Основні типи поведінки людини

Поведінка (дії, вчинки) людини зокрема визначається рівнем розвитку нервової системи та психіки. Ті типи поведінки, які людина набула на нижчих рівнях розвитку нервової системи, зберігаються і підпорядко­вуються більш складним формам психічного відображення. Таким чи­ном, людині притаманні всі типи поведінки: від інстинктивних до сві­домих з відповідною ієрархією. Iнстинктивна поведінка людини — це дії, вчинки, які успадковуються людиною. На цьому рівні концентрується вся інфор­мація, нагромаджена в ході еволюції людства. До відомих дій та вчин­ків інстинктивної поведінки людини належать ті, що пов’язані із самозбереженням, продовженням роду тощо.

Поведінка за навичками — це дії. які засвоюються у навчанні до автоматизму або шляхом спроб і помилок, або шляхом тренування. Як наслідок, людина виробляє навички, у неї формуються звички і під контролем свідомості (тренування) і без нього (спроби і помилки).

Свідома поведінка дозволяє діяти на основі не лише першої сигнальної системи, а й на основі другої (тоді як інтелектуальна поведінка тварини – це дії, які тварина здійснює лише на основі першої сигнальної системи) Тому свідома поведінка поглинає інтелектуальну. Слід зважати також на те, що інстинкти та навички можуть певним чином впливати і на свідому поведінку, але остання, безперечно, може керувати і навичками, і гальмувати інстинкти. Отже, поведінка, дії вчинки людини є похідною від її психіки.

Психіка (від дав.-гр. ψυχή, «дихання, душа») — суб’єктивний відбиток об’єктивної дійсності в ідеальних образах, на основі яких регулюється взаємодія людини з зовнішнім середовищем. Функція головного мозку,його здатність відображати об’єктивну дійсність.

Психіка виконує когнітивну (пізнавальну), регулятивну, мотиваційну та комунікативну функції. Когнітивна функція виявляється в активізації всіх пізнавальних процесів при виконанні виробничого завдання. У процесі праці людина сприймає і переробляє інформацію, приймає і реалізує рішення, осмислює різні варіанти дій, використовує засвоєні знання, навички і вміння, прогнозує можливі ситуації, вдосконалює способи діяльності. Регулятивна функція психіки в процесі праці реалізується в станах оптимальної мобілізації резервних можливостей працівника, необхідному рівні його активності, концентрації і спрямуванні пізнавальних процесів та вольових зусиль на досягнення поставленої мети. Мотиваційна функція психіки пов’язана з спонуканням працівника до активності та підтримання останньої на певному рівні. Комунікативна функція психіки в процесі праці реалізується у спілкуванні працівників, яке є основою міжособистісних відносин, способом організації спільної діяльності та методом пізнання людини людиною.

Психічні явища -це психічні процеси, властивості, стани і утворення особистості, котрі відображають основний зміст психіки людини і які вивчає психологія як специфічна галузь знань.

Психічні процеси -різні форми єдиного, цілісного відображення суб’єктом за допомогою центральної нервової системи об’єктивної дійсності. Психічні процеси також називають психічними функціями. Розрізняють такі основні види психічних процесів: відчуття, сприймання, пам’ять, уявлення, уява, мислення, мовлення, почуття, увага, воля.

Психічні властивості-сталі душевні якості індивіда, що утворюються в процесі його тривалої відображувальної діяльності, виховання та самовиховання. На ґрунті кожного психічного процесу може розвинутися відповідна психічна властивість. Психічні процеси можуть у процесі життя породити такі психічні властивості, як чутливість, сприйнятливість, пам’ятливість, уважність, емоційність.

Психічний стан-це визначений в даний час відносно стійкий рівень психічної діяльності, який проявляється в підвищеній або пониженій психічній активності особи.

Психічні утворення-психічні явища, що формуються в процесі набуття людиною життєвого і професійного досвіду, в зміст яких входить особливе поєднання знань, навиків і вмінь.

Відчуття-це психічний процес, що полягає у відображення мозком властивостей предметів і явищ об’єктивного світу, а також станів організму при безпосередньому впливі подразників на відповідні органи чуття.

Сприймання-це відображення у свідомості людини безпосередньо діючих на її органи чуття предметів і явищ в цілому, а не окремих їх властивостей.

Мислення-процес опосередкованого і узагальненого пізнання людиною предметів і явищ об’єктивної дійсності в їх істотних властивостях, зв’язках і відношеннях.

Пам’ять – закріплення, збереження, і відтворення в мозку того, що відбувалося в минулому досвіді людини.

Увага – форма психічної діяльності людини, що виявляється її спрямованості і зосередженості на певних об’єктах при одночасному абстрагуванні від інших. Увага є також психічною функцією,яка характеризує вибіркове ставлення до навколишнього світу, коли великої кількості подразників свідомість виділяє один або кілька.

Уява-здатність людини бачити відсутній чи неіснуючий об’єкт, утримувати його в свідомості і подумки маніпулювати ним.

Уявлення-чуттєво-хаотичний образ предметів чи явищ дійсності, який зберігається і відтворюється в свідомості і без безпосереднього впливу самих предметів на органи чуття.

Мовлення – процес використання людиною мови для спілкування з іншими людьми. Мовлення не існує відірвано від мови.

Емоції-психічні стани і процеси, в людини і тварини, їх ситуативні переживання. Емоції виступають також і як властивості людини, оскільки в них виявляється позитивне або негативне ставлення індивіда до певних об’єктів, сфер діяльності, до інших людей, до самого себе.

Воля-здібність людини свідомо керувати своєю психікою і поведінкою.

Почуття-вища, культурна емоція людини, пов’язана з деяким соціальним об’єктом: людиною, подією, предметом.

Особистість — це людина як носій свідомості, її психічне обличчя як дієздатного члена суспільства, що усвідомлює свою роль і місце в цьому суспільстві.

Для розуміння глибинних процесів розвитку та формування особис­тості бажано сприймати як аксіоматичні такі висновки-твердження провідних психологів:

особистістю людина не народжується, а стає;

властивості особистості — це сталі психічні якості, тобто здатність,

індивіда відповідати на певні об’єктивні впливи адекватними психіч­ними діями;

психічні властивості особистості водночас і виявляються в її пове­дінці, діях та вчинках і формуються ними;

властивості особистості проявляються у діяльності і стають її при­чиною, а формуючись у діяльності, стають її наслідком;

особистістю індивід стає лише в результаті спілкування з іншими людьми;

вирішальним фактором формування особистості є повторні дії в структурі діяльності за умови, що виникає постійна потреба у прояві психічних (бажано позитивних) процесів, станів та властивостей;

властивості здебільшого, як і особистість загалом, формуються пам’яттю, яка перетворює окремі короткочасні процеси у психічні ста­ни, а їх — у психічні властивості.

В узагальненому вигляді формування особистості, її життєдіяль­ність, репрезентується певною системою неперервних зв’язків; психіч­ні явища — свідомість та підсвідомість — особистість — життєдіяльність — розвиток психіки — психічні явища на новому етапі розвитку. Саме неперервність та постійна циклічність є запорукою розвитку психіки особистості в її життєдіяльності.

Дата добавления: 2014-01-05