КАСТА – замкнена соціальна група. Існують практично нездоланні бар’єри: людина не може змінити К. у якій вона народилася, не дозволяються і шлюби представників різних К

КЛАСИ СОЦІАЛЬНІ – 1) у широкому розумінні – великі групи лю­дей, які відрізняються за їх місцем в історичній системі суспільного виробництва і розподілу, ставленням до засобів виробництва, роллю в суспільній організації праці. К.С. виникли історично в процесі розпа­ду первіснообщинного ладу внаслідок суспільного поділу праці, зрос­тання її продуктивності, появи додаткового продукту та приватної влас­ності на засоби виробництва. Розрізняють К.С. основні (раби і рабов­ласники, кріпаки і поміщики, пролетарії і буржуазія) і неосновні; 2) у вузькому значенні – будь-яка страта в сучасному суспільстві, яка відрізняється від інших прибутком, освітою, владою і престижем. Ви­ходячи з цих критеріїв, виділяють не два протилежні класи, а декіль­ка так званих страт, які переходять одна в одну. Згідно з вузьким трак­туванням, К.С. виникли тільки при капіталізмі і знаменують собою пе­рехід від закритого до відкритого суспільства.

КЛАСИФІКАЦІЯ – розподіл об’єктів, предметів, понять, назв на класи, групи, розряди за спільною ознакою.

КОЛЕКТИВ – організована спільність людей, об’єднаних конкретним видом суспільно корисної діяльності, яка здійснюється у межах тієї чи іншої форми власності і супровод­жується відповідними відносинами співробітництва, взаємодопомо­ги і взаємної відповідальності, інтересами, ціннісними орієнтаціями, установками і нормами поведінки. Розрізняють К. трудові, суспільно-політичні, навчальні, військові, спортивні, культурні, побутові та ін. Центральне місце в системі К. належить трудовим, через які більшість працездатного населення залучається до процесу суспільної праці.

КОЛЕКТИВНІ УЯВЛЕННЯ (термін Е. Дюркгейма) – спільні уявлення та моральні установки, які виступають у ролі єднальної сили в суспільстві.

КОМУНІКАЦІЯ – це процес, за допомогою якого люди передають один одному інформацію, ідеї, думки.

КОНСЕНСУС (термін, запроваджений О. Контом) – узгодженість дій основних соціальних спільнот та інститутів суспільства.

КОНТРКУЛЬТУРА – це різновид субкультури, який не просто відрізняється від домінуючої культури, але протистоїть їй, принципово не сприймаючи пануючих у суспільстві цінностей.

КОНФОРМІЗМ – некритичне сприйняття і наслідування пануючих думок, норм, традицій, принципів і стереотипів масової свідомості.

КОНЦЕПЦІЯ – система взаємопов’язаних поглядів на певні явища і процеси; спосіб їх розуміння і трактування; головна ідея певної теорії.

КОРЕЛЯЦІЯ – тип асоціації однієї змінної з іншою, при якій зміна однієї величини супроводжується зміною іншої.

КУЛЬТУРА – це система цінностей, уявлень про життя і кодів поведінки, спільних для людей, пов’язаних певним способом життя.

КУЛЬТУРНИЙ РЕЛЯТИВІЗМ – це переконаність індивіда у тому, що оцінка окремого елемента культури (звичаю, норми, цінності) можлива тільки в межах тієї культури, з якої він походить.

КУЛЬТУРНІ УНІВЕРСАЛЇЇ – це певні елементи, обов’язково присутні у кожній соціальній культурі (елементи, властиві всім видам культури): мова, спорт, танці, звичай прикрашати тіло, освіта, ритуали похоронів та весіль, звичай дарувати подарунки та ін.

ЛЕГІТИМНІСТЬ – це здатність системи породжувати і підтримувати віру, що існуючі політичні інститути є найбільш придатними для суспільства.

ЛОБІЗМ – це особлива система реалізації інтересів окремих організацій і різноманітних соціальних груп, шляхом цілеспрямованого впливу на органи законодавчої та виконавчої влади, з метою отримати схвалення або несхвалення ними того чи іншого законопроекту.

ЛЮМПЕН – декласована людина, яка повністю випала із соціальної структури і втратила звичайні для суспільства цінності, норми, стандарти стосунків і поведінки (бомжі, жебраки, залежні від алкоголю тощо).

МАКРОСОЦІОЛОГІЯ – сфера соціологічного знання, яка вивчає великі елементи соціальних структур, їхній стан та взаємодію, зорієнтована на дослідження масштабних суспільних процесів.

МАРГІНАЛ – це людина, яка не зуміла пристосуватися до домінуючої культури чи субкультури і виявилася витісненою «на узбіччя» соціального життя.

МАРГІНАЛЬНІСТЬ – ставлення індивіда або соціальної групи до суспільства чи певної суспільної верстви.

МАСА – аморфна сукупність людей з мінімальним рівнем групо­вої інтеграції й організації.

