Особливості становлення ринкових відносин в Україні

Класифікація ринку

Сучасна економіка - це синтез великої кількості взає­модіючих ринків, їх поділяють на різні види залежно від умов діяльності суб'єктів ринкових відносин, відповідності чинному законодавству, за ознакою простору дії та ін.

Залежно від умов, у яких діють суб'єкти господарського жит­тя, вирізняють вільний, монополізований і регульований ринки.

Вільний ринок - це ринок з великою кількістю виробників од­норідної продукції, які не в змозі впливати на рішення один од­ного. В ньому немає обмежень в інформації про попит, пропону­вання, ціни, якість продукції. Тут вільне ціноутворення, відсутні штучні бар'єри при входженні на ринок того чи іншого товару та виходу з нього.

Монополізований ринок - це ринок, для якого характерна незначна кількість виробників даного товару, існує дефіцит необхідної інформації, затруднений доступ до ресурсів, погоджуються дії учасників ринкових відносин.

Регульований ринок – це ринок, який контролюється і регулю­ється державою за допомогою спеціальних заходів економічного та адміністративного характеру.

За ознакою простору дії виріз­няють місцевий (у межах міста чи села), регіональний (певна тери­торія якоїсь країни), національний і світовий ринки.

З точки зо­ру відповідності чинному законодавству - легальний (офіційний) і тіньовий.

Залежно від об'єктів купівлі-продажу розрізняють такі види ринків: товарів широкого вжитку, товарів промислового призна­чення, праці, цінних паперів, науково-технічних знань.

Залежно від того, хто є покупцем товару, що продасться і з якою метою вій купується, розрізняють також споживчий ринок, ринки виробників, проміжних продавців, державних установ і міжнародний ринок.

Кожен вид ринку, що згадувався, має свою інфраструктуру, свій набір інструментів, які забезпечують його життєдіяльність. Окремі види ринку не існують самі по собі. Всі вони пов'язані між собою, утворюючи розгалужену ринкову систему. Вона діє не тільки в межах тієї чи іншої країни, а й глобально, охоплюючи своїм впливом значну частину світового господарства.

Ринкові відносини в Україні почали розвиватися з перших років утворення незалежності, але цьому процесу перешкоджали економічні наслідки розвалу Радянського Союзу:

- українська економіка на 80% була інтегрована з економікою інших республік, тому ці підприємства не могли самостійно функціонувати і реалізовувати свою продукцію;

- у суспільстві панувала державна власність на засоби виробництва;

- політична нестабільність гальмувала підготовку необхідних законів для розвитку ринкової економіки;

- відсутній досвід роботи підприємств в умовах ринку і вільної торгівлі.

На сучасному етапі Україна в основному ліквідувала економічні перепони минулого і іде активний процес розвитку ринкових відносин. Сучасні проблеми пов’язані з тим, що наша держава живе в умовах розвиненого конкурентноздатного світового ринку і, щоб завоювати його, необхідний швидкий розвиток технологій.

Література:

1. Гальчинський А. С., Єщенко П. С., - Основи економічних знань: Навч. посібник. – К.: Вища школа, 1998. – 544с.

2. Економічний словник довідник (за ред. С.В.Мочерного) Київ, 1995.

3. Калина А. В., Осокина В. В. Економическая теория и практика хозяйствования. Киев, 1998.

4. Макконнел К.Р., Брю С.Л., Экономика: принцыпы, проблемы и политика, К, 1993.

5. Основи економічної теорії, підручник: У 2 кн. (за ред. Ю. В. Ніколенка. - К, 1998.

5. Економічна теорія, за ред. Є. М. Воробйова, Київ – Харків, 2003 р.

Семінар № 6

Підприємництво

1. Підприємництво і його форми.

2. Капітал підприємства та його кругообіг.

3. Комерційне підприємництво.

4. Особливості виробництва у сільському господарстві.

5. Особливості формування доходів у банківській справі. Банки і їх місце у соціально-економічній діяльності держави.

Самостійна робота:

1. Форми підприємств в сучасній Україні їх розвиток в умовах ринку.

2. Малий бізнес та його особливості.

