Харків - 2011 1. Педагогіка вищої школи як наука та навчальний предмет

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

ПЕДАГОГІКА ВИЩОЇ ШКОЛИ

Бєлова О.К., Посохова І.С.

Українська інженерно-педагогічна аквдемія

Кафедра педагогіки та методики професійного навчання

для магістрів з інженерно-педагогічних спеціальностей

Педагогіка визначається як наука про закони освіти і виховання дітей і дорослих, це – наука про сутність, закономірності, принципи, методи та форми навчання та виховання людини. Навчання – спеціально організований процес засвоєння індивідом соціального досвіду, накопиченого людством. Виховання – це цілеспрямована, систематична діяльність педагогів щодо вдосконалення людини в широкому значенні цього поняття. Самовиховання – це діяльність людини щодо власного самовдосконалення.

Педагогіка - це не тільки наука, але й мистецтво, бо педагогічна практика вимагає від кожного викладача творчого натхнення і захопленості.

Педагогіка також – це навчальний предмет, що призначений для підготовки педагогів.

Джерела педагогічної думки як відзеркалення практики навчання та виховання знаходять з давніх часів. Сучасна педагогіка – це комплекс теоретичних і прикладних наук про навчання, виховання і освіту, що розглядаються як соціально організовані і цілеспрямовані процеси, а також про шляхи удосконалення цих процесів. Вона невідривно пов'язана з іншими науками і навчальними предметами загальними методологічними принципами, змістовними і процедурними зв'язками. Узагальнене уявлення про ці зв'язки ілюструється рисунком.

Рис.. Зв'язок педагогічної науки з іншими науками.

Найбільш тісні зв'язки педагогіки - з психологією, оскільки предмет дослідження цих наук близький. Психологія вивчає закони розвитку психіки людини, педагогіка розробляє закони управління розвитком особи, досліджує закономірності виховання, освіти, навчання і розвитку людини, тобто - розвиток його мислення, діяльності. Багато базових понять психології використовуються в педагогіці. Психологію і педагогіку об'єднують також спільність методів дослідження (психометрія, парне порівняння, психологічні тести, анкети і так далі).

Зв'язок з фізіологією пояснюється необхідністю знань про закономірності функціонування вищої нервової діяльності людини для конструювання технології його навчання і розвитку.

Зв'язок з соціологією обумовлений соціальною природою особи людини - учня. Одною з проблем, яка включена в сферу наукового пізнання в області соціології, є соціологія освіти, соціологія виховання, соціологія студентства.

Неоціниме значення для педагогічної науки має філософія. Закони і категорії філософії є базовими для педагогіки. Особливе значення має теорія пізнання, яка визначає закономірності учбово-пізнавальної діяльності і механізми управління нею.

Нові додаткові можливості для дослідження процесів виховання і навчання відкриває перед педагогікою кібернетика. Використовуючи її дані, педагогічна наука дістала можливості розробляти закономірності, способи і механізми управління навчальним процесом

Педагогіка, у тому числі і педагогіка вищої школи, є основою для становлення і розвитку нових напрямів теорії і практики освіти і виховання. Розвиток педагогіки поклав основу для виникнення цілої системи педагогічних наук, яка в даний час продовжує розширюватися. Ці науки складають внутрішню структуру системи педагогічних наук. Вона представлена на рис.

Рис.. Система педагогических наук.

Загальна педагогіка досліджує основні закономірності виховання, історія педагогіки вивчає розвиток педагогічних ідей і виховання в різні історичні епохи, порівняльна педагогіка досліджує закономірності функціонування і розвитку освітніх і виховних систем в різних країнах шляхом зіставлення і знаходження схожості і відмінностей. Вікова педагогіка вивчає особливості виховання людини на різних вікових етапах. Залежно від вікової характеристики розрізняють дошкільну педагогіку, педагогіку середньої школи, педагогіку середньої спеціальної освіти, педагогіку вищої школи, педагогіку дорослих (андрогогіку). Спеціальна педагогіка розробляє теоретичні основи, принципи, методи, форми і засоби виховання і освіти людей (дітей і дорослих), що мають відхилення у фізичному розвитку.

Професійна педагогіка вивчає закономірності, здійснює теоретичне обгрунтування, розробляє принципи, технології виховання і освіти людини, орієнтованої на конкретно - професійну сферу дійсності. Отже, педагогіка професійної школи – це наука про закономірності навчання і виховання учнів та студентів, а також їх наукову і професійну підготовку як кваліфікованих робочих або спеціалістів відповідно до вимог держави.

