Порядок роботи командира роти щодо організації оборони в різних умовах

Система інженерних загороджень.

Система інженерних загороджень включає мінні поля, групи мін і вузли загороджень, завали і інші протитанкові, протипіхотні перешкоди і підготовлені до руйнування (мінування) об’єкти, створені перед переднім краєм у проміжках і на флангах роти на всю глибину опорного пункту відповідно до задуму бою в поєднанні з системою вогню, природними перешкодами з урахуванням маневру своїх підрозділів і сусідів.

Основу системи інженерних загороджень складають мінно-вибухові загородження, які встановлюють придані інженерно-саперні підрозділи і призначені для цієї мети механізовані підрозділи.

Порядок руйнування об'єктів у глибині оборони визначається старшим командиром.

У ході бою нарощування загороджень на виявлених напрямках наступу противника здійснюється приданим інженерно-саперним підрозділом.

Командно-спостережний пункт роти обладнується, як правило, в глибині опорного пункту на віддаленні до 800 м від свого переднього краю в такому місці, яке забезпечує спостереження за місцевістю перед фронтом і на флангах оборони роти, а також огляд, по можливості, всього опорного пункту й зручність управління підрозділами.

Пункт технічного спостереження роти розгортається поблизу командно-спостережного пункту роти.

Пункт бойового постачання роти і медичний пост роти розгортаються в опорному пункті роти в укритому місці, доступному для прихованого підходу транспортних засобів.

У підрозділах і на вогневих позиціях танків, бойових машин піхоти створюються додаткові запаси ракет і боєприпасів. Після відбиття атак противника ці запаси негайно поповнюються. Підвезення у підрозділи інших матеріальних засобів здійснюється, як правило, вночі.

Висновок: Побудова оборони роти включає: бойовий порядок роти; систему опорних пунктів та вогневих позицій; систему вогню; систему інженерних загороджень. Побудова оборони повинна створювати наростаючу протидію, яка дозволяє не допустити прориву противником опорного пункту та створити умови для його знищення.

Підготовка оборони починається з одержанням бойового завдання від старшого командира. Вона включає: організацію бою (прийняття рішення, постановку бойових завдань підрозділам, рекогносцировку, організацію взаємодії і системи вогню, всебічного забезпечення бою та управління, розробку схеми опорного пункту роти);

· підготовку роти до виконання бойового завдання;

· зайняття оборони, створення бойового порядку і системи вогню;

· інженерне обладнання опорного пункту;

· заходи морально-психологічного забезпечення;

· практичну роботу командира роти, його заступників в підпорядкованих підрозділах та інші заходи.

Тривалість, послідовність і зміст роботи КР щодо організації оборони в кожному конкретному випадку залежить від обставин, що склалися, і перш за все від умов, в яких здійснюється перехід до оборони, отриманого завдання, віддалення противника і його дій, характеру місцевості, наявності часу, минулих дій роти. Підготовка оборони при наявності часу проводиться з виконанням заходів у повному обсязі, а при його нестачі – у скороченому обсязі в короткі терміни.

В усіх випадках постановка завдань не повинна затримувати зайняття підрозділами оборони і організацію ними системи вогню.

Отримавши бойове завдання на перехід до оборони поза зіткненням з противником, командир роти, як правило:

– з’ясовує завдання;

– визначає заходи, які потрібно проводити негайно;

– проводить розрахунок часу;

– віддає вказівки щодо підготовки підрозділів;

– оцінює обстановку;

– приймає рішення і доповідає його старшому командиру;

– проводить рекогносцировку, в ході якої уточнює своє рішення і віддає бойовий наказ;

– організує взаємодію і систему вогню;

– віддає вказівки по захисту від ЗМУ, ВТЗ;

– організує всебічне забезпечення бою і управління;

– віддає вказівки на проведення виховної роботи;

– виводить роту у вказаний опорний пункт і організовує його інженерне обладнання;

– складає схему опорного пункту роти;

– перевіряє готовність системи вогню і хід виконання інших робіт;

– доповідає старшому командиру про готовність до оборони.