МАСОВА ІСТЕРІЯ – стан загальної нервозності, страху і підвищеного збудження – реакція на загрозу з боку якихось потужних сил.

МАСОВА ПОВЕДІНКА – це спонтанні і нетривалі суспільні дії відносно великої кількості людей, які перебувають у невизначеній ситуації.

МЕТОД – це спосіб, сукупність прийомів і процедур практичного і теоретичного пізнання дійсності, технологічний принцип вивчення об’єкта.

МАТРІАРХАТ – форма суспільного устрою на ранніх етапах розвитку первіснообщинного ладу, яка характеризується домі­нуючою роллю жінки у сім’ї, господарстві, суспільному житті.

МЕДІАЦІЯ – оптимізація процесу пошуку вирішення проблеми задля припинення конфлікту за допомогою третьої сторони.

МЕРИТОКРАТІЯ – 1) вла­да, що ґрунтується на заслугах, правління найбільш гідних в інтелек­туальному, моральному та інших аспектах; 2) концепція, згідно з якою влада повинна здійснюватися людьми, які вирізняються своїми досяг­неннями, здібностями, професійною компетенцією, а не соціальним походженням чи приписаним статусом.

МІКРОСОЦІОЛОГІЯ – галузь соціологічно­го знання, яка спрямована на вивчення «мікрооб’єктів», міжособистісних взаємодій і стосунків, комунікативних зв’язків у малих со­ціальних групах (напр., сім’ї, академічній групі), поведінки індивіда, окремих соціальних явищ і процесів. До М. належать: теорія соціаль­ного обміну Дж. Хоманса і П. Блау, символічний інтеракціонізм Дж. Міда, Г. Блумера, А. Роуза, Г. Стоуна, феноменологічна соціологія А. Шюца, етнометодологія Г. Гарфінкеля, теорія « легітимізації »

П. Бергера, Т. Лукмана та ін.

МІГРАЦІЯ – це процес зміни постійного місця проживання індивідів чи соціальних груп: переміщення в інший регіон країни або в іншу країну. Міграцією є також переїзд на проживання із села в місто і навпаки.

МІНІМУМ ПРОЖИТКОВИЙ – сукупність матеріальних і фінан­сових засобів, необхідних для виживання і відтворення індивіда чи соціальної групи.

МІСІОНЕРСТВО– діяльність представників релігійних організацій, що займаються поширенням релігійних поглядів серед населення, яке перебуває на інших світо­глядно-релігійних або конфесійних позиціях. М. притаманне всім ре­лігійним напрямкам, системам.

МОДЕРНІЗАЦІЯ – це перехід від традиційного аграрного стабільного суспільства до світського, урбанізованого, індустріального, до суспільства, яке безперервно змінюється.

МОЛОДЬ – це суспільна група, яка перебуває в періоді життя, який починається зі статевого дозрівання, не має чітко окресленої верхньої вікової межі і визначається як суспільними, так і індивідуальними рамками.

МОНОГАМІЯ – шлюб, що складається із одного чоловіка і однієї жінки.

НАТОВП – тимчасове і неорганізоване зібрання людей, які перебувають у безпосередній фізичній близькості і мають спільний об’єкт зацікавлення.

НАЦІОНАЛІЗМ – полісемантичний термін, який вживається для окреслення таких явищ: 1) Н. – національна ідеологія, певна система світоглядно-політичних засад, що формує основну мету, принципи боротьби за національну незалежність та розбудову власної національної держави; 2) Н. як культурний і політичний рух, спрямований на боротьбу за утвердження національних пріоритетів у культурній та адміністративній сферах або за здобуття національної незалежності; 3) Н. як національна свідомість, тобто усвідомлення своєї приналежності до певної нації.

НАЦІЯ – історична сукупність людей, що має власну назву, свою історичну територію, спільні міфи та історичну пам’ять, спільну масову громадську культуру, спільну економіку і єдині юридичні права та обов’язки для усіх членів.

НЕРІВНІСТЬ – становище, за якого люди не мають рівного доступу до соціальних благ.

НЕФОРМАЛЬНИЙ КОНТРОЛЬ ґрунтується на схваленні або засудженні дій людини з боку її родичів, друзів, колег, знайомих, а також з боку громадської думки, яке висловлюється через звичаї і традиції, або через засоби масової інформації.

НЕФОРМАЛЬНІ НЕГАТИВНІ САНКЦІЇ – це покарання, не передбачені офіційними інстанціями, такі як зауваження, насмішка, злий жарт, зневага, недоброзичливий відгук, наклеп тощо.

НЕФОРМАЛЬНІ ПОЗИТИВНІ САНКЦІЇ – це публічне схвалення з боку неофіційних осіб та організацій: публічна похвала, комплімент, мовчазне схвалення, аплодисменти, слава, посмішка тощо.

НИЗХІДНА СОЦІАЛЬНА МОБІЛЬНІСТЬ – соціальний спуск, рух індивіда чи соціальної групи донизу у соціальній ієрархії.

