Система освіти України

ПЕДАГОГІЧНІ СИСТЕМИ.

Педагогічна система - це цілісна єдність всіх чинників, сприяючих досягненню поставлених цілей розвитку людини. Поняття педагогічної системи як системи, пов'язаної з навчальним процесом, має різні тлумачення. Цей термін застосовують для характеристики системи освіти, наукової і практичної діяльності відомих педагогів (наприклад, педагогічна система Я.А.Каменського, К.Д.Ушинського, В.Ф.Шаталова і так далі). Цей же термін застосовують для позначення і характеристики вертикального зрізу педагогічної діяльності залежно від розгляду рівня освіти (педагогічна система загальноосвітня, професситонально - технічна, вища школа, освіта дорослих). В тому випадку, якщо йдеться про дидактичну сторону процесу освіти, застосовують термін «дидактична система». Відзначимо, що незрідка ці терміни вживають як синоніми, без врахування того факту, що дидактичні системи, є підсистемами при розгляді педагогічних систем (а сама дидактика є частиною педагогіки в цілому).

Педагогічні системи відносять до реальних, соціальних, відкритих, динамічних, цілеспрямованих, керованих та самокерованих, імовірних.

Різновидами педагогічних систем є система освіти та система навчального процесу.

Освіта – це процес і результат засвоєння індивідом досвіду, досягнення ним значного освітнього рівня, прилучення до культурних цінностей людства. Завданням професійної освіти є підготовка людини до професійної діяльності. Система освіти, як і інші системи, має ієрархічну структуру. Так, система освіти України є підсистемою в порівнянні зі Світовою системою освіти. При цьому Світову систему освіти прийнято вважати суперсистемою, Система освіти України при цьому є її компонентом. Система освіти включає:

· сукупність мережі освітніх установ незалежно від їх організаційно - правових форм, типів і видів,

· сукупність органів управління освітою і підвідомчих ним установ і організацій,

· сукупність взаємодіючих наступних освітніх програм і державних освітніх стандартів різного рівня і спрямованості.

Приведені визначення системи освіти характеризують це поняття з різних сторін: організаційною, управлінською і змістовною.

Професійна освіта є часткою системи освіти Україно, завдання якої полягає у підготовці людини до професійної діяльності.

Структура професійної освіти включає:

- професійно-технічну освіту;

- вищу освіту;

- післядипломну освіту;

- аспірантуру;

- докторантуру.

Завдання та структура закладів професійної освіти визначені:

Ø Законом України "Про освіту" (1996),

Ø Законом України "Про професійно-технічну освіту"(1998),

Ø Законом України "Про вищу освіту" (2002).

Основною задачею системи професійно-технічної освіти є:

- підготовка кваліфікованих робітників;

- підготовка окремих категорій службовців (наприклад, секретар-референт);

- молодших спеціалістів.

В Законі України "Про професійно-технічну освіту" визначені такі типи навчальних закладів:

- ПТУ відповідного профілю;

- ПТУ соціальної реабілітації;

- професійно-художнє училище;

- вище художнє професійно-технічне училище;

- училище-агрофірма;

- училище-завод;

- центр професійно-технічної освіти;

- навчально-курсовий комбінат та ін.

Ст. 13 Закону України "Про професійно-технічну освіту" – про ступеневість професійно-технічної освіти – визначає, що кожна ступінь навчання в професійно-технічному закладі освіти має теоретичну й практичну завершеність й підтверджується присвоєнням робочої кваліфікації згідно набутих професійних знань, умінь та навиків (ЗУН).

Професійно-технічна освіта в Україні характеризується трьома рівнями:

* перший рівень - початкова професійна освіта (професійне училище, професійно-технічне училище, професійний ліцей, центр безперервної професійної освіти, агролицей, учбово-курсовий комбінат, пункт, учбово-виробничий центр, технічна школа, вечірні освітні установи даного рівня). Кваліфікація -кваліфіковані робітники і службовці

* другий рівень - середня професійна освіта (технікум, училище, коледж). Кваліфікація - технік, старший технік),

* третій і четвертий рівні вищої професійної освіти - університет, академія, інститут. Кваліфікація - бакалавр, дипломований спеціаліст, магістр.

