Остерігатися слід не смерті, а порожнього життя

Тема 2 Діяльність і особистість

Людина є соціально-біологічною істотою, яка поєднує в собі природне і соціальне, спадкове і набуте в особистому досвіді. Як живий організм людина — індивід, який має певну фізичну конституцію, тип нервової системи, високорозвинений мозок, пряму ходу і т. д. і підкоряється біологічним закономірностям. Разом з тим людина — суспільна істота, носій свідомості і самосвідомості, продукт суспільних відносин, суб’єкт активної діяльності, спрямований на перетворення світу. Саме соціальна характеристика людини позначається поняттям «особистість».

Найважливішим чинником і умовою формування особистості є діяльність як внутрішня (психічна) і зовнішня (фізична) активність людини, яка регулюється усвідомленою метою і спрямована на творче перетворення діяльності і себе самої.

Можна назвати наступні природні особливості організму людини, що мають особливе значення для психічної діяльності: вік, стать, конституція людини, рівень гормональної активності, нейродинамічні особливості мозку, асиметрія великих півкуль.

Всі ці ознаки впливають на психічні прояви людини і характеризують її як індивіда. Індивід — це характеристика людини як біологічної істоти, як представника свого роду Homo sapiens. Індивід — продукт біологічної еволюції.

Ознаки індивіда є спадковими та вродженими утвореннями. Спадкове — це те, що передається людині від її предків (морфологічні, фізіологічні, біохімічні особливості організму) через генотип.

Спадково людина отримує:

будову нервової системи, органів чуття;

фізичні ознаки — загальні для всіх (скелет, руки, прямоходіння тощо);

особливості типу вищої нервової діяльності;

біологічні потреби (їжа, самозбереження…) та інше.

Вроджені передумови — те що людина отримує в процесі внутрішньоутробного розвитку.

Інколи можна спостерігати вроджені відхилення, причинами яких є:

мутації (зміни у генетичному апараті, хвороба Дауна (наявність зайвої хромосоми);

вплив на вагітність деяких тератогенних факторів: інфекційні захворювання, радіактивне опромінювання, ліки.

Внутрішньоутробний період дуже важливий для подальшого розвитку дитини. Ще ненароджена дитина «слухає» свою матір, відчуваючи її емоційний стан. Емоційні зони мозку починають функціонувати вже на 4-му місяці вагітності.

Проводився експеримент, у двох ситуаціях слідкували за емоційним станом дітей, що тільки народилися:

коли включали магнітофон із записом биття серця спокійної жінки, то діти заспокоювались, деякі навіть засинали;

коли включали магнітофон — схвильованої, емоційно напруженої жінки, то діти починали плакати, хвилюватися.

Індивідні особливості продовжують формуватися та змінюватися в онтогенезі. Наприклад, астенічну будову тіла за допомогою занять спортом можна зробити атлетичною; а атлетичну — не підтримуючи тонус м’язів, не слідкуючи за балансом та об’ємом їжі, чи перехворівши — пікнічною.

Біопсихічні властивості людини є важливою складовою розуміння того, що є людина, яка вона є? Та вони не вичерпують повністю відповіді на ці питання. Людина – не лише результат біологічної еволюції, вона живе, функціонує, розвивається, реалізується у соціальному середовищі. У процесі взаємодії з ним у людини формуються та проявляються психосоціальні властивості, які характеризують її як особистість. Особистість — це характеристика людини як соціальної істоти, яка включена в систему соціальних зв’язків з іншими людьми, пристосувалася до реальності, засвоїла та привласнила її здобутки і реалізує себе.

Біопсихічні та психосоціальні властивості (індивід та особистість) взаємопов’язані. Індивід, який народжується з певним набором біологічних властивостей та фізіологічних механізмів, є основоюстановлення особистості.

Причому саме ця основа така, що забезпечує за відповідних умов саме специфічно людські форми поведінки. Мозок людини зі всіма його деталями до молекулярних процесів включно адаптований до мовних операцій та мислення.

Коли людина народжується, то вона вже володіє досить багатою системою властивостей та механізмів, яка дає змогу оволодіти прямоходінням, координацією рук і ніг, мовою, мисленням тощо. У перші дні та тижні дозрівають генетично обумовлені механізми адаптації сенсорних систем до зовнішніх умов та виконання ними своїх функцій.

Вся система властивостей та механізмів є природною передумовою розвитку (психосоціальних властивостей) особистості, необхідною умовою її формування.