3. Орендні підприємства: види, розподіл доходів. Сучасні проблеми орендних доходів.

Рейтинговий контроль:

1. Класична економічна теорія про роль ринку. “Невидима рука” А. Смітта. Неокласична теорія ринку.(А.Маршал).

2. Теорії підприємництва (А.Сміт, Ж.Б.Сей, Й. Шумпетер, Ф.Хайнек).

1. Підприємництво і його форми

Підприємництво – самостійна ініціатива, систематична, на власний ризик діяльність щодо виробництва продукції, використання послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку.

Підприємство - первинна ланка суспільного поділу праці і вод­ночас основна ланка народногосподарського комплексу, яка с товаро­виробником і забезпечує процес відтворення на основі самостійнос­ті та самоокупності.

Як самостійні господарські одиниці підприємства користу­ються правами юридичної особи, тобто мають право розпоряд­жатися майном, одержувати кредит, укладати господарські дого­вори з іншими підприємствами.

Сутність підприємництва розкривається через його основні функції: організаційну - забезпе­чення виробництва товарів і послуг, їх реалізації; ресурсна - інвестування капіталу на найбільш ефективне використання; соціальну задоволення суспільних потреб споживачів, надання засобів існування для найманих робітників.

Формування ринкової структури економіки приводить до по­яви різноманітних форм сучасних підприємств (суб'єктів госпо­дарювання), їх можна класифікувати за різними критеріями: формами власності; формами організації; розмірами; сферами діяльності.

2. Капітал підприємства та його кругообіг

Капітал підприємства розпоряджається виробничими і не виробничими фондами. Виробничі фонди поділяються на основні і оборотні фонди.

Основні фонди - частка виробничих фондів, які використовуються більше одного виробничого циклу і в кожному циклі частково переносять свою вартість на новостворений продукт. Це обладнання, будівлі, транспорт.

Оборотні фонди - фонди, які витрачаються на засоби виробництва, що один раз приймають участь у процесі виробництва і свою вартість на знову створену вартість переносять повністю: сировина, паливно-енергетичні ресурси. Підприємець зацікавлений в тому, що процес виробництва відбувався скоріше і при цьому затрати були якомога меншими. З цією метою необхідно шукати більш матеріалоємні технології, дешевшу сировину, підвищувати продуктивність праці, використовувати більш дешеву сировину, шукати способи безвідходного виробництва. Все це сприяє зменшенню витрат виробництва і зниженню собівартості продукції.

Процес виробництва постійний, одночасно частина капіталу вміщена в процес виробництва, інша частина – у виготовлений товар, є капітал, вільний від виробництва. Відповідно, виробничі кошти можуть перебувати у трьох стадіях: грошовій, товарній і виробничій. Період, за який капітал проходить усі три стадії називається кругообігом капіталу.

Г - Т < _Зв^Рс ... В... Т’ - Г’ - формула кругообігу виробничих фондів, де

Рс - робоча сила, Зв - засоби виробництва.

Метою виробництва є отримання прибутку, який має два етапи розподілу. На першому етапі він розподіляється товаровиробником і іде на виплату податків, покриття відсотків за використання капіталу, розширення виробництва тощо. На другому етапі прибуток розподіляється через державу, який повертається виробникам у вигляді соціальних послуг, розвитку інфраструктури, дотацій.

3. Комерційне підприємництво

Комерційна діяльність пов’язана з реалізацією товарів, яка дає право на отримання прибутку. Прибуток в торгівлі має дві форми: перша форма – це частина прибутку, який створюється на виробництві і віддається виробнику за реалізацію його продукції (він проявляється в оптових закупках товарів); друга форма прибутку створюється безпосередньо з торгівлі в результаті додаткових грошових вкладів, які збільшують вартість товару (доставка товарів додому, гарантійне обслуговування, упаковка).

На сучасному етапі в торгівлі діють різні підприємства – від маленьких приватних магазинів з товарами першої необхідності до великих супермаркетів, в яких споживач не лише може отримати необхідний товар, а і повну інформацію, його характеристику, розміщення, надаються різні побутові послуги.