Вища освіта покликана забезпечити фундаментальну наукову професійно-практичну підготовку до визначеного освітньо-кваліфікаційного рівня.

Підготовка спеціалістів відбувається:

а) з відривом від виробництва (очне навчання);

б) без відриву (заочне);

в) очне/заочне;

г) по окремим спеціальностям – екстерном.

У відповідності зі статтею 43 закону "Про освіту" вищими закладами освіти є технікум коледж, інститут, університет, академія консерваторія і т.д.

Так само як і професійно-технічне вища освіта має ступеневу структуру. Вона визначається чотирма рівнями акредитації вищих закладів освіти (рис).

Рис. Структура системи вищої освіти в Україні

Прийом громадян до вищих закладів освіти проводиться на конкурсній основі відповідно до здібностей незалежно від форми власності закладу освіти та джерел оплати за навчання. Контроль за дотриманням принципів соціальної справедливості та законності при прийомі громадян до вищих закладів освіти здійснюється органами, уповноваженим цим Законом.

Особливо обдарованим студентам забезпечується навчання і стажування за індивідуальними планами, встановлення спеціальних державних стипендій, створення умов для навчання за кордоном (Стаття 42).

Вища освіта здобувається у вищих учбових закладах (ВУЗах). ВУЗ – це освітня, освітньо - наукова установа, заснована відповідно до законодавства про освіту, яка реалізує відповідно до виданої ліцензії освітньо - професійні програми вищої освіти по певних освітніх і освітньо - кваліфікаційних рівнях, забезпечує навчання, виховання і професійну підготовку людей відповідно до їх покликання, інтересів, здібностей і нормативних вимог в області вищої освіти, а також виконує наукову і науково - технічну діяльність.

У вищому навчальному закладі першого рівня акредитації здійснюється підготовка фахівців із спеціальностей освітньо-кваліфікаційного рівня «молодший спеціаліст». У вищому навчальному закладі другого рівня акредитації здійснюється підготовка фахівців із спеціальностей освітньо-кваліфікаційного рівня «молодший фахівець» і по напрямах підготовки освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр». Третій рівень акредитації дозволяє здійснювати підготовку фахівців освітньо - кваліфікаційного рівня бакалаврів, фахівця і по окремих напрямах - магістрів. Вищий учбовий заклад четвертого рівня акредитації здійснює підготовку бакалаврів, фахівців і магістрів.

Університетом називається багатопрофільний вищий учбовий заклад (ВУЗ) четвертого рівня акредитації, який здійснює освітню діяльність, пов'язану зі здобуванням певної вищої освіти і кваліфікації, широкого спектру природних, гуманітарних, технічних, економічних і інших напрямів науки, техніки, культури і мистецтва, проводить фундаментальні і прикладні наукові дослідження, є науково - методичним центром, має розвинену інфраструктуру учбових, наукових і науково - виробничих підрозділів, відповідний рівень кадрового і матеріально - технічного забезпечення, сприяє розширенню наукових знань і здійснює науково - просвітницьку діяльність.

Академією називається ВУЗ четвертого рівня акредитації, який проводить освітню діяльність, пов'язану із здобуванням певної вищої освіти і кваліфікації в певній галузі науки, виробництва, освіти, культури і мистецтва, проводить фундаментальні і прикладні наукові дослідження, є науково - методичним центром у сфері своєї діяльності, має відповідний рівень кадрового і матеріально - технічного забезпечення.

Інститут - ВУЗ третього або четвертого рівнів акредитації або структурний підрозділ університету, академії, який проводить освітню діяльність, пов'язану із здобуванням певної вищої освіти і кваліфікації в певної галузі науки, виробництва, освіти, культури і мистецтва, проводить наукову, науково - методичну і науково - виробничу діяльність і має відповідний рівень кадрового і матеріально - технічного забезпечення.

Коледж - ВУЗ другого рівня акредитації або структурний підрозділ Вузу третього або четвертого рівня акредитації, який проводить освітню діяльність, пов'язану із здобуванням певної вищої освіти і кваліфікації у відповідних напрямах підготовки (якщо є структурним підрозділом Вузу третього або четвертого рівня акредитації або входить в учбовий або учбовий - науково - виробничий комплекс) або по декількох родинних спеціальностях і має відповідний рівень кадрового і матеріально, - технічного забезпечення.

