Поняття і суть аналітики

ЛЕКЦІЯ 1.7. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА АНАЛІТИЧНОЇ РОБОТИ

ПЛАН

1.5.1. Поняття і суть аналітики.

1.5.2. Сутність проведення аналітичного дослідження.

1.5.3. Зміст аналітичної роботи, цілі, завдання, об’єкт, предмет, тематичне дослідження, засоби, форми, процес, технологія.

1.5.4. Завдання (замовлення) і план на проведення аналітичної роботи.

1.5.6. Сутність розумової діяльності, процесу мислення при виробленні нового знання.

1.5.7. Особливості оценки та аналізу інформації.

1.5.7. Документування, апробування, затвердження, реалізація результатів дослідження.

1.5.8. Перевірка, затвердження і реалізація результатів аналітичного дослідження.

Досліджуючи і узагальнюючи різні підходи до аналізу інформації, дослідники зіткнулися з безліччю конкретних типів, видів і форм аналітики. Залежно від специфіки історико-культурного контексту своїх досліджень, різні учені та практики вкладають у своє розуміння феномена аналітичної діяльності різний зміст. Завдання створення системи параметрів та опорних точок, яка допомогла б європейські освіченій людині розібратися в різних аналітичних школах і традиціях, починається з визначення самого терміну: „Що ж розуміти під терміном „аналітика”?”

У ході опитувань співробітників різних аналітичних підрозділів дослідникам довелося зіткнутися з великим розкидом думок про те, що ж є аналітика, яка її сутність. Так, у монографії „Аналитика: методология, технология и организация информационно-аналитической работы (2004 р.) російські дослідники Ю. В. Курносов і П. Ю. Конотопов наводять певну лише частину із запропонованих різними людьми варіантів закінчення фрази, що починається словами: „Аналітика — це”:

• методологічна основа процесу обробки інформації;

• методологія пізнання, котра використовує для отримання нового знання як суто наукові, так й інтуїтивні методи;

• форма мислення і світовідчуття, котра спирається на науковий підхід;

• сутнісне знання про процеси реального світу;

• засіб перетворення інтуїтивних уявлень у логічний, раціональний план мислення;

• форма наукового знання, впроваджена в процесах управління, насамперед — для вироблення управлінських рішень;

• сукупність методів, за допомогою яких можна виявляти приховані значення в текстах і реальних соціально-політичних та економічних процесах;

• ядро науково-дослідної роботи;

• інтелектуальна зброя;

• могутній пласт інтелектуальної культури, використовуваний елітою будь-якого суспільства для управління соціумом;

• коротка назва інформаційно-аналітичної роботи;

• синонім діалектичної логіки;

• синонім системного аналізу;

• процес узагальнення і аналізу розрізнених, неповних та часто суперечливих даних про обстановку;

• процес виявлення причинно-наслідкових залежностей і просторово-часових зв’язків в яких-небудь об’єктах;

• процес систематизації змісту за допомогою схематизації, конструювання і моделювання сутнісних елементів і зв’язків;

• процес розділення об’єкту на складові частини та подальшого синтетичного об’єднання їх в певну систему;

• процес виявлення суперечностей в об’єкті пізнання, зведення складного до простого;

• принцип конструктивного спрощення для виявлення форм взаємодії елементів цілого і розкриття внутрішньої структури будь-якого об’єкту вивчення;

• своєрідні окуляри для споглядання сутності явищ, предметів і процесів реальності, ядро будь-якої дослідницької програми;

• інструмент, за допомогою якого вороги зруйнували Радянський Союз і т. ін.

Така широка палітра думок і уявлень наукових співробітників та практичних працівників показує, який різний зміст може вкладатися в один і той же термін. Частина цих визначень відноситься не до суті, а до функцій аналітики та форм її прояву. Таким чином, під поняттям аналітики фігурує ціла низка формулювань, які слід розрізняти і по-різному іменувати.

Як виходить, аналітика уявляється як дисципліна, котра об’єднує три найважливіші компоненти:

1) методологію інформаційно-аналітичної роботи;

2) організаційне забезпечення процесу ІАД і

3) технологічно-методологічне забезпечення розробки і створення інструментальних засобів для проведення інформаційно-аналітичного дослідження.

Розглядаючи сукупність базисних процесів, котрі визначають сутність аналітики, на погляд автора лекції, до найбільш значущих процесів ІАД відносяться процес:

1) оцінки та аналізу цілей управління і формулювання завдань інформаційно-аналітичної роботи;

2) адаптивного управління збором інформації на користь вирішення управлінських завдань в умовах змінної ситуації;

3) оцінювання і аналізу отриманої інформації в контексті цілей управління та виявлення сутності дій, подій, процесів і явищ, що спостерігаються;

4) побудови моделі наочної області досліджень, об’єкту досліджень і середовища його функціонування, перевірка адекватності моделі та її корекція;

5) планування і проведення натурних або модельних експериментів;

6) синтезу нового знання (інтерпретація результатів, прогнозування і т. ін.),необхідного для вирішення завдань управління;

7) доведення результатів аналітичної праці –вивідного інформаційного продукту (нового знання) – до суб’єкта управління (структури або особи, яка ухвалює рішення).

Необхідно звернути увагу студентів на те, що зазначені вище процеси — базисні. З цієї причини перелік не може бути вичерпним. Процеси управління тут розглядаються, перш за все, тому, що будь-яка інформація (будь то інформація наукового плану або інформація менш високого рівня узагальнення) використовується саме для потреб управління діловими відносинами або наукового дослідження.

Таким чином, аналітика – це, перш за все, основа інтелектуальної, логіко-розумової діяльності, спрямованої на вирішення практичних завдань. В її основі лежить не стільки принцип констатації фактів, скільки „ принципвипередження подій”, котрий дозволяє уряду, організації або індивідові прогнозувати майбутній стан об’єкту аналітичного дослідження. Звідси виходить, що аналітика відіграє інтегруючу роль у:

1) реконструкції минулого;

2) розтині сьогодення і

3) прогнозуванні майбутнього.

Аналітика може виступати як спосіб організації пізнавальної діяльності, націленої на пошук і розкриття тих закономірностей тарушійних сил, які на момент початку досліджень невідомі. Саме це деколи надає аналітичному дослідженню непередбачуваний і ризикований характер. Ризик тут обумовлений тим, що ніякий винайдений метод свідомо не гарантує істини та є лише ще одним ступенем на шляху до пізнання феномену. В цьому відношенні навіть помилкове рішення, якщо воно отримало правильну оцінку – теж предмет аналітичного осмислення, оскільки потенційно здатне озброїти новими знаннями.

