Лекція 10 Автономія вищої школи

Вища школа і підготовка спеціалістів вищої кваліфікації - заключний ланцюг в системі взагалі. Грунтується вона на сучасних досягненнях науки, оскільки вища освіта і наука являють собою нерозривну, органічну єдність.

Наука і вища школа зрештою вирішують властивими їм засобами одні і ті ж завдання, сприяючи пізнанню об'єктивних законів розвитку природи і суспільства, виявленню природних багатств, захисту зовнішнього середовища і здоров'я людини, розвитку техніки, удосконаленню форм суспільного устрою, створенню творів мистецтва, формуванню сучасного світогляду людей.

Вищий учбовий заклад, де зосереджено величезний науковий потенціал, має бути центром науково-дослідницької діяльності, активним розповсюджувачем знань, що мають життєво важливе значення для суспільства і держави. Вища школа покликана не лише безперервно розривати науково-дослідницьку діяльність, але і педагогічно освоювати новітні досягнення науки, прискорювати їх введення до навчального процесу. Таким чином, однією з найцінніших особливостей вищої школи є її вміння "зазирнути" в майбутнє науки, врахувати перспективні напрями і"ї розвитку, бачити "завтрашній день" науки і техніки.

На цих загальних положеннях базується визначна суспільна роль вищого учбового закладу, вищої школи, дальшого удосконалення її діяльності. В цьому процесі неабияке значення має автономія вищої школи, про яку (автономію) зараз говорять все більше, особливо про обмеження адміністративного втручання і життя вузів, розвиток їх самоуправління, поглиблення інтеграції педагогіки вищої школи, використання досягнень науки й практики. Про абсолютну автономію вищої школи, звичайно, говорити абсурдно, оскільки вона органічно пов'язана з життям усього суспільства і залежить від його потреб і можливостей.

Про яку ж автономію слід говорити? і

Напевно про автономію:

- як про принцип демократичних основ життя вищої школи;

- як про відносну незалежність вищої школи в питаннях організації навчального процесу, внутрішнього життя вузу, діяльності науково-педагогічного колективу;

- певну фінансову незалежність дів держави, Гї бюрократичних структур;

- незалежність у підготовці науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації (для своєї галузі знань).

Тому вважаємо за необхідне розглянути ці чотири позиції більш детально.

Одначе, перед цим декілька загальних положень, що характеризують Теперішній період стану вищої освіти і її розвиток у державі. Ректор Казанського університету А.І.Коновалов (цит. за книгою Л.В.Кейсевича, А.П. Разиховського, І.Р. Алексеєнко - "Биосфера и цивилизация" - К., 1992) Відзначив, що за міжнародним стандартом ЮНЕСКО - коефіцієнтом

інтелектуалізації молоді - в 50-ті роки ми були третіми в світі після США і Канади, а до 1985 року відкотились на 42 місце. До цього нічого додати, хіба що нагадати про ще один показник (що на перший погляд здається дуже віддаленим), який характеризує рівень культури у колишньому СРСР: у нас за рік вироблялось 37 кг паперу на одну людину, що дозволяло задовольнити потреби всього на 50-60 %. Для порівняння - у Швеції цей показник дорівнював 235 кг/людину, Фінляндії - 254, в США - 306. Можна ще багато цифр наводити, які переконливо засвідчать: у зв'язку з тотальним дефіцитом і збитковою, падаючою економікою - фактор, що визначає багато наших бід - маємо падіння загальної культури, науки, освіти і як неминучий наслідок - дефіцит професіоналізму і компетентності май у всіх ланках суспільної праці, зростаюча аморальність, корупція і злочинність. Все це не може не турбувати, не будити думок про долю, існування, розвиток та процвітання молодої, незалежної держави - України, її вищої школи, науки. Ті кадрів.

