Тема 9. Демократія, економічна свобода та економічний порядок

План лекції

1. Демократія як фактор економічної трансформації.

2. Економічна демократія як механізм розвитку національної економіки та її модель в Україні.

3. Сутність економічного порядку

4. Економічна свобода. Індекс економічної свободи.

1. Демократія як фактор економічної трансформації.

Особлива увага останнім часом, як у країнах постіндустріального ти­пу, так і в країнах з трансформаційною економікою, приділяється таким інституціям, як: демократія та свобода.

Економічні реформи є серйозним випробуванням для будь-якої країни. Річ у тіч, що процес активізації підприємницької діяльності серед найширших верств населення тривалий і потребує усвідомлення суспільством його необхідності, великих капіталовкладень і концентрації зусиль на економічній трансформації.

Досвід таких трансформацій у різних країнах засвідчує, що початкові етапи реформ супроводжуються негативними економічними та соціальними процесами, що нерідко породжує зневіру населення і навіть суспільну паніку. Інколи важко досягти необхідної згоди з економічних питань між парламентом, презедентом та іншими політичними структурами. Уряди, які зважилися на проведення важких реформ, нерідко зазнають поразки на виборах, перш ніж реформи почнуть давати позитивні результати. Однак поглиблення демократизації, запровадження та сприйняття демократичних засад у політиці та економіці як норми співжиття позитивно впливає на активізацію ділової активності, зростання капіталовкладень, зайнятості і обсягів виробництва та споживання загалом.

Демократія – система відносин у країні щодо формування влади і уряду з обраних народом представників.

Головними принципами демократії, що найбільш повно відобража­ють її сутність як інституції громадянського суспільства, є:

1) рівноправ­ність усіх громадян,

2) наділення громадян соціальними, політичними, національ­ними та іншими правами та свободами, що закріплюються в законі та традиціях,

3) право на участь в управлінні державою і суспільством,

4) підпо­рядкування меншості більшості.

Одним з основних принципів демократії є принцип більшості. Принцип більшості складає суть доктрини народного суверенітету, відповідно до якого народ проголошується джерелом верховної влади у демократичному суспільстві. Принцип більшості здійснюється за допомоги прямої та представницької демократії. Пряма (плебісцитарна) демократія передбачає безпосередню участь громадян у процесі підготовки, обговорення, прийняття і реалізації рішень. До форм прямої (плебісцитарної) демократії відносяться: проведення виборів на основі загального виборчого права, референдуми, всенародні обговорення питань державного життя. Члени суспільства безпосередньо беруть участь у розробці політичних рішень, прийнятті законів або знаходженні консенсусу між протилежними інтересами членів свого співтовариства. Ця форма демократії дає можливість розвивати політичну активність громадян, забезпечувати легітимність влади, здійснювати ефективний контроль за діяльністю інститутів держави.

Представницька (репрезентативна) демократія – це, коли члени співтовариства залишаються джерелом влади і мають право ухвалювати рішення, але реалізують це право через обраних ними представників, які повинні відстоювати їхні інтереси. При такому управлінні демократія розуміється як компетентне й відповідальне перед народом представницьке управління. Носіями представницької демократії є парламенти, інші законодавчі органи влади як в центрі, так і на місцях, а також виборні представники виконавчої і судової влади.

Ні одна з цих форм у “чистому вигляді” не існує. Політична реальність показує, що поєднання форм прямої і представницької демократії є надійним інструментом виявлення волі більшості народу. Але принцип більшості не можна вважати бездоганно демократичним, якщо при цьому не забезпечувати право меншості на опозицію.У демократичному суспільстві і більшість, і меншість громадян цілком рівні у своїх правах і свободах. Закріпленні Конституцією права і свободи громадян є важливими цінностями демократії.

Демократичними є держави, якими керують обрані народом представники. Демократія як спосіб державотворення і гуманізації суспільних відносин піддається певному виміру на основі відповідних критеріїв, які можна об’єднати у певні групи. Кожній групі відповідає показник рівня демократії і поведінки влади та виборців щодо його дотримання.

1. Політичні критерії – рівні політичні права партій і громадян (рівні права представляти свої програми щодо національного, політичного, ідеологічного, економічного, соціального, міжнаціонального розвитку країни виборцями).

2. Соціальні критерії – соціальна рівність (усі соціальні верстви виборців мають рівні права обирати владу і бути обраними).

