Методи та засоби вимірювання електричних та неелектричних величин 2 страница

Недоліки індикатора – нечутливість до фази сигналу розбалансу.

Достоїнства – широкий частотний діапазон (до 10 Мгц).

Як фазочутливий індикатор використовується електронно-лучова трубка. В цьому випадку, при розбалансі, на екрані спостерігається фігура Ліссажу – похилий еліпс. Кут нахилу осі еліпса визначається різницею фаз напруги в діагоналях моста. Коли міст збалансований – пряма лінія.

Трансформаторні мости

Для вимірювання параметрів елементів безпосередньо в ланцюгах використовуються трансформаторні мости. Забезпечується гальванічна розв'язка вимірювального ланцюга з вимірюваним елементом.

Рис.7. Схема вимірювання ємності за допомогою трансформаторного моста:

ТН – трансформатор напруги; Z0 – зразкова напруга; ТТ – трансформатор струмів

ТН працює в режимі близькому до режиму ХХ, ТТ – в режимі близькому до КЗ:

i₀ = U0/ZO; i_X = U_X/Z_X.

Умова рівності магнітного потоку:

I_X·W4 = I₀·W3;

Z_{X =} W2·W4/W1·W3,

де W1, W2, W3 W4 – кількість витків в обмотках трансформаторів.

Опір обмоток ТТ повинен бути << вимірюваного опору. Гальванічний зв'язок з вимірюваного елементу з генератором ТН відсутній. Некритичність по відношенню до добротності зразкового елементу. Погрішність забезпечується на рівні 0,1 – 0,5%. Схема добре захищена від зовнішніх наведень, електромагнітних полів.

Іноді для виключення паразитних ємнісних зв'язків бажано заземляти одну з точок моста, для чого застосовуються Т – образні мости (рис. 8).

Умова рівноваги моста:

Z1 + Z3 + Z4 +Z1Z3/Z2 = 0.

Рис.8. Т – подібний міст

Для вимірювання індуктивності використовують схему, приведену на рис.9. В даній схемі Z1 = Z3 = 1/JWC0, Z2 = R0.

Умова балансу розбиваються на дві складові:

L_X = 2/W₀²C₀;

R_X = 1/W₀²R₀C₀², де W₀ – кількість витків котушки індуктивності.

Рис.9. Схема вимірювання індуктивності за допомогою трансформаторного моста

2.4. Вимірювання показників якості електроенергії

Науково-технічний прогрес зумовив широке застосування електричної енергії в різних сферах діяльності людини. Елекроенергія відіграє роль основного продукту, зав­дяки якому відбуваються виробничі процеси створення товарів та надання послуг. По­ряд із завданнями максимальної економії енергетичних ресурсів актуальними проб­лемами є зменшення втрат електроенергії в електричних мережах та підвищення її якос­ті протягом всього шляху її проходження від виробника до споживача.

Під якістю електоенергії розуміють ступінь відповідності її параметрів певним встановленим нормам значень. Параметром електроенергії називають величину, яка кількісно характеризує яку-небудь властивість електроенергії.

Норми якості електроенергії встановлюють за показниками її якості - величинами, які визначають якість електроенергії за одним або кількома її параметрами.

Вимогами міждержавного стандарту ГОСТ 13109-97 встановлено широке коло норм та показників якості електроенергії, що охоплюють більшість можливих варіантів нормальної експлуатації споживачами електричних мереж. У практиці аналізу роботи енергосистем здебільшого використовують групи показників якості електроенергії за такими ознаками:

- відхилення напруги (від номінального значення); - коливання напруги;

- несинусоїдальність напруги;

- відхилення частоти;

- провал напруги та тимчасові перенапруги;

- несиметрія напруг (для трифазних мереж).

Відхилення напруги. Відхилення напруги від її номінального значення характери­зується показником усталеного відхилення напруги SU_y на виводах приймачів електро­енергії, нормально допустиме значення якого дорівнює ± 5%, а граничнодопустиме -± 10% від номінальної напруги U_H0M.

Усталене відхилення напруги обчислюють за виразом:

δU_y=[(U_y – U_ном)/ U_ном]·100%,

де U_y - усереднене середньоквадратичне значення напруги з N спостережень

(не менше 18 спостережень) за інтервал часу в одну хвилину; U_ном - номінальна лінійна чи фазна напруга.