У науці є два основні шляхи дослідження якоїсь сутності, дій, подій, процесів і явищ:

1) Один шлях припускає апріорне формулювання гіпотези шляхом побудови теорії (стрункого ланцюга логічних міркувань);

2) Інший – через спостереження, аналіз накопиченого досвіду веде до виявлення структури та закономірностей функціонування об’єкту аналізу.

При розгляді феномена аналітики має застосовуватися комбінація цих двох підходів, що дозволяє компенсувати недоліки, властиві кожному з підходів окремо, та істотно розширити методологічну базу.

У результаті розгляду досвіду успішного вирішення практичних завдань із застосуванням специфічних методик організації розумової діяльності, вивчення різних концепцій досягнення успіху в різних сферах людської діяльності поступово формувалася власна авторська концепція – концепція аналітики. Її початковим базисом, разом із перерахованими вище теоретичними напрацюваннями, стали методики продуктивної практичної діяльності. До їх числа увійшли „концепції успіху”, засновані на специфічних інтелектуальних технологіях:

• концепція успіху Копмайера;

• система успіху Курта Нагеля;

• менеджмент за Якокке;

• система успіху Дейла Карнеги;

• стратегія успіху Едварда де Боно;

• метод Гроссмана Хельфрехта;

• творчий безлад Тома Пітерса;

• підприємницька активність за Йозефом Шмідтом та інші.

Запропонована цілісна методологічна система, котра спирається на наукові концепції та теорії, доведені практикою, а також власні теоретичні розробки та узагальнення життєвого досвіду спостережень авторів багатьох досліджень, – мають бути об’єднані єдиним концептуальним задумом під назвою „аналітика”.

Автор лекції не прагне дійти до оригінальності будь-яким способом: якщо щось корисне вже винайдене, ним треба скористатися, навіть якщо це виглядає старомодно або не доросло до рівня наукового узагальнення. Головне – вичленувати ті стратегічно важливі компоненти аналітичної діяльності, які сприяли успіху в різних галузей людської діяльності, та на основі теоретичного узагальнення запропонувати достатньо універсальні рекомендації для вдосконалення ІАР.

Складна соціально-політична та економічна ситуація в Україні, зростаюча конкуренція в різних сферах життєдіяльності суспільства вимагають від керівників держави, різних організацій і підприємницьких структур підвищення якості управлінських рішень. Неможливо ухвалити правильне рішення, не маючи у своєму розпорядженні різносторонньої інформації про явні та приховані процеси, котрі відбуваються в державі чи окремо керованій структурі та в зовнішньому середовищі. Як показує практика, питання якості управлінських рішень у сучасних умовах трансформувалося в питання забезпечення високої якості роботи інформаційно-аналітичних підрозділів.

У середовищі аналітиків було зроблено немало спроб визначити такі технології та прийоми, які були б придатні для всіх і давали б позитивні результати в будь-якій ситуації. Пошуки такого інструментарію поки що не увінчалися будь-яким помітним успіхом і це сповна закономірно, оскільки в принципі не існує запатентованого рецепту універсальної аналітики. З упевненістю можна сказати тільки одне: що досягають успіху і найбільш відомі в світі унікальні аналітики, кожен із них створював свою індивідуальну аналітичну систему обробки інформації.

Сутність аналітики, як наукової дисципліни, перш за все, пов’язана з методологічною та інтелектуально-технологічною сторонами діяльності, спрямованої на вирішення завдань управління або синтезу нових знань. Таким чином, можна дати наступне визначення:

„ Аналітика — це цілісна сукупність принципів методологічного, організаційного і технологічного забезпечення індивідуальної та колективної розумової діяльності, що дозволяє ефективно обробляти інформацію з метою вдосконалення якості тих, що є й надбання нових знань, а також підготовки інформаційної бази для ухвалення оптимальних управлінських рішень.

Змістовна сторона аналітики дуже ємна і включає велику кількість концептуальних підходів, ідей, приватних аналітичних систем. Для початкового ознайомлення з їх різноманіттям доцільно обмежитися простим переліком видів аналізу, які входять до сферу аналітики: 1) структурний аналіз; 2) графічний аналіз; 3) факторний аналіз; 4) аналіз часових рядів; 5) аналіз варіацій; 6) дискримінантами аналіз; 7) порівняльний аналіз; 8) метод головних компонент; 9) причинно-наслідковий аналіз; 10) теоретико-ігрове моделювання; 11) ресурсний аналіз; 12) кореляційний аналіз; 13) дисперсионный аналіз; 14) кластерний аналіз; 15) ретроспективний аналіз; 16) семантичний аналіз; 17) аналіз показників ефективності; 18) контент-аналіз; 19) логіко-лінгвістичний аналіз; 20) канонічний математичний аналіз; 21) теоретико-імовірнісний аналіз; 22) статистичний аналіз; 23) логічний аналіз; 24) експертний аналіз; 25) лінгвістичний аналіз; 26) концептуальний аналіз; 27) канонічний математичний аналіз; 28) теоретико-імовірнісний аналіз; 29) статистичний аналіз; 30) логічний аналіз; 31) експертний аналіз; 32) лінгвістичний аналіз; 33) концептуальний аналіз.

Перераховані аналітичні системи для вирішення аналітичних завдань використовують специфічні методологічні підходи, які у свою чергу, можуть розглядатися як самостійні аналітичні системи, а саме — мета-системи. Далі по ходу викладу лекційного матеріалу ми часто стикнемось з приставкою „мета-”: „мета-система”, „метатеорія”, „метадані”, „мета-граматика” та інші подібні терміни, котрі починаються з цієї приставки. Її використання завжди указуватиме на те, що сутність, котра позначається тим словом, яке слідує за приставкою, вбудована в якусь ієрархічну систему і займає в ній проміжне положення між поточним і вище розміщеним рівнем ієрархії. У галузях, пов’язаних із знаковим моделюванням, цією приставкою найчастіше забезпечують модельні об’єкти, котрі містять правила інтерпретації і комбінування інших модельних об’єктів.

Така велика кількість аналітичних систем зовсім не випадкова — річ у тому, що кожна з них має свої сильні та слабкі сторони та не здатна в рівній мірі добре оперувати зі всім різноманіттям проявів об’єктів і процесів, з якими доводиться стикатися аналітикові.

Можна говорити про те, що будь-яка аналітична школа або система, що претендує на цілісне відображення реальної дійсності, не може обмежуватися деяким ізольованим набором методів. Більшість аналітичних шкіл володіють схожим методологічним апаратом і сильно перекликаються в якості використовуваних методів і прийомів проведення аналізу. Частенько відмінності наголошуються виключно в термінології.