В подальшому здійснює контроль за виконанням робіт по інженерному обладнанню опорного пункту і організує спостереження за місцевістю в районі опорного пункту і на флангах.

Отримавши завдання на перехід до оборони в умовах безпосереднього зіткнення з противником, командир роти організовує захоплення і закріплення вказаного (вигідного) рубежу. У ході закріплення рубежу він приймає рішення, ставить завдання підрозділам, організовує взаємодію та систему вогню, управління, захист від зброї масового ураження і високоточної зброї противника, дає вказівки з основних питань всебічного забезпечення бою, організовує інженерне обладнання опорного пункту. В подальшому він проводить рекогносцировку, в ході якої уточнює завдання підрозділам, порядок взаємодії, а якщо необхідно, й інші питання.

З ’ ясування завдання є найважливішою складовою частиною роботи командира під час прийняття рішення. Від того, наскільки правильно з’ясоване отримане завдання, залежатиме вся подальша робота щодо організації бою.

Під час з’ясування отриманого завдання командир роти повинен зрозуміти: мету майбутніх дій, замисел старшого командира (особливо способи розгрому противника), завдання, місце в бойовому порядку та роль роти у бою, завдання сусідів і порядок організації взаємодії з ними, а також час готовності до виконання завдання.

У результаті з’ясування завдання він повинен зробити висновки і визначити які розпорядження, кому і коли віддати, як організувати подальшу роботу по прийняттю рішення та підготовці бою.

На основі з’ясування отриманого завдання, командир визначає заходи, які необхідно провести негайно для найшвидшої підготовки роти до виконання отриманого завдання. Кількість і зміст цих заходів можуть бути різними, через те, що вони пов'язані з підготовкою підрозділів роти до виконання бойового завдання та роботою командира щодо організації бою.

Заходи можна розділити на дві групи.

До першої групи належать заходи, пов'язані з підготовкою особового складу, техніки, поповненням запасів матеріальних засобів, бойовою технікою, озброєнням і особовим складом, евакуацією хворих і поранених, захистом особового складу від зброї масового ураження тощо.

До другої групи належать заходи щодо організації розвідки, підготовки даних для прийняття рішення, час і порядок роботи на місцевості та ін.

Розрахунок часу здійснюється для більш конкретного планування роботи командира роти. Вихідними даними для розрахунку часу на організацію бою є:

- час отримання завдання та готовність роти до її виконання;

- час доповіді рішення старшому командиру;

- терміни участі командира у заходах, які проводяться старшим командиром щодо організації бою на місцевості, час сходу і заходу сонця.

Розраховуючи час, слід більшу його частину надавати підлеглим, а меншу використовувати для своєї роботи.

Після розрахунку часу командир роти віддає вказівки заступникам, командирам підлеглих і приданих підрозділів щодо орієнтування підрозділів про майбутні дії, організації розвідки, про час рекогносцировки й порядок роботи на місцевості та про підготовку даних, необхідних для прийняття рішення.

Оцінка обстановки заключається у вивченні та аналізі факторів і умов, які впливають на виконання поставленого завдання та включає: оцінку противника, своїх підрозділів, сусідів, місцевості, стану погоди, пори року, та інших факторів, які впливають на виконання бойового завдання. По кожному елементу обстановки робляться висновки в інтересах прийняття рішення і визначення завдань підрозділам.

Під час оцінки противника командир вивчає: дані про склад, положення, стан, можливі шляхи висування та рубежі розгортання, сильні та вразливі сторони противника.

Під час оцінки своїх підрозділів - дані про склад, положення, стан, можливості, захищеність ізабезпеченість своїх підрозділів.

Під час оцінки сусідів - дані про склад, положення і характер дій сусідів та умови взаємодії з ними.

Під час оцінки місцевості - дані про характер рельєфу, захисних і маскуючих властивостей місцевості та її вплив на дії підрозділів, а також найбільш можливі напрямки дій літаків і вертольотів противника.

