Поняття про державну мову

План

1. Поняття про державну мову.

2. Поняття національної та літературної мови.

3. Мовне законодавство та мовна політика в Україні.

Література

1. Культура фахового мовлення: Навчальний посібник /За ред. Н.Д. Бабич. – Чернівці, 2005.

2. Ющук І.П. Українська мова. – К., 2004.

Державна мова – закріплена традицією або законодавством мова, вживання якої обов’язкове в органах державного управління та діловодства, громадських органах та організаціях, на підприємствах, у державних закладах освіти, науки, культури, у сферах зв’язку та інформатики. Термін “державна мова” з’явився у часи виникнення національних держав. В однонаціональних державах немає необхідності юридичного закріплення державної мови, у багатонаціональних країнах конституцією (законодавством) статус державної, як правило, закріплюється за мовою більшості населення. У деяких країнах відповідно до їхнього територіально-етнічного складу статус державних надано двом і більше мовам (напр., у Канаді - англійській та французькій). У демократичних країнах із статусом однієї мови як державної забороняється дискримінація громадян за мовною ознакою, носії інших мов мають право користуватися ними для задоволення своїх потреб.

Українці мають більше ніж тисячолітню історію уживання рідної мови в різних сферах громадського і культурного життя. Давньоруська мова в добу Київської Русі була не лише мовою художньої літератури, літописання, а й мовою законодавства та діловодства, офіційного і приватного листування. Отже, вона фактично була мовою державною.

3. Мовне законодавство та мовна політика в Україні

Визначальними чинниками сучасної мовної ситуації в Україні є:

1) наявність регіонів з неоднорідними національно-культурними і мовними, а також соціально-політичними традиціями та орієнтаціями, що зумовлено попереднім тривалим роз’єднаним існуванням різних частин України у складі різних держав і різним часом (аж до середини XX ст.) їх об’єднання в складі однієї держави.

2) широке функціонування російської мови в різних сферах суспільного життя на більшій частині території країни, що, природно, обернено пропорційно впливає на повноту функціонування української мови, і поділ населення за мовним принципом на “україномовне” і “російськомовне”.

3) як органічний наслідок двох попередніх чинників – надзвичайна важливість мовного питання в етнокультурному та політичному житті України, чого немає, скажімо, в сусідніх Росії або Польщі.

4) мовна політика новоутвореної держави й роль громадських та політичних організацій і засобів масової інформації (фактор, що почав діяти з кінця 1980-х рр.).

Саме від цього чинника тепер найбільшою мірою залежить майбутнє як української, так і інших мов у країні. Мовна політика на загальнодержавному рівні визначається Конституцією України, відповідними законами (крім закону “Про мови в Українській РСР”, законами “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”, “Про телебачення і радіомовлення”, “Про інформацію”, “Про рекламу”, “Про захист прав споживачів”, “Про Збройні сили України” та ін.), указами й розпорядженнями Президента, постановами й розпорядженнями уряду та відповідних міністерств і відомств.

Нагальними для Української держави є такі завдання:

1. Розроблення і затвердження Концепції державного мовного будівництва.

2. Ухвалення нового Закону про мови, який би ефективно і всебічно захищав і утверджував мову єдності українського громадянства (державну) в колі мов меншин.

3. Створення (відновлення) в державній вертикалі повноцінних спеціалізованих органів, зокрема й центрального, для здійснення політики у галузі мовного планування та будівництва.

Конституція України покладає на державу обов’язок забезпечувати “всебічний” розвиток і функціонування української мови в усіх сферах України. Нарешті, чинний закон “Про мови” і підписані Україною міжнародні угоди також зобов’язують державу проводити мовну політику осмислено, послідовно, сплановано.

4. Розроблення і затвердження нової урядової програми розвитку української та інших мов в Україні на період до 2010 року.

5. Відлагодження і наповнення змістом у конкретних сферах щоденного життя країни і регіонах механізму контролю за дотриманням чинного мовного законодавства і конституційних гарантій, наданих державою щодо мови особі, спілкам та народові.

Оскільки наша мова багато десятиліть нищилася на державному рівні, то і про її відродження має подбати насамперед держава. Ми маємо нині українську національну державу без чітко викарбуваних національних ознак, без загальновизнаної й всюди утвердженої державної мови.

Двомовність у деяких країнах пояснюється тим, що до їх складу ввійшли певні провінції, регіони разом зі своєю землею і своєю мовою. А Україна створена лише за рахунок своїх земель, вона ні від кого нічого не забирала. Навпаки, частина наших земель належить нині Росії, Білорусі, Польщі та іншим сусідам. Тому єдиною державною мовою є мова корінної нації, яка створила нашу державу і дала їй назву - Україна. Природно, що в межах своєї спільноти люди можуть спілкуватися найбільш прийнятною мовою, можуть створювати свої школи, клуби, товариства. Але при цьому вони не мають права принижувати права громадян інших національностей і повинні свято поважати загальнодержавну українську мову, яка об’єднує всіх громадян України, є зрозумілою для всіх і є офіційною мовою всіх державних установ. Це – найвищий вияв демократії. З етичної точки зору порушувати нині питання про двомовність в Україні – аморально.

