Орфографія та її основні принципи

Графіка

Графіка, орфографія

Алфавіт покладено в основу буквено-звукового письма:

· літери позначають звуки мови, його фонеми.

· Однак співпадання звуків і літер є неповним;

Ø є багато розбіжностей між звуком і буквою, що й викликає появу правил читання (графічних правил) і правил написання слів (орфографічних правил).

§ В алфавіті букви отримують звукове значення кожна окремо;

§ у графіці – в сполученнях літер;

§ в орфографії – у складі слів.

В теорії письма графікою (від грец. писемний, нерисований), називають букви алфавіту і діакритичні знаки у їхньому відношенні до звукової будови мови. Тобто, графіка вивчає співвідношення літер і звуків мови.

Зв’язок між буквою і звуком створюється історично, причому звукове значення літер, як і їхнє написання, дуже різне в різних мовах, що мають різні графічні системи.

Ступінь стійкості прочитання однієї й тієї ж букви неоднакова в різних мовах; вона більша, наприклад, в українській чи німецькій, ніж у французькій і особливо англійській мовах.

Неспівпадання букви і звука виникає тому, що одна і та ж буква читається по-різному, має декілька фонетичних значень (напр., англійська буква а).

Різне позначення однієї й тієї ж фонеми і фонетична багатозначність багатьох букв пояснюється складовим принципом графіки (Термін “складовий принцип” умовний, тому що йдеться про сполучення літер, а не про склад як фонетичну одиницю.

Напр., слово п’ять є односкладовим, але обидві приголосні позначені за складовим принципом: пя [п’а] і ть [т’]. Ніякого відношення до складу не має позначення одного звука сполученням букв, тобто за дапомогою лігатури; пор. наприклад, плзначення звуків мовлення [ш] і [ч] за допомогою двох і більше звуків: польськ. szafa - шафа і czas – час, англ. ship – корабель і сhild - дитя тощо).

Складовий (буквосполучувальний) принцип графіки полягає в тому, що читання літери визначається її сполученням з іншими буквами. Напр., латинська літера с читається по-різному у словах Сісеro, Caesar і Catilina, corpus, activi.

Складовим принципом української графіки пояснюється правило читання літер я, ю, є, ї.

Складовий принцип української графіки передбачає не буквене а складове навчання грамоти. Діти вчаться читати по складах, а не по буквах: ма-ма, книж-ка, ка-ні-ку-ли.

Однак правила графіки не завжди забезпечують правильне читання і правильне написання.

Відступи від складового принципа графіки викликані правилами орфоепії та орфографії.

Орфографія (грец. оrpho - правильно і grapho – пишу) буквально означає „правопис“.

Орфографія – це зібрання правил для:

Ø нормативного написання слів і їхніх частин;

Ø написання слів окремо, разом чи через дефіс;

Ø правила переносу;

Ø скорочення слів.

У широкому значенні правопис охоплює також:

Ø правила вживання розділових занків (пунктуацію).

Основною частиною орфографії є правила передачі звуків мовлення в складі слів і морфем. Ці правила спираються на принципи орфографії:

· фонетичний;

· морфологічний;

· історичний;

· ідеографічний;

· принцип іншомовних слів.

Основними принципами орфографії є фонетичний і морфологічний.

Фонетичний принцип письма спирається на графіку і орфоепію мови. Він зводиться до того, що слова пишуться так, як вимовляються.

Серед слов’янських орфографічних систем, які послуговуються кириличною графікою, фонетичний принцип найпоширеніший у білоруській та сербсько-хорватській орфографії (вада, галава, карова, горад, стол – сталы, лес – лясы, вясна – вёсны, бяроза тощо).

Морфологічний принцип орфографії полягає в однаковому написанні однієї й тієї ж морфеми, як би при цьому не змінювалась її вимова.

Таке написання, як мир – мирний тощо, є морфолого-фонетичним, оскільки відлбражає одночасно і вимову слова, і його морфемний склад. Таке написання в теорії орфографії називається опорним.

Більшість інших написань перевіряються опосередковано, шляхом зміни слова і з’ясування основного варіанта фонеми (Ми пишемо пі д писати, тому що є пі д пис).

Морфологічний принцип охоплює не тільки мотивовані, а й немотивовані орфограми, характерні для написання коренів. Сюди відноситься, напр., написання слів з голосними, які не можна перевірити: вокзал, товар, дорога, команда, асфальт, лабораторія, горизонт, зигзаг, інститут, ідея тощо.

Морфологічний принцип припускає варіантне написання морфем, викликане історико-морфоогічними чергуваннями: друг – дружба – друзі, рука – ручний, вухо – вушко, купити – куплю, вести – веду – вів тощо.

Варіантне написання морфем і морфеми, що фонетично не перевіряються, можуть бути пояснені історично. Тому іноді їх відносять до історичних написань.

Історико-традиційний принцип орфографії зводиться до того, що зберігається таке написання, яке втратило свою мотивацію.

Історико-традиційне написання має особливо важливу роль в англійській орфографії, де зберігається написання часів Чосера, тобто ХІV ст., особливо з тих пір, як написання більшості слів було закріплене книгодрукуванням.

Прикладом історичного написання можуть бути слова типу night. В давньоанглійський період слово night вимовлялось [nih’t] і писалось niht; в середньо англійський період була введена лігатура gh для позначення приголосного, причому попередній приголосний подовжувався, так що написання night вимовлялось [ni:ht]; коли на початку ново англійського періоду довгий голосний [i:] перейшов у дифтонг, а приголосний перестав вимовлятися (став „німим”), - усталилася асоціація дифтонга [ai] і лігатури igh: night [nait] – ніч, right [rait] – правий, light [lait] – світло тощо.

