Українська мова як флективна мова синтетичного типу

Типологічне вивчення мов не обмежується тільки

Ø створенням типологічних класифікацій,

Ø опису ідеальних типів мов,

але й передбачає

Ø типологічний опис конкретної мови,

Ø створення його типологічної характеристики.

Українська мова, наприклад:

· має розвинену систему синтетичного відмінювання;

· має можливість синтетично відмінювати іменники і прикметники, які до того ж мають категорії

Ø роду,

Ø числа;

· має особливу відміну особових займенників;

· має особливу відміну числівників;

· синтетична (проста) форма слова лежить в основі побудови словосполучення;

· синтетична (проста) форма слова лежить в основі побудови речення.

Залишаючись в основному флективною мовою синтетичного типу, українська мова виявляє елементи ізолюючого й аглютинуючого типу, елементи внутрішньої флексії і аналітизму.

В українській мові є незмінювані слова – прислівники (спереду, назад), незмінювані іменники та прикметники (кіно, таксі, беж, хакі), дієслівні форми типу цвірк тощо.

Зустрічається в українській мові й аглютинація – у сфері словотвору і формотвору.

Складанням основ утворюються слова різних частин мови: пароплав, мигдалеподібний, напівжартома, одинадцять тощо.

Формотворчими афіксами аглютинативного типу є частка - ся, суфікси інфінітива - ти, наказового способу – те тощо.

Українська мова, будучи мовою синтетичної будови, має аналітичні форми, напр., місцевий відмінок без прийменника не вживається: в аудиторії, про аудиторію. Аналітичні форми дієслова буду читати, хай читає, читав би тощо; ступені порівняння більш швидкий, найменш зручний.

Історичні зміни типу мови відбуваються дуже повільно.

Тому:

· всі індоєвропейські мови, в тому числі й слов’янські, є флективними,

· тюркські мови - аглютинативними,

· а китайсько-тібетські мови відносяться до ізолюючих мов.

Історична зміна морфологічного типу кладеться в основу визначення періодів розвитку мови як історичних різновидів даної мовної основи.

Напр., татарську мову поділяють на два історичних варіанти – старотатарська (ХV – ХІХ ст.., вона виникла на основі болгарських і кіпчацьких племінних мов) і сучасна татарська мова.

Китайську мову ділять на давньокитайську, середньокитайську, новокитайську і сучасну китайську мову.

Історичні зміни граматичної будови стосуються:

Ø змін самих морфологічних основ,

Ø складу частин мови,

Ø граматичних категорій,

Ø морфологічного складу,

Ø структури слів.

Дата добавления: 2014-01-05