4. Особливості виробництва у сільському господарстві

Сільськогосподарське підприємництво одне з найдавніших видів підприємницької діяльності. Ця діяльність найбільш прибуткова тому, що у процесі виробництва задіяні природні фактори. Разом з тим вона є ризиковою тому, що залежить від особливостей дії природи.

Доцільно виділити такі особливості сільськогосподарського виробництва:

- важливим фактором є земля, яка не має вартості, але дуже обмежена і в результаті розвитку приватної власності на землю втратила прямий доступ для виробника;

- в сільському господарстві прибуток розподіляється між власником землі (орендна плата) і підприємцем;

- в сільському господарстві не можна прискорити кругообіг виробничих фондів, природою визначений час, відведений на виробництво продукції;

- виробництво сільськогосподарської продукції залежить від кліматичних і погодних умов;

- ціна на сільськогосподарську продукцію формується на ринку по вартості продукції, вирощеної на гірших землях, це зумовлено необхідністю використовувати усі землі у виробництво;

- на кращих і середніх землях утворюється диференційна рента, яка є різницею між прибутком на гірших землях і кращих.

5. Особливості формування доходів у банківській справі. Банки і їх місце у соціально-економічній діяльності держави

Виникнення банківської справи пов‘язане з розвитком товарно-грошових відносин, коли зростає кількість тимчасово вільних грошових коштів. Цій формі підприємницької діяльності передувало лихварство, суть якого полягала у збагаченні за рахунок збору певного відсотка від наданої позики під заставу майна громадян.

Слова, що були схожі за звучанням зі словом bank та позначали різні поняття зі сфери грошового обігу, увійшли до більшості європейських мов практично одночасно – в епоху швидкого розвитку торгівлі в середньовічній Європі, яка тоді ще не знала сучасного поділу на національні держави.

Словом bancheri в Греції в ХІІ ст. називали міняйла, а стіл на якому він розкладав свої монети, називали banca. Старофранцузьке слово bangue та італійське bance декілька сотень років тому означали одне й те саме - “лавка міняйла”. Слово banguier та bankier у французькій та німецькій мовах позначають власника капіталу, що має можливість одноосібно визначати стратегію і тактику використання фінансових ресурсів.

Виникнення банківської справи історично пов‘язане з потребою ринку у посередницькій діяльності з розміну та обміну цінностей, що виконували функцію грошей при обмінних та торгівельних операціях. Потреба в розвитку банківських послуг посилювалась одночасно з розвитком і розширенням торгівлі. Поява грошей як універсального товару перетворила примітивний механізм бартерного обміну в обіг товару через операції купівлі-продажу.

Між виробником товару та його споживачем почали виникати різні посередники. На окремих етапах розвитку та розширення ринку посередниками виступали з одного боку, перекупники, купці або система торгівельних послуг, а з іншого міняйли - банкіри та фінансово-кредитна система.

В сучасних умовах дати точне й однозначне визначення такого універсального поняття, як “банк”, - не менш складне завдання, ніж визначити універсальне поняття “фінанси”. Так, банк, виступаючи найважливішою фінансовою установою в економіці, може розглядатися як джерело корпоративного кредиту, кредиту для домашніх господарств і для малих підприємств, споживчого кредиту, важливої інформації, отримання коштів для транснаціональних операцій, як посередник із здійснення грошових розрахунків.

Сучасний банк – це універсальне фінансове підприємство, що здійснює професійне управління ресурсами суспільства в їх грошовому виразі й виконує відповідні специфічні функції в економіці на законній підставі та під юрисдикцією державних органів, що забезпечують регулювання та контроль банківської діяльності.

За напрямками банківської роботи, спеціалізацією основної клієнтури та законодавчими обмеженнями на сфери діяльності виділяють різновиди банків. У зв‘язку з цим термін “банк” нині майже не використовується без прикметника, його характеризує власне банк, тип його операцій, призначення та форму власності.

Банківська система – це сукупність різних видів банків і банківських інститутів, з допомогою яких здійснюється мобілізація коштів, надаються клієнтурі кредити та різноманітні послуги щодо прийому вкладів і наданих кредитів. Ця система є внутрішньо організованою, має загальну мету і завдання.