НОРМИ – засоби соціальної регуляції поведінки індивідів і груп. У нормативній структурі виділяють звичаї, моральні норми і закони.

НУКЛЕАРНА СІМ’Я складається із дружини, чоловіка і їхніх дітей. Вона є найбільш поширеним типом сім’ї у сучасному індустріальному суспільстві.

ОСОБА – стійкий комплекс якостей, властивостей, набутих під впливом відповідної культури суспільства та конкретних соціальних груп, до яких належить індивід.

ПАНІКА – це форма масової поведінки, коли люди, зіткнувшись із небезпекою, виявляють некоординовані реакції. Під впливом П. люди діють неорганізовано, емоційно, часто заважаючи і травмуючи один одного.

ПАРАДИГМА В СОЦІОЛОГІЇ – це певний ціннісно-нормативний підхід, який визначає кут зору, крізь призму якого відстежуються, аналізуються та узагальнюються соціальні явища та процеси.

ПАРТІЙНА СИСТЕМА – політична структура, що складається із сукупності політичних партій різного типу зі стійкими взаєминами між собою, державою та іншими інститутами влади, характером та умовами діяльності.

ПАРТІЯ ПОЛІТИЧНА – це ідеологічна організація, яка об’єднує найактивнішу і найбільш організовану частину соціальної спільноти, виражає і захищає інтереси цієї спільноти, здійснює практичну роботу для її задоволення.

ПАТРІАРХАТ – 1) форма со­ціальної організації, при якій чоловік відіграє домінуючу роль у сімей­ному, господарському, суспільному житті; 2) в еволюціонізмі – період родового ладу, що настав після матріархату і який збігався у часі з мідним, бронзовим і раннім періодом залізного віку; характеризуєть­ся патрилінійним родом, владою чоловіка, який очолює рід, розвит­ком скотарства, плужного землеробства, металообробки тощо. Епоха П. – час розпаду первіснообщинного ладу, на заключному етапі – виникнення класів і держави.

ПАТРІОТ – людина, віддана своїй вітчизні, вірно служить її інтересам.

ПЕРВИННА МОДЕРНІЗАЦІЯ – це модернізація епохи промислової революції, зміни соціальної структури у зв’язку із руйнуванням традиційних, станових спадкових привілеїв і проголошення рівних громадянських прав, демократизації суспільства.

ПЛІТКИ – сукупність даних, які виникають із анонімних джерел і поширюються неформальними каналами. Поширення П. – це форма масової поведінки.

ПОЗИТИВІЗМ – провідний напрям у соціології ХІХ ст. (О. Конт,

А. Кетле, Е.Дюркгейм та ін.), який характеризується (особливо на першому етапі) натуралі­стичним підходом до явищ суспільного життя, намаганням пояснити суспільне життя і поведінку людини, застосовуючи для цього законо­мірності, встановлені у точних, насамперед природничих і фізичних науках (органічна школа в соціології, соціальний механіцизм). Со­ціальні явища і процеси є окремими випадками загальних законів та закономірностей.

ПОЗИЦІЯ СОЦІАЛЬНА – а) в об’єктив­ному значенні – суспільний статус людей з певними правами і обов’яз­ками, що не залежать від їхніх індивідуальних, особистих рис. П.С. утво­рюють певну ієрархію за тими чи іншими критеріями (напр., майно­вими, владними), мають різний статус і престиж у громадській думці. П.С. описуються сукупністю рольових приписів, об’єктивних вимог до осіб, що займають таку позицію; б) у суб’єктивному значенні – усві­домлений вибір, світоглядна і моральна орієнтація особистості, яка підлягає моральній оцінці як основна, прогресивна або консерватив­на, реакційна.

ПОЛІАНДРІЯ – шлюб однієї жінки із кількома чоловіками.

ПОЛІГАМІЯ – така форма шлюбу, за якої в нього вступають більше ніж два партнери.

ПОЛІГІНІЯ – шлюб одного чоловіка із кількома жінками.

ПОРІВНЯЛЬНИЙ МЕТОД – встановлення подібності та відмінності (на підставі збіжності чи незбіжності певних ознак об’єктів).

ПОРІГ БІДНОСТІ – визначений державою граничний рівень особистісного добробуту, опинившись нижче якого, людина не може підтримувати свій нормальний фізичний стан.

ПОСТІНДУСТРІАЛЬНЕ СУСПІЛЬСТВО – соціальна форма, що формується і визначається в процесі еволюції і трансформації індустріального суспільства. Відповідає рівню низки країн Західної Європи та Північної Америки кінця ХХ ст. Характеризується переходом від виробничої економіки до обслуговуючої, різким зростанням вироб­ництва продукції, що базується на «високих технологіях».

ПРЕДМЕТ СОЦІОЛОГІЇ – це концептуальна схема соціальної реальності, у якій її головні елементи зведені в систему і логічно виводяться одні з одних.

ПРЕСТИЖ – повага до статусу, який існує в громадській думці.