Технікум - ВУЗ першого рівня акредитації або структурний підрозділ Вузу третього або четвертого рівня акредитації, який здійснює освітню діяльність, пов'язану із здобуванням певної вищої освіти і кваліфікації по декількох родинних спеціальностях і має відповідний рівень кадрового і матеріально, - технічного забезпечення

Система освіти в Україні характеризується спадкоємністю і ступінчастістю (рис.).

6,7 год	Университет, академия		Высшее, 4 уровень	Магистр
5 год		Институт		Высшее 3 уровень	специалист
4 года			Колледж		Высшее 2 уровень	Бакалавр
2,3 года					ВПУ	Техникум	Высшее 1 уровень	Младший специалист
1 год				ПТУ			Среднее специальное	Квалифициров. рабочий
10,11 кл.	Гимназия	Лицей				Полное среднее	Квалифиц. рабочий
9 кл.	Школа	Базовое среднее	Квалифиц. рабочий

Рис. 1.2 Спадкоємність і ступінчастість освіти в Україні.

Система освіти, як вказано вище, може також розглядатися як сукупність взаємодіючих наступних освітніх програм і державних освітніх стандартів різного рівня і спрямованості

Системний підхід дозволяє розглянути Державні стандарти освіти з метою визначення структури нормативної частини і вмісту освіти, а також об'єднати ці дві структури в єдину систему (рис.).

Педагогічні системи, в тому числі система освіти, є керованою і до певної міри самокерованою. Як суб'єкт діяльності, що управляє, в таких системах може виступати орган управління або окрема особа, що виконує діяльність управління.

Структура системи управління освітою в Україні виглядає таким чином.

До державних органів управління в системі освіти в Україні відносяться:

-Міністерство освіти і науки України,

-Міністерства і відомства, що мають в своєму підпорядкуванні учбові заклади,

Ріс.1.5. Узагальнена структура освітньо - професійної підготовки фахівців.

-Вища атестаційна комісія України,

-Міністерство освіти автономної республіки Крим,

-Державна акредитаційна комісія,

-місцеві органи виконавчої влади і органи місцевої самоврядності і підлеглі ним органи управління освітою,

До органів самоврядності відносяться:

-Всеукраїнський з'їзд працівників освіти,

-загальні збори (конференція) колективу навального закладу,

-районна, міська, обласна конференції педагогічних працівників, з'їзд працівників освіти республіки Крим.

Структура вищого закладу освіти визначається відповідно до Положення про державний вищий заклад освіти та його Статуту. Основними структурними підрозділами вищого закладу освіти третього і четвертого рівнів акредитації є: інститути, факультети, кафедри, курси тощо.

Управління діяльністю вищого закладу освіти здійснює уповноважений засновником керівник (президент, ректор, директор), який діє на засадах єдиноначальності. Він відповідає за проведення освітньої діяльності, результати фінансово-господарської діяльності, стан і збереження будівель і іншої власності.

Загальна схема організації адміністративного управління навчальним закладом (на прикладі академії) приведена на рис..

Ріс. Структура системи управління академією.

Для вирішення основних питань діяльності вищого закладу освіти відповідно до його Статуту створюються робочі та дорадчі органи:

-робочі органи – ректорат, деканати (для вищих закладів освіти третього і четвертого рівнів акредитації), адміністративна рада (для вищих закладів освіти першого і другого рівнів акредитації), приймальна комісія;

-дорадчі органи – вчена рада (вищих закладів освіти третього і четвертого рівнів акредитації), педагогічна рада (для вищих закладів освіти першого і другого рівнів акредитації), бюджетно-фінансова комісія тощо. До складу вченої ради входять заступники керівника, декани, головний бухгалтер, керівники органів самоврядності, вибрані представники науково-педагогічних працівників з числа завідувачів кафедрами, професорів, докторів наук.

