старого традиційного змісту осмислюється як явище модернізму. Термін “модернізм” свого точного значення ще не набув, так само як і не окреслив свої часові рамки, але можна виділити низку загальних ознак, що характеризують це явище і надають йому рис епохального етапу у розвитку світової культури. Найважливішою рисою модерну є войовниче заперечення традиції, виробленої культурою Нового часу. Стара віра в “вічні істини” замінюється оберненою ілюзією помилкової свідомості – релятивізмом, відповідно до якого істин стільки ж, скільки думок, “переживань”, “екзістенціальних ситуацій”, а в історичному світі – кожна епоха і культура мають свою неповторну “душу”, особливе “бачення”, свій стиль.

Історично провісником модерну явилося мистецтво авангарду генетично пов’язаного з періодом творчих експериментів рубежу ХІХ-ХХ ст., початих імпресіонізмом. Але існує думка, що хронологічний початок модернізму співпадає із формуванням безпредметного мистецтва. Почасти сюди можна залучити напрямки, що сформувалися під впливом постімпресіонізму – фовізм, кубізм, експресіонізм. У точці початку модернізму виявляється його глибоко суперечливий характер. Існує величезна різниця між духовною напругою його творців, їхнім своєрідним мистецтвом, що передбачує безодню духовної катастрофи ХХ ст., і тими наслідками, що таїли в собі відкриті ними можливості, зокрема каламутним потоком масової культури, що девальвує саме ті цінності, на які спиралися засновники модернізму. До середини ХХ ст. величезна машина спекуляції і реклами підкоряє собі художнє життя. Гра на висування модних шкіл і напрямків, що змінюють один одного, стає схожа на гру на біржі, коли ідейні, змістовно-образні мотиви мистецтва стають безнадійним анахронізмом, відступають на задній план або зовсім піддаються остракізму.

Психологія модернізму пов’язана з відчуженістю людини, що породжується в технократичному суспільстві, побудованому за принципом супермашинної системи, подібної функціонуванню агрегату. Ця психологія, безперечно, пов’язана з епохальними відчуттями самітності, песимізму, маргінальності, туги і безвихідності.

Модернізм стає почасти логічним наслідком цієї ситуації, почасти – реакцією на неї і індивідуалістичним протиставленням їй. Звідси випливають дві важливі риси культури модернізму: гіпертрофія суб’єктивної волі художника як органа тієї родової суб’єктивності людської культури, що була виявлена як нова якість культури; і руйнація ідеальних меж суб’єкта під тиском безглуздого ходу речей, вираженого масовою культурою. Плини модернізму постійно коливаються між скрутами бунта і відновленням жорсткої дисципліни нормативних естетичних систем: абстрактним новаторством і поверненням до архаїчних традицій; ірраціональною стихією і культом мертвого раціоналізму. Подібні коливання мають як наслідок великий ступінь атомізації суспільства, поділ його на відособлені, замкнуті групи, страти, прошарки, субкультурні співтовариства, у межах яких визріваються самодостатні системи цінностей, що не зв’язуються в єдине ціле, та й не прямують до з’єднання. Модернізм, що склався у ХХ ст., поривав із культурно-історичною традицією і ринувся історію культури творити наново сам перетворився в певну художню традицію і вичерпавши себе відкрив новий період історії культури.

2. Новий період розвитку культури починається з 1970-х років і одержує назву постмодернізм. Цей широкий культурний плин кінця ХХ ст. пов’язано з умонастроєм “утоми”, із розчаруванням в ідеалах і цінностях Відродження і Просвітництва з їхньою вірою в прогрес, торжество розуму, безмежність людських можливостей. Постмодернізм характеризується “ентропійним” станом культури, визначеним есхатологічними настроями, естетичними “мутаціями”, взаємопроникненням стилів, еклектичним змішанням художніх мов, вторинністю образів. Рефлексія з приводу модерністської концепції світу як хаосу виливається у практиці постмодернізму в досвід освоєння цього хаосу як гри, перетворення його в середовище існування людини і культури.

Естетика постмодернізму підтверджує плюралізм цінностей, що неминуче веде до внутрішньої трансформації категоріальної системи класичної естетики. Постмодерністська естетика принципово антисистематична, адогматична, далека від замкнутості концептуальних побудов. Красота як вираження прекрасного в постмодернізмі трактується як сплавлення чуттєвого, концептуального і морального. Красота інтелектуалізується. Центральне місце в ідеології постмодернізму займає іронія, що стає смислоутворюючим принципом мистецтва. Мистецтво в цілому розуміється як єдиний безконечний текст, створений сукупною творчістю. Перегляд класичних уявлень про творення і руйнацію, порядок і хаос, серйозне і ігрове в мистецтві постмодернізму свідчить про свідоме переорієнтування з класичного розуміння художньої творчості на конструювання артефактів методом “склейок”, “аплікацій”. Внутрішня структура постмодернізму на сьогодні є не визначеною. Певне – це початок нової великої епохи розвитку художнього процесу, нового великого синтезу.

Дата добавления: 2014-01-05