Здебільшого усталене відхилення напруги δU_y визначається за показами автоном­них цифрових вольтметрів або як таких, що входять у склад складніших приладів чи інформаційно- вимірювальних систем.

Коливання напруги. Одним із основних показників, що характеризують коливання напруги, є розмах зміни напруги δUt. Граничнодопустиме значення розмаху зміни напру­ги, обвідна якої, а отже, і середньоквадратичне значення напруги, має форму меандра

(рис. 1) і нормується стандартом ГОСТ 13109-97. Залежно від інтервалу Δt_ін між зміна­ми напруги, δUt не повинен перевищувати ±4,0 % при Δt_ін = 60 хв і ±0,4 % при Δt_ін=0,1 хв. Розмах зміни напруги визначають за формулою:

∆U_i =[(U_i – U_i+1)/ U_ном]·100%,

де U_i та U_i+1 - значення екстремумів, що ідуть один за одним і визначаються на кожному півперіоді основної частоти.

Рис. 1.Розмах зміни напруги для коливань напруги за формою меандра

Несинусоїдальність напруги. Несинусоїдальність напруги характеризується коефіцієнтом спотворення форми кривої напруги та коефіцієнтом п-ї гармонічної складової.

Коефіцієнт спотворення синусоїдальності кривої напруги К_U визначається як

К_U = [(ΣU_n²/U₁)^1/2]·100%,

де U₁ - діюче значення напруги основної частоти; U_n - діюче значення п-ї гармоніки, причому в ГОСТ13109-97 - регламентується т = 40.

Допускається визначити K_U як

К_U = [(ΣU_n²/U_ном)^1/2]·100%,

Значення коефіцієнта п-ї гармонічної складової визначається як

К_U = (U_n/U_ном)·100%,

Оцінюють значення цих коефіцієнтів як результат усереднення N їх вимірювань на інтервалі часу в Зс. Кількість вимірювань повинна бути не менше ніж 9.

При цьому основними вимірювальними засобами є спектральні аналізатори та вимірювачі нелінійних спотворень електричних сигналів. Перші з них ґрунтуються на застосуванні системи фільтрів, кожен з яких налаштований на кратну основній частоту повторення. Останнім часом, завдяки розвиткові мікропроцесорів, використовують спеціальні алгоритми цифрових фільтрів, що базуються на опрацюванні миттєвих зна­чень дискретизованих сигналів. Такі прилади дають змогу отримувати спектральний розклад сигналів електромережі із задекларованою кількістю п гармонік з точністю не вище ±1%. Другий вид пристроїв, що вимірюють лише значення к_и, будується на основі високодобротного фільтра, який відокремлює сигнал основної гармоніки від сумарного сигналу, залишаючи тільки сигнал, що характеризує вищі гармоніки, починаючи з другої. З відношення отриманого діючого значення напруги вищих гармонік до діючого значення напруги основної гармоніки U\ або номінальної напруги U_H0M знаходять коефі­цієнт спотворення синусоїдальності кривої напруги мережі к_U. Похибка вимірювання к_и при цьому становить не менше ±0,5%.

Відхилення частоти. Відхилення частоти напруги змінного струму в електричних мережах характеризується показником відхилення частоти в ± 0,2 Гц як нормально до­пустиме та ± 0,4 Гц як гранично допустиме.

Вимірювання відхилення частоти ∆f здійснюють так. Для кожного і-го спосте­реження за встановлений проміжок часу вимірюють дійсне значення частоти і обчислю­ють усереднене значення частоти f_y як результат усереднення N спостережень f_і на проміжку часу 20 с за формулою

f_y = Σf_і/ N.

Кількість спостережень N повинна бути не менше 15. Відхилення частоти визначають як

Δ,

де - номінальне значення частоти.

Вимірювачі Δfбудуються здебільшого на основі цифрових схем визначення періоду повторення та частоти синусоїдальних сигналів, розглянених вище, а також у наступному параграфі. При цьому точність вимірювання знаходиться в межах ±0,05...±0,10%.

Провали напруги та тимчасові перенапруги. Провали напруги та тимчасові пере­напруги можуть виникати в результаті перерегулювань систем стабілізації напруги або внаслідок комутаційних процесів мережі (рис.2).