Наймання на роботу керівника (президента, ректора, директора) вищого закладу освіти здійснюється у порядку, встановленому Законом України «Про освіту». Наймання на роботу професорсько-викладацького складу провадиться відповідно до чинного законодавства за трудовим договором, у тому числі за контрактом, а також може здійснюватись на основі конкурсного відбору працівників на умовах, встановлених Статутом вищого навчального закладу освіти. Вищим колегіальним органом самоврядування вищого закладу освіти є загальні збори чи конференція. Порядок обрання делегатів конференції встановлюється Статутом вищого закладу освіти. При цьому не менш як 75% загальної чисельності делегатів конференції мають становити викладачі та наукові працівники вищого закладу освіти

Завдання, права та обов’язки вищого закладу освіти:

· провадження освітньої діяльності, яка включає навчальну, виховну, наукову, культурну, методичну діяльність;

· забезпечення умов для оволодіння системою знань про людину, природу і суспільство; формування соціально зрілої, творчої особистості; виховання морально, психічної фізично здорового покоління громадян; формування громадянської позиції, патріотизму, власної гідності, готовності до трудової діяльності, відповідальності за свою долю, долю суспільства, держави і людства; забезпечення високих етичних норм, атмосфери доброзичливості і взаємоповаги у стосунках між працівниками, викладачами та студентами;

· забезпечення набуття студентами знань у певній галузі, підготовка їх до професійної діяльності:

· забезпечення виконання умов державного контракту та інших угод на підготовку фахівців з вищою освітою;

· проведення наукових досліджень або творчої, мистецької діяльності як основи підготовки майбутніх фахівців та науково-технічного і культурного розвитку держави;

· підготовка молоді до самостійної наукової, викладацької або мистецької діяльності;

· інформування абітурієнтів і студенті в про ситуацію, що склалася на ринку зайнятості;

· перепідготовка та підвищення кваліфікації кадрів; просвітницька діяльність.

Вищий заклад освіти має право:

· визначати зміст освіти з урахуванням державних стандартів та освітньо-професійних програм, установлених щодо вищих закладів освіти відповідних рівнів акредитації;

· визначати форми та засоби проведення навчально-виховного процесу відповідно до ліцензованої освітньої діяльності;

· готувати фахівців за державним замовленням і замовленням галузевих міністерств, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, місцевих органів виконавчої влади, громадських організацій та за договорами громадян;

· розробляти та розробляти та запроваджувати власні програми наукової діяльності;

· створювати в установленому порядку підрозділи;

· отримувати кошти і матеріальні цінності (будинки, споруди, обладнання, транспортні засоби тощо) від органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій, громадян і благодійних фондів;

· укладати угоди про спільну діяльність з підприємствами, установами і організаціями в Україні та за її межами для виконання статутних завдань відповідно до чинного законодавства;

· розвивати власну соціальну базу, мережу спортивно-оздоровчих, лікувально-профілактичних і культурних закладів;

· здійснювати капітальне будівництво, реконструкцію та ремонт основних фондів;

· користуватись пільгами, встановленими чинним законодавством для вищих закладів освіти;

· користуватись банківськими кредитами і позичками згідно з чинним законодавством;

· провадити самостійну видавничу діяльність у встановленому порядку;

· брати участь у діяльності міжнародних організацій;

· отримувати за результатами акредитації додаткові права та пільги, передбачені для закладів відповідного рівня.

Вищий заклад освіти, якому надано статус національного, користується також правами, передбаченими Указом Президента України від 16 червня 1995 р. № 451 «Про Положення про національний заклад (установу) України».

Вищий заклад освіти несе відповідальність за:

· дотримання вимог Законів України «Про освіту», «Про вищу освіту», «Про мови в Україні» та інших законодавчих актів;

· дотримання державних стандартів освіти;

· забезпечення безпечних умов ведення освітньої діяльності;

· дотримання договірних зобов'язань іншими суб'єктами освітньої, виробничої, наукової діяльності та громадянами, в тому числі за міжнародними угодами;

· дотримання фінансової дисципліни та збереження державного майна;

· соціальний захист учасників навчально-виховного процесу.