Структура особистості охоплює:

· загальнолюдські властивості (відчуття, сприйняття, мислення, пам’ять, воля, емоції);

· соціально-специфічні риси (соціальні установки, ролі, ціннісні орієнтації);

· індивідуально-неповторні риси (темперамент, поєднання ролей, самосвідомість).

Це дає змогу розглядати особистість як багаторівневу систему, що об’єднує в собі психофізіологічний, психологічний і соціально-психологічний рівні. В умовах управління та ділової взаємодії люди оцінюють один одного за рівнем інтелекту, який утворюється системою пізнавальних процесів (відчуття, сприймання, пам’ять, мислення, мова, увага, уява), індивідуально-психологічними властивостями (темперамент, характер, спрямованість тощо).

Особистість кожної людини наділена тільки їй властивим сполученням рис і особливостей, що утворюють її індивідуальність. Індивідуальність – це сполучення психологічних особливостей, що утворюють її індивідуальність. Індивідуальність виявляється в рисах характеру, темпераменті, звичках, інтересах, що переважають у пізнавальних процесах (сприйнятті, пам’яті, мисленні, уяві), у здібностях, в індивідуальному стилі діяльності та ін. Немає двох людей з однаковими сполученнями зазначених психологічних особливостей – особистість людини неповторна у своїй індивідуальності.

Розповідь про «модель айсберга» (модель особистості). 15-20% – свідомість, 80-85% – неусвідомленість. Рамки суспільства (те, що потрібно робити). Інстинкти, природні потреби, бажання.

«дао» – шлях; усвідомлюючи бажання бути щасливими.

Рос. «непутёвый» – той, хто не віднайшов свій вектор.

Кожен має свій рівень усвідомленості. 15-20% не обов’язково розвинуті повністю.

Є лише два вектори життя:

1. Ти ростеш;

2. Ти гинеш.

Діяльність — одна із основних категорій психологічної науки. Діяльність визначається як специфічна форма активного ставлення людини до навколишнього світу, змістом якого є доцільна зміна і перетворення світу на основі освоєння і розвитку культури.

У діяльності людина створює предмети матеріальної та духовної культури, перевтілює свої здібності, зберігає та вдосконалює природу, будує суспільство, створює те, що без її активності не існувало б в природі. Проблема діяльності органічно пов’язана з проблемою особистості та свідомості. Особистість і формується і проявляється в її діяльності.

Діяльність людини є різноманітною, тому потрібно розрізняти:

I. Види діяльності, які забезпечують існування та формування людини як особистості; до основних видів діяльності належать:

Гра — це діяльність в умовних ситуаціях, що спрямовується на відтворення в доступній формі праці і навчання, є процесом соціалізації дитини, підготовкою її до майбутнього дорослого життя. Дослідження показують, що у дитини гра є формою реалізації її активності, формою її життєдіяльності. Ігрові дії дітей розвиваються на базі людських форм практичної поведінки, що засвоюються у спілкуванні з дорослими і під керівництвом дорослих.

Паралельно з предметами-знаряддями дитина стикається у своїй практиці з іграшками. Дорослі вчать дітей, як користуватися іграшками. Але само ставлення до іграшки як до зображення «справжньої речі» з’являється у дитини завдяки введенню в ігрову діяльність слова. До середини третього року життя у дитини виникає протиставлення своїх дій чужим, вирізняється «Я».

Виникають рольові ігри. У рольовій грі дитина відтворює спостережені нею суспільні функції дорослих, поведінку дорослих як особистостей. Здебільшого це сюжети на побутові теми («мама», «вихователька», «водій», «пілот»). Потім виникають сюжети на громадсько-політичні теми («війна», «парламент»).

На наступному етапі — ігор за правилами — риси поведінки дітей отримують свій подальший розвиток. Дії дітей регулюються правилами, вимогами, заборонами і т. ін. На цьому етапі гра за психологічною структурою наближається до праці (метою вже є результат) і до учіння (метою є освоєння правил гри).

Таким чином ігрова діяльність для дітей є процесом соціалізації індивіда, підготовки його до майбутнього дорослого життя, входження у соціальні ролі, оволодіння соціальним досвідом людства.

У житті дорослих ігри виступають знаряддями спілкування, зняття напруження, розрядки. Деякі форми ігрової діяльності набувають характеру ритуалів, навчально-тренувальних занять, спортивних змагань. Наприклад, у ділових іграх дорослі відшліфовують певні вміння і навички, скажімо, в технологічному чи організаційному управлінні.