А також командир вивчає радіаційну, хімічну та біологічну обстановку.

Крім того, проводяться розрахунки розподілу сил та засобів, часу висування на рубежі розгортання, проходження рубежів (пунктів), зайняття районів і інші.

У результаті оцінки обстановки командир роти робить висновки та намічає окремі елементи рішення.

У результаті зясування завдання та оцінки обстановки командир роти приймає рішення, у якому визначає:

задум бою;

бойові завдання підрозділам;

основні питання взаємодії;

організацію управління.

Крім того, у рішенні можуть визначатися завдання з видів забезпечення і підвищення морального духу підрозділу.

Основу рішення становить задум бою, у якому визначаються:

- напрямок зосередження основних зусиль і райони місцевості, від утримання яких залежить стійкість оборони;

- способи відбиття наступу і знищення противника, який вклинився в оборону (якого противника, де, у якій послідовності та як розгромити із зазначенням порядку його ураження вогнем танків, бойових машин піхоти, інших штатних і приданих засобів, заходів щодо обману, а також порядку дій підрозділів);

- бойовий порядок роти і систему опорних пунктів та вогневих позицій.

Бойові завдання підрозділам, як правило, перед боєм ставляться бойовим наказом, а у ході бою – бойовим розпорядженням.

В основних питаннях взаємодії командир роти визначає порядок взаємодії штатних, приданих, підтримуючих і взаємодіючих підрозділів під час виконання поставлених завдань по рубежах, напрямках дій і часу.

Під час організації управління командир роти уточнює місце і час розгортання спостережного пункту, напрям і порядок його переміщення; визначає порядок управління підрозділами під час підготовки та в ході бою (дій), завдання і порядок роботи органів управління, заходи забезпечення стійкості і безперервності управління.

У ході прийняття рішення все те, що можна відобразити графічно, командир роти самостійно наносить на карту.

Як правило, на карту наносяться:

угруповання противника,

напрямок зосередження основних зусиль,

завдання роти,

завдання сусідів та розмежувальні лінії з ними,

завдання вогневих засобів, які виконуються силами і засобами старших начальників,

завдання підлеглих підрозділів, способи і строки їх виконання,

місця КСП батальйону та рот і напрямки їх переміщення.

Крім того, на карті відображаються основні питання взаємодії, управління та забезпечення бою.

Крім графічної частини, на робочій карті оформляється пояснювальна записка, у якій можуть зазначатися: засоби посилення, розподіл сил і засобів, співвідношення сил і засобів, їх щільності та інші питання.

Таким чином, на момент завершення роботи щодо прийняття рішення командир має план дій роти, який остаточно склався у нього в уявленні й графічно відображений на карті.

Тепер він може доповісти своє рішення старшому командиру, оголосити його підлеглим командирам, провести рекогносцировку, уточнити рішення на місцевості, поставити завдання підрозділам (віддати бойовий наказ) та організувати взаємодію.

Рекогносцировка проводиться з метою вивчення місцевості і уточнення прийнятого по карті рішення. На неї залучаються командири взводів, окремих підрозділів, а також командири приданих і підтримуючих підрозділів.

Перед виїздом на рекогносцировку необхідно ознайомити всіх командирів з порядком її проведення, визначити форму одягу, указати маршрут руху, робочі точки, час роботи на них і питання, що відпрацьовуються, засоби та порядок руху, а також заходи щодо охорони і досягнення прихованості роботи.

Рекогносцировка проводиться під прикриттям спеціально виділеного підрозділу (групи) або підрозділу, що обороняється на даному напрямку.

Для проведення рекогносцировки вибирається місце, яке одночасно забезпечує прихованість роботи і зручне спостереження за противником.

Роботу на місцевості командир роти розпочинає із встановлення зв'язку з командиром підрозділу, що обороняється, орієнтування підлеглих.