Різні методи аналізу володіють різною „чутливістю” щодо різних аспектів функціонування об’єктів дослідження. Вони вельми вибіркові. У результаті проведеної систематизації та експертної оцінки результативності застосування різних методів аналізу автором лекції була отримана наступна залежність:

Мал. 1.1. Сприйнятливість різних методів аналізу до специфічних аспектів функціонування об’єкту

На малюнку 1.1. наведена ілюстрація, котра демонструє співвідношення різних методів аналізу і тих аспектів реальності, які розкриваються за допомогою їх застосування. У елементах „таблиці” поміщені експертні оцінки в балах від 1 до 7, вказуючих ступінь розкриття аспекту за допомогою тієї або іншої сукупності методів.

1.5.2. Сутність проведення аналітичного дослідження

Аналітична робота в зовнішньополітичних, оборонних, правоохоронних відомствах і спецслужбах здійснюється спеціальними підрозділами (зокрема на вищому і середньому рівні).

Приміром, зміст аналітичної роботи в розвідці та контррозвідці представляє здійснюване з метою практичного забезпечення розвідувальних і контррозвідувальних завдань спецслужб вивчення фактів, подій, обставин, характеру дій чи діяльності пов’язаних з ними конкретних фізичних юридичних та фізичних осіб, – важливих для розробки та реалізації зовнішньої і внутрішньої політики правлячої еліти чи керівництвом спецслужби для організації та реалізації розвідувальної і контррозвідувальної політики щодо іноземного партнера або антидержавних елементів у суспільстві, які підтримуються і спрямовуються із-за кордону.

Дослідженню піддаються, в першу чергу, дані про супротивників, конкурентів та партнерів, до котрих почала втрачатися довіра, з метою:

1) отримання нового знання;

2) складання прогнозів щодо тенденцій розвитку, можливих напрямків ходу подій в тій чи іншій галузі, що досліджується;

3) розробки пропозицій і рекомендацій.

Аналогічна робота проводиться в системі МЗС, але на відміну від спецслужб без застосування оперативних засобів, заборонених міжнародним правом і національним законодавством держави перебування. Вважається, що розвідувальна або контррозвідувальна оцінка та аналіз, спеціальні фахові прогнози є більш важливою передумовою розробки та здійснення іноземними державами та іншими суб’єктами міжнародно-правових відносин як довгострокових розвідувальних, контррозвідувальних чи загальнодержавних зовнішньополітичних програм щодо своїх непорядних партнерів, конкурентів, противників, так і для потреб поточної діяльності владних та управлінських структур правлячої еліти. Особливо велике значення надається розвідувальному і контррозвідувальному аналізу в плануванні зовнішньої політики та прийнятті відповідальних політичних рішень. Без винятку, такий стан речей є характерним для США, Великої Британії, ФРН, РФ, Франції, Ізраїлю, Ірану, Китаю, Польщі тощо.

Відповідна спеціальна фахова (розвідувальна, контррозвідувальна, оперативно-розшукова) оцінка та аналітичне дослідження спецслужб мають характер документів, котрі віддзеркалюють думку офіційних кіл. Тому під час розробки внутрішнього чи зовнішньополітичного курсу правляча еліта віддає перевагу висновкам і рекомендаціям, котрі містяться в документах спецслужб, а не інших державних (цивільних) органів та організацій.

Організація аналітичної діяльності зовнішньополітичних, оборонних, правоохоронних органів і спецслужб у сучасних умовах характеризується:

1) певною плановістю, що, в першу чергу, виражається у визначенні конкретного кола проблем, актуальності та послідовності їх вивчення;

2) спеціалізацією по досліджуємих проблемах, різних галузей суспільного життя держави чи іншого об’єкта розвідувальних спрямувань (внутрішня, зовнішня політика, економіка, наука, питання оборони, безпеки, озброєння, ідеології тощо);

3) широким залученням до неї невійськових, нерозвідувальних державних установ і неурядових (незалежних) організацій, що розширює можливості аналітичних органів контррозвідки та розвідки, особливо у вивченні великих соціально-політичних, геополітичних, геоекономічних, геостратегічних, науково-технічних та інших глобальних проблем.

Таким чином, зовнішньополітичні, правоохоронні, оборонні органи та спецслужби спрямовують свої зусилля на забезпечення спрямованості аналітичних досліджень, отримання різнобічної вихідної інформації, економії власних сил і засобів, проведення необхідних досліджень і оцінок в оптимально стислі строки.

Цілі конкретного аналітичного дослідження визначають або операційні, агентурно-оперативні та оперативно-розшукові підрозділи, або самі аналітичні органи.

Методи дослідження вибираються в залежності від завдань зовнішньополітичного, правоохоронного, контррозвідувального, розвідувального, оборонного аналізу та характеру проблеми. Під час дослідження масованих явищ поряд із методами політичного і соціального аналізу вважаються ефективними математичні методи, а при вивченні одиничних фактів і явищ – логічні та історичні методи.

У різних відомствах маються власні напрацювання практики проведення аналітичних досліджень.

Так, у контррозвідці та розвідці найбільш розробленою є методика дослідження науково-технічного, економічного і військового потенціалів. Слабше – м етодика оцінки соціально-політичних і геостратегічних процесів. У зовнішньополітичних відомствах – навпаки.

Спеціальні органи держав готують велику кількість аналітичних матеріалів (довідки, огляди, бюлетені, доповіді тощо).

Одні з них надсилаються до окремих підрозділів правоохоронних органів, контррозвідки, розвідки, військ спеціального призначення, генштабу збройних сил, РНБО тощо;

інші мають силу загального відомчого документу,

треті, в тому числі правоохоронні, контррозвідувальні та розвідувальні оцінки, у вигляді оглядів та інших документів доводяться до відома політичного або військово-політичного керівництва держави. Вони набувають загальнодержавного значення.

Всі ці види документів спеціальних служб і органів є результатом спеціалізації діяльності аналітичних служб основних політичних, правоохоронних, оборонних, контррозвідувальних і розвідувальних органів під керівній ролі загальнонаціональних спеціальних органів (РНБ, РНБО) та використовуються як засіб їх актуального впливу на формування державної політики чи політики керівництва іншого суб’єкта міжнародно-правових відносин.

Великий вплив на оцінки (котрі містяться в документах спеціальних органів і служб) надають правлячі кола, які керуються власними політичними, релігійними чи іншими ідеологічними уподобаннями, прагненнями підтасувати та пристосувати ці оцінки до егоїстичних інтересів власної промислово-фінансової олігархії, впровадити поточну політику правлячого на даний момент політичного угрупування; підвищення військових витрат; а також керівництво оборонних, правоохоронних, контррозвідувальних, розвідувальних органів, яке конкурує між собою за пріоритет в оцінці тих чи інших видів оперативної і оперативно-розшукової інформації, за вплив у держдепартаменті та інших владних і управлінських структурах.