Залежно від професійної області розрізняють технічну, військову, виробничу, медичну, інженерну і інші види педагогіки.

Об’єкт дослідження професійної педагогіки це – педагогічна система професійної освіти. Предмет професійно-технічної педагогіки і ПВШ:

- навчально-виховний процес та процес підготовки кваліфікованого робочого або спеціаліста;

- вивчення закономірних зв’язків між розвитком, вихованням і навчанням і ПТЗО або ВНЗ;

- розробка на цій основі методологічних, теоретичних та методичних проблем становлення сучасного робочого або спеціаліста.

Мета педагогіки професійної школи – дослідження закономірностей розвитку виховання і навчання студентів і розробка на цій основі шляхів удосконалення процесу підготовки кваліфікованого робітника і спеціаліста.

Завдання цієї науки:

- аналіз характеристик систем професійно-технічної і вищої освіти, іншими словами – професійної освіти;

- аналіз змісту, форм і методів навчання, розвитку і виховання студентів у відповідних закладах освіти;

- аналіз методів контролю і оцінки успішності студентів на основі системного підходу;

- розробка нових технологій навчання і виховання у закладах професійної освіти;

- розкриття педагогічних закономірностей формування студентів як майбутніх фахівців.

Функції педагогіки професійної школи:

· аналітична (теоретичне вивчення, опис, аналіз педагогічних явищ і процесів, причинно-наслідкових зв’язків; аналіз, узагальнення та інтерпретація і оцінка педагогічного досвіду);

· прогностична (забезпечення наукового обґрунтування, цілей, планування педагогічного процесу, керівництва освітньою політикою);

· проективно-конструктивна (розробка нових технологій, втілення результатів дослідження).

Педагогіка професійної школи – теоретична наука (бо вона вивчає причинно-наслідкові зв’язки, ідеї), а також прикладна наука (бо виявляє систему дій з досягнення цілей).

Окремим розділом профемійної педагогіки є педагогіка вищої школи. Це -наука про закономірності навчання, розвитку і виховання студентів, а також їх наукову і професійну підготовку як фахівців відповідно до вимог держави. Метою цієї науки є дослідження закономірностей розвитку, виховання і навчання студентів і розробка на цій основі шляхів удосконалення процесу підготовки кваліфікованих фахівців.

Завданнями педагогіки вищої школи є:

· аналіз соціально - історичних характеристик систем вищої освіти,

· аналіз змісту, форм і методів навчання, розвитку і виховання студентів у вищому навчальному закладі,

· аналіз методів контролю і оцінки успішності студентів на основі системного підходу,

· розробка нових технологій навчання і виховання у вищих навчальних закладах,

· розкриття педагогічних закономірностей формування студентів як майбутніх фахівців.

Керівними ідеями, нормативними вимогами до організації і проведення дидактичного процесу для забеспечення його продуктивності є п ринципи навчання. Вони носять характер найзагальніших вказівок, правив, норм, регулюючих процес навчання, і відображають залежності між об'єктивними закономірностями учбового процесу і цілями, які стоять в навчанні. Іншими словами, це методичне вираження пізнаних законів і закономірностей, знання про цілі, єства, вмісті, структурі навчання, виражене у формі, що дозволяє використовувати їх як регулятивні норми педагогічної практики.

В основі принципів навчання лежать вже пізнані закони і закономірності, які служать теоретичною основою для вироблення принципів навчання. Вони обумовлені цілями освіти і виховання, умовами середовища, характером освоєних суспільством засобів і способів навчання, а також практикою навчання. До них відносяться:

· принцип гуманізації і гуманиторизации навчання. Під гуманізацією навчання розуміється процес створення умов для самореалізації, самовизначення особи студента в просторі сучасної культури, створення у вузі гуманітарної сфери, сприяючої розкриттю творчого потенціалу особи, формуванню ціннісної орієнтації і етичних якостей з подальшою їх актуалізацією в професійному і суспільному житті. Гуманіторізация освіти, особливо технічної, передбачає розширення переліку гуманітарних дисциплін, поглиблення інтеграції їх змісту для здобуття системного знання. Вирішення проблеми гуманиторизации освіти в технічних вузах, окрім розширення номенклатури гуманітарних дисциплін, вимагає:

· -взаимопроникнення гуманітарного знання і знання природничонаукових і технічних дисциплін,

· -раскрытия і реалізації міждисциплінарних зв'язків в освіті, постановки і вирішення науково-технічних проблем на кордоні технічної і гуманітарної сфери,

· -збеспечення можливості здобуття студентами в технічному університеті другої гуманітарної або соціально-економічної спеціальності,

· -посилення підготовки інженерів в правовій, мовній, екологічній, економічній, ергономічній областях

· -интегративність навчання, урахування міжпредметних зв'язків. Навчальні дисципліни не повинні сприйматися студентами як окремі, не зв'язані одна з іншою. При розробці змісту і викладанні навчальних дисциплін такі зв'язки повинні розкриватися при вивченні явищ і об'єктів, а також при використанні методів, прийомів, способів дії, що формуються в різних учбових дисциплінах. При цьому реалізуються принципи освіти:

· -принцип розвиваючого і виховуючого характеру навчання. Він направлений на всесторонній розвиток особи студентів

· -принцип науковості вмісту і методів учбового процесу. Він відображає взаємозв'язок навчання з сучасним науковим знанням і практикою пристрою суспільства. Цей принцип вимагає, аби вміст навчання знайомив учнів з об'єктивними науковими фактами, законами, відображав би сучасний стан наук. Він втілюється в учбових програмах і підручниках, у відборі матеріалу, що вивчається, сучасних методів наук і пізнавальної діяльності;

· принцип зв'язку навчання з практикою. Цей принцип вимагає використання отриманих знань у вирішенні практичних завдань, аналізі і перетворенні дійсності;

· принцип систематичності. Він додає системний характер учбової діяльності, теоретичним знанням і практичним умінням студентів і вимагає аналізувати кожен елемент учбового процесу, у тому числі психіки, в тісному зв'язку з функціонуванням системи в цілому, а цілісний аналіз розвитку і функціонування психіки як системи вимагає не зводити до аналізу суми змін її елементів;

· принцип свідомості, творчої активності і самостійності студентів. Цей принцип є одним з головних в сучасній дидактиці. Він вимагає побудови учбового процесу на основі визнання студентів активними суб'єктами цього процесу, що беруть участь в нім при керівній ролі викладача. Реалізація цього принципу вимагає обліку і формування пізнавальних мотивів студентів, вживання проблемних методів навчання, стимулювання самостійності і творчої діяльності в ученні;

· принцип наочності, єдність конкретного і абстрактного, раціонального і емоційного, репродуктивного і продуктивного, як вираження комплексного підходу до учбового процесу. Цей принцип є одним із старих і найважливіших в дидактиці. Він означає, що ефективність навчання залежить від доцільного залучення органів чуття до сприйняття і освоєння учбового матеріалу. При цьому використовуються реальні об'єкти, моделі, малюнки, схеми, демонстрація процесів;

· принцип доступності навчання. Він вимагає обліку особливостей розвитку що вчаться, аналізу учбового матеріалу з точки зору їх можливостей і такої організації навчання, аби здійснювався перехід від легені, простої до важчому і складнішому. Цей принцип забезпечується поєднанням різних форм організації навчання залежно від завдань, вмісту, методів навчання;

Принципами, що відображають специфічні особливості учбового процесу у вищій школі, є:

· забезпечення єдності наукової і учбової діяльності студентів (І.І.Кобиляцкий)

· професійній спрямованості,)

· професійній мобільності.

Останнім часом виділяють групу принципів навчання у вищій школі, які як би синтезують всі існуючі принципи:

· орієнтованість вищої освіти на розвиток особи майбутнього фахівця

· відповідність вмісту вузівської освіти сучасним прогнозованим тенденціям розвитку науки (техніка) і виробництва (технології)

· оптимальне поєднання загальних, групових і індивідуальних форм організації учбового процесу у вузі

· раціональне вживання сучасних методів і засобів навчання на різних етапах підготовки фахівців

· відповідність результатів підготовки фахівців вимогам, які пред'являються конкретною сферою їх професійної діяльності, забезпечення їх конкурентоспроможності.

Дидактичні принципи не є раз і назавжди встановленими догмами, вони синтезують в собі досягнення сучасної дидактики, оновлюються і доповнюються.

Дата добавления: 2014-01-05