ПРИПИСУВАНИЙ СТАТУС – це статус, у якому людина народжена (природжений статус), але за яким, крім того, суспільством визнані певні соціальні ознаки.

ПРОГРЕС – це якісні чи структурні зміни певного суспільного явища чи соціальної системи, які, з позиції певних визначених оціночних критеріїв, становлять удосконалення цього явища порівняно з його попереднім станом.

ПРОЦЕДУРА – послідовність усіх операцій, загальна система дій щодо організації дослідження.

РАБСТВО – економічна, соціальна і юридична форма соціальних стосунків, за якої одні люди є власністю інших людей.

РЕВОЛЮЦІЯ – комплексна зміна багатьох або всіх сторін суспільного життя, яка стосується основ існуючого ладу.

РЕПРЕЗЕНТАТИВНІСТЬ – властивість вибіркової сукупності відтворювати (тобто досить точно відображати) характеристики генеральної сукупності.

РЕПРЕСІЯ – каральний захід, пока­рання з метою придушити, присікти будь-що; у тому числі масові, необґрунтовані протизаконні переслідування будь-кого з боку держав­них органів.

РЕПУТАЦІЯ – гро­мадська думка, яка сформувалася щодо якостей, достоїнств і недоліків будь-кого.

РЕСОЦІАЛІЗАЦІЯ – 1) вторинна соціалізація, що відбувається протягом усього життя індивіда у зв'язку зі зміною його установок, цілей, норм і цінностей життя; 2) процес пристосування девіантного індивіда до соціального середовища без гострих конфліктів.

РЕСПОНДЕНТ – той, кого опитує соціолог.

РЕФЕРЕНТНІ ГРУПИ – це соціальні групи, на які індивід орієнтується при оцінюванні і формуванні своїх поглядів, почуттів і дій.

РЕФОРМА – часткове вдосконалення у якійсь сфері життя, ряд поступових перетворень, які не стосуються основ існуючого ладу.

РИТУАЛ СОЦІАЛЬНИЙ – форма санкціонованої упорядкованої соціальної поведінки; сукупність регулярно здійснюваних дій та їх ус­тановлений порядок.

РІВЕНЬ ЖИТТЯ – узагальнений показник, який характеризує досягнутий ступінь задоволення матеріальних і культурних потреб населення країни (окремого регіону), класів, соціальних груп, сім’ї, індивідів у смислі забезпечення їх споживчими благами; характери­зується переважно кількісними показниками, абстрагованими від їх якісного значення.

РОБОТА – вид діяльності, що здійснюється за певну винагороду.

РОЗШИРЕНА СІМ’Я – це сім’я, яка складається із кількох поколінь родичів.

РОЛЬОВА НАПРУГА – ситуація, коли в одній ролі є суперечливі експектації, або неможливість ефективно і майже одночасно викону­вати дві і більше соціальних ролей.

РОЛЬОВА ПІДГОТОВКА – придбання знань і навичок, необхід­них для виконання соціальних ролей.

РОЛЬОВА ПОВЕДІНКА – реальна, фактична поведінка індивіда, який відіграє певну соціальну роль; на відміну від простого виконання ролі є очікуваною поведінкою.

РОЛЬОВА ТЕОРІЯ ОСОБИСТОСТІ – соціологічна концепція, згідно з якою особа – це функція від тієї сукупності ролей, які людина виконує у суспільстві, й оскільки всі ролі пов’язані з її перебу­ванням у соціальних групах, то особа є похідною від сукупності тих груп, у які входить людина.

РОЛЬОВИЙ КОНФЛІКТ – конфлікт, пов’язаний з виконанням індивідом однієї або декількох соціальних ролей, котрі містять у собі несумісні, конфліктуючі обов’язки й вимоги (напр., поліцейський по­винен заарештувати свого сина).

РОЛЬОВИЙ НАБІР – сукупність ролей, зумовлених певним статусом.

САМОГУБСТВО (суїцид) – добровільне і навмисне припинення свого життя. За умов С. людина має мету і мотив, які спо­нукають її до дії. Причини С. — наявність конфліктності з оточенням і психосоціальна дезадаптація. Розрізняють справжнє і демонстратив­но-шантажне С; С. у вигляді помсти, ухилення від призову, самопокарання, відмова від життя як такого.

САМОКОНТРОЛЬ – вид соціального контролю; вияв усвідомлю­ваної регуляції особистістю власної поведінки та діяльності з метою забезпечення відповідності їх результатів поставленим цілям, пред'яв­леним вимогам, цінностям, нормам, правилам, зразкам.

САМООЦІНКА – судження людини про міру наявності в неї тих чи інших якостей, рис, властивостей у співвідношенні їх з певним етало­ном, зразком. С. – вияв оціночного ставлення людини до себе і відіграє важливу роль у саморегулюванні її поведінки і діяльності.

САМОРЕАЛІЗАЦІЯ – вияв і розвиток індивідом особистісних здібностей у всіх сферах діяльності; реалізація потенцій особистості.