Явище провалу напруги фіксується в момент часу t_e, коли з'являється різке зни­ження обвідної середньоквадратичного значення напруги на півперіоді основної частоти нижче від рівня 0,9U_ном. Тривалість провалу Δ t= t_K – t_в, де t_K - момент часу відновлення середньоквадратичного значення напруги за півперюд частоти мережі до значення 0,9U_HOM. Якісним показником провалу напруги є її глибина δU_N =[(U_ном– U_min)/ U_ном)]·100%,

де U_min - найменше зі всіх виміряних середньоквадратичних значень напруги.

Рис.2. Провал напруги (а); часова перенапруга (б) та імпульсне спотворення напруги (б)

Завдяки комутативним та атмосферним явищам в мережі найчастіше можливі два види різкого збільшення напруги. Перший з них характеризується орівняно тривалим (до однієї хвилини) зростанням амплітуди напруги із збереженням форми сигналу, близької до синусоїдальної (рис. 12.9,6). Це збільшення напруги називають часовою перенапругою. Початком цього явища вважають момент різкого перевищення амплітуди напруги U_m упродовж кожного півперіоду значення причому тривалість фронту такого зростання напруги не повинна перевищувати 5 мс. Закінчення перена­пруги відбувається в момент повернення амплітуди контрольованої напруги до значення . Інтервал між цими моментами часу називають тривалістю часової перенапру­ги Δt_nepU. Інколи для визначення t_nepU використовують як граничне не амплітудне, а середньоквадратичне значення напруги (1,1U_H0M). Крім тривалості Δt_nepU, основним показником явища часової перенапруги вважають коефіцієнт часової перенапруги, що визначається з виразу

,

де U_{m max} - найбільше з виміряних за час контролю амплітудне значення вхідної напруги.

Крім означених перевищень, в електричній мережі часто зустрічаються швидкі імпульсні спотворення форми напруги (рис.2,в). Здебільшого тривалість таких одно-чи біполярних імпульсів становить t_imn = 1мкс....5мс. Розрізняють амплітуду власне ім-пульса U_aimn, відокремленого від кривої синусоїдальної напруги, та максимальне сумар­не значення напруги U_imn з урахуванням миттєвого значення синусоїдальної напруги. Залежно від номінального значення напруги мережі U_H0M та її особливостей максимальне значення U_imn може сягати (3...10) U_H0M. Так, наприклад для мережі U_ном = 220кВ –(U_imn)_max може досягати до 705 кВ.

Якщо для вимірювання показників часової перенапруги та провалів напруги здебільшого застосовують спеціалізовані цифрові вольтметри на основі АЦП та одно-кристальних мікропроцесорів типу MCS^®51 чи з RISC- архітектурою, то для контролю імпульсів напруги частіше використовують імпульсні вольтметри. Найпростіші, але менш точні схеми з похибкою вимірювання в межах ± 1,0....± 5,0 % реалізуються за до­помогою різних варіантів випрямних схем амплітудного значення напруги на швидкодіючих напівпровідникових діодах. Застосування принципів побудови аналого­вих обчислювальних машин з різними функціональними і операційними перетворюваль­ними схемами дає змогу точніше виділити момент появи і закінчення імпульсу на фоні синусоїдального сигналу напруги та визначити амплітуду імпульсу.

Один з варіантів реалізації таких вимірювачів з амплітудно-часовим перетворен­ням імпульсів напруги наведено на рис. 3, де СЗ - схема заряду конденсатора С, СТС - стабілізатор струму розряду цього конденсатора, СА - схема аналізу заряду-розряду С.

Поява імпульса напруги викликає заряд накопичувального конденсатора до зна­чення напруги, яке дорівнює амплітуді імпульсу U_imn„. Після цього відбувається паралельне перетворення накопиченої напруги двома каналами. За допомогою вибраного режиму розрядження конденсатора, близького до лінійного, стабільним струмом схеми СТС на першому виході отримують прямокутний імпульс з періодом повторення Т_вих =f (U_imn).

Похибка отриманого результату визначається наявною нелінійністю розрядження конденсатора С і сягає ±1,0...±2,0% для найменшої амплітуди імпульсу (L_imn)_min= 100B в мережі з U_H0M — 380B.

Рис. 3. Схема амплітудно-часового та часо-амплітудного імпульсів напруги

Одночасно схемою аналізу СА на другому вихо­ді формується напруга U_вux пропорційна часу лінійного заряду конденсатора С, тобто ­де I- струм заряду конденсатора, к₁ - коефіцієнт пропорційності, що визначається особ­ливостями схем СЗ та СА. Точність вимірювання мінімальних тривалостей Δt_imn до 10 мкс та амплітуди імпульса до 100 В в мережі з U_ном = 380 В становить ± 1,0...2,5%.

