Теорія відображення

Вступ.

План.

Тема. Пізнавальні психічні процеси.

Лекція 2, 3.

Методі психології

Методі психології
Основні методи психології
за активністю дослідника	спостереження	науковий метод дослідження, не обмежений реєстрацією фактів, науково пояснюючий заподій того чи іншого психічного явища	об’єктивне спостереження: опис фактів та пояснення його внутрішньої суті
інтроспекція: метод психологічного дослідження, специфіка якого полягає в самоспостереженні.
експеримент	активне втручання дослідника в діяльність досліджувального з метою створення розумів, в яких проявляється психічний факт	лабораторний: відбувається в штучних умовах з використанням спеціальної апаратури
природний: відбувається в природних умовах
за метою		констатуючий	дослідження наявності або рівня розвитку психічного явища
формуючий	навчальний: формування знаь, вмінь й навичок особистості при її активності
виховний: формування особистості як суспільної істоти
Додаткові методи психології	аналіз продуктів діяльності
біографічний метод
соціометрія
анкетування
тестування
близнюковий метод
моделювання

2.1. Теорія відображення. 2.2. Сенсорно - перцептивні процеси: відчуття, сприйняття.

Мета: ознайомити студентів з пізнавальними психічними процесами як формами відображення психікою об’єктивної дійсності.

Вивчивши цей матеріал, Ви повинні:

знати:

· Сутність психіки як властивості мозку відображати об’єктивну дійсність;

· Теорію відображення;

· Функції психіки;

· Психічні процеси, що забезпечують людині чуттєве пізнання світу;

· Властивості психічних процесів, що забезпечують людині чуттєве пізнання світу;

· Сутність пізнавальних процесів як процесів відображення об’єктивної дійсності;

· Структуру пізнавальних психічних процесів;

· Фізіологічне підґрунтя пізнавальних психічних процесів;

· Індивідуальні особливості пізнавальних психічних процесів;

· Властивості психічних процесів, що забезпечують людині відчуттєве й абстрактне пізнання світу. вміти:

· аналізувати поняття «психіка»;

· аналізувати процес відчуттєвого й абстрактного відображення;

· характеризувати індивідуальні властивості пізнавальних психічних процесів, що забезпечують абстрактне пізнання.

Ключові слова та терміни:

Абстрагування (abstraction) – один з моментів пізнання, мисленнєва операція, яка виділяє окремі ознаки, елементи та відокремлює їх від властивостей, зв’язків предмета (явища) і від самих предметів (явищ). У процесі мислення людина відкидає випадкове, неістотне і прагне до пізнання необхідного, важливого, спільного, що характеризує даний клас предметів. Абстрактне мислення (abstract thinking) – один із різновидів людського мислення. Сутність А. м. полягає у виробленні понять, суджень, умовиводів і здатності оперувати ними. Абстрактне (понятійне) мислення виростає на ґрунті узагальнення даних емпіричного пізнання. Аналіз (analysis) – мисленнєва операція, сутність якої полягає в уявному здійсненні поділу цілого на частини, елементи, у виділенні окремих його ознак. Аналізатори (analyzers) – це нервовий апарат, який здійснює функцію аналізу і синтезу подразників, що зумовлені впливом внутрішнього та зовнішнього середовищ на людину. Аналогія (analogy) – уподібнення,створення нових образів в уяві за подібністю з іншими, наявними. Висновок(conclusion) — форма мислення, при якій на основі декількох думок робиться певний вивід. Розрізняють у. індуктивне, дедуктивне, аналогічне. Відчуття (feeling, sensation) – психічний процес, що полягає у відображенні мозком окремих властивостей та якостей предметів і явищ об'єктивного світу, а також станів організму при безпосередньому впливі подразників на відповідні органи чуттів. Впізнання (recognition) – найпростіше відтворення минулого досвіду в умовах його повторного сприймання. Гіпотеза (hypothesis) – форма наукового припущення, істинність якого не доведена і потребує експериментальної перевірки. У психології на основі Г. роблять висновок про причинний зв’язок явищ, предметів, подій. Дедукція (deduction) – форма мислення, яка дозволяє на основі логічних правил з окремих загальних даних (передбачень, передумов) виводити нові, менш загальні, передбачення, висновки і т. ін. (Від загального до часткового). Діяльність людини (man’s activity) – специфічно людська форма активності, зумовлена потребами та спрямована на пізнання і перетворення світу. Довготривала пам’ять (long-term memory) – виявляється в процесі набування й закріплення знань, умінь і навичок, розрахованих на тривале зберігання та наступне використання в діяльності людини. Довільна пам’ять (free memory) – вид пам’яті, що характеризується усвідомленням мети щось запам’ятати. Довільна увага (free attention) – це свідомо спрямоване зосередження особистості на предметах і явищах навколишньої дійсності, на внутрішній психічній діяльності. Довільна увага своїм головним компонентом має волю. Емоційна пам’ять (emotional memory) – виявляється в запам’ятовуванні людиною своїх емоцій та почуттів. Запам’ятовуються не стільки самі по собі емоції, скільки предмети та явища, що їх викликають. Забування (forgetting) – процес, зворотний запам’ятовуванню, виявляється в тому, що втрачається чіткість запам’ятованого, зменшується його обсяг, виникають помилки у відтворенні, воно стає неможливим і, нарешті, унеможливлюється впізнання. Запам’ятовування (remembering) – процес пам’яті, який забезпечує відбір, прийом і фіксацію інформації. Зберігання (storage) – процес пам’яті, що забезпечує процес утримання матеріалу в пам’яті впродовж певного часу. Зовнішня увага (outside attention) – вид уваги, яка спрямована на довкілля і зумовлюється зовнішніми подразниками. Зосередженість (concentration) – властивість уваги, яка означає не тільки відволікання від другорядного, а й гальмування побічних подразників, які не стосуються діяльності, що становить предмет уваги суб’єкта. Ідеалізація (idealization) – процес конструювання в уяві понять про об’єкти, які не існують у дійсності, але які мають певні прообрази в реальному світі. Індукція (induction) – умовивід, в результаті якого на підставі знань про окремі об’єкти певного класу дістають загальний висновок, який стосується об’єктів цього класу. Інсайт(insight) — миттєве усвідомлення вирішення деякої проблеми. Інтелект(intellect) — загальна пізнавальна здатність, що визначає готовність людини до засвоєння і використання знань і досвіду, а також до розумної поведінки в проблемних ситуаціях. Конкретно-дієве мислення ( concretely effective thought) — вид мислення, що спирається на безпосереднє сприйняття предметів в процесі дій з ними. Концентрація уваги (concentration of attention) – властивість, яка полягає у єдності її зосередженості та інтенсивності. Короткочасна пам’ять (short-term memory ) – характеризується швидким запам’ятовуванням матеріалу, негайним його відтворенням і нетривалим зберіганням. Критичність мислення (critical thinking) – виявляється в здатності людини не підпадати під вплив чужих думок, об’єктивно оцінювати позитивні та негативні аспекти явища або факту, виявляти цінне та помилкове в них. Логічне мислення (logical thinking) – вид мислення, що здійснюється з опорою на поняття, судження, закони логіки, не використовуючи емпіричних даних. Мимовільна пам’ять (involuntary memory) – вид пам’яті, що характеризується фіксацією інформації без вольового зусилля, спрямованого на запам’ятовування. Мимовільна увага (involuntary attention) – вид уваги, що виникає незалежно від наміру та мети людини під впливом найрізноманітніших подразників, які діють на той чи інший аналізатор організму. Мислення (thinking) – процес опосередкованого та узагальненого відображення свідомістю людини предметів і явищ об'єктивної дійсності в їхніх істотних властивостях, зв’язках і відносинах; вища форма відображення дійсності у психіці. Міркування (opinions) – це низка пов’язаних суджень, спрямованих на те, щоб з’ясувати істинність якої-небудь думки, довести її або заперечити. Прикладом є доведення теореми. У міркуванні ми з одних суджень виводимо нові шляхом умовиводів. Мрія (dream ) – створений фантазією образ бажаного майбутнього, що спрямований на перспективу життя і діяльності людини. Наочно-дійове мислення (visual and effective thinking) – вид мислення, який полягає в тому, що розв’язання завдань включається безпосередньо в саму діяльність, здійснюється шляхом реального перетворення ситуації та виконання рухового акту. Наочно-образне мислення (visual and figurative thinking) – вид мислення, який полягає в оперуванні образами уяви. Образна пам’ять (image memory) – виявляється в запам’ятовуванні і відтворенні образів, уявлень конкретних предметів, явищ, їх властивостей. Образне мислення (image thinking) – конкретне мислення, яке реалізується у вигляді аналізу і поєднання образів. Оперативна пам’ять (operative memory) – забезпечує запам’ятовування і відтворення оперативної інформації, потрібної для використання в поточній діяльності. Органи чуття (рецептори) (reseptors) – спеціалізовані периферійні утворення, які здійснюють прийом зовнішніх подразників, що діють на організм. Пам’ять (memory) – пізнавальний психічний процес сприймання, запам’ятовування, збереження, відтворення і забування індивідом свого досвіду. Пізнавальна діяльність (cognitive activity) – процес відображення в мозку людини предметів та явищ дійсності. Вона складається із серії пізнавальних психічних процесів: відчуття, сприймання, уваги, пам’яті, уяви, мислення і мовлення. Пізнавальний процес психіки особистості (cognitive process of personality psychology) – психічний процес, за допомогою якого людина пізнає світ. Формами П. п. є: відчуття, сприймання, пам’ять, мислення, увага, уява, мова і мовлення. Післядовільна увага (after-free attention) – виникає в результаті свідомого зосередження на предметах та явищах у процесі довільної уваги, долаючи труднощі під час довільного зосередження, людина звикає до них, сама діяльність зумовлює появу певного інтересу, а часом і захоплює її виконавця; тоді увага набуває рис мимовільного зосередження. Поняття (conception) – одна з головних форм абстрактного мислення, за допомогою якої пізнається сутність предметів і явищ дійсності в їх істотних зв’язках і відносинах, узагальнюються їх істотні ознаки. Порівняння (comparison) – пізнавальна операція, що лежить в основі судження (міркування) про подібність або відмінність об’єктів. Психіка (psychology) – 1) душа; 2) внутрішній світ людини; 3) сукупність психічних процесів як свідомих, так і несвідомих; 4) здатність мозку відображати об’єктивну дійсність у формі відчуттів, уявлень, думок та інших суб’єктивних образів об'єктивного світу (свідомість). Психічні процеси (psychical processes) – різні форми єдиного, цілісного відображення суб’єктом об’єктивної дійсності. Розрізняють такі основні види П. п.: відчуття, сприймання, пам’ять, уявлення, уява, мислення, мовлення, емоції, почуття, увага, воля. З давніх часів ці П. п. поділяють на: пізнавальні, емоційні та вольові. Психічні стани (psychical state) – психологічна характеристика особистості, що відбиває її порівняно тривалі душевні переживання. Розум (mind) – вища форма теоретичного осягання дійсності, свідоме оперування поняттями, синтез знань на