САМОРЕГУЛЯЦІЯ – 1) властивість систем різних рівнів зберіга­ти внутрішню стабільність завдяки скоординованим реакціям, які компенсують вплив умов навколишнього середовища, що постійно змінюються; 2) активність, спрямована на досягнення поставленої суб'єктом певної мети і яка передбачає створення моделі, а також її корегування в ході діяльності.

САНКЦІЇ – це покарання і винагороди, які застосовуються суспільною групою до індивіда, який не дотримується засад, обов’язкових для членів цієї групи.

СЕРЕДНІЙ КЛАС – клас, що займає проміжне становище між основними класами («вищим» і «нижчим») у системі соціальної стратифікації; характеризується неоднорідністю становища, суперечливістю інтересів, свідомості і політичної поведі­нки. На основі різних ознак ця верства є диференційованою (освіта, рід занять, прибуток, культура тощо), має відповідну структуру, яка виражає її гетерогенний характер. Розрізняють старі верстви С.К. (се­редні і дрібні торговці) і нові верстви, так звані «білі комірці» (уп­равлінці середньої і нижчої ланки, професійні працівники розумової праці та ін.). Виділяють такі ознаки С.К.: наявність власності у вигляді накопиченого майна чи існуючої як джерело прибутку; високий рівень освіти (як правило, вища); прибуток, середній по країні; професійна діяльність, що має досить високий престиж у суспільстві; певний світогляд і система цінностей, спосіб життя. Наявність чисельного С.к. в соціальній ієрархії багатьох сучасних країн дозволяє їм зберегти ус­таленість, стабільність, незважаючи на епізодичне зростання напруги серед найбідніших верств.

СИСТЕМНО - СТРУКТУРНИЙ МЕТОД – теоретичний метод, який передбачає розгляд об’єкта пізнання як системи, що складається зі структурних елементів з визначеними функціями.

СІМ’Я – це соціально санкціонована, відносно стійка група людей, яка об’єднана спорідненістю, шлюбом або усиновленням дітей, члени якої проживають разом і економічно пов’язані між собою.

СОЛІДАРНІСТЬ – 1) єдність переконань і дій, взаємодопомога і підтримка членів соціальної групи, які ґрунтуються на спільності інте­ресів і необхідності досягнення спільних групових інтересів, спільна відпо­відальність; 2) активне співчуття і підтримка будь-чиїх дій або думок.

СОЦІАЛІЗАЦІЯ – це процес засвоєння культури (норм поведінки, цінностей, ідей, правил, стереотипів розуміння). Це процес формування соціальних якостей, завдяки яким людина стає дієздатним учасником соціальних зв’язків, інститутів і спільнот.

СОЦІАЛЬНА ВЗАЄМОДІЯ – взаємодія між двома і більше індивідами, у процесі якої передається соціально значима інформація, або здійснюються дії, орієнтовані на іншого індивіда.

СОЦІАЛЬНА ГРУПА – це двоє або більше індивідів, які мають спільні погляди і пов’язані один з одним у відносно стійких моделях соціальної взаємодії.

СОЦІАЛЬНА ДИСТАНЦІЯ – відстань між двома статусами або позиціями індивідів чи соціальних груп.

СОЦІАЛЬНА МОБІЛЬНІСТЬ – переміщення індивідів та груп від одного соціального статусу до іншого.

СОЦІАЛЬНА ПОВЕДІНКА, за Вебером, – це певний вчинок людини, який він співвідносить з поведінкою (або вчинками) інших людей.

СОЦІАЛЬНА ПРОБЛЕМА – це те у соціальній поведінці, що спричиняє соціальне тертя, дискомфорт і вимагає колективних зусиль для його вирішення (бідність, хвороби, злочинність, самотність тощо).

СОЦІАЛЬНА РОЛЬ – модель поведінки, орієнтована на певний статус, її ще називають динамічною стороною статусу.

СОЦІАЛЬНА СИСТЕМА – цілісне утворення, головним елементом якого є люди, їх зв’язки, взаємини та взаємодії, а також соціальні інститути та організації, соціальні групи, спільноти, норми і цінності.

СОЦІАЛЬНА СТРАТИФІКАЦІЯ – це сукупність розміщених у вертикальному порядку соціальних прошарків.

СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА – є тривалим укладом соціальних взаємодій між елементами суспільства: статусами, ролями, групами, організаціями, соціальними інститутами.