Саме це породжує методичні вади, заплановану упередженість і тенденційність під час аналізу інформації спецслужб, котрі часто стають головною причиною значних неточностей, прорахунків, а іноді й грубих викривлень в оцінці стану справ, характеру і тенденцій соціально-політичних, економічних, фінансових процесів у партнерів, конкурентів чи противників.

Під час визначення умов ці неточності та прорахунки можуть мати серйозні політичні, економічні та соціальні наслідки.

Другою за значення структурою в державах є аналітичні підрозділи МЗС та інших аналогічних загальнодержавних зовнішньополітичних відомств.

На третьому місці йдуть відомчі інформаційно-аналітичні підрозділи інших міністерств, банків, інформаційних агентств, радіо, телебачення тощо.

Далі йдуть – науково-дослідні заклади, як державні, так і приватні, так звані незалежні.

Таким чином, можна зазначити:

Аналітична робота — складова частина творчої діяльності людини. Вона призначена для оцінки інформації та підготовки прийняття рішень. Складає основний зміст повсякденної роботи кожного керівника і співробітника. Аналітична робота, як процес пізнання об’єктивної реальності, здійснюється за законами діалектики, формальної логіки, із застосуванням загальнонаукових методів дослідження.

Зміст аналітичної роботи — приведення розрізнених даних у логічно обґрунтовану систему залежностей (просторово-тимчасових, причинно-наслідкових і інших), що дозволяють дати правильну оцінку як усієї сукупності фактів, так і кожному з них окремо.

Метою дослідження — загальна спрямованість дослідження, очікуваний кінцевий результат. Ціль дослідження вказує на характер завдань дослідження і досягається за допомогою їхнього вирішення.

Завдання дослідження — сукупність цільових настанов, у яких формулюються основні вимоги до аналізу і вирішення досліджуваної проблеми.

Об’єкт дослідження — область практичної діяльності, на яку спрямований процес дослідження. Вибір об’єкта дослідження визначає межі застосування отриманих результатів.

Предмет дослідження – істотні властивості об’єкта дослідження, пізнання яких необхідно для вирішення проблеми, в межах яких об’єкт вивчається в даному конкретному дослідженні.

Це може бути перелік:

1) якостей, властивостей, характерних рис, відмінних ознак;

2) особливості побудови структурних елементів системи,

3) тенденцій і особливостей розвитку структури, системи чи механізму, їх елементів,

4) сутність та характер внутрішніх і зовнішніх процесів;

5) характер взаємодії із зовнішнім середовищем, характер внутрішніх взаємозв’язків, характеристика взаємовпливів;

6) рушійні чи гамуючи сили розвитку чи функціонування;

7) чинники, небезпеки, ризики, виклики та загрози, характеристика умов появи, існування, розвитку і зникнення, трансформації, перетворення, причини та їх джерела тощо.

Тематичне дослідження – організаційна форма аналітичного спостереження за станом і розвитком обстановки, в рамках якої вивчаються її елементи з метою вироблення тактичних завдань для практичної діяльності. Дослідження в повсякденній діяльності проводяться в міру накопичення проблем. Досліджуються: актуальність, важливість, об’єктивність, перспективність. Предметом дослідження стають події і процеси, розвиток яких може вплинути на вибір форм і методів діяльності на певній ділянці та у конкретний час.

Засоби аналітичної роботи – це закони та методи розумової діяльності, а також інші технічні засоби, на основі та за допомогою яких здійснюється обробка фактичних даних з більш високою якістю, що дозволяє витягти з її усе, що вона може дати.

Під проведенням дослідження розуміється система взаємозалежних робочих операцій, що утворюють технологічний цикл відбору, групування фактів про події, явища, процеси, де кожен факт знаходить своє місце та пов’язане з попередніми та наступними обставинами в просторово-тимчасовій і причинно-наслідковій залежності. Процес аналітичної роботи – сукупність розумових операцій, здійснюваних у певній послідовності з використанням аналітичних засобів, що приводять до досягнення цілей і завдань дослідження. Узагальнення фактів, їх наукова обґрунтована систематизація дозволяють дати правильну оцінку як усієї сукупності фактів, так і кожному з них окремо.

Форми аналітичної роботи – організаційні особливості здійснення аналітичної роботи, обумовлені цілями, засобами та результатами її проведення, що утворять систему аналітичного спостереження за станом і розвитком обстановки. Форма – у загальнонауковому змісті – зовнішні ознаки, видимість чого-небудь у протиставленні до його змісту; у контексті інформаційно-аналітичного дослідження – зовнішній прояв організації виконавської діяльності. Технологія аналітичної роботи – одержання нового знання (вивідної інформації), що забезпечує складний процес дослідження, що має визначену логічну послідовність.

Метод (технологія) аналітичного дослідження:

1) у загальнонауковому смислі – інструмент реалізації якого-небудь окремого фрагмента загального процесу досягнення мети: система правил і прийомів безпосереднього досягнення мети, що дозволяють поетапно одержувати мінімально реальний результат;

2) у професійно-прикладному значенні – відносно локальна частина загального процесу рішення задачі: процедура (від слова «процес») вирішення дрібного фрагменту загальної задачі за допомогою властивому тільки цьому випадку способів.

Спосіб аналітичного дослідження – сукупність конкретних прийомів і засобів, що дозволяє одержати визначений реальний результат.

Прийом аналітичного дослідження – мінімальна міра дії, що може при відповідних умовах і кількісних показниках забезпечити передумови до досягнення мінімально можливого результату.

План аналітичного дослідження – організаційний документ, що встановлює послідовність здійснення етапів дослідження, конкретизованих по виконавцях, термінам, формам підготовки вихідних документів.

Проблема дослідження – різновид питання, відповідь на який не міститься в накопиченому знанні, і його пошук вимагає аналітичних дій, відмінних від інформаційного пошуку.

З’ясування проблеми дослідження – складова частина попереднього пророблення проблеми, у рамках якої виявляються умови та передумови успішного проведення дослідження: обґрунтованість постановки проблеми; актуальність і здійсненність її розробки; можливість упровадження результатів у практику, а також визначеність з метою, завданнями, предметом, об’єктом і межами дослідження.

Постановка проблеми та її попереднє пророблення – початковий етап процесу аналітичної роботи, на якому остаточно визначаються мети, завдання, предмет, об’єкти та інформаційна база дослідження, прогнозуються головні результати, способи та форми реалізації.

Умови постановки проблем:

1) коли результати оперативної діяльності не відповідають бажаним цілям;

2) коли раніше перевірені способи вирішення завдань не можуть бути використані чи не дають належного ефекту в нових умовах;

3) коли виявляються факти, що не укладаються в рамки існуючих теоретичних уявлень;

4) коли одна з часткових теорій аналітичної діяльності вступає в протиріччя з більш загальною теорією даної діяльності.

