Макрокомунікація

Макрокомунікаційні форми комунікаційного взаємодії, які в табл. 2.1 названого запозиченням досягнень («М н М2), взаємодія культур («М д М») та інформаційна агресія («М у М»), добре проглядаються у тисячолітній історії взаємодійї держави Російської і Європи. Причому легко помічаються коливання від наслідування до діалогу і назад. Інформаційна агресія – явище відносно нове, що з'явилося лише в XX столітті.

Хрещення Русі наприкінці X століття – безперечний акт макрокомунікаційного наслідування. Час Київської Русі, Володимиро-Суздальського князівства, питомих міжусобиць і татаро-монгольського ярма – це період, коли російський книжник був «злиденний духом, жебрав під вікнами європейських храмів мудрості плодами чужої праці»(В.О.Ключевський). Але поступово російська церква отримала свої права духовного палеокультурного центру та вивільнилася з-під опіки Константинопольських патріархів. У 1346р. московським митрополитом став не грек, присланий з Царгорода, а росіянин Алексєй. В 1380р.Сергій Радонезький благословив Великого князя Московського Дмитра на битву з Мамаєм. XV століття – час набуття Московською державою політичної самостійності і самостійності ідеологічної, бо константинопольська церква, опинившись з 1453р. на території Османської імперії, капітульована перед папством. Фаза «М н М» закінчилася.

Російські «покірливі учні», підбадьорені недавніми перемогами над татарами, відмовилися від унії з латинянами і вирішили служити православ'ю по-своєму. На початку XVI століття виникає ідея російського месіанства – «Москва – третій Рим», зріє національна гординя. Російські «книжкові мужі», за словами того ж Ключевського, почали повчати. Іван IV, який влаштував Ливонську війну за вихід до Балтійського моря і зібрався одружуватися на Єлизаветі Англійській, звичайно, вважав себе не учнем європейської премудрості, а рівноцінним партнером всякого монарха. Московія була готова до діалогу культур за формулою «М д М».

XVII століття – час поступового зближення з Європою. У Москві з'являється Німецька слобода, полки іноземного ладу, вільнодумні російські вельможі типу А.Л.Ордін-Нащокіна одягають вдома європейські плаття, царських дітей навчає випускник Київської академії, колишній єзуїт Симеон Полоцький. Однак національної гідності російські люди не втрачають. Петровські перетворенняня – безумовне учнівство, нове «старцювання під вікнами європейських храмів мудрості», нова фаза «М н М».

Німецьке насилля прийняло такі розміри, що російські гвардійці охоче віддали корону чарівній Єлизаветі головним чином за те, що вона «дочка Петра». Але малограмотних російських дворян нездоланно вабили принади євроопейської цивілізації. Європа XVIII століття подарувала культурній еліти російського дворянства, по-перше, атеїстичне просвітництво в дусі Вольтера та Дідро і, по-друге, масонство, орієнтоване на духовно-містичні пошуки.

Кривава французька революція викликала негативну реакцію в російському суспільстві і призвела до розчарування в ідеалах Просвітництва. Макрокомунікаційні наслідування стали затухати. Павло I, борючись з революційною заразою, заборонив ввозити іноземні книги в Російську імперію. Агресивні наполеонівські війни і Вітчизняна війна 1812р., здавалося б, повинні остаточно віддалити Росію від божевільної Європи, але російське офіцерство повернулося із закордонних походів з критикою не Європи, а своєї Вітчизни. Декабристи були росіянами патріотами, але мислили вони за західними зразками.

У 40-ті роки склалися і почали відкрито змагатися дві течії російської думки: західництво і слов'янофільство. Суперечка між західниками і слов'янофілами – це боротьба двох макрокомунікаційних ідеологій. Слов'янофіли стверджували право Росії на рівноправний діалог із Заходом і бачили місію Росії не в тому, щоб завоювати Європу грубою жандармською силою, а в тому, щоб повідомити їй нові знання (православну етику, соборність, альтруїзм), які вилікують старіючу і загниваючу Європу від немочі (комунікаційна формула «М у М»). Західники підкреслювали приналежність Росії до західної культури і закликали утримуватися від зарозумілого духовного сепаратизму і, як і раніше, охоче сприймати досягнення європейського прогреса, особливо в галузі науки, техніки, демократії, естетки (комунікаційна формула «М н М»).