Навчання — це діяльність, спрямована на засвоєння знань, вироблення навичок, вмінь, звичок.

Процес навчання розглядається як спеціальна форма передавання і засвоєння суспільно-історичного досвіду. Це діяльність, яка криє в собі два протилежні, але єдині та внутрішньо зв’язані моменти навчання — викладання та учіння.

Викладання та учіння являють два аспекти того самого процесу і нерозривно пов’язані між собою. Це означає, що процес навчання фактично роздвоюється, розпадається на дві діяльності, які є одночасно діючими актами, аспектами чи складовими частинами його.

Викладання — цілеспрямований вид діяльності, здійснюваний педагогом, організатором педагогічного процесу. Викладання є активним процесом, бо в його здійсненні намагаються не лише передати учневі (студентові) певні знання, а й розвивати у нього прагнення і вміння самостійно, без учителя, набувати нових знань, досвіду.

Учіння — цілеспрямоване засвоєння знань, умінь, навичок, соціального досвіду з метою наступного використання їх у практичному житті. Учіння є однією зі складових педагогічного процесу, що охоплює діяльність студента (студента) під керівництвом учителя (викладача). Конкретно учіння виступає у формі інтелектуальних дій студента (читання літератури, слухання і засвоєння того, що викладає вчитель, розв’язання різних навчальних завдань тощо), а також у формі фізичних дій (лабораторні роботи, уроки праці, робота в майстернях, на пришкільній ділянці, посильна праця під час проходження виробничої практики). Кінцевою метою учіння є міцне засвоєння знань, вироблення практичних умінь, доведення навичок до автоматизму їх виконання.

3. Праця — цілеспрямована діяльність людини на перетворення і освоєння природних і соціальних сил з метою задоволення потреб, внаслідок якої створюються матеріальні і духовні цінності, формується сама людина. Процес праці складається з трудової діяльності: предмета праці (над чим працюють) і знарядь праці (чим працюють). Під час праці люди вступають у відносини — виробничі і міжособистісні. У праці людина самостверджується, реалізує свій фізичний, духовний, соціальний потенціал.

Працю у психології розглядають як репродуктивну, продуктивну та творчу під кутом зору психологічних механізмів і досягнутих матеріальних чи ідеальних результатів.

За репродуктивної праці не створюється нічого нового, а відтворюється в кількісному вимірі вже відоме.

Продуктивна праця (праця за алгоритмом) як у психологічному плані, так і за результатами діяльності передбачає під час відтворення вже відомого внесення елементів новизни, тобто вищий ступінь мислення та якісніший результат.

Творча праця — це створення нового, яке суттєво відрізняється від уже відомого або є таким, якого ще не існувало взагалі. Прикладами творчої праці може бути праця винахідників, учених, художників, педагогів, письменників, архітекторів, раціоналізаторів.

4. Спілкування — це діяльність, яка полягає в обміні інформацією між людьми, в результаті якої створюється продукт (психічний). Наприклад, діяльність педагога, лектора, актора, екскурсовода та інших. Головна особливість діяльності спілкування — те, що вона наявна у будь-якому основному виді діяльності, бо ані гра, ані навчання, ані праця не можуть реалізовуватись без обміну інформацією.

Головними компонентами засобів суб’єкта діяльності є його вміння, навички, знання щодо сфери діяльності та звички.

ІІ. Типи діяльності: будуються за ознаками суспільних відносин, потреб, предметів.

Рис. 10. Предметно-процесуальні типи діяльності (за В. А. Козаковим)

Значення діяльності для людини надзвичайно важливе: психіка проявляється в діяльності та формується протягом життя. Про спрямованість особистості (її нахили, потреби, інтереси, ідеали, переконання) дізнаються, аналізуючи її діяльність. Про суть особистості, її характер дізнаються з характеру діяльності цієї особистості. Людина може проявити в діяльності пасивність, активність, байдужість, або абсолютну бездіяльність, навіть асоціальну поведінку.

Якщо суспільство зацікавлене в формуванні соціально активної особистості, воно повинно подбати про організацію відповідної діяльності. Масове безробіття в умовах соціально-економічного розвитку породжує асоціальні форми діяльності, в тому числі і злочинну діяльність.

Жодний тип діяльності не реалізується в чистому вигляді, бо в кожному є і пізнання, навчання, спілкування, гра. Але кожний вид діяльності має загальну організаційно-психологічну структуру.

Дата добавления: 2014-01-05