Несиметрія напруг. Відомо, що несиметричну трифазну систему напруг U_a, U_b, U_c можна розкласти на три симетричні системи - прямої, зворотної та нульової послі­довностей.

Для системи прямої послідовності, зображеної на векторній діаграмі (рис. 4,а), зберігається та сама черговість векторів напруг, що й у розглянутій несиметричній системі. Тобто, якщо U_1a — вектор напруги прямої послідовності фази А, то для її інших векторів можна записати: U_1b=a²U₁a, U_1c=aU_1a. Причому вектор напруги прямої послідовності визначається з виразу:

U_1A=(1/3)(U_1A+aU_B+ a²U_C),

де а - фазний множник, який забезпечує повертання вектора на 120° і а² - на 240°;

,

,

де U_a, U_b, U_c - вектори фазних напруг несиметричної системи.

Вектори системи зворотної послідовності (рис.4,б) мають зворотну черговість орієнтації щодо первинної несиметричної трифазної системи, а напруга зворотної послідовності

U_2A=(1/3)(U_A+a²U_B+ a²U_C),

,

.

Система нульової послідовності складається з векторів, що збігаються по фазі (рис. 4,б).

При цьому напруга нульової послідовності

.

Оскільки системи прямої, зворотної та нульової послідовностей симетричні, то абсолютні значення векторів фазних напруг в кожній системі однакові, тобто U_1A =U_1B =U_1C, U_2a =U_2B =U_2C =U₂, U_0A =U_0B = U₀c =U₀.

Несиметрія трифазної системи напруг характеризується такими показниками

якості електроенергії, як коефіцієнт несиметрії напруг за зворотною послідовністю

Рис. 4. Симетричні складові несиметричної системи напруг

Прийнято, що нормально допустимими в електричних мережах з

номінальною напругою 380B вважають і

Оскільки напруга нульової послідовності U₀ пропорційна сумі трьох фазних напруг, то основою структури для її вимірювання є схема суматора на операційному підсилювачі. Похибка такого вимірювача становить не менше ±1,0%, оскільки рівень його вихідної напруги не перевищує десятків мілівольт. Більш високу точність забезпечують цифрові схеми з використанням АЦП і реалізацією алгоритму знаходження U₂ опрацюванням цифрової інформації.

Як видно з вище наведеного виразу, для визначення напруги зворотної послідов­ності необхідно виконати операції повороту векторів фазних напруг U_B і U_C на відпо­відні кути, що визначаються множником а. Використовуючи замість фазних напруг лі­нійні, можна після нескладних перетворень спростити вираз для напруги зворотної послідовності

Отже, у структурі цього вимірювача слід виконати поворот обох векторів лінійних напруг за допомогою фазоповертальних елементів ФПЕ1 та ФПЕ2 на кути, що відрізняються між собою на π/З, а схема матиме вигляд, зображений на рис. 5, де CM - суматор напруг.

Рис.5. Структурна схема вимірювача напруги зворотної послідовності

Похибка вимірювання U₂ при цьому знаходиться в межах ±1,0... ±2,0 %. Основними причинами похибок є відхилення від номінального значення коефіцієнтів перетворення ФПЕ1 та ФПЕ2, викликане зміною частоти мережі щодо значення номінальної робочої частоти цих вузлів, та наявність у формі напруги вищих гармонічних складових.

Дещо кращі результати забезпечують цифрові схеми з АЦП і мікропроцесором, що виконують у цифровій формі алгоритм знаходження U₂. Однак і в цьому випадку суттєвими факторами, що визначають значення похибки вимірювання, є зміна частоти промислової мережі та вплив сигналів вищих гармонік.

2.5. Вимірювання неелектричних величин

2.5.1. Основні різновиди перетворювачів неелектричних величин

Сьогодні існує величезна кількість різноманітних за принципом дії та за призна­ченням ВП різних фізичних величин. Разом з цим з розвитком науки і техніки вони удосконалюються, створюються нові їх види. Вивчення ВП неможливе без їх система­тизації та класифікації.

Наука про вимірювальні перетворювачі є ще порівняно молодою і сьогодні відсут­ня загальноприйнята класифікація. Є декілька індивідуальних підходів до класифікації ВП, головною метою яких є систематизація нагромаджених даних про вимірювальні пе­ретворювачі для полегшення їх вивчення та використання.