Без розвитку вищої школи, без розвитку культури, освіти, науки не може існувати держава. "Не має нічого страшнішого як неуцтво (невігластво)" (Гете), про що свідчить наша дивна телевізійна практика, яка раніше на всю країну рекламувала Кашпіровського, Чумака; тепер Коханевич (Донецьк) нібито лікує за добу від п'янства, куріння, імпотенції і подружньої невірності; замість науки пропагуються різні "народні" цілителі, чаклуни, знахарі.

Виходячи з цього ми вирішили розглянути детальніше декілька принципів автономії вищої школи, які слід впроваджувати в її повсякденну

діяльність.

Автономність, як принцип демократичного життя вищої школи

розкривається, на нашу думку в трьох положеннях:

а) високий рівень колегіальності, звітності і виборності керівництва колективами всіх рівнів - вищий учбовий заклад, факультет, кафедра, студентський курс (потік), студентська група. Тверда дисципліна, чітке виконання поставлених завдань, не допустимість вседозволеності, розхлябаності, взаємна повага керівників і підлеглих, а це породжує і належне ставлення до викладача та студента, як до особистості;

б) асоціативний характер розв'язання важливих проблем діяльності вищої школи (рівень вузівської підготовки, контроль за навчально-методичною роботою, одержаними знаннями, якістю підготовки кадрів спеціалістів. Мова йде не лише про підготовку студентів, але і професійний рівень викладачів та наукових працівників, їх компетентність, професіоналізм, загальний рівень знань і культури (інтелігентності). Адже не секрет, що не лише студенти, але і багато викладачів мало читають літературу, роками не відвідують театри, музеї,

виставки, концерти;

в) чітке визначення характеру стосунків з державою, муніципальною владою, з клініками. Не жорстке підпорядкування, а паритетність цих стосунків має сприяти збереженню гідності вищої школи, виконання нею своїх прямих

обов'язків.

Відносна незалежність внутрішнього життя має базуватися, на нашу

думку, на 6 принципів:

а) на винятковому праві формування змісту і форм організації навчального процесу, його науково-педагогічного і інформаційно-технічного забезпечення. Йдеться про дидактичні принципи, побудовані на основі педагогічних законів, науковій організації навчального процесу і викладання предмета;

б) на винятковому праві самостійного і достатнього матеріально-технічного забезпечення учбового процесу (видання учбової літератури, підручників, практикумів, атласів, методичних вказівок, слайдів, учбових фільмів та ін.);

в) на пріоритеті навчальної і дослідницької праці кафедр, викладачів, студентів перед іншими формами їх діяльності;

г) на демократичному вирішенні всіх питань внутрішнього життя інституту, факультету, кафедри, студентського курсу, гуртожитків та ін.;

д) на абсолютно правовому вирішенні конфліктних питань життя всіх структур навчального закладу;

є) на праві власного регламентування і заохочення науково-педагогічних колективів (кафедр) і педагогічних працівників, їх росту і перепідготовки (стажування, науковий пошук, захист дисертацій). Не допускати такої любої нам зрівнялівки, бо вона заохочує лінощі, вбиває майстерність, бажання працювати. Ми так довго відстоювали її як завоювання соціалізму, спиняючи тих, хто прагнув особистого успіху.

Певна фінансова незалежність від держави, її бюрократичних структур. Це положення базується:

а) на формування власних бюджетів вузів (навіть факультетів) з урахуванням частини державних і приватних інвестицій, чіткому їх розподілі,' виходячи з рішень, прийнятих демократичним шляхом;

б) на власній ініціативі і правовій діяльності вищої школи відносно формування достатності бюджету і його використання;

в) на винятковому праві розпоряджатись коштами бюджету у відповідності з демократичними рішеннями;

г) введення практики інвестицій (кредитування) підготовки спеціалістів, росту їх кваліфікації, стажування (в тому числі і зарубіжного) та регулювання їх перепідготовки.