Завдання аналітичного дослідження – правовий документ, що визначає склад, права та обов’язки авторського колективу в питаннях одержання інформації на тему дослідження, консультацій з фахівцями, реалізації результатів, а також мети та завдання, об’єкт і предмет, інформаційну базу, терміни і форми підготовки вихідних документів.

Методика дослідження – організаційний документ, у якому описується система логічних і методичних правил проведення як у цілому дослідження, так і в рамках окремих його напрямків.

Інформаційна база дослідження – складова частина попередньої розробки проблеми, у рамках якої виявляється достатність інформаційних матеріалів, шляхи та способи її одержання, складається бібліографія по джерелах.

Аналіз зібраних матеріалів відповідно до цілей і завдань дослідження – це основний етап аналітичної роботи, на якому здійснюється осмислення матеріалу, вироблення нової вивідної інформації, формування пропозицій по практичному їхньому застосуванню і документуванню результатів дослідження.

Аналіз інформації – сукупність методів формування фактичних даних, що забезпечують їхню ідентичність(збіг) через порівняння, об’єктивну оцінку і вироблення нової вивідної інформації.

Вироблення нової інформації – це витяг змісту із усієї маси вихідних даних, відшукання причинно-наслідкових і просторово-тимчасових зв’язків і взаємозв’язків між відомостями, що зіставляються.

Документування результатів дослідження – фіксація у встановленому порядку результатів дослідження за допомогою системи позначень, що додає опису строгу форму, наочність, логічність, стислість, ясність і відповідає меті та завданням дослідження.

Апробування результатів дослідження – перевірочна процедура, спрямована для з’ясування якісних характеристик результатів дослідження, можливостей реалізації та впровадження їх у практику.

Тлумачення результатів дослідження – погоджувальна процедура, за допомогою якої аналітичний документ здобуває якості придатності та обов’язковості для використання у всіх зацікавлених сферах.

Реалізація результатів дослідження – це передача результатів дослідження в зручній для застосування чи реалізації формі в практику роботи зацікавлених осіб, які забезпечують підвищення ефективності їхньої діяльності.

Перевірка, тлумачення і впровадження результатів аналітичної роботи – це завершальний етап процесу дослідження, на якому виявляються недоліки в аналітичній роботі, здійснюється їхнє усунення і дається оцінка якості отриманих результатів.

Змістовна сутність процесу інформаційно-аналітичної діяльності

Процес інформаційно-аналітичноїроботи – сукупність спрямованих на визначений предмет операцій мислення і технологічних процедур, виконання яких в певній послідовності із використанням засобів забезпечує вирішення поставленого завдання.

Процес складається з компонентів:

1) організаційний, спрямований на формування процесу як єдиного, цілісного;

2) методичний, спрямований на відбір операцій та технологічних операцій;

3) інформаційний, веде до одержання аналітичної інформації;

4) комунікаційний, спрямований на підтримку зв’язків з інформаційними системами, споживачем, джерелами тощо;

5) формування висновків, пропозицій.

Стадії (етапи)процесу інформаційно-аналітичної роботи:

1. Загальне знайомство з проблемою, постановка завдань.

2. Формування понять, їх визначення.

3. Збір фактів, створення емпіричної бази. Тут важливим є поняття ”критичної маси”, яка дасть можливість зробити правильні висновки. З одного боку – фактів повинно бути достатньо, з другого – не дати „потонути” в фактах.

4. Тлумачення фактів.

5. Формування гіпотези, перевірка гіпотез.

6. Формування висновків.

7. Безпосередній виклад матеріалів.

Процес інформаційно-аналітичної роботи має ітераційний характер, тобто з наступних стадій може бути повернення до попередніх.

Первинний аналіз (експрес-аналіз) і відбір матеріалів з релевантною (відносною) інформацією. Яким би чином не організовувалася інформаційно-аналітична робота, але першою й тому надзвичайно важливою процедурою є первинний аналіз (експрес-аналіз) і відбір релевантної (відносної) інформації. Зазначена процедура служить своєрідним фільтром, котрий відкидає непотрібне та захищає аналітика від інформаційного шуму (надмірності). Зміст цієї процедури полягає, перш за все, у встановленні сутності важливості, точності, повноти і значущості інформації на основі її розділення (дроблення) і зіставлення. Сенс перерахованих понять полягає у наступному:

1. Суть інформації полягає в сукупності відбитих в ній ознак об’єктів, систем, дій, подій, явищ і процесів, виділеної із достатньо великого об’єму. Інформація завжди відображає ступінь зміни існуючого знання.

2. Важливість інформації. Інформація є важливою, якщо вона релевантна (відносна), тобто має зв’язок із вирішенням проблеми, та якщо її використання може зробити внесок у діяльність (поточну або заплановану).

3. Достовірність інформації. Не завжди легко встановити, чи є інформація достовірною або помилковою (хибною, фальшивою), особливо якщо вона містить відомості про події, які ще не відбулися. Існують критерії, по яких можна судити про достовірність інформації. До цих критеріїв належать:

1) критерій обгрунтованості (наявність підтверджень отриманої інформації через низку незалежних джерел);

2) критерій несуперечності:

• відсутність протиріччя між окремими твердженнями, викладеними в повідомленні;

• відсутність суперечностей усередині групи повідомлень, котрі надійшли від одного і/або групи джерел за якийсь проміжок часу;

• відсутність суперечностей з наявними моделями інтерпретації та моделями наочної області;

3) критерій авторитетності джерела і/або ступеня захищеності носія (документа).

У загальному випадку міра достовірності інформації оцінюється відношенням кількості помилкових елементів інформації до загального числа всіх елементів інформації. Проте, існують й інші — приватні методики, засновані на експертних знаннях. Такі методики застосовуються тоді, коли не може бути оцінена несуперечність повідомлення щодо деякої сукупності моделей.

Наприклад, достовірність інформації може оцінюватися й за наступною шкалою:

1) вільна бесіда з консультантом-фахівцем – 90 – 95 %;

2) опитувально-відповідальна форма опитування партнера – 40 – 70 %;

3) вільна розповідь про події – 25 – 30 %.

Прийнято вважати також, що достовірність повідомлень про подію, що мала місце, отриманих від одного джерела інформації, не повинна оцінюватися вище 33 %, два – 66 %, а достовірність інформації, отриманої в повідомленнях від трьох джерел, знаходиться в межах 94 – 99 %.

Завжди слід враховувати можливість внесення добре підготовленої дезінформації, призначеної для порушення процесів управління і/або зниження якості управлінських рішень, що розробляються. Така інформація використовується для навмисного відвернення уваги на фальшивий напрям і, як наслідок, – на завдання збитку.

Отримувана інформація може бути розділена на два види:

1) факти, як абсолютно достовірні твердження|затвердження| про події, що реально мали місце, про існування объектов/процессах і т. ін.;

2) оцінки фактів, що повідомляються.