СОЦІАЛЬНЕ – найважливіша категорія соціології, означає су­купність певних рис та особливостей суспільних відносин, інтегрова­на індивідами чи спільнотами в процесі спільної діяльності в конкрет­них умовах і яка виявляється в їх стосунках, у ставленні до свого місця в суспільстві, до явищ і процесів суспільного життя. Будь-яка система суспільних відносин (економічних, політичних та інших) стосується ставлення людей одне до одного і до суспільства, тому кожна має й чітко виражений соціальний аспект. Характеризуючи особливий ас­пект суспільних відносин, входячи в усі їх види, С., однак, не включає в себе ці відносини і не зводиться до їх суми. Виділяють такі основні риси, що характеризують специфіку С.: а) властивість, що іманентно (внутрішньо) притаманна особистості і спільнотам і яка формується внаслідок процесів соціалізації й інтеграції людини в суспільство, суспільні відносини; б) відображає зміст і характер взаємодії між суб­‘єктами (індивідами, групами, спільнотами) як наслідок виконання людиною певних соціальних ролей, котрі вона бере на себе, ставши членом спільноти; в) продукт взаємодії суб’єктів, який виражається у культурі, оцінках, способі життя людей.

СОЦІАЛЬНИЙ СТАТУС – це певна позиція особи в соціальній структурі групи і суспільства, пов’язана з іншими позиціями через систему прав та обов’язків.

СОЦІАЛЬНИЙ ФАКТ (у соціологічній теорії Еміля Дюркгейма) – це соціальне явище, яке породжене колективними діями індивідів і через це є якісно відмінним від того, що відбувається на рівні індивідуальної свідомості.

СОЦІАЛЬНІ ЗМІНИ – це фундаментальні зміни, які відбуваються з плином часу із базовими елементами культури, структури і соціальної поведінки.

СОЦІАЛЬНІ ІНСТИТУТИ – це стійкі види соціальних взаємодій, які склалися історично, самовідтворюються і задовольняють певні життєво важливі потреби людей.

СОЦІАЛЬНІ ОРГАНІЗАЦІЇ – це штучно сконструйовані спільноти людей для виконання певної легітимної цілі, наприклад, виробництва товарів чи надання послуг.

СОЦІОЛОГІЗМ – теорія, яка наполягає на специфічності й автономності соціальної реальності, її домінуванні над індивідами.

СТАН – соціальна група, яка володіє певними правами й обов’язками, закріпленими звичаєм або законом, і які передаються в спадок.

СУБКУЛЬТУРА – частина загальної культури, система цінностей, традицій і звичаїв, характерних великій соціальній групі.

СУБКУЛЬТУРАМОЛОДІЖНА – сукупність цінностей, вірувань, традицій та звичок, якими користуються молоді люди. Для С.М. ха­рактерні відсутність вибірковості в культурній поведінці, переважан­ня стереотипів і групового конформізму. В ній існує своя мова, мис­тецтво та стиль поведінки, вона має певну систему штучних замінників реальних цінностей. С.М. відрізняє те, що це: а) швидше культура доз­вілля, а не праці; б) у її межах соціальні зв’язки і відносини організо­вані не навколо сім’ї чи кола друзів, а навколо рівних груп; в) предме­том особливої уваги молодіжних груп є стиль.

СУСПІЛЬНІ РУХИ – це об’єднання великої кількості людей, мобілізованих для підтримки або опору культурним чи соціальним змінам.

СУСПІЛЬСТВО – 1) у широкому розумінні – це сукупність усіх видів взаємодії та форм об’єднання людей, у якій знаходить вияв їх взаємозалежність один від одного і які склалися історично; 2) у вузькому розумінні – історично конкретний тип соціальної системи, певна форма соціальних стосунків.

ТЕНДЕНЦІЯ – можливість тих чи інших подій розвиватися у певному напрямку.

ТЕОРІЯ – система керівних ідей, гіпотез у тій чи іншій галузі знання; узагальнений досвід людей; су­купність знань про природу і суспільство, накопичених у ході суспіль­но-історичного життя.

ТЕОРІЯ СОЦІАЛЬНА – комплекс поглядів, уявлень, ідей, спря­мованих на тлумачення і пояснення соціальних явищ і процесів.

ТИПОЛОГІЧНИЙ МЕТОД – групування фактів у якісно визначені типи на підставі властивих їм спільних ознак.

ТРАДИЦІЇ – елементи соціальної і культурної спадщини, які передаються з покоління в покоління і зберігаються у певній спільноті, соціальній групі протягом тривалого часу.

ТРАДИЦІЙНЕ СУСПІЛЬСТВО (доіндустріальне) – це суспільство з аграрним укладом, слабко динамічними соціальними структурами та із заснованим на традиції способом соціокультурної регуляції. У ньому переважає натуральне господарство, застосовуються прості технології, а відтак – поділ праці є нескладним.

УРБАНІЗАЦІЯ – це процес зростання і підвищення ролі міст, збільшення частини міського населення і поширення міського способу життя на всі прошарки населення.

ФЕМІНІЗАЦІЯ – зростання ролі і впливу жінок у суспільстві в цілому чи в будь-яких сферах суспільного життя.

ФЕМІНІЗМ – 1) соціополітична теорія і практика, мета якої – звільнення всіх жінок від чоловічої переваги і експлуатації; 2) соціаль­ний рух, що містить у собі стратегічну конфронтацію з гендерно-класовою системою; масового характеру набуває в середині ХХ ст.