Відповідно до освітньо-кваліфікаційних рівнів підготовки студентів, способів реалізації освітньо-професійних програм та соціальних функцій у системі освіти можуть діяти вищі заклади освіти таких рівнів акредитації:

· вищі заклади освіти першого рівня акредитації (технікум, училище та інші зрівнені з ними за результатами акредитації вищі заклади освіти), які готують фахівців: на основі повної загальної середньої освіти – з присвоєнням кваліфікації молодшого спеціаліста; на основі базової загальної середньої освіти – з присвоєнням кваліфікації молодшого спеціаліста та з одночасним отриманням повної загальної середньої освіти;

· вищі заклади освіти другого рівня акредитації (коледжі та інші зрівнені з ними за результатами акредитації вищі заклади освіти), які готують фахівців на основі повної загальної середньої освіти з присвоєнням кваліфікації молодшого спеціаліста, бакалавра;

· вищі заклади освіти третього і четвертого рівнів акредитації (університети, академії, інститути, консерваторії та інші зрівнені з ними за результатами акредитації вищі заклади освіти), які готують фахівців: на основі повної загальної середньої освіти – з присвоєнням кваліфікації бакалавра, спеціаліста, магістра; на основі вищої освіти — з присвоєнням кваліфікації кандидата наук, доктора наук.

В Україні діють такі вищі заклади освіти:

1) університет (класичний університет) – багатопрофільний вищий заклад освіти, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою з широкого спектру природничих, гуманітарних, технічних та інших напрямів науки, техніки і культури за освітньо-професійними програмами всіх рівнів; проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження; є провідним науково-методичним центром; сприяє поширенню наукових знань і здійснює культурно-просвітницьку діяльність серед населення; має розвинуту інфраструктуру наукових і науково-виробничих підприємств і установ, високий рівень кадрового і матеріально-технічного забезпечення такої діяльності.

Можуть створюватися педагогічні, технічні, технологічні, економічні, сільськогосподарські та інші університети, які здійснюють багатопрофільну підготовку фахівців з вищою освітою у відповідній галузі.

2) академія — вищий заклад освіти, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою освітньо-професійними програмами всіх рівнів в окремо визначеній галузі знань або виробництва, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науково-методичним центром у сфері своєї діяльності, має високий рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення;

3) інститут — вищий заклад освіти або структурний підрозділ університету, академії, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами всіх рівнів в певній галузі науки, виробництва, освіти, культури і мистецтва, провадить наукову та науково-виробничу діяльність, має високий кадровий та матеріально-технічний потенціал;

4) консерваторія (музична академія) – вищий заклад освіти, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами всіх рівнів у галузі культури і мистецтва – музичних виконавців, композиторів, музикознавців, викладачів музичних дисциплін, проводить наукові дослідження, є провідним центром у сфері своєї діяльності, має високий рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення.

Навчання в консерваторії передбачає всебічну теоретичну і практичну підготовку музикантів до професійної виконавської і педагогічної діяльності.

5) коледж – вищий заклад освіти або структурний підрозділ університету, академії, інституту, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами бакалавра або молодшого спеціаліста з одного (кількох) споріднених напрямів підготовки або спеціальностей, має необхідний кадровий потенціал, матеріально-технічну базу.

6) технікум (училище) - вищий заклад освіти або структурний підрозділ університету, академії інституту, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами молодшого спеціаліста, має необхідний кадровий потенціал, матеріально-технічну базу.

4.СИСТЕМА НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ

Згідно діяльнісного підходу навчання – це взаємозв’язана діяльність педагогів і учнів, студентів, спрямована на реалізацію ведучих функцій освіти.

Навчально-виховний процес (або педагогічний процес) - це цілісна педагогічна система, розгляд якої вимагає системного аналізу, тобто аналізу структурних і функціональних властивостей цієї системи. Термін «педагогічні системи» для характеристики навчально-виховного процесу був введений в педагогіку Н.В.Кузьміной. Цей термін визначений нею як безліч взаємозв'язаних структурних і функціональних компонентів, підлеглих цілям виховання, освіти і навчання підростаючого поколенья і дорослих людей.

Зовнішні зв'язки системи навчання по дисципліні в професійному навчальному закладі має зовнішні зв'язки з системою навчання іншим предметам (рис.).