Потім командир роти вивчає місцевість, призначає (указує) орієнтири та уточнює:

положення, можливі шляхи висування (вихідні райони) і рубежі розгортання противника, імовірні танконебезпечні напрямки;

зображення переднього краю, опорний пункт, розмежувальні лінії і завдання роти;

напрямок зосередження основних зусиль і райони місцевості, від утримання яких залежить стійкість оборони;

зображення траншей і ходів сполучення, взводні опорні пункти, позицію бойової охорони, місця обладнання вогневих засідок і район розташування бронегрупи, якщо вона створюється;

позиції приданого танкового (механізованого) підрозділу й інших засобів посилення;

смуги вогню взводів і ділянки зосередженого вогню; основні і запасні (тимчасові) позиції штатної і приданої артилерії; вогневі позиції і смуги вогню (сектори обстрілу), ділянки зосередженого і рубежі загороджувального вогню підрозділів (вогневих засобів), призначених для забезпечення флангів і стиків з сусідами і проміжків між взводами; основні, запасні (тимчасові), фальшиві вогневі (стартові) позиції зенітного підрозділу і шляхи його маневру, порядок дій кочуючих вогневих засобів; напрямки і рубежі розгортання для контратак; вогневі рубежі для бронегрупи;

черговість і терміни інженерного обладнання, місця обладнання мінно-вибухових та інших інженерних загороджень, проходи, які залишаються в них, місця фальшивих опорних пунктів, позицій і траншей;

заходи щодо захисту від зброї масового ураження і високоточної зброї противника, забезпечення стиків і флангів, знищення повітряних (аеромобільних) десантів, диверсійно-розвідувальних груп, дій підрозділів вночі та в інших умовах обмеженої видимості;

місця командно-спостережного пункту і розташування підрозділів технічного забезпечення та тилу, а також автомобілів механізованих підрозділів.

Після проведення рекогносцировки командир роти віддає бойовий наказ, в якому вказує:

у першому пункті - стислі висновки з оцінки противника;

у другому пункті - об'єкти та цілі, які уражаються засобами старшого командира на напрямку майбутніх дій, а також завдання сусідів і розмежувальні лінії з ними;

у третьому пункті - бойове завдання роти та задум бою.

У четвертому пункті - після слова "наказую" ставляться бойові завдання: механізованим взводам першого ешелону, в тому числі приданим; механізованим взводам другого ешелону або резерву; бронегрупам і вогневим засідкам; підрозділам артилерії та іншим вогневим засобам, у тому числі приданим; іншим підрозділам посилення і елементам бойового порядку.

У п'ятому пункті - витрата ракет і боєприпасів на виконання бойового завдання.

У шостому пункті - час готовностідо виконання завдання.

У сьомому пункті - місце і час розгортання командно-спостережного пункту, а також на кого з командирів взводів покладається управління ротою у випадку виходу з ладу командно-спостережного пункту роти.

У восьмому пункті – об’єкти, позначені знаками червоного хреста і півмісяця, цивільної оборони; культурні цінності, устаткування, споруди, які не мають небезпечних сил; порядок супроводження військовополонених на пункти їх збору, вказані старшим начальником.

Командир роти, ставлячи бойові завдання,у бойовому наказі вказує:

взводам першого і другого ешелону – засоби посилення; опорні пункти і напрямки зосередження основних зусиль; завдання щодо відбиття наступу та знищення противника, який вклинився в оборону; зображення траншеї; смуги вогню, додаткові сектори обстрілу і ділянки зосередженого вогню; якими силами і засобами забезпечити фланги, стики, проміжки і хто відповідальний за них; хто підтримує;

резерву – район зосередження (опорний пункт), завдання, до виконання яких бути готовим;

бронегрупі - склад, район і час зосередження в ньому, вогневі рубежі і завдання, до виконання яких бути готовою;

вогневій засаді - склад, місце, завдання щодо знищення противника, який наступає і порядок дій після виконання завдання;