3. Організаційні критерії – влада обраної виборцями більшості (владні структури формуються за принципом більшості отриманих голосів кандидатами на виборах; групування представників обраних меншістю голосів з метою недопущення до влади представників обраних більшістю голосів і самим сформувати владу не відповідає принципу демократії загалом).

4. Моральні критерії – гідність і чесність представників влади (більшість і меншість, влада і опозиція діють згідно з конституцією і законами країни, недопускають ідеологічних, національних, політичних, економічних, соціальних, організаційних спекуляцій, пам'ятають про пріоритет національних, державних і регіональних інтересів та інтересів осіб, а не своїх власних).

5. Економічні критерії – добробут нації (діяльність демократичної влади повинна забезпечити економічне зростання, платоспроможність своїх громадян, соціальну справедливість, рівновагу і стабільність.

Поступове вкорінення сучасної демократії й підвищення її впливу на різні сторони життя привели до того, що в наш час поняття демократії розширилось і стало містити не тільки характерні риси форми політичного правління, але й також ідеологічні і світоглядні підходи до відносин між людьми, моральні і навіть філософські передумови людського існування в умовах сучасності.

2. Економічна демократія як механізм розвитку національної економіки та її модель в Україні ї.

Основою демократії в економічній підсистемі кожного суспільства, тобто національної економіки, є економічна демократія.

Економічна демократія - теорія, практика і наслідки втілення прин­ципів демократії в економічні відносини, демократизація всього госпо­дарського механізму суспільства.

Наявність економічної демократії означає ре­альну можливість і право реалізувати свої права власності (задекларова­не і фактичне) працівника на свою робочу силу, на частку власності (ко­лективної і державної) у формі певної кількості акцій та її реалізації че­рез механізм привласнення економічного мінімуму дивідендів, або право на частку приватної власності, на управління власністю; право індивідів на власний розсуд обирати сферу діяльності тощо.

Історично економічна демократія розглядалася як складова частина загального процесу демократизації суспільства на шляху перетворення його на суспільство демократичного соціалізму. Економічною передумо­вою розвитку економічної демократії в капіталістичних і колишніх соці­алістичних країнах стала необхідність посилення мотивації праці та під­вищення її продуктивності.

Концепція економічної демократії була започаткована у працях фа­біанців Е.Бернштейна, австромарксиста К.Репера, теоретика соціал-демократичної партії Німеччини Ф.Нафталі («господарча демократія»). Після 1945 р. розроблялася в Німеччині, Австрії, в соціал-демократичних партіях Скандинавії. Нові форми економічної демократії з'явили­ся в Іспанії (Мондрагонська група кооперативів), США (американська програма ESOP (Employe Stock Ownership Plan) план робітничої акці­онерної власності), СРСР. І це лише деякі аспекти прояву економічної демократії. Зазвичай більшість з них є чітко встановленими та заде­кларованими у законодавчій базі держави, а також визначаються ба­зовими елементами діяльності громадських організацій, закріплені у внутрішньо організаційних документах фірм та підприємств усіх форм власності. Ha сучасному етапі ідеї економічної демократії розвиваються як на мікрорівні через безпосередню участь трудящих в управлінні підпри­ємствами - приватними, колективними і державними, вільне підприєм­ництво, забезпечення реалізації принципів добросовісної конкуренції тощо, так і на макрорівні - в масштабах національної економіки з ураху­ванням рівня її розвитку.

На рівні національної економіки розвиток економічної демократії пе­редбачає:

• наявність органів соціального партнерства або економічного самоу­правління;

• процес залучення профспілок до співволодіння підприємством через збільшення частки участі (фондів) у прибутках підприємств;

• контроль виробничих рад за значною сферою господарської діяльнос­ті (зайнятість, соціальна політика, гуманізація праці тощо).

Діяльність держави повинна бути спрямована на створення сприятли­вих умов для розвитку демократії національної економіки, саме тому за нею залишаються такі функції, як:

• забезпечення кредитів та інвестицій;

• розвиток системи навчання і перепідготовки кадрів;

• засобів доступу працівників до виробничої економічної та іншої інформації на рівні підприємства, регіону, галузі тощо;

• визначення стратегії суспільного розвитку;

• розв'язання загальнонаціональних завдань;

• визначення пріоритетних напрямів в економіці тощо.

Розвиток демократичної національної економіки гальмує наявність значної бюрократизації суспільства. Тут слід розрізняти бюрократію як невід'ємний елемент ієрархічних систем будь-якого рівня та бюрокра­тизм як крайню форму її прояву.