Аналізуючи розвиток банківської системи за останні три століття у світі можна виділити такі види банків:

1) приватні – належали одній особі або сім‘ї, розпоряджалися незначним капіталом, тому знаходились під загрозою розорення; в сучасних умовах їх існування дуже обмежене;

2) державні – підпорядковані державним органам влади, акумулюють державні кошти та інвестиції, через них здійснюється соціальне страхування громадян, девальвація, ревальвація, емісія грошової одиниці держави;

3) акціонерні банки – найбільш розповсюджена форма в сучасних умовах, їх реальними власниками є володарі контрольного пакету акцій, як правило такі банки прагнуть утримувати контроль і над різними сферами торгового, виробничого бізнесу через накопичення акцій відповідних підприємств;

4) емісісійні – банки мають право на емісію грошей та цінних паперів, як правило це державні і могутні акціонерні банки;

5) комерційні банки утворюються в результаті злиття вільних коштів групи підприємств однієї галузі чи схожих форм бізнесу, схильні до акціонування, тому поступово межа між комерційним та акціонерним банком втрачається;

6) іпотечні банки видають кредит під заставу нерухомого майна (землі, будівлі).

На сучасному етапі економічного розвитку, в умовах трансформації національної економіки, важливе місце посідає завдання формування ефективної банківської системи. Як найважливіший елемент відтворювальної структури економіки банківської установи організують рух і перерозподіл ресурсів суспільства в їх грошовому виразі. Через банківську систему проходять грошові розрахунки і платежі господарюючих суб‘єктів та населення в цілому.

6. Форми підприємств в сучасній Україні їх розвиток в умовах ринку

В сучасній Україні розвиваються різні форми підприємств. У ході приватизації найбільшого поширення набули акціонерні товариства, 80% яких складають закриті акціонерні товариства. Державні підприємства зберігаються у стратегічних сферах діяльності суспільства. В сфері роздрібної торгівлі і обслуговування зростає процент приватних підприємств. Комерційні підприємства переважають в банківській справі, а також в торгівлі.

7. Малий бізнес та його особливості

В сучасних економічних процесах малий бізнес займає незначне місце, всього кілька процентів в національному відтворенні різних держав, але кількість людей, яка задіяна в цьому бізнесі постійно зростає. Малий бізнес – це, як правило, бізнес однієї особи або сім’ї. Його мета – задовольнити життєві потреби. Найбільше він розвинений в торгівлі, наданні різних послуг громадянам, громадському харчуванні, готельному бізнесі, виробництві сувенірної продукції.

8. Орендні підприємства: види, розподіл доходів. Сучасні проблеми орендних доходів

Оренда – це юридична угода між двома сторонами: орендодавцем, власником майна, і орендарем, який користується цим майном.

Орендодавець – дає орендареві право користуватися майном.

Орендар – погоджується спалачувати певну суму орендної плати.

Орендне підприємство – це господарська одиниця, яка самостійно здійснює підприємницьку та іншу діяльність на основі строкового платного володіння й користування майном, переданим в оренду орендареві за договором.

Об’єктами оренди є:

- цілісні майнові комплекси державних підприємств, організацій або їхні структурні підрозділи (філіали, цехи, дільниці);

- окреме індивідуально визначене майно державних підприємств, організацій.

Існують два типи орендних відносин:

- оренда як форма приватизації об’єктів державної власності;

- оренда як форма економічних відносин у недержавному секторі економіки.

Література:

1. Основи економічної теорії: політекономічний аспект (за ред. Г.Н.Климка, В.П.Нестеренка) Київ 1994.

2. Самуельсон, Экономика, Севастополь, 1995г.

3.Основи економічної теорії: Підручник: У 2 кн., кн. 1\за ред. Ю.В.Ніколенко. К.: Либідь, 1998.-273 с.

4.Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. – Основи економічних знань: Навч. посіб. - К.: Вища школа, 1998.-544 с.

5. Економічна теорія, за ред.. Є. М. Воробйова, Київ – Харків, 2003 р

Дата добавления: 2014-01-05