приданим підрозділам артилерії і мінометній (артилерійській) батареї - порядок підтримки вогнем бойової охорони, завдання щодо вогневого ураження противника під час підходу його до переднього краю оборони і розгортання, при переході в атаку, вклиненні в оборону і підтримки контратаки другого ешелону; основні і запасні (тимчасові) вогневі позиції;

гранатометному підрозділу - завдання щодо підтримки взводів першого ешелону і відбиття атаки піхоти противника; основні і запасні позиції; смугу вогню, додатковий сектор обстрілу, ділянки зосередженого і рубежі загороджувального вогню;

протитанковому підрозділу - місце в бойовому порядку і напрямки можливих дій, рубежі розгортання, порядок їх зайняття і завдання, до виконання яких бути готовим; сигнали відкриття і припинення вогню; порядок дій після виконання завдання;

приданому зенітному підрозділу - завдання, кого, коли прикрити, який мати бойовий порядок, порядок пересування та маневру, порядок дій у складі кочуючих вогневих засобів, сектори розвідки та вогню, порядок оповіщення про дії повітряного противника (сигнали), порядок взаємодії, ступені готовності, порядок ведення вогню і маневру;

підрозділу, який призначений в бойову охорону, - позицію, завдання, які вогневі засоби виділяються для підтримки, порядок виклику їх вогню і порядок відходу.

У шостому пункті бойового наказу крім часу готовності до виконання завдання, вказується час зайняття оборони, готовність системи вогню і інженерних загороджень, черговість і терміни виконання заходів щодо маскування та інженерного обладнання опорного пункту.

Робота на місцевості завершується організацією взаємодії.

Взаємодію командир роти організує, як правило, на місцевості на глибину видимості, а по карті (на макеті місцевості) на всю глибину бойового завдання, за участю своїх командирів взводів, командирів окремих, приданих і підтримуючих (взаємодіючих) підрозділів. Взаємодія в обороні організовується за завданнями, імовірними напрямками наступу противника і варіантами дій підрозділів.

Організовуючи взаємодію, командир роти узгоджує порядок дій взводів між собою, з діями бронегрупи, вогневих засад, підрозділів артилерії, інших вогневих засобів і сусідами щодо знищення противника під час висування його до переднього краю оборони, розгортання і переходу в атаку (у вихідному положенні для наступу), під час відбиття атаки танків і піхоти противника перед переднім краєм і під час вклинення їх в опорний пункт.

Командир роти під час організації взаємодії особливу увагу приділяє: заходам щодо обману противника, маневру силами і засобами з метою своєчасного посилення оборони на загрозливих напрямках, порядку позначення шляхів маневру, проходів у загородженнях і переходіва через перешкоди; визначенню дій підрозділів у випадку застосування противником зброї масового ураження та заходах щодо маскування, а також указує сигнали оповіщення, управління та взаємодії.

Організація взаємодії може здійснюватися методом вказівок командира роти або методом доповідей командирів підпорядкованих підрозділів з послідовним відпрацьовуванням дій своїх підрозділів за завданням, часом, місцем і розиграшем основних тактичних епізодів за можливим варіантам дій.

В умовах обмеженого часу взаємодія організується методом вказівок. У ході бою взаємодія здійснюється безперервно, постійно уточнюється, а при різких змінах обстановки організується заново.

Питання, які стосуються організації всебічного забезпечення бою, вирішуються командиром роти в процесі всієї його роботи щодо підготовки наступу.

Ті питання, які потребують негайного вирішення, знаходять відображення у вказівках щодо підготовки підрозділів до виконання майбутнього завдання, решту, особливо ті, які стосуються бойового забезпечення в ході оборони, він доводить до виконавців у своїх вказівках щодо організації всебічного забезпечення бою.

Систему вогню командир роти організовує на основі прийнятого (уточненого) рішення в ході рекогносцировки, а також під час постановки завдань підрозділам і організації взаємодії. При цьому на найбільш імовірних напрямках наступу противника командир роти особисто вказує на місцевості вогневі позиції танків, бойових машин піхоти (бронетранспортерів), мінометів, протитанкових ракетних комплексів, гранатометів та їх сектори обстрілу, а також дає вказівки щодо організації вогню зі стрілецької зброї.