Немає мов кращих чи гірших. Усі мови неповторні й специфічні. Немає серед них “провінційних”, “хуторянських”, “сільських” і “міських”. Але є мова держави, яку треба поважати, оберігати й захищати. Нині, як ніколи, потрібен захист української мови як державної.

Що для цього слід зробити? Насамперед, потрібна чітка і недвозначна позиція найвищих державних осіб. Саме їх авторитетом визначатиметься поведінка інших керівників.

Кожна людина, яка мріє про державну кар’єру, має усвідомити: не знаючи державної мови не можна розраховувати на високу посаду, на пристойне місце в суспільстві.

Друга проблема – це добір кадрів. Використання державної мови керівниками та їх заступниками всіх рівнів – від Президента до бригадира повинно стати правилом хорошого тону. Отже, потрібен службовий етикет, норми поведінки державного службовця. Кожен має усвідомити, що він перебуває на службі в українського народу, в Українській державі.

У багатьох країнах стрижневою є одна нація і є розумні порядки, які влаштовують усіх людей, що в ній мешкають. Корінна нація є поводирем, не протиставляючи себе іншим народам, що проживають у країні, і це відповідає українській ідеї: створити європейську демократичну заможну Українську державу, в якій українці працюють як для себе, так і на благо інших народів, ведучи їх за собою.

Уваги потребує і зовнішній вигляд установ, вулиць, магазинів. Перевіряють і контролюють усе, тільки не мову.

Цікава також ситуація з вивісками на установах: якщо і замінили мову, то часто-густо залишили стару символіку.

Дивна мовна ситуація і в діловодстві, проектно-конструкторській документації, звітності. Одразу ж відкинемо закид щодо відсутності необхідної української термінології в технічній, медичній та інших галузях. Це неправда. Ще в радянські часи викладачі, які читали лекції українською мовою, ніколи не зазнавали труднощів у пошуках того чи того українського відповідника.

Це не означає, що не існує проблеми творення української науково-професійної, у тому числі й технічної, термінології, її поширення та апробації в наукових і фахових середовищах; унормування і стандартизації, підготовки словників і довідників, уведення наукової термінології до підручників, навчальних посібників, у методичне забезпечення. Йдеться про те, що настав час взятися до роботи, часом невдячної, інколи затратної з різних сторін, зокрема й фінансової, поволі й виважено рухатися в напрямку утвердження української державності. Настав час, відповідно до Конституції України та Закону про мови, рішуче переводити і навчання в усій системі освіти на державну мову, надаючи широких прав, де є в цьому потреба, мовам етнічних груп.

Рівень викладання українською мовою має бути надзвичайно високим. Американські вчені дійшли висновку, що при низькому рівні викладання мови у школярів гірше розвивається асоціативне мислення. Природно і справедливо, що в перспективі державна мова в Україні повинна стати засобом міжетнічного спілкування.

Освіта немислима без книжкового забезпечення. Нестача підручників та їх дорожнеча стали гострою проблемою. Правда, проблемою штучною. Бо не може бути держави без школи та книги. Там, де не вистачає книжок, або держави немає, або вона гине. Там немає керівників, здатних осмислити цю трагедію. Розмови про нестачу коштів на друк, а відтак – і підручників українською мовою є тільки приводом, аби виправдати сьогоднішній стан справ. Нині в Україні видається 70% російськомовної літератури і лише 30 – україномовної.

Організацію державотворення в Україні слід доручати лише тим людям, які хочуть саме незалежної України, які знають історію, люблять її культуру й народ, мають необхідні професійні знання та організаційні здібності, які чесні й порядні. Ми маємо навчитися виявляти і гнати геть кар’єристів будь-якої орієнтації, які, обіймаючи високі посади й отримуючи щедрі винагороди та привілеї, зневажають усе українське.

Край необхідно розробити цілу низку протекціоністських заходів щодо підтримки української мови. Це – пільгове законодавство на українське друкарство та виробництво музичної продукції, організація рекламної справи державною мовою, дублювання цікавих зарубіжних фільмів українською мовою; замовлення технічних завдань та іншої нормативної документації на обладнання, техніку, технологію українською мовою, без яких Держнагляд не допустить їх ввезення в Україну, тощо.

Ще одна надзвичайно важлива проблема – створення єдиної національної української церкви. Київський патріархат займає чітку державницьку позицію, проте держава його чомусь не помічає.

Важливо наголосити ще раз: коли йдеться про відродження української мови та й вживання як загальнонаціональної на терені України, то головний тягар цієї великої місії має взяти на себе корінний етнос як цементуючий елемент української держави, як гарант її суверенітету і демократичного розвитку всіх інших народів. Розвиваючись самі, українці поведуть за собою інших, ні в якому разі не утискуючи їхні національні права та інтереси. І це буде запорукою того, що Україна постане як європейська демократична держава, здатна забезпечити розквіт усім своїм громадянам.

Державна мова – візитна картка держави. Якою є та візитна картка, такою і є держава.

Лекція 2

ОСНОВИ КУЛЬТУРИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Дата добавления: 2014-01-05