Приклад - діяльність незалежного, автономного Університету Мексики в Мехіко-Сіті. Мексика бідна країна. Але в Мексиканському Університеті 450 тисяч студентів. Це окреме містечко з корпусами факультетів, бібліотек і гуртожитками, стоянками машин, басейнами, тенісними кортами, стадіоном на 40 тисяч чоловік. Асигнування: 1) плата за навчання, 2) пожертвування багатих людей - бізнесменів (зі звільненням їх від податків). Студенти (також в Колумбійському Університеті, Північному Університеті в США) кредитуються безпроцентно Університетом, а ставши спеціалістами, дуже швидко повертають позику, оскільки медики, юристи, економісти, дипломати і ін. одержують Велику зарплату. З цими і іншими особливостями роботи Університетів автори ознайомились на конгресах у Чехословаччині, США, Мексиці, Швейцарії і Деяких інших країнах. І студенти вчаться (працюють) просто добре. В разі

невдачі повторний екзамен - через рік, не здав повторно - виключення з Універ­ситету.

Автономність діяльності вищої школи у підготовці кадрів полягає:

а) в її повному і винятковому праві вести необхідну підготовку науково-педагогічних кадрів усіх рівнів і спеціальностей у відповідності з реальними соціальними потребами на основі чітко розробленої структури і фінансового

кошторису;

б) у використанні принципу демократичних асоціацій спеціалістів для контролю за змістом підготовки і нострифікації дипломів висококваліфікованих науково-педагогічних кадрів.

Вищевикладене грунтується також на уроках історії, які треба пам'ятати.

Необхідність можливо швидкого повернення до демократичних принципів діяльності вищої школи, на основі подолання залишків практики тоталітарного контролю за її діяльністю (нескінченні комісії - навчальні, фінансові, господарські, причому часто із малих периферійних вузів, з від­повідно недостатнім професіоналізмом особливо в навчально-методичній

роботі).

Викладемо і дещо крамольну думку. Навіщо нашій країні стільки

університетів (майже в кожній області), 15 медичних вузів?

Ми розуміємо, що після возз'єднання із Західною Україною (де був лише один добрий інститут у Львові), з політичних міркувань були створені інститути в Станіславі (Івано-Франківську). Тернополі, Чернівцях, факультет в Ужгороді. Відмінний інститут є у Дніпропетровську - створений після революції (як тепер говорять, після Жовтневого перевороту), проте у повоєнні роки поруч відкрито інститут в Запоріжжі; Донецький медінститут - і поряд відкрито інститут в Луганську; Харків - старий медичний факультет Університету, створений раніше від Київського, і поруч інститут у Полтаві, а тепер медичний факультет Університету в Сумах. Інститути фінансуються погано, на науку грошей немає, недостатньо професійно підготовлених кадрів, які біжать і з відомих інститутів. Напевне, й не потрібно стільки лікарів з мізер­ною оплатою. А факультети все створюються.

Похвальбою звучало, що СРСР займав 1 місце за кількістю лікарів (без стоматологів, бо з ними на 1 місце виходили США). Як атавізм звучить "розподіл випускників". Правда, тепер це все поволі змінюється, але ми пам'ятаємо, як "спускали" в інститут рознарядку - на Північ -10 чол. Далекий Схід - 4 чол., МВС - 10 чол. (в'язничні лікарі); в Житомирську, в Чернігівську, в Київську і т.д. 1 якщо ти був із Чернігівської області і туди ж просився - тебе обов'язково направляли в Черкаську і навпаки. Стогін, плач, руйнування сім'ї,

але будь-що треба виконати план.

Студенти, які поступають на контрактній основі, вже не будуть роз­поділятися. Закінчив Інститут, інтернатуру і шукай собі роботу на конкурсній основі, в залежності від того, який маєш диплом. З часом спеціаліст зможе повертати гроші, витрачені на нього за час навчання (йому ж був виданий кредит). Ми розуміємо, що негайно це зробити неможливо, дай Бог прожити на „,^ 3j,g тзано чи пізно ми до цього прийдемо. Ось і зникнуть про-

хання, моління, протекції. І відвідуватимуть, і вчитимуться краще (адже диплом дійсно стане передумовою одержання престижної праці).