Найголовнішим завданням класифікації ВП є встановлення доцільних класифіка­ційних ознак. Ці ознаки повинні бути достатньо загальними, щоб врахувати вимоги як спеціалістів, які працюють в галузі дослідження та проектування перетворювачів, так і тих, хто займається їх використанням. Для споживача класифікація ВП з погляду природи вхідної вимірюваної величини є найдоцільнішою. Такий підхід прийнято в довід­ковій літературі. Спеціаліст, якого, наприклад, цікавлять вимірювання температури, се­ред великої кількості перетворювачів температури вибере ті, які найбільше відповіда­тимуть необхідному діапазону вимірювань, точності тощо. Важливе значення має і при­рода вихідного сигналу, оскільки вона визначає вибір методів і засобів подальшого пе­ретворення чи вимірювання. Отже, однією з основних класифікаційних ознак треба вва­жати природу вхідного та вихідного сигналів.

Для тих, кому належить вивчати будову ВП, основні їх властивості, технологію виготовлення, такий підхід до класифікації не є найкращим. Тут необхідне і фундамен­тальне вивчення фізичних основ роботи перетворювачів, і особливостей їх поведінки в умовах дії різних чинників, і пошуки нових конструктивних рішень з використанням найновіших досягнень науки. Отже, при такому підході до вивчення ВП в основу їх кла­сифікації повинен бути покладений фізичний принцип дії, чи, точніше, фізичні зако­номірності, що визначають принцип дії перетворювачів.

Як класифікаційні ознаки використовують також характер функції перетворення, характер вихідної інформації тощо. Можна навести ряд класифікацій, кожна з яких по-своєму відображає основні властивості і має як позитивні, так і негативні риси. Найпов­ніше уявлення про всю різноманітність ВП можна отримати, наводячи загальну класи­фікацію з врахуванням багатьох класифікаційних ознак.

Залежно від природи вхідної та вихідної величин ВП поділяють на такі групи: перетворювачі електричних величин в електричні, перетворювачі неелектричних вели­чин у неелектричні, перетворювачі електричних величин у неелектричні та перетво­рювачі неелектричних величин в електричні. Оскільки предметом курсу є вивчення пер­винних перетворювачів для засобів вимірювань неелектричних величин з викорисанням вторинних електричних вимірювальних приладів, то особливий акцент в цій класи­фікації буде зроблено на групу перетворювачів неелектричних величин в електричні.

За виглядом функції перетворення ВП поділяють на три великі групи: масштабні, що змінюють в певну кількість разів розмір вхідної величини без зміни її фізичної природи; функціональні, що однозначно функціонально перетворюють вхідну величину зі зміною природи вхідної величини або без її зміни; операційні, які виконують над вхід­ною величиною математичні операції вищого порядку - диференціювання чи інтегру­вання за часовим параметром.

За фізичними закономірностями, покладеними в основу принципу дії, ВП можуть бути поділені на такі групи:

1. Механічні пружні перетворювачі. В основу принципу дії таких

перетво­рювачів покладені залежності між вхідними механічними зусиллями і ви­кликаними ними переміщеннями чи механічними напруженнями в матеріалі чутливого елемента, що визначаються його пружними властивостями.

2. Резистивні перетворювачі (механічних величин). Носієм вимірювальної

інформації у резистивних перетворювачах механічних величин є електрич­ний опір, зміна якого може бути наслідком переміщення повзунка реостата чи реохорда в реостатних та реохордних перетворювачах або ж внаслідок тензоефекту в тензорезистивних перетворювачах. Резистивні перетворювачі теплових величин (терморезистивні перетворювачі) та резистивні перетво­рювачі хемічних величин (електрохемічні резистивні перетворювачі) зараховують відповідно до теплових та електрохемічних, оскільки їх прин­цип дії вигідно розглядати саме з погляду теплових чи електрохемічних явищ.

3. Ємнісні перетворювачі. В основу принципу дії ємнісних перетворювачів

покладена залежність ємності конденсатора від відстані між його електро­дами, площі їх перекриття чи діелектричної проникності середовища між електродами, коли відстань, площа перекриття (кут повороту) чи діелек­трична проникність є мірою вимірюваної величини.