ФЕРАЛЬНІ ЛЮДИ – термін, введений у XVIII ст. шведським уче­ним К.Ліннеєм, використовується для позначення істот, які виросли в ізоляції від суспільства і виховані у середовищі тварин. Діти, які поз­бавлені спілкування з такими самими, як вони, і які не отримали відпо­відного виховання та навичок, перетворюються на розумово недороз­винених істот. Здичавілих людей називають ще «мауглі», «дітьми джунглів».

ФОРМАЛЬНИЙ КОНТРОЛЬ ґрунтується на схваленні або засудженні дій людини з боку офіційних органів влади й адміністрації.

ФОРМАЛЬНІ НЕГАТИВНІ САНКЦІЇ – це покарання, передбачені юридичними законами, урядовими постановами, адміністративними інструкціями і розпорядженнями: позбавлення громадянських прав, ув’язнення, арешт, звільнення з роботи, штраф, службове стягнення, догана, смертна кара та ін. Вони пов’язані з наявністю приписів, які регулюють поведінку індивіда і вказують, яка кара призначена за недотримання цих норм.

ФОРМАЛЬНІ ПОЗИТИВНІ САНКЦІЇ – це публічне схвалення з боку офіційних організацій: грамоти, премії, титули і звання, державні нагороди і високі посади. Вони тісно пов’язані з наявністю приписів, які окреслюють, як повинен себе поводити індивід і які передбачені винагороди за дотримання ним нормативних приписів.

ФУНКЦІЯ – обов’язок, значення, призначення, роль.

ЦИВІЛІЗАЦІЯ – 1) фор­ма існування істот, наділених розумом; 2) синонім культури, сукупність духовних і матеріальних досягнень суспільства; 3) ступінь розвитку матеріальної та духовної культури, суспільного розвитку взагалі; 4) процес становлення громадянського суспільства; 5) відносно само­стійне соціально-історичне утворення, локалізоване у просторі і часі, що може мати ієрархічні рівні (напр., антична Ц., афінська Ц.). У соціології Ц. найчастіше розуміється як ступінь культурного розвитку, якого досягли деякі країни. Існує безліч показників цивілізованості – рівень смерт­ності (особливо дитячої), санітарний стан міст, екологія і т. ін. У су­часних умовах Ц. розуміється як розмаїття культурно-історичних форм, що дозволяє переосмислити поняття історичного прогресу, відмови­тися від розуміння історії як висхідного поступального руху.

ЦІЛІСНІСТЬ – узагальнена характеристика об’єктів, які мають складну внутрішню структуру (напр., суспільство, особистість, біоло­гічна популяція). Ц. виражає інтегрованість, самодостатність, авто­номність цих об’єктів, пов’язана з їхньою внутрішньою активністю, їх проти­ставленням оточенню; характеризує їх якісну своєрідність, зумовлену притаманними їм специфічними закономірностями функціонування і розвитку.

ЦІННОСТІ – це загальновизнані переконання щодо цілей, до яких соціальна спільнота (і кожен її член) повинні прагнути, якими вони керуються у своєму щоденному житті.

ШВИДКІСТЬ МОБІЛЬНОСТІ – одна з характеристик соціальної мобільності, яка є вертикальною соціальною дистанцією, або числом страт – економічних, професійних чи політичних, які проходить індивід у його русі вгору або вниз за певний проміжок часу.

ШЛЮБ – це соціальна форма відносин між чоловіком і жінкою, яка історично змінюється і завдяки якій суспільство впорядковує і сан­кціонує їхнє статеве життя, встановлює їх подружні й батьківські права та обов’язки, забезпечує легітимність їхніх нащадків. За процедурою шлюбної церемонії Ш. поділяються на громадянський і церковний, практикується також укладання шлюбного контракту.

ЯВИЩА СОЦІАЛЬНІ – усе те в соціальній дійсності, що виявляє себе, розкриває зовнішні, безпосередньо дані форми свого існування; елементи соціальної реальності, яким притаманна вся повнота со­ціальних властивостей та ознак, універсальні об’єктивні характерис­тики соціального світу, соціальних об’єктів. Я.С. можуть бути: ок­ремі особистості (їх взаємовідносини, дії, ідеї, інтереси, потреби та вла­стивості), соціальні групи, соціальні інститути та організації, різно­манітні соціальні процеси у випадку, коли вони відіграють значну роль у соціальному житті суспільства. Я.С. реалізуються через конкретну діяльність людей, організацій, інституцій, тому вони є певною дина­мічною сутністю, що мають свої часові характеристики.

ЯКІСТЬ ЖИТТЯ – 1) інтегральна характеристика всієї сукупності видів, форм, сфер життєдіяльності людей певного суспільства, зумов­лених рівнем його виробництва, економічними відносинами, політич­ним устроєм та системою цінностей; 2) суб’єктивне сприйняття і оцін­ка свого життя. На відміну від поняття «рівень життя», Я.Ж. включає такі фактори, як рівень демократизації, стан здоров’я населення і ото­чуючого середовища, можливості здобуття освіти, ступінь соціальної захищеності тощо.