Дана система повя'зана з системою відбору абітурієнтів у навчальний заклад, із здібностями фахівців здійснювати певну професійну діяльність, з професійною компетентністю, з практичною підготовкою студентів, а також системою організаційно-виховних заходів, системою розподілу випускників і так далі

Рис. 1.7. Структура дидактической системы [34],

Структурні компоненти дидактичної системи:

Цільовий компонент. Цілі навчання задаються вимогами до особистості і діяльності професіонала, які містяться в моделі спеціаліста, кваліфікаційній характеристиці, державному стандарті. Разом з цим, їх конкретизація здійснюється на основі співвідношення даних вимог з реальними можливостями, потребами та інтересами студентів, змістом курсу, що викладається. Мета -це бажаний стан об'єкту, модель потрібного майбутнього, свідомий образ очікуваного результату, передбачуваний результат (образ) діяльності (дії), направленої на предмет, за допомогою якого суб'єкт має намір задовольнити свою потребу. Під метою в педагогічній (спільній діяльності викладачів і учнів) розуміють уявне представлення кінцевого результату цієї діяльності, що допускає об'єктивну кількісну і якісну оцінки.

Вимоги до постановки цілей: їх ясність, ієрархічність і диагностичность.

Ясність мети визначається характером уявлення про остаточний результат діяльності, про об'єктивні і суб'єктивні умови її реалізації, про реальність або нереальність її досягнення.

Ієрархічність мети передбачає виділення в діяльності головної (стратегічною) мети і підлеглих їй тактичних і оперативних (робітників) цілей. Ієрархічність мети обумовлена структурою дидактичної системи і може бути обгрунтована декомпозицією останньою як за об'ємом, так і по структурі. Декомпозиція дидактичної системи за об'ємом передбачає виділення систем різних рівнів: системи спеціальності або професії, підлеглих їй систем спеціалізацій, кожна з яких складається з циклів учбових дисциплін, що включають окремі розділи і теми, в структурі яких можуть бути виділені окремі заняття і їх фрагменти. При цьому стратегічні цілі дидактичної системи спеціальності або професії визначають тактичні і оперативні цілі, які конкретизують стратегічні цілі для систем нижчого рівня. У теорії управління ієрархічність цілей зазвичай відображають побудовою «дерева цілей», в якому кількість рівнів не обмежується трьома, а може бути настільки великим, наскільки складною є рівнева структура системи. Так, при декомпозиції стратегічної мети учбового процесу за фахом можуть бути виділені не лише цілі спеціалізації, але і цілі окремих циклів учбових дисциплін, мети кожної учбової дисципліни, окремих її розділів, модулів, тим, занять, фрагментів занять, дидактичних одиниць вмісту. Всі вони - структурні елементи загальної (стратегічною) мети, що розвивають і уточнюють останню.

Діагностічность (вимірність) цілей характеризується можливістю представити результат діяльності у вигляді зовнішніх, пізнаваних її характеристик (якісних і кількісних).

Наступний компонент – принципи навчання. Поняття «принцип» походить від латинського principium – начало, основа. Принцип навчання – найбільш загальні керівні положення, в яких виражені вимоги до змісту, організації методики навчання.

5. Студент і викладач, як субєкти навчального процесу.

"Студент" у перекладі з латинської означає "той, хто бажає знання". За визначення А.С. Власенко, " студентство - це особлива соціальна група, що формується з різних соціальних утворень суспільства і характеризується особливими умовами життя, праці, побуту, особливою суспільною поведінкою і психологією, для якої набуття знань і підготовка себе для майбутньої роботи у суспільному виробництві, науці і культурі є головним і здебільшого єдиним заняттям".

Т.В. Іващенко акцентує увагу на тому факті, що учні та студентство є складовою частиною такої суспільної групи як молодь. Як соціальна група вона наділена всіма якостями, властивими молоді. Водночас студентство має свої особливості. Однією з таких специфічних особливостей є соціальний престиж, оскільки більшість студентів усвідомлюють, що професійний навчальний заклад є одним із засобів соціального просування.

Студентство та учні професійних навчальних закладів – це мобільна група, метою існування якої є організована за певною програмою підготовка до виконання професійних і соціальних ролей у матеріальному і духовному виробництві.

"Студентство як соціальна група, - пишуть Б. Рубін і Ю. Колесніков, - функціонує в системі вищої освіти, виступає як об'єкт виробництва, предметом якої є не річ, а сама людина, особистість. Тому головною формою виробництва є навчально-освітня діяльність".