4. П'єзоелектричні перетворювачі. До п'єзоелектричних належать перетво­

рювачі, принцип дії яких оснований на використанні явища поляризації п'єзоелектрику внаслідок дії на нього механічних зусиль. Різновидом п'єзо­електричних є п'єзорезонансні перетворювачі, принцип дії яких оснований на використанні залежності резонансної частоти п'єзоелемента від значення вимірюваної величини, наприклад, температури довкілля.

5. Індуктивні перетворювачі. Це перетворювачі, в яких використовується за­

лежність повного електричного опору намагнічувальної обмотки від зна­чення комплексного магнітного опору магнітного кола перетворювача, який може бути результатом зміни повітряного проміжку в магнітному колі пе­ретворювача або результатом зміни магнітних властивостей феромагнетику внаслідок дії на нього механічних зусиль, як в індуктивних магнітопружних перетворювачах.

6. Взаємоіндуктивні {трансформаторні) перетворювачі. Принцип їх дії осно­

ваний на використанні залежності магнітного потоку і відповідно наведеної у вторинній обмотці ЕРС (при незмінних намагнічувальних ампервитках)

від значення комплексного магнітного опору магнітопроводу, який, як і в індуктивних перетворювачах, може змінюватись зі зміною повітряного про­міжку чи магнітних властивостей феромагнетику, спричинених його ме­ханічною деформацією.

7. Індукційні перетворювачі. їх принцип дії оснований на використанні явища

електромагнітної індукції. Вхідними (вимірюваними) величинами таких перетворювачів можуть бути швидкість зміни магнітного потоку або швид­кість лінійного чи кутового переміщення вимірювальної котушки.

8. Гальваномагнітні перетворювачі. їх принцип дії базується на використанні

гальваномагнітних ефектів Гаусса або Холла. Суть ефекту Гаусса полягає у зміні електричного опору провідника чи напівпровідника при проходженні через нього електричного струму та одночасної дії на нього магнітного поля, а ефекту Холла - в появі за названих умов поперечної різниці потен­ціалів (ЕРС Холла). Основними різновидами гальваномагнітних перетво­рювачів є відповідно магніторезистивні перетворювачі та перетворювачі Холла.

9. Теплові перетворювачі. Тепловими називають перетворювачі, в основу

принципу роботи яких покладені фізичні ефекти, що визначаються теплови­ми процесами. Теплові перетворювачі - це, переважно, перетворювачі тем­ператури. Правда, непрямо вони можуть використовуватись для перетво­рень інших величин, що проявляються через теплові процеси, наприклад, хемічного складу, концентрацій, швидкості руху газів чи рідин тощо. Є дві основні групи теплових перетворювачів, які широко застосовуються у ви­мірювальній техніці. Це - терморезистивні, що використовують залежність опору матеріалу від температури та термоелектричні, в основу принципу дії яких покладена залежність термо-ЕРС термопари від різниці температур (якщо відома температура вільних кінців термопари - від перетворюваної температури, якою є температура гарячого спаю термопари).

10. Електрохімічні перетворювачі. Принцип дії електрохемічних перетворю­

вачів оснований на залежності електропровідності електролітичної комірки від складу, концентрації, температури чи інших параметрів досліджуваного розчину (електрохемічні резистивні перетворювачі); залежності електродних потенціалів від активності водневих іонів (гальванічні перетворювачі рН-мет-рів); а також залежності різниці електричних потенціалів на межі розділу

твердої та рідкої фаз від швидкості переміщення розчину (електрокінетичні перетворювачі).

11. Оптичні перетворювачі. В основу принципу дії оптичних перетворювачів

покладена залежність параметрів оптичного (світлового чи теплового) випромінювання від значення вимірюваної (перетворюваної) величини. Остання може діяти безпосередньо на джерело випромінювання, змінюючи інтенсивність його випромінювання, як в оптичних пірометрах, або ж на оп­тичний канал, впливаючи на параметри оптичного потоку, як, наприклад, у вимірювача оптичної щільності.

12. Перетворювачі іонізаційного випромінювання. Принцип дії таких

перетво­рювачів оснований на перетворенні інтенсивності іонізаційного чи рентге­нівського випромінювання. У перетворювачах іонізаційного випромінюван­ня вихідна електрична величина функціонально зв'язана з інтенсивністю іонізаційного чи рентгенівського випромінювання, яка є мірою досліджу­ваної величини.

2.5.2. Вимірювання геометричних розмірів

Дата добавления: 2014-01-05