У письмових роботах аналітичного характеру (аналітичні довідки, записки, доповіді, прогнози тощо) посилання на джерела часто не наводяться, хоча майже для кожного викладеного в них факту можна було б вказати джерело (із ЗМІ або літератури). Проте, посилання на одну або навіть на дві публікації не може нічого ні підтвердити, ні спростувати. Річ у тому, що завжди можна знайти публікацію з досить точним описом будь-якої значущої події із життя держави, проте так само можна знайти й іншу – з фактографічними помилками або невірною інтерпретацією фактів. Рівно, як й третю, де йдеться про подію, якої не було (на жаль, це стало стандартною практикою, коли про намір мовиться, як про здійсненний факт або повідомляється про деякий план, але ні слова про його зрив).

Аналітичні матеріали, що публікуються різними компаніями, також не завжди бездоганні: там майже не буває помилок, але зустрічаються свідомі умовчання або неоднозначні формулювання. З цієї причини інформацію в ЗМІ можна вважати достатньо достовірною, лише якщо вона неодноразово повторена, причому краще, якщо ця інформація була відмічена в ЗМІ різного виду і приналежності, наприклад, в газеті, а через деякий час в діловому тижневику або професійному часопису. Найбільш важливі факти потребують підтвердження, як мінімум, з джерел два вказаних вище типів. Проте, й цього може бути мало, оскільки цитування без посилання на первинне джерело – широко поширена практика в сучасній журналістиці.

4. Значущість інформації. Інформація може бути одночасна й важливою і некорисною, оскільки її може опинитися недостатньо для розуміння суті процесу, одиничної події або явища в цілому. Те, що конкурент міняє страхове агентство – інформація важлива, але в ізоляції від інших відомостей вона не має великої цінності. Проте, якщо в організації існує звичай відправляти кожен ізольований факт в „кошик для сміття”, то дуже скор може трапитися те, що цей кошик буде розумніший за того, хто б це не був у такій установі...

Ізольований факт – це сигнал на початок активного пошуку зв’язків – тут інформація, що „зависла в повітрі”, стає інструментом управління процесом інформаційно-аналітичної роботи(ИАР). Її слід не відкидати, а співвідносити з іншою інформацією, що може принести відчутну користь.

Наведемо два базові підходи до здійснення ефективної аналітичної роботи. Зазначені два підходи, будучи застосовані послідовно, паралельно або в циклі, дозволяють сформувати думку про значущість інформації, котра надійшла, про її зв’язки з іншими знаннями, вбудувати її в процес управління.

Перший підхід – „циркуляція” – полягає в інтенсивному обміні здобутою інформацією в групі осіб, які мають до неї пряме відношення (професіоналів, експертів). Це створює передумови до скорочення часових витрат на встановлення прямого або непрямого зв’язку розрізнених повідомлень. Наприклад, за наявності каналів інформаційної взаємодії між співробітниками фірми, які відповідають за різні ділянки її діяльності, можуть отримати непряме підтвердження чутки про можливе банкрутство конкурента, в результаті їх зіставлення з такими зовні не зв’язаними фактами, як зміна аудитора і зміни статутного капіталу.

Другий підхід – „синтез” – полягає в поєднанні на зразок мозаїки всіх обривків інформації для створення максимально повного уявлення про подію, що відбувається, та діяльність конкурента. Зазначене не завжди зробити легко, тому що часто відсутня низка потрібних елементів або вони невідповідної форми. Іноді навпаки. Частини підходять, даючи ясне уявлення проситуацію.

При формулюванні гіпотези аналітику часто доводиться проробляти складний шлях: використовувати й циркуляцію, й синтез, ув’язуючи результати з дослідженням блоків допоміжної інформації для того, щоб добитися адекватного, ясного і повного віддзеркалення об’єкту (ситуації).

Для пояснення подій завжди необхідно мати хоч би дві гіпотези. Причиною багатьох катастроф є не нехтування інформацією, а помилкове її розуміння. В історії є безліч прикладів такого роду, особливо у військовій сфері, де наслідки серйозні та наочні.

Ізраїльська розвідка Моссад, яку часто (і абсолютно заслужено) високо оцінюють, свого часу припустилася низки серйозних промахів, даючи однобоку інтерпретацію отриманої інформації. Так, вона не зуміла передбачати ні війни Йома Кипурав 1973 р., ні різкого повороту у політиці А. Садата у 1977 р., ні інтифади в 1987 р. Словом, при проведенні стратегічних оцінок Моссад так само не впоралася й багатьох інших випадках. Але те, що стосується точності оперативної інформації, яку можна використовувати для тактичних заходів і операцій, ізраїльська розвідка майже завжди була на висоті.

Яка ж логіка у формулюванні гіпотез, в наданні сенсу фактам, які на перший погляд здаються розрізненими або змішаними?

Перш за все, для керівника важливе уміння нехтувати власними упередженнями. Якщо, наприклад, супротивник недооцінюється, то природним наслідком цього з’явиться спроба апріорі виключити певні гіпотези про нього. У цю пастку потрапляє багато хто. Американці недооцінили силу прагнення в’єтнамців до незалежності, ізраїльтяни недооцінили здібність палестинців до повстання на окупованих територіях. Західні підприємці недооцінили японський економічний наступ у 70-і рр. ХХ ст.

У таких випадках, щоб уникнути помилки при ухваленні складного управлінського рішення, можна запропонувати принцип незалежної експертної оцінки. Його суть полягає в тому, що для оцінювання ситуації або пропонованого рішення слід запросити думку сторонніх експертів в цій сфері (у ролі експерта може виступати як колектив, так й окремий індивід), не зв’язаних службовою, фінансовою або іншою залежністю з суб’єктом управління, тобто замовником. Зазначений підхід дозволить виявити абсолютно різні гіпотези, оцінки і прогнози, звірити думки, отримати відомості по певних припущеннях. В ідеальному випадку кількість експертів повинна забезпечувати дієвість принципу мажоритарної оцінки (як основи процедури голосування), якщо інший спосіб обгрунтування вибору відсутній. Тут включається вже елемент відповідальності керівника за вибір рішення і втілення його у життя. Але, необхідно підкреслити – завжди повинна використовуватися можливість отримання протилежних думок і гіпотез.

Якість аналізу та інтерпретації у великій мірі залежить від професійної приналежності аналітика. Оскільки «чистих» аналітиків у нас в державі ніде не готують, це означає, що найбільш придатною особою для інтерпретації отриманої інформації стає людина, яка є професіоналом у відповідній функціональній області (виробництва, маркетингу, фінансів, дослідження і розробки і тощо).