Спинимося на кадрах. Хіба ми не пишаємося тим, що вчилися медицини у О.П. Кримова, який із медінституту пішов у 80 років, у М.С. Спірова - в 83 роки, у М.Д. Стражеско? Що за безглузда ідея про вихід на пенсію викладачів у 60 років, професорів - в 65? Треба віддати належне розсудливості ректорів, які намагаються затримати досвідчені кадри за наказом, контрактом, договором. Зараз із вузів через невлаштованість, малу зарплату, погані побутові умови молоді вчені біжать, літніх - гонять. Талановиті фахівці виїжджають за кордон, оскільки в ряді вузів немає приладів, апаратури. Хто ж буде навчати, з ким ми залишимось у вищій школі через 10-15 років?

Заслуговує на увагу вивчення досвіду здійснення автономії вищої школи: а) з історії нашої Вітчизни - Київський Університет Святого Володимира, його факультети і, зокрема, медичний факультет - 150-річчя якого ми відсвяткували, і над колискою якого стояли Микола Іванович Пирогов -попечитель Київської учбової округи, Володимир Панасович Караваєв -блискучий хірург, перший декан медичного факультету, почесний громадянин міста Києва. Чудові школи терапевтів - В.П. Образцов, Ф.Г. Яновський, М.Д. Стражеско, Ф.А. Удінцев, М.М. Зюков - учень Яновського, М.М. Губергриц, В.М. Іванов, Г.Й. Бурчинський, О.Й. Грицюк. Чудова хірургічна школа - В.П. Караваєв, Ю.К. Шимановський, М.В. Скліфосовський, М.М. Волкович, О.П. Кримов, М.І. Іщенко, М.С. Коломійченко, Г.М. Матяшин. Акушери-гінекологи - П.Ф. Писемський, О.Ю. Лур'є, М.С. Бакшеєв. Це все особистості в історії медицини. Ми не будемо перелічувати всесвітньовідомі школи теоретиків-анатомІБ, гістологів, фізіологів, спеціалістів загальної патології, гігієністів. І це все на базах своїх теоретичних корпусів, своїх клінік, вільного фінансування. Не менш багата історія медичного факультету Харківського та Новоросійського (Одеського) Університетів та ін.

б) Автономія в діяльності зарубіжних університетів, в дореволюційний час Росії, в теперішній час США, Англії, Франції, Німеччини, Японії, їх досвід уже вивчається. Мова йде не про сліпе запозичення і перенесення (не все так рожево і там). Надто різняться наші системи державного устрою, освіти взагалі і в вузах зокрема. Взяти те, що корисне і може бути використане у нас в найближчі роки, не забуваючи, що вітчизняна вища школа мала і має ряд цінних позитивних якостей.

Певна річ, автономія вузів - це питання не одного дня. Але готуватись до цього треба, тому важливо продумати структуру управління вищого навчального зак­ладу, пристосувавши ії до діяльності в умовах автономії вищої школи. Наш Університет вже вживає в цьому напрямку ряд заходів (свої навчальні плани, автономна побудова методичної роботи, машинного контролю знань. Комерційної діяльності, що дозволяє збільшити асигнування на апаратуру, обладнання, дрібний інвентар та ін., забезпечує збільшення заробітної плати, преміального фонду і т.п.). Ці перші корисні починання дадуть свої плоди у справі автономії вищих учбових закладів, відновлення падаючого, престижу вищої школи, зростання наукових пошуків і навчально-методичної роботи, у

аг\'>ЛГ\/Є'

України.

Лекція 1 1

Дата добавления: 2014-01-05