Безпосередньо перед переднім краєм готується зона суцільного багатошарового вогню: кожна точка місцевості в смузі до 400 м перед переднім краєм повинна знаходитися під дійсним вогнем. Така зона створюється і на найважливіших ділянках перед третьою траншеєю. Простори, які не прострілюються вогнем гармат прямою наводкою і зі стрілецької зброї, повинні уражатися вогнем артилерії і мінометів із закритих вогневих позицій.

Підготовка роти до виконання бойового завдання включає: доукомплектування особовим складом, створення встановлених запасів ракет, боєприпасів, пального та інших матеріальних засобів; безпосередню підготовку командирів і особового складу до виконання бойового завдання, а озброєння і техніки до бойового застосування; проведення заходів морально-психологічного забезпечення з особовим складом і тактичних навчань (занять) з підрозділами відповідно до характеру майбутнього бою.

Зайняття оборони в умовах відсутності безпосереднього зіткнення з противником здійснюється приховано, за короткий термін. При цьому підрозділи займають визначені їм опорні пункти, готують систему вогню і здійснюють інженерне обладнання опорних пунктів.

Під час переходу до оборони в умовах безпосереднього зіткнення з противником особлива увага приділяється створенню, відповідно до рішення командира роти, в найкоротші терміни бойового порядку, системи вогню та інженерних загороджень, в першу чергу на імовірному напрямку наступу головних сил противника, а також маскуванню і фортифікаційному обладнанню опорного пункту.

У всіх випадках під час переходу до оборони рота повина бути постійно готова до відбиття раптового нападу противника, ударів його літаків, вертольотів, розвідувально-ударних комплексів, знищення повітряних (аеромобільних) десантів і диверсійно-розвідувальних груп.

Інженерне обладнання опорного пункту починається негайно після визначення позицій підрозділам і вогневим засобам та організації системи вогню. У деяких випадках воно може починатися ще до зайняття оборони і в повному обсязі проводиться, як правило, після зайняття підрозділами опорних пунктів і продовжується безперервно в ході всього оборонного бою. Воно здійснюється одночасно на всю глибину оборони в послідовності, яка забезпечує постійну готовність підрозділів до відбиття наступу противника і захист їх від усіх засобів ураження, проводиться приховано, з повним напруженням сил і максимальним використанням збірних фортифікаційних споруджень, конструкцій і місцевих будівельних матеріалів.

В умовах відсутності безпосереднього зіткнення з противником інженерне обладнання опорного пункту здійснюється з широким застосуванням засобів механізації.

У першу чергу обладнуються інженерні загородження перед позицією бойової охорони і переднім краєм оборони; розчищаються смуги огляду й обстрілу; відриваються окопи на механізовані відділення, окопи для танків, бойових машин піхоти (бронетранспортерів), позиції засобів протиповітряної оборони та інших вогневих засобів; будуються спорудження для командно-спостережних пунктів, пунктів технічного спостереження, медичних пунктів; улаштовуються перекриті щілини на кожне відділення, екіпаж або обслугу; створюються ділянки суцільних траншей у взводних і ротному опорних пунктах; маскуються озброєння і техніка; обладнуються інженерні загородження в проміжках між підрозділами, на флангах і в глибині оборони; обладнуються вогневі рубежі для рот, що знаходяться у другому ешелоні (резерві), підготовляються шляхи висування до цих рубежів та рубежів розгортання до контратак; обладнуються пункти водопостачання (водозабірні пункти).