найвищому рівні теорій та ідей. Розуміння (understanding) – процес мислення, спрямований на виявлення (з’ясування) істотних рис, властивостей і зв’язків предметів, явищ, подій. Розумові дії (mind actions) – це дії з предметами, відбитими в образах, уявленнях і поняттях про них. Рухова пам’ять (movement memory) – запам’ятовування, зберігання і відтворення людиною своїх рухів. Сенсорний (sensual) – чуттєвий, пов’язаний з відображенням дійсності за допомогою відчуттів і сприймань. Серіация — логічний прийом послідовного розташування матеріалу по порядку на підставі певних ознак. Символ (symbol) – цілісна ідейно-образна структура, що узагальнено відбиває реальні предмети і явища. С. у нерозгорнутій формі містить у собі всі можливі конкретизації предмета, багатозначну смислову перспективу його розгортання в дійсності. Синтез (synthesis) — розумова операція, що дозволяє в єдиному аналітико-синтетичному процесі мислення переходити від частин до цілого. Словесно-логічна пам’ять (verbal and logical memory) – запам’ятовування та відтворення понять, суджень, умовиводів, які відображають предмети та явища в їх істотних властивостях. Сприйняття (perception) – це психічний процес відображення людиною предметів і явищ у цілому, в сукупності всіх їх якостей і властивостей при безпосередньому їх впливі на органи чуттів; сукупність відчуттів. Судження (statement) – форма мисленнєвого відображення об’єктивної дійсності, яка полягає у співвідношенні понять. В судженні ми стверджуємо наявність або відсутність ознак, властивостей або відносин у певних об’єктах. Наприклад: “Ця квітка червона”, “Сума кутів трикутника дорівнює 180 градусам” тощо. Судження існує, виявляється і формується в реченні, проте судження і речення – речі не тотожні. Тактильний (touching) – той, що належить до дотикових відчуттів, сприймається дотиком. Теоретичне мислення (theoretical thinking) – вид мислення, що полягає в пізнанні законів, правил та оперуванні ними. Увага (attention) – це особлива форма психічної діяльності, яка виявляється у спрямованості і зосередженості свідомості на вагомих для особистості предметах, явищах навколишньої дійсності або власних переживаннях, при одночасному відволіканні від того, що не є предметом уваги. Узагальнення(generalization) — уявне об'єднання предметів і явищ по їх загальних і істотних ознаках. Уміння (ability) – здатність людини усвідомлено застосовувати набуті знання. Умовивід (conclusion) – одна з головних форм теоретичного мислення (поряд з поняттям і судженням), в якій ми з одного або кількох суджень виводимо нове; спосіб логічного зв’язку висловлювань. Уява (imagination) – процес створення людиною на основі досвіду образів об’єктів, яких вона ніколи не сприймала, своєрідна форма відображення людиною дійсності, в якій виявляється активний випереджальний характер пізнання нею світу. Фантазія (fantasy) – процес створення людиною нових образів на основі пережитого. Суто людська психічна властивість, необхідний компонент творчої діяльності. Ф. тісно пов’язана з мрією і уявою. Може бути реалістичною і пустою, беззмістовною. Здатність до фантазії – важлива умова творчості. Форми мислення (forms of thinking) – міркування, умовиводи, поняття. Функція мислення (function of thinking) – в мисленні відбувається відображення внутрішньої, безпосередньо не даної у відчуттях та сприйманнях, сутності об’єктів та явищ дійсності. зв'язків предмету і абстрагуванні від інших, неістотних.

Психологія – наука про психіку як єдність свідомого і несвідомого, зовнішнього і внутрішнього психічного у й минулого; по-друге, поєднує чотири рівні – несвідомий, підсвідомий, свідомий і надсвідомий, які виконують певні функції. взаємодії людини зі світом.

Психіка – це системна властивість високоорганізованої матерії, що полягає в активному відображенні суб'єктом об'єктивного світу, в побудові невідчужуваної від нього картини цього світу і саморегуляції на цій основі своєї поведінки і діяльності.

Психологія – наука про психіку як єдність свідомого і несвідомого, зовнішнього і внутрішнього психічного у взаємодії людини зі світом. Психіка, по-перше, формується на основі взаємодії різних форм психічного, теперішнього й минулого; по-друге, поєднує чотири рівні – несвідомий, підсвідомий, свідомий і надсвідомий, які виконують певні функції.

Психіка є властивістю мозку, його специфічною функцією. Ця функція носити характер віддзеркалення; правильність віддзеркалення підтверджується практикою.

Дата добавления: 2014-01-05