«Я-КОНЦЕПЦІЯ» – відносно стійка, усвідомлена система уявлень індивіда про самого себе, на ґрунті якої він вибудовує взаємодію з інши­ми людьми.

ЛІТЕРАТУРА

1. Андрущенко В. П., Горлач М.І. Соціологія. Навчальний посібник. – К., 1998.

2. Асп Э. К. Введение в социологию. – Спб., 1998.

3. Волков Ю. Г., Мостовая И. В. Социология: Учебник. – М., 1998.

4. Гіденс Е. Соціологія. – Київ, 1999. – 726 с.

5. Городяненко В. Г. Соціологія. Підручник. – Київ, Видавничий центр «Академія», 2003.

6. Громов И. А., Мацкевич А. Ю., Семенов В. А. Западная теоретическая социология. – СПб: Ольга, 1996.

7. Захарченко М., Погорілий О. Історія соціології. – К., 1993.

8. Здравомыслов А. Г. Социология конфликта. Учеб. пособ. – М.: Аспект Пресс, 1995.

9. Ионин Л. Г. Социология культуры: Учеб. пособие. – М., 1998.

10. Капитонов Э. А. Социология XX века: история и технологии: Учеб. пособие. – Ростов н/Д., 1996.

11. Кравченко А. И. Введение в социологию: Учеб. пособие. – М., 1995.

12. Левада Ю. А. Статьи по социологии. – М., 1993.

13. Макеєв С. О. Соціологія. Навч. посіб. К., 2095

14. Мангейм Д. Б., Рич Р. К. Политология. Методы исследования. – М., 1997.

15. Мацковский М. С. Социология семьи: проблемы теории, методологии и методики. – М., 1989.

16. Мендра А. Основы социологии: Учеб. пособие. – М., 1999.

17. Монсон П. Лодка на аллеях парка: Введение в социологию. – М., 1995.

18. Основы прикладной социологии: Учеб. для вузов. В 2 т. / Под ред. Ф. Э. Шереги, М. К. Горшкова. – М., 1995.

19. Панина Н. В. Технология социологического исследования: Учеб. пособие. –Киев, 1998.

20. Піча В. М. Соціологія: Загальний курс: Посібник. – Київ. 1999.

21. Попова И. М. Социология: введение в специальность: Учебник. –Киев, 1998.

22. Радаев А. А., Шкаратян О. И. Социальная стратификация: Учеб. пособие. – М., 1996.

23. Радугин А. А., Радугин К. А. Социология: Курс лекций. – М., 1995.

24. Руденко Р. И. Практикум по социологии: Учеб. пособие. – М., 1999. – 447 с.

25. Смелзер Н. Социология: Учеб. пособие. – М., 1994.

26. Современная американская социология / Под ред. В. И. Добренькова. – М., 1994. – 295 с.

27. Социологический справочник. –К., 1990.

28. Социология: основы общей теории: Учеб. пособие / Под ред. Г. В. Осипова. – М., 1996. – 461 с.

29. Соціологія: Курс лекцій. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти. За редакцією В. М. Пічі. Друге видання. – Львів: Новий світ-2000, 2002.

30. Соціологія: Навч. посібник / За ред. С. О. Макєєва. – Київ, 1999.

31. Соціологія: Посібник / За ред. В. Г. Городяненка. – Київ, 1999.

32. Тощенко Ж. Т. Социология: Общий курс: Учеб. пособие. – М., 1994.

33. Фролов С. С. Основы социологии: Учеб. пособие. – М., 1997.

34. Черниш Н. Й. Соціологія: Курс лекцій. – Львів, 1996.

35. Ядов В. А. Стратегия социологического исследования: Описание, объяснение, понимание социальной реальности: Учебник. – М., 1998. с.

36. Якуба Е. А. Социология. – Харьков, 1996.

Навчальне видання

ЗІНЧИНА Олександра Борисівна

Курс лекцій з соціології (для студентів 2-3-го курсів денної і заочної форм навчання напрямів підготовки 6.030601 Менеджмент, 6.020107 Туризм, 6.140101 Готельно-ресторанна справа, 6.060102 Архітектура, 6.060101 Будівництво, 6.080101 Геодезія, картографія та землеустрій, 6.070101 Транспортні технології (за видами транспорту), 6.050702 Електромеханіка, 6.050701 Електротехніка та електротехнології).

Редактор З. І. Зайцева

Комп’ютерне верстання І. В. Волосожарова

План 2010, поз. 107

Підп. до друку Формат 60х84 1/16

Друк на різографі Ум. друк. арк. 5,5

Зам. № Тираж 50 пр.

Видавець і виготовлювач:

Харківська національна академія міського господарства,

вул. Революції, 12, Харків, 61002

Електронна адреса: [e-mail]

Свідоцтво суб’єкта видавничої справи:

ДК № ДК №731
від 19.12.2001

Дата добавления: 2014-01-05