Офіційна ідеологія Миколи, засвоїла роль «жандарма Європи», бачила в західній культурі розсадник крамоли, який слід нещадно припиняти. Порочність цієї ідеології показала Кримська війна. Реформи Олександра II – модернізація за західним зразком («М н М»); контрреформи Олександра III – спроба «підморозити» Росію в дусі православ'я, самодержавства, народності, але було вже пізно. Маятник російської історії стрімко рухався на Захід.

Лібералізм, конституційна демократія, соціал-демократія, марксизм – все це не російські, а імпортні плоди. Мабуть, тільки анархізм, прикрашений іменами М.А.Бакуніна і П.О.Кропоткіна, – вітчизняний витвір. Більшовики почали будівництво комунізму за марксистським сценарієм, розробленим не для Росії, а для індустріально розвиненої Європи. Сценарій довелося капітально переробити, і ось маятник історії забирає Радянський Союз у незвідані далі. Ми не можемо копіювати ні буржуазну демократію, ні буржуазну культуру, ні буржуазну науку, ми підемо своїм шляхом, ми наздоженемо і переженемо Америку і Європу. Військова перемога, а потім – залізна завіса, боротьба з космополітизмом і підлабузництвом перед Заходом. Тут вже немає комунікаційного діалогу; це, згідно з формулою «М у М», інформаційна агресія (табл. 2.1).

Радянський Союз завжди вів активну наступальну ідеологічну боротьбу з будь-якими некомуністичними доктринами. Роль комунікантів на міжнародній арені грали Комінтерн (III-й Комуністичний Інтернаціонал, створений в 1919р., розпущений в 1943р.) і «братськ комуністичні партії», що існували в більшості країн світу. Переконливим доказом на користь «переваг соціалізму» стала перемога СРСР у Великій Вітчизняній війні. Цей довід був повною мірою використаний комуністичною пропагандою; в спіслявоєнні роки третина світу мала радянську орієнтацію.

Але не дрімали і ідеологічні противники країни Рад. З 1946 р. почалася холодна війна, яка була справжньою інформаційною війною, війною за довіру і симпатії світової спільноти. Це був конфронтаційний діалог за формулою «М д М». Одна за одною слідували вміло сплановані пропагандистські кампанії, де використовувалися угорські події 1956р. і «пражська весна» 1968р., космічні польоти і спортивні досягнення, олімпійські ігри та молодіжні фестивалі, війна у В'єтнамі і війна в Афганістані. Боротьба йшла на рівних, але в 70-ті роки США вдалося переграти радянських стратегів. Радянський Союз був втягнутий у виснажливоюву гонку озброєнь, провокаційну програму «зоряних воєн». Економічне виснаження, підсилене бездарністю старіючого політбюро, призвело до падіння авторитету країни, до втрати завойованих позицій. Холодна війна закінчилася поразкою СРСР, поразкою не на полі битв, а у віртуальному просторі інформаційних воєн.К онфронтація СРСР – Захід завершилася. На зміну формулі «М д М» знову, як за часів Петра,прийшла учнівська формула «М пн М».

Слід звернути увагу, що поняття мікро-, міді-, макрокомунікація не збігаються з поняттями міжособистісна, групова, масова комунікація, хоча і перетинаються з ними. Якщо звернутися до табл. 2.1, то видно, що з 7 видів мікрокомунікаціі тільки 3 відносяться до міжособистісного рівня, а макрокомунікація представлена тільки в трьох випадках із семи на рівні масової комунікації. У зв'язку з цим уточнимо предмет теорії масової комунікації.

Л.В.Петров пропонує таке визначення: «масова комунікація – це створення єдиного соціального поля на основі процесу, що включає в себе, з одного боку, вилучення, переробку і передачу за допомогою відносно швидкодіючих технічних пристроїв соціально-значимої інформації, який здійснюється спеціалізованими інститутами; і, з іншої сторони, прийом і засвоєння цієї інформації чисельно більшими, соціально різнорідними, розосередженими аудиторіями».Таким чином, в разі масової комунікації в ролі комунікантів виступають технічно оснащені «спеціалізовані інститути» у вигляді преси, кіно, радіо, телебачення, а в ролі реципієнтів – масові аудиторії. Подібна комунікаційна взаємодія характеризується формулою «Г у М» (керування суспільством), і саме проблеми соціального управління, як пише Л.В.Петров, «створення єдиного соціального поля» є головним предметом теорії масової комунікації. Таким чином, ця теорія вивчає не всі форми масової комунікації, а тільки одну її форму – «Г у М», яку можна назвати міді-масовою комунікацією. Тому її не можна вважати ні теорією макрокомунікаціі, ні навіть загальною теорією масової комунікації.

Дата добавления: 2014-01-05