У другу чергу дообладнуються ротний та взводні опорні пункти; відриваються окопи для танків, бойових машин піхоти (бронетранспортерів) та інших вогневих засобів на запасних (тимчасових) вогневих позиціях, вогневих рубежах і в районах зосередження бронегруп; створюється та удосконалюється в бойовому й господарському відношенні система траншей і ходів сполучення в РОП; дообладнуються командно-спостережні пункти, пункти технічного спостереження,; улаштовуються бліндажі на кожне відділення (екіпаж, обслугу), сховище на кожну роту (батарею) і сховище на командно-спостережному пункті роти, укриття для озброєння, техніки, ракет, боєприпасів й інших матеріальних засобів; обладнуються основні фальшиві об'єкти в опорному пункті; додатково улаштовуються інженерні загородження перед переднім краєм, у проміжках між опорними пунктами і на флангах, а також підготовляються шляхи маневру.

У подальшому розвивається система траншей і ходів сполучення в опорному пункті; нарощується система інженерних загороджень; додатково розвивається мережа шляхів маневру підрозділів, підвозу та евакуації; обладнуються фальшиві опорні пункти, траншеї, вогневі позиції та інші об'єкти.

Під час переходу до оборони в умовах безпосереднього зіткнення з противником інженерні загородження встановлюються в першу чергу перед переднім краєм на найважливішому напрямку. Під час обладнання позицій підрозділу спочатку відриваються окремі окопи, які потім з'єднуються в окоп на відділення і траншею на взвод.

Інженерне обладнання опорних пунктів, позицій здійснюється всіма підрозділами, у тому числі підрозділами бойового, технічного забезпечення і тилу. Придані підрозділи інженерних військ виконують найбільш складні завдання.

Командир роти розробляє схему опорного пункту роти.

На схемі опорного пункту роти вказуються: орієнтири, їх номери, найменування і відстані до них; положення противника; смуга вогню роти; опорні пункти взводів, їх смуги вогню і додаткові сектори обстрілу; основні і запасні вогневі позиції бойових машин піхоти (бронетранспортерів), танків, протитанкових, зенітних засобів; вогневі позиції та сектори обстрілу вогневих засобів, які забезпечують фланги роти і проміжки між взводними опорними пунктами, а на схемі опорного пункту механізованої роти - і приданих танків; ділянки зосередженого вогню роти і кожного взводу; рубежі відкриття вогню з танків, бойових машин піхоти, протитанкових ракетних комплексів та інших вогневих засобів; район зосередження та вогневі рубежі бронегрупи; позиції й шляхи маневру кочуючих вогневих засобів; місця обладнання вогневих засідок; інженерні загородження й фортифікаційні спорудження; проходи в інженерних загородженнях для кочуючих вогневих засобів або тих, які діють у вогневих засідках; місця розгортання пунктів технічного спостереження, бойового постачання та медичного поста роти; місця командно-спостережних пунктів роти і взводів, розташування автомобілів механізованої роти. На схемі опорного пункту (бойової позиції) танкової роти, крім того, вказуються позиції приданого механізованого підрозділу та система вогню його засобів.

Схема опорного пункту є планом ведення оборонного бою. Її копія представляється командиру батальйону.

Практична робота командира роти в підпорядкованих підрозділах, крім звичайних питань, включає перевірку: своєчасності і правильності зайняття ними опорних пунктів і позицій; готовності системи вогню та зброї до ведення вогню, особливо вночі та в умовах обмеженої видимості; морально-психологічної готовності підлеглих до майбутніх дій; знання особовим складом своїх завдань і порядку підтримання взаємодії в ході бою; стану і ступеня готовності інженерних загороджень і фортифікаційного обладнання опорних пунктів і позицій підрозділів; готовності другого ешелону (резерву, бронегрупи) до маневру на вогневі рубежі і зазначені напрямки; виконання заходів щодо всебічного забезпечення бою і управління; зайняття позиції бойовою охороною і готовність її до виконання бойового завдання.

Висновок: організація оборониє найбільш кропітким і важливим етапом у роботі командира з підготовки оборони. Порядок роботи командира не допускає шаблону. Головними напрямками в роботі повинні бути творчість, висока організованість і оперативність. Тільки вони можуть забезпечити якість підготовки оборони в усіх ланках і в обмежений термін.

Дата добавления: 2014-01-05