Спільна праця сприяє виробленню у студентства згуртованості та колективізму. Сам процес навчання у вищому навчальному закладі передбачає включення студентства в систему суспільних відносин, заміщення позицій і засвоєння соціальних цінностей.

Важливою особливістю учнів та студентства є те, що активна взаємодія з різними соціальними утвореннями суспільства, а також специфіка навчання у професійному навчальному закладі створюють великі можливості для спілкування. Тому досить висока інтенсивність спілкування – це специфічна риса студентства та учнів.

Соціально значущою рисою учнів та студентства є також напружений пошук сенсу життя, прагнення до нових ідей. Проте в силу недостатності життєвого досвіду, поверховості в оцінюванні явищ життя деякі студента та учня справедливої критики переходять до критицизму і навіть до нігілізму.

Психолог Самарін Ю.А., виділяє суперечливість, протиріччя юнацького віку:

1. між розвитком інтелектуальних і фізичних сил і жорстоким лімітом часу та економічних можливостей для задоволення збільшених потреб (соціально-психологічна);

2. між прагненням до самостійності у доборі знань і досить жорстокими формами і методами підготовки спеціаліста певного профілю (дидактична);

3. між великою кількістю інформації, що надходить різними каналами, розширює знання учнів або студентів, і відсутністю часу, а іноді бажання розумової переробки, що призводить до поверховості у знаннях і мисленні і вимагає спеціальної роботи викладачів щодо поглиблення знань і вмінь учнів та студентів загалом (психолого-педагогічна).

Отже, учні та студентство є складовою частиною молоді, її специфічною групою, що характеризується особливими умовами життя, побуту і праці, суспільною поведінкою і психологією, системою ціннісних орієнтацій. Тобто, студентство і учнів треба розглядати як соціальну групу в системі професійного навчального закладу, яка має свою мету, свої специфічні особливості і яка готується до виконання соціальних ролей і функцій інтелігенції, фахівців або кваліфікованого робітника.

Права і обов'язки учнів та студентів.

Права і обов'язки студентства визначені законом України "Про освіту" (ст. 51.), Положенням про вищий навчальний заклад. Студенти та учні мають гарантоване державою право на:

1. Навчання для здобуття певного освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівнів;

2. Вибір закладу освіти, форми навчання, освітньо-професійних та індивідуальних програм, позакласних занять;

3. Додаткову відпустку за місцем роботи, скорочений робочий час та інші пільги, передбачені законодавством для осіб, які поєднують роботу з навчанням;

4. Продовження освіти за професією, спеціальністю на основі одержаного освітньо-кваліфікаційного рівня, здобуття додаткової освіти відповідно до угоди з закладом освіти;

5. Одержання направлення на навчання, стажування до інших закладів освіти, у тому числі за кордон;

6. Користування навчальною, науковою, виробничою, культурною, спортивною, побутовою, оздоровчою базою закладу освіти;

7. Доступ до інформації в усіх галузях освіти;

8. Участь у науково-дослідній, дослідно-конструкторській та інших видах наукової діяльності, конференціях, олімпіадах, виставках, конкурсах;

9. Особисту або через своїх представників участь у громадському самоврядуванні, в обговоренні, вирішенні питань удосконалення навчально-виховного процесу, науково-дослідної роботи, призначення стипендії, організації дозвілля, побуту тощо;

10. Участь в об'єднаннях громадян;

11. Безпечні і нешкідливі умови навчання та праці;

12. Забезпечення стипендіями, гуртожитками, інтернатами у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

13. Трудову діяльність у встановленому порядку в позаурочний час;

14. Перерву у навчанні у вищих та професійно-технічних закладах освіти;

15. Користування послугами закладів охорони здоров'я, засобами лікування, профілактики захворювань та зміцнення здоров'я;

16. Захист від будь-яких форм експлуатації, фізичного та психічного насильства, від дій педагогічних та інших працівників, які порушують права або принижують їх честь і гідність.

Обов'язками учнів та студентів є:

· дотримання законодавства, моральних, етичних норм;

· систематичне й глибоке оволодіння знаннями, практичними навичками, професійною майстерністю;

· підвищення загального культурного рівня;

· додержання статуту, правил внутрішнього розпорядку закладу освіти.