Інформація стає особливо цінною тоді, коли вона напряму або непрямим чином бере участь у виробленні рішення вищим керівництвом держави чи організації. Мистецтво аналітичної роботи полягає в тому, щоб персонал організації своєчасно отримував інформацію, яка йому дійсно необхідна для вироблення адекватних управлінських рішень. Тільки за таких умов держава, організація, підприємство існує і розвивається, не витрачаючи зусиль на переробку надлишкової інформації. Й, зрозуміло, актуальною нині є реалізація заходи щодо запобігання витоку цінної для конкурентів інформації про власну діяльність, наміри та плани.

Для людини, яка не володіє навиками інформаційно-аналітичної роботи, велика кількість інформації також згубна, як й відсутність її – надлишок також негативно позначається на якості прийнятих рішень.

Зведення, котрі пройшли оцінку і аналітичну обробку доводяться до керівників, відповідно до сфери їх діяльності та рівню їх компетенції, або необмежено розповсюджуються серед осіб, які ухвалюють рішення, або рядового персоналу (це визначається принципами функціонування організації). Якщо за своїм характером інформація відноситься до стратегічного планування, то її повинні отримувати особи, які складають плани та які несуть відповідальність за ухвалення стратегічних рішень. „Делікатна” за характером інформація може повідомлятися лише окремим особам. У військових установах і спецслужбах превалює принцип „знати тільки те, що необхідне”: незалежно від положення співробітника в службовій ієрархії організації він повинен отримувати лише ту інформацію, яка йому необхідна для виконання його службових обов’язків. Зазначений принцип застосовний в будь-якій організації. Слід чітко встановити правила поширення інформації (політики інформаційного забезпечення і – як її невід’ємної складової – політики інформаційної безпеки), з тим, щоб забезпечити необхідну обережність та одночасно не відмовляти в інформації тим, хто її потребує.

Від якості інформаційно-аналітичного забезпечення багато в чому залежить безпека особи, суспільства, держави, організації, підприємницької та інших різновидів суспільно корисної діяльності, про що детально йдеться в низці джерел. Головна мета, яка повинна бути досягнута при вирішення інформаційно-аналітичними засобами проблем, полягає втому, що забезпечувався захист від виникаючих небезпеки, ризиків, викликів і загроз.

Оскільки аналітика своїм походженням частково зобов’язана філософським доктринам, вона зберегла звичку спиратися на будь-яку систему, з якою вона певним чином пов’язана. Аналітика у минулому, як й більшість наук, часто мала езотеричний характер, будучи справою обраних. З часом все більше число професій вимагали системного мислення, з цієї причини зросла кількість людей, які використовують аналітику як інструмент у практичній діяльності.

Поступово сформувалися основні принципи аналітичної діяльності та основні принципи аналітичного методу, які в багатьох аспектах збігаються з діалектичними принципами. Основні принципи аналітичної діяльності наступні: 1)цілеспрямованість, 2) актуальність, 3) активність, 4) достовірність, 5) повнота, 6) альтернативність, 7) обгрунтованість.

Цілеспрямованість – орієнтація аналітичної діяльності на досягнення конкретної мети вирішуваних завдань (результатів у практичній діяльності).

Системність – комплексний аналіз вирішуваних проблем з урахуванням їх місця, ролі та взаємозв’язків у загальній структурі забезпечення діяльності організації (підприємства).

Актуальність – аналітична діяльність повинна витікати з потреб практики, мати високий ступінь важливості в даний момент, у даній ситуації, для вирішення конкретної проблеми. Окрім цього, дослідження можуть проводитися по питаннях не такими актуальними на даний момент часу, але які мають перспективу розвитку та може ускладнити ситуацію в досліджуваній області (об’єкті аналізу).

Своєчасність – отримання і видача результатів аналітичної діяльності в необхідні терміни, в зручному вигляді та у формі, призначеній для безпосереднього використання адресатом.

Активність – проведення аналітичної діяльності і видача її результатів незалежно від конкретних запитів користувачів із певним попередженням і елементами прогнозування. Для забезпечення ефективності дослідження необхідне визначення динаміки розвитку ситуації, що вивчається, і передбачення можливих негативних наслідків, встановлення і пояснення закономірностей зміни показників, що характеризують ситуацію, розробка сценаріїв її розвитку і експертне прогнозування.

Ініціативність – виявлення та опис проблем, формулювання завдань і способів їх вирішення (зокрема, що виходять за рамки традиційних уявлень). Вироблення не тільки оціночних результатів, а й конструктивних пропозицій і рекомендацій.

Достовірність – урахування істинності вихідних даних аналізу, точності використовуваних кількісних даних, ступеня об’єктивності та обгрунтованості виводів, оцінок, пропозицій.

Об’єктивність – відсутність тенденційності, неупереджене ставлення аналітика до дослідження та його результатів.

Повнота – використання всієї наявної інформації, що відноситься до вирішуваних завдань. При цьому передбачається висунення і перевірка всіх можливих варіантів розвитку подій, версій про суть і причини явища, що вивчається, визначення закономірностей його розвитку.

Безперервність – організація інформаційно-аналітичного моніторингу обстановки, що постійно діє, своєчасно й із заданим ступенем деталізації, котра відбиває основні зміни в досліджуваній ситуації.

Альтернативність думок – наявність у кожного співробітника аналітичного підрозділу можливості вільно висловити свою незалежну думку щодо результатів проведеного дослідження і довести його до вищестоящого керівництва.

Гнучкість – спроможність швидкої адаптації до змін суспільно-політичної обстановки без модифікації структури методів і засобів реалізації аналітичної роботи – виключно за рахунок внесення змін до метазмінних (систему схвалених – не плутати з тими, що „декларують” – суспільством цінностей).

Обгрунтованість – отримання аргументованих результатів аналітичної роботи на основі сучасних досягнень науки, ефективних інформаційних та аналітичних технологій, прагнення до об’єктивно дійсного і перевіреного знання, використання всього комплексу пізнавальних принципів.

Із зазначеного комплексу основних принципів аналітичної діяльності витікають приватні принципи аналітичного методу як інструменту пізнання та впливу на дійсність. До них можна віднести:

1) об’єктивність і незалежність підходу;

2) всебічність розгляду, виявлення основних проблем і „больових точках”, їх структуризація;

3) системність розгляду (емерджентність, комплексність, структурність, ієрархічність, функціональність);

4) пізнання сутнісної сторони явищ і процесів;

5) виявлення взаємозв'язків з|із| іншими об’єктами;

6) встановлення причинно-наслідкових зв’язків (принцип детермінізму);

7) порівняння і аналогія;

8) виявлення основних тенденцій розвитку (зміни);

9) єдність кількісних та якісних характеристик;

10) єдність форми і змісту тощо.

Слід враховувати, що вищеперелічені принципи часто використовуються швидше інтуїтивно, ніж на науковій основі (зокрема, і тому, що попередні оцінки джерел та інформації часто не годяться для нових поєднань чинників, що діють).

