Фінансова політика та фінансовий механізм

Системи державних заходів у сфері фінансової діяльності, спрямованих на мобілізації фінансових ресурсів, їх розподіл і використання, з метою виконання її функцій, - фінансова політика держави.

Фінансова політика, як і фінансове законодавство, відображає суб’єктивні дії певних верств суспільства або окремих груп людей. Вони пов’язані з процесом прийняття рішень галузі політики, економіки, фінансів і соціальній сфери.

Головні завдання фінансової політики полягають у забезпеченні безперервного відтворювального процесу (насамперед продуктивних сил) та зростання суспільного багатства.

Важливим пріоритетом фінансової політики України є звершення переходу до ринкової економіки.

За допомогою фінансів та фінансової політики здійснюється багатоаспектний регулювальний вплив на ринкові відносини й процес розширеного відтворення, а саме: фінанси та фінансова політика активно використовуються з метою сприяння процесові нагромадження капіталу, який визначає темпи економічного зростання; за допомогою фінансів держава впливає на процес реалізації сукупного суспільного продукту в цілому та додаткової вартості зокрема; фінанси відіграють важливу роль у процесі відтворення робочої сили.

Отже, фінансова політика є складовою економічної політики держави. У ній конкретизуються головні напрями розвитку народного господарства, визначається загальний обсяг фінансових ресурсів, їх джерела та напрями використання, розробляється механізм регулювання і стимулювання соціально –економічних процесів фінансовими методами. Водночас фінансова політика – відносно самостійна сфера діяльності у будь-якій сфері суспільної діяльності.

Головна мета фінансової політики полягає в оптимальному розподілі ВВП між галузями народного господарства, соціальним групами населення та територіями. На цій основі мають забезпечуватися стійко зростання економіки, удосконалення її структури, поліпшення добробуту населення.

Головне призначення фінансової політики – забезпечення відповідними фінансовими ресурсами реалізації тієї чи іншої державної програми соціально – економічного розвитку, зовнішньоекономічної діяльності. Фінансова політика держави як макроекономічний механізм управління включає в себе стратегію й тактику управління.

Фінансова стратегія – дії держави щодо стратегічного розвитку її фінансової системи; загальний напрям і методи досягнення поставленої мети; спрямована на вироблення цільових програм реалізації яких потрібні час і великі фінансові ресурси. Це політика, розрахована на довготермінову перспективу і вирішення глобальних завдань соціально – економічного розвитку країни.

Фінансова практика – поточна політика, спрямована на розв’язання конкретних завдань відповідного періоду, що впливають із розробленої фінансової стратегії. Вона включає конкретні методи та засоби досягнення поставленої мети за конкретних умов, що дають змогу зосередити зусилля на варіантах рішення, котрі не суперечать прийнятій стратегії.

З погляду основних напрямів впливу фінансів на економіку країни до складу фінансової політики держави входить: бюджетна, податкова, грошово – кредитна, інвестиційна, валютна, страхова, амортизаційна, митна, з управління фінансами та фінансовий контроль.

Бюджетна політика – це сукупність юридичних, економічних, організаційних заходів під час складання бюджетів, регулювання бюджетного процесу, управління бюджетним дефіцитом, організації бюджетного контролю. Вона виявляється у формах і методах мобілізації бюджетних коштів та їх витрачанні на різні потреби держави.

Податкова політика – найтісніше пов’язана з бюджетною політикою, становить систему заходів держави у галузі оподаткування.

Бюджетно – податкова (або фіксальна) політика має створювати сприятливі умови для виробничої та фінансової діяльності суб’єктів господарювання. Слід зауважити, що в розвинутих країнах світу через державний бюджет відбувається перерозподіл від 30 до 50 % ВВП. Найчастіше таку політику ототожнюють з фіскальною. Фіскальна політика має дві основні форми: дискреційна та автоматична.

Дискреційна (активна) фіскальна політика – свідоме маніпулювання податками та державними видатками з боку органів законодавчої та виконавчої влади з метою змінення реального обсягу національного виробництва і зайнятості, контролю над інфляцією, прискорення темпів економічного зростання.

Автоматична (пасивна) фіскальна політика – проводиться за допомогою «вбудованих стабілізаторів» (податків і державних витрат, трансфертів). Необхідні змінення в рівні державних видатків і податків вводяться автоматично. Це так звана автоматична або вбудована стабільність.

Вбудовані стабілізатори – будь – який захід, що має тенденцію збільшити дефіцит державного бюджету в період економічного зростання та інфляції без спеціальних активних заходів з боку уряду та законодавчої влади.

Державний бюджет завдяки фінансовій політиці в період економічного зростання й інфляції повинен мати рестриктивний (стримувальний) вплив, а в період економічного спаду та безробіття – експансивний (стримувальний).

За допомогою будованих стабілізаторів амортизується економічний спад та обмежується зростання.

Грошово – кредитна (монетарна) політика – сукупність дій та заходів держави у сфері грошових на управління рухом кредитного капіталу. Дії грошово – кредитної політики спрямовані на регулювання грошового обігу, що здійснює держава через центральний банк, вони охоплюють ринки грошей, капіталів, цінних паперів. НБУ проводить грошово – кредитну політику з метою впливу на грошову масу обігу, обсяги кредитування, темпи інфляції, стан платіжного балансу.

Об’єктами монетарної політики є такі змінні грошового ринку, як пропозиція (маса) грошей, ставка відсотка, валютний курс, швидкість обігу грошей та ін.

Дата добавления: 2014-01-05