Доменна система імен

Як показала практика, користувачам значно зручніше називати машини не за числами, а за іменами (при цьому в однієї машини може бути декілька імен). Основним питанням при цьому стає переклад імен в ІP-адреси. Цим перекладом займаються спеціальні програми, установлені на деяких мережних вузлах, що називаються NAMESERVER чи DNS. Ці машини містять бази даних про відповідність імен машин їхнім ІP-адресам. Крім того, потрібно стежити щоб те саме ім’я не було випадково присвоєне двом комп’ютерам.

Якби для всіх машин вибиралися незалежні адреси, кожний DNS повинен був би зберігати інформацію про імена всіх машин, підключених до ІNTERNET, а така база даних мала б дуже великий обсяг. Ще більш важливим є той аспект, що після яких-небудь змін у мережі ці зміни повинні бути відображеними на всіх DNS, що незручно і трудомістко. Для рішення цих проблем уведена доменна система імен, що представляє метод призначення імен шляхом покладання на групи користувачів відповідальності за підмножини імен. У цій системі кожний рівень називається доменом і відокремлюється від інших крапками (наприклад, іnfo.kharkov.com). Перший домен в імені (іnfo) - ім’я реального комп’ютера. Другий (kharkov) - ім’я групи, що створила і курує ім’я комп’ютера, тощо. Кожна група вільна змінювати перебуваючі під її контролем імена.

В імені може бути будь-яке число доменів, але більше п’яти зустрічається рідко.

Якщо всі групи будуть дотримуватися правил та забезпечувати унікальність імен, то ніякі два комп’ютери в Internet не будуть мати однакових імен.

Домени верхнього рівня, такі як com, були створені, коли була винайдена доменна система. Споконвічно існує шість організаційних доменів вищого рівня (див. табл. 5.1).

Таблиця 5.1.

Первинні домени верхнього рівня

Домен	Використання
соm	Комерційні організації
edu	Навчальні заклади
gov	Урядові заклади
mіl	Військові установи
org	Інші організації
net	Мережні ресурси

Коли мережа Internet стала міжнародною, виникла необхідність надати всім країнам можливість контролю за іменами систем, що знаходяться в них. З цією метою був створений набір двобуквених доменів, що відповідають доменам вищого рівня для цих країн. Наприклад, са - код Канади.

Слід зазначити, що США мають свій власний код країни, хоча він широко не використовується. У США більшість систем користаються організаційними доменами (типу edu), а не географічними (типу us). У комп’ютера можуть також бути імена обох видів. Способу перетворення організаційних імен у географічні не існує.

Щоб перетворити ім’я на адресу, комп’ютер звертається до серверів DNS. починаючи з правої частини імені і рухаючись вліво. Спочатку він просить локальні сервери DNS знайти адресу. Тут існує три можливості:

· локальний сервер знає адресу, тому що ця адреса перебуває в тій частині всесвітньої бази даних, що курує даний сервер;

· локальний сервер знає адресу, тому що хтось недавно вже запитував про неї. Коли хто-небудь запитує про адресу, сервер DNS якийсь час пам’ятає її на той випадок, якщо трохи пізніше про неї запитає ще хто-небудь. Це значно підвищує ефективність роботи системи;

· локальний сервер не знає адреси, але знає, як її визначити.

Адреса визначається в такий спосіб. Програмне забезпечення локального сервера знає, як зв’язатися з кореневим сервером, який знає адреси серверів імен доменів вищого рівня (крайньої правої частини імені, наприклад, com). Сервер запитує в кореневого сервера адресу комп’ютера, що відповідає за домен com. Одержавши інформацію, він зв’язується з цим комп’ютером і запитує в нього адресу сервера kharkov тощо.

Дата добавления: 2014-01-05