Бюрократія - система економічного, соціального, політичного та адміністра­тивного управління і регулювання, що базується на розмежуванні влад­них повноважень і їх відокремленні від волі окремих членів суспільства та їх груп з метою формування єдиного управлінського центру для коор­динації усіх елементів та взаємозв'язків у системі суспільних відносин.

Надмірне зловживання владними повноваженнями, концентрація їх в окремих руках та привласнення так званого адміністративного ресурсу досить часто породжує свою крайню негативну форму - бюрократизм.

Бюрократизм - монополізація у корисливих цілях основних важелів влади та управління в руках працівників спеціалізованого апарату різно­манітних економічних і спеціальних інститутів та організацій і орієнтація нижчих ланок апаратного управління і влади на формальне виконання нака­зів або імітацію їх виконання у разі виникнення ризику відповідальності.

Бюрократизація виникає як реакція на відсутність реальної демократії в суспільстві, існуючій системі державної влади, її надмірну централі­зацією, егоїзм корпоративних інтересів чиновників, домінування адміні­стративних методів управління, низький рівень культури, моралі, погли­блення кризових явищ в суспільстві тощо.

Яскравим прикладом забюрократизованого суспільства була економі­ка колишніх соціалістичних країн. Не виключенням є й Україна.

Бюрократизація національної економіки України також бере свій по­чаток з часів СРСР, оскільки тут існував всесильний, замкнутий, жор­сткий механізм влади, яка стоїть над законом і волею членів суспільства, використовуючи при цьому методи категоричних команд. Джерелом фор­мування радянської бюрократичної верхівки був курс на жорстку цен­тралізовану систему організації та управління усім народним господар­ством.

Після розпаду СРСР, коли Україна обрала новий шлях розвитку, пе­рехід до принципів демократичних суспільств з високорозвиненою еко­номікою, у структурі бюрократичного (тобто владного) апарату держави відбулися певні позитивні зміни. Так, зокрема було реформовано основні гілки влади держави, було чітко визначено їх функціональну та організа­ційну структури, чисельність персоналу його права та обов'язки. Також було закладено засади політичної та економічної демократії, що прояв­прояв­ляються у розмежуванні влади та бізнесу (економічна та політична вла­да), плюралізації власності, забезпеченні реальної участі громадян у всіх формах влади, формуванні відритого суспільства тощо. Тобто у найбільш загальному вигляді через встановлення системи влади в державі було за­кладено принципи демократичного суспільства.

Але, як вже можна констатувати зараз, принципи демократичного розвитку національної господарської системи України, й до цього часу залишаються переважно у формі декларації, а не її реальної реалізації. Як зазначає ряд вчених, система влади в державі (як політичної, так і економічної) повинна формуватись не стихійним шляхом, а в процесі ре­алізації чітко продуманої загальнодержавної політики, що, у свою чергу, і забезпечує реалізацію принципів політичної та економічної демократії і свободи. А її стихійний перерозподіл, навіть при формальному деклару­ванні реальних змін у системі влади, призводить до поглиблення суспіль­них протиріч. Влада не перетворюється на владу суспільства в цілому, а залишається прерогативою окремих особистостей і груп.

Так, в Україні перші економічні та політичні реформи з „побудовою" ідеології демократичного суспільства заклали засади плюралізму форм власності, економічної свободи вибору сфер діяльності, створили умо­ви для формування власності трудових колективів та загалом населення, рівномірного розподілу економічних ресурсів та благ тощо.

Проте недостатнє інституційне забезпечення даних процесів разом з еко­номічним та політичним нігілізмом суспільства призвели до іншого ефекту формування так званої економічної та політичної анархії. Вона проявляється у нечіткій і непродуманій політиці державного регулювання економіки, зро­щенні влади та бізнесу, надмірній владі груп з концентрованими інтересами та окремих іноземних ТНК, монопольній владі власників підприємств, об­меженні прав дрібних інвесторів, порушенні економічного законодавства та ін.; боротьбі за джерела економічного та адміністративного ресурсу.

Необхідно зазначити, що бюрократія - це природжена властивість будь-якої організації, державного апарату, управлінських структур, підприємств. Але при цьому вона, набуваючи форми бюрократизму, що присутній в на­ціональній економіці України, є потужним механізмом гальмування сус­пільно-економічного розвитку, науково-технічного прогресу, інноваційних процесів, джерелом соціально-економічної кризи національної економіки, знижує ефективність суспільно-економічного життя країни, консервує жи­ву творчу думку.

Дата добавления: 2014-01-05