Студент (учень) є об'єктом педагогічної діяльності. Продукти діяльності педагога матеріалізуються у психічному обличчі людини – у її знаннях, вміннях, навичках, в рисах характеру. Своєрідність даного об'єкту полягає в тому, що він одночасно є суб'єктом діяльності, проте не педагогічної, а іншої; навчальної, ігрової, дослідницької, комунікативною. Об'єктом діяльності студента та учня є наукова, теоретична і практична інформація, якою він має оволодіти. Продуктами його діяльності є відповіді: усні, письмові, графічні.

Таким чином, у студента та учня як суб'єкта діяльності є своя мета, свій об'єкт, свої способи досягнення мети, свої можливості.

Одне із завдань викладача на всіх етапах становлення студента – допомогти йому знайти себе. Якщо людина отримує знання, що не відповідає її нахилам, вона ніколи не пізнає якою цікавою може бути праця.

При організації викладачем впливу на свій об'єкт, потрібно враховувати те, що студент або учень ніколи не розвивається у прямій залежності від педагогічного впливу на нього, а за своїми законами, властивими його психіці – особливостями сприймання, розуміння, запам'ятовування, становлення волі, характеру, формування загальних і специфічних здібностей. Студент (учень) не народжується суб'єктом діяльності, а стає ним під впливом виховання.

Саме викладачі мають допомогти студентові (учневі) стати суб'єктом діяльності, в основі якої лежить саморух, самоутвердження, самовдосконалення.

У соціальній позиції студента або учня останнім часом сталися суттєві зміни: він став критичним, активним, прагне раціонально використовувати навчальний час, зусилля, матеріальні ресурси. Студент (учень) припускає, що він може висловити своє незадоволення кваліфікацією викладача; при цьому втрачається та стабільність, яка ґрунтувалася на взаєминах старшого і молодшого, досвідченого і недосвідченого. Студент (учень) не довіряє красивим словам, він хоче відчути повагу до себе, шанобливе ставлення до його особистості, визнання права бути вислуханим, права на самовираження, визначення його потреб законними. Учень, студент вимагає від викладача самокритичності. Не можна забувати і про те, що до вищих навчальних закладів вступають діти з Чорнобильської зони. У цих дітей неврастенія зустрічається утричі частіше, ніж у дітей з інших зон. Як свідчать дослідження, спостерігаються соціальні відхилення: прояв агресії (34%) (у "не чорнобильців" 7%), часткова неадекватна поведінка.

Наші студенти відчувають тягар втрати моральних орієнтирів, і тому хотіли б бачити у викладачеві взірець позитивної і життєстверджуючої стратегії особистості, що перемагає. Викладач має виступати представником позитивних соціальних цінностей, нести ідеї моральної перспективи. Звідси вимоги з боку студентів (учнів) бути усміхненим, вірити в краще майбутнє, не виказувати своєї знервованості побутовими турботами під час заняття, вміти приховати і підбадьорити студента.

Психолого-педагогічний аналіз змістовної структури особистості студента або учня дозволяє говорити про рівень сформованості його професійної культури – системи цінностей, що утворює його внутрішній світ і виступає орієнтиром поведінки і формування життєвих і професійних установок. Ця система цінностей включає:

· когнітивні цінності, тобто цінності-знання, котрі є підвалинами професійної діяльності (фахові, культурологічні, моральні, правові, економічні, екологічні, психологічні та ін.), які зумовлюють формування моральної, правової, економічної та інших культур особистості;

· технологічні цінності, тобто уміння, що дозволяють користуватися знаннями в стандартних і нестандартних, проблемних ситуаціях. З-поміж них виділяються інтелектуальні уміння, які забезпечують культуру розумової праці, вирішення творчих завдань та ін.: комунікативні уміння, що забезпечують повноцінне та успішне спілкування з іншими суб'єктами педагогічного процесу, сприяють формуванню культури спілкування; рефлексивні уміння, які допомагають аналізувати власну діяльність і поведінку та ін.;

· цінності- властивості, котрі виявляють в навчальній і позааудиторній діяльності: спрямованість (цілеспрямованість, відданість справі, громадянськість), якості (вимогливість, товариськість, оптимізм, стриманість, повага до людини, працелюбність та ін.). Ці властивості сприяють розвитку емоційно-вольової сфери особистості.

Дата добавления: 2014-01-05