Аналітична діяльність:

1) привчає ставитисяз повагою (а й без фанатизму) до інститутів, що історично склалися, та традицій– які б вони не були;

2) розвиває здатність розрізняти в них постійне і мінливе, необхідне та наносне;

3) аналізувати резерв їх міцності.

Адже нерідко висновки доводиться давати й з урахуванням інерції мислення, стереотипів поведінки, стійкості традицій. Твердження „істина – у відтінках” достатньо справедлива й для аналітики. Тут, як ніде, важливе „мистецтво дрібниць”. Суть його в тому, що іноді дрібні деталі, які не помічаються більшістю, можуть при відповідній інтерпретації бути красномовними „як муха в сметані”. У зв’язку з тим, що більшість політичних подій, що відбуваються, мають закулісну, ретельно приховану сторону, яку аналітик вимушений збирати буквально крупиці інформації по питаннях, що цікавлять, порівнювати їх з вже наявними даними, виявляти „зародки” майбутніх змін та їх напряму.

На практиці переважне число управлінських рішень приймається в умовах невизначеності – неповнота інформації з відповідних проблем, а почасти в умовах свідомого спотворення, суперечності тих наявних даних.

Багато людей неадекватно сприймають навколишній світ, знаходячись під впливом помилкових установок і стереотипів, різного роду залежностей: релігійно-духовних, матеріальних, національних тощо. В умовах інформаційного хаосу, а почасти й прямій дезінформації, вони не можуть самостійно структурувати інформацію, котра поступає, що призводить до деструктивних процесів наявному і суспільному рівні. Практика показує, що будь-який розвал починається з інформаційного розвалу і дезінтеграції. Принцип „розділяй та володарюй” діє, перш за все, в інформаційній сфері.

Сьогодення дає нам можливість спостерігати яскраві приклади того, як суто ідеальні побудови, прийняті як стандарт деяким довкола осіб, настільки розузгоджуються не лише з іншими (настільки ж ефемерними істинами), а й приходять в конфлікт з базисними (інстинктивними) установками індивідів, створюючих це коло. Результатом бувають і випадки самоспалення, ритуального вбивства власних дітей та інші девіантні прояви. У полях змінених сенсів індивідуального формування людей — простір для будь-яких маніпуляцій.

Існує безліч визначень інформації. Визначення інформації давали такі учені, як Н. Вінер, Р. Хартлі, Д. Шенон, Н. Рашевский та інші. Нижче приведені деякі з них:

Інформація – фундаментальна першооснова і загальна властивість вселенної, існує незалежно від нас, виявляється в тривимірному процесі взаємодії мікро- і макропроцесів енергії, руху і маси у просторі та часі.

Інформація – властивість матерії змінюватися та відбивати цю зміну.

Інформація – знята невизначеність, пов’язана з випадковими процесами, а також із перетворенням можливості на дійсність.

Інформація – властивість об'єкту зменшувати невизначеність процесу зміни його полягання|достаток| в часі.

Інформація – зняття (усунення) невизначеності, де невизначеність – недостатнє знання про об’єкти і явища (ототожнюється з неінформованістю суб’єкта).

Інформація – ступінь модифікації структури вхідними даними.

Інформація – віддзеркалення в психіці закону існування світу (психічне віддзеркалення світу):

1) як інваріант оборотних трансформацій повідомлення, що поступає до суб’єкта;

2) інваріант: величина, що залишається незмінною при тих або інших перетвореннях;

3) одиниця, що містить в собі всі основні ознаки своїх конкретних реалізацій;

4) відомості про навколишній світ і процеси, що протікають в них, котрі сприймаються біологічним об’єктом або спеціальним пристроєм.

Інформація – відомості про осіб, предмети, дії, події, явища і процеси незалежно від форми їх уявлення, використовувані в цілях отримання знань, ухвалення рішень.

Інформація про об’єкт є зміна параметра спостерігача, викликана взаємодією спостерігача з об’єктом.

У межах навчального курсу використовується наступне визначенням інформації. Інформація – це те, що змінює повноту знання про об’єкт або систему. Можна було б звернутися до поняття ентропії та зробити наше визначення більш науково звучним, а й навряд чи це сприятиме поліпшенню сприйняття.

Зазначимо, що здатність оперувати з поняттями (термінами), забезпечуючи адекватність їх вживання/сприйняття в деякому конкретно узятому контексті буття – один з індикаторів наявності у людини аналітичних здібностей.

Формалізація – це процес опису теорій, закономірностей, законів та інших осмислених у даній предметній області пропозицій і висловлювання за допомогою формальних засобів, перш за все – символів математики та математичної логіки. У ряді додатків як символи використовуються слова мови природного спілкування, котре набуло статусу термінів, тобто слова і словосполучення, котрі мають чітко встановлений об’єм поняття або зміст. Систему таких символів і правил поводження з ними називають формалізмом даної науки. Визначимо також і поняття „термін”.

Термін (від латин. terminus – межа, кордон) – це слово або сукупність слів, призначених для позначення деякого суворо певного класу сутності та відносин реального або ідеального (мислимого, віртуального) світу.

На відміну від звичайних слів, термін є стандартизованим елементом формальної системи та його вживання для позначення деякого класу суті є обов’язковим у рамках встановлено термінології. Часто для позначення компонентів терміну використовують термін „ терм”, вказуючи тим самим на його несамостійність. Будь-яке усікання терміну призводить до збільшення об’єму поняття (у цьому випадку з вихідного терміну виходить інший термін) або до втрати розмежувальної функції терміну (термін перестає бути терміном).

Сукупність термінів, використовуваних в деякій предметній області називається термінологією або лексиконом предметної області.

Останнє поняття, котре впроваджується в даному курсі лекцій, — це тезаурус. Відаповідно до процесу синтезу формальних систем тезаурус — це система, утворена проекцією термінології, встановленої в заданій предметній області, на формальну модель даної предметної області. Ступінь формалізації моделі для тезауруса встановлюється виходячи з потреб суб’єкта, який використовує тезаурус.

Для тезаурусів, призначених для опису складних систем, існує можливість їх ієрархічної організації, а також встановлення деякого рівня формалізації описів, необхідного та достатнього для вирішення деякого класу завдань, пов’язаних із необхідністю вираження сутності та відносин предметної області.

Таким чином, можна стверджувати, що будь-який несуперечливий опис певної предметної області, отриманий із застосуванням адекватного вибраного тезауруса, може розглядатися як модель деякого рівня формалізації. Далі наша увага буде сконцентрована на докладнішому розгляді основних прийомів і методів формалізації предметної області досліджень, а також на питаннях поетапного синтезу моделей систем і процесів.

Дата добавления: 2014-01-05