Ідеографічний (чи символічний) принцип орфографії відрізняється від інших тим, що він спирається на смислову різницю схожих написань, напр., компанія і кампанія, надія і Надія.

Символічний смисл має вживання великих літер. В українській орфографії з великої літери пишуться

Ø власні назви (Київ, Запоріжжя, Ренесанс, Україна);

Ø перше слово речення;

Ø в урочистих контекстах загальні імена (Батьківщина,

Людина).

У німецькій орфографії з великої літери, крім цього, пишуться всі іменники, що на письмі відрізняє їх від прикметників та дієслів, напр., das Gut – майно, gut – хороший, das Sein - буття, sein – бути.

В орфографії застосовується також принцип написання запозичених слів, які відображають іншомовні правила графіки та орфографії. Напр., в українській орфографії є особливі правила позначення йот [j]: Ємен, Єрусалим, Йорданія, йод, Нью-Йорк, майор, район, фойє, майонез, батальйон, мільйон тощо.

Принцип запозичених слів відіграє важливу роль при написанні запозичених географічних назв і власних імен.

Питання і завдання для самоперевірки:

- Розкажіть про походження і основні етапи історії письма.

- Що таке „предметне „письмо”?

- Що таке піктографія?

- Що таке ідеографія?

- Що таке фонографія?

- Що таке алфавіти?

- Розкажіть про фінікійське письмо і східні алфавіти.

- Розкажіть про грецький алфавіт.

- Розкажіть про латиницю і алфавіти на латинській основі.

- Розкажіть про кирилицю та алфавіти на кириличній основі.

- Що таке графіка, орфографія?

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ літературИ

Основна:

1. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. – М., 1966, 606 c.

2. Березин Ф.М. История русского языкознания. – М., 1979. – 224 с.

3. Березин Ф.М. История советского языкознания. Хрестоматия. – М., 1988. – 527 с.

4. Березин Ф.М. Хрестоматия по истории русского языкознания: изд. 2-е. – М., 1977. – 440 с.

5. Білецький А.О. Про мову і мовознавство К.: Артек, 1996 – 224 с.

6. Виноградов В.В. История русских лингвистических учений. – М., 1978. – 368 с.

7. Головин Б.Н. Введение в языкознание: изд. 3-е. – М., 1977. – 312 с.

8. Кодухов В.И. Введение в языкознание. – М., 1979. – 352 с.

9. Кодухов В.И. Введение в языкознание. – М., 1987. – 286 с.

10. Кондрашов Н.А. История лингвистических учений. – М., 1979. – 224 с.

11. Кочерган М.П. Вступ до мовознавства – К.: Вид. центр “Академія”, 2000. -368 с.

12. Кочерган М.П. Загальне мовознавство - К.: Вид. центр “Академія”, 1999. – 288 с.

13. Кочерган М.П. Мовознавство - К.: Вид. центр “Академія”, 2001 – 412 с.

14. Маслов Ю.С. Введение в языкознание. – М., 1983.

15. Навчальні завдання з курсу „Вступ до мовознавства” для студентів філологічного факультету. – К., 1986. – 32 с.

16. Энциклопедия для детей: т.10. Языкознание. Русский язык. – М. – Аванта +, 1998. – 704 с.

17. Ю.Жадько, В.Жадько. Мова як поліфункціональне духовне явище. –

Запоріжжя., 1998. – 86 с.

18. Языкознание. Большой энциклопедический словарь: изд. 2-е. – М. –

Российская энциклопедия., 1998. – 684 с.

Додаткова:

19. Будагов Р.А. Введение в науку о языке: изд. 2-е. - М., 1965.

20. Блумфилд. Язык. Пер. с англ. - М., 1968.

21. Вандриес Ж. Язык. Пер. с франц. – М., 1937.

22. Вахек И. Лингвистический словарь Праж ской школы. – М., 1964.

23. Глисов Г. Введение в дискриптивную лингвистику: Пер. с англ.

24. Дирингер Д. Алфавит. Пер. с англ. – М., 1963.

25. Кондрашов Н.А., Копосов Л.Ф., Рупосова Л.П. Сборник задач и

упражнений по введению в языкознание. – М., 1991.

26.Лингвистический энциклопедический словарь. Гл. ред. В.Н.Ярцева. –

М., 1990.

27.Мартине А. Основы общей лингвистики. Пер. с англ.В кн.: Новое в

лингвистике, вып. 3. – М.-Л., 1963.

28.Марузо Ж. Словарь лингвистических терминов. – М., 1960.

29.Маслов Ю.С. Введение в языкознание. – М., 1974.

30.Матусевич М.И. Введение в общую фонетику: изд. 3-е. – М., 1959.

31.Михалев А.Б. Общее языкознание и история лингвистических учений –

Пятигорск, 1998 – 127 с.

32.Пауль Г. Принципы истории языка. Пер. с нем. – М., 1960.

34.Реформатский А.А. Введение в языковедение: изд. 4-е. – М., 1967.

35.Розенталь Д.Э., Теленкова М.А. Справочник лингвистических

терминов. – М., 1972.

36.Русский язык. Энциклопедия. – М., 1979.

37.Сепир Э. Язык. Пер. с англ. – М.-Л., 1934.

38.Соссюр Ф. Курс общей лингвистики. Пер. с франц. – М., 1933.

39.Супрун А.Е. Лекции по языковедению. – Минск., 1978. – С.144.

40.Хэмп Э. Словарь американской лингвистической терминологии. – М.,

1964.

Дата добавления: 2014-01-05