Оборона як об’єкт публічного адміністрування

ПУБЛІЧНЕ АДМІНІСТРУВАННЯ В СФЕРІ АДМІНІСТРАТИВНО-ПОЛІТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

РОЗДІЛ 2

ТЕМА 6

ПУБЛІЧНЕ АДМІНІСТРУВАННЯ В СФЕРІ ОБОРОНИ ТА БЕЗПЕКИ

План

1. Оборона як об’єкт публічного адміністрування.

2. Національна безпека як об’єкт публічного адміністрування.

3. Адміністративні послуги в сфері оборони та безпеки України.

4. Адміністративна відповідальність за правопорушення в сфері оборони та безпеки України.

Публічне адміністрування в сфері оборони і безпеки держави – одна з провідних галузей публічного управління в Україні. Життя і безпека людини залежить від ефективності діяльності суб’єктів владних повноважень в адміністративно-політичній сфері. Широкі можливості застосування заходів адміністративного примусу ускладнюють адміністративно-правовий механізм регулювання у цій сфері. Права та законні інтереси особи потребують особливого захисту суб’єктами владних повноважень, посиленого громадського контролю за діяльністю державних органів. Метою цієї лекції є, в першу чергу, чітке уяснення меж правового впливу, компетенції суб’єктів владних повноважень в сфері оборони і безпеки держави. Це дасть змогу зрозуміти і відповідні механізми контролю за діяльністю суб’єктів владних повноважень та способи забезпечення законності їх діяльності.

Протягом усіх років незалежності відбувалося нарощування формального потенціалу органів сектору безпеки і оборони, які вирішують внутрішні завдання при одночасній редукції інституційного потенціалу, насамперед Збройних сил України. За розрахунками, здійсненими у Національному інституті стратегічних досліджень, станом на травень 2011 року Збройні сили України нараховують 160 тисяч військовослужбовців та 40 тисяч вільнонайманих працівників. Доцільно порівняти з 720 тис. у 1991 році. Державна прикордонна служба відповідно до законодавства нараховує 42 000 військовослужбовців. МВС – 324 400, з них 240 200 осіб рядового і начальницького складу (з них 190 500 утримується за рахунок коштів Державного бюджету, а інші – Державна служба охорони як госпрозрахункова організація). Внутрішні війська – 33 300, з них – 32 700 військовослужбовців Державна кримінально-виконавча служба – 46 600. Податкова міліція – 12 300 осіб. Державна митна служба – 18 210. Служба безпеки України – 27 200 військовослужбовців, а загалом 33 500 осіб. Служба зовнішньої розвідки України має чисельність 4 010 осіб. Управління державної охорони – 3 000 осіб. Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації нараховує 7 246 осіб, Загальна чисельність спецслужб (близько 50 тис.) наполовину та на третину перевищує відповідні показники Польщі (25 тис.) та ФРН (30 тис.). В органах Прокуратури України, за оцінками ГРЕКО 2007 року, працює приблизно 10 000 осіб (лише слідчих – 1 500). Офіційні дані про кількість прокурорів не оприлюднюються.

У більшості розвинених країн (країни ЄС, США, Японія) кількість поліцейських на 1 тисячу мешканців становить 2-3 працівники (зокрема це і працівники прикордонної поліції). В Україні цей показник становить 6–9 правоохоронців. При цьому населення держави має тенденцію до зменшення, а чисельність правоохоронців – до збільшення. У Міністерстві з надзвичайних ситуацій (йдеться про воєнізовані підрозділи рятувальної служби) налічується 6 226 осіб.

Таким чином, сьогодні в Україні налічується принаймні 609 692 осіб (або майже 1,5 % населення країни, чи 2,3 % наявних трудових ресурсів), які є військовослужбовцями або мають спеціальні звання, класний чин, інакше кажучи, носять погони (або 599 492, якщо врахувати реальну кількість військовослужбовців ЗС). З них за найвищими оцінками лише до 200 тисяч (менше однієї третини від загальної чисельності) забезпечують зовнішню безпеку держави, тоді як інші – внутрішню.

При цьому слід зазначити, що протягом 20 років кардинальних трансформацій моделі органів сектору безпеки та оборони не відбулося, у своїх глибинних основах ці структури залишилися сутнісно радянськими.

У лекції розглянуто особливості публічного адміністрування в сферах: оборони, національної безпеки, а також адміністративну відповідальність за правопорушення в зазначених сферах та особливості надання адміністративних послуг.

Необхідно розпочати з побудови системи суб’єктів публічного адміністрування в сфері оборони. Аналіз основних нормативно-правових актів цієї сфери дає підстави скласти таку систему суб’єктів публічного адміністрування:

· Верховна Рада України;

· Президент України;

· Рада національної безпеки і оборони України;

· Кабінет Міністрів України;

· Міністерство оборони України;

· Генеральний штаб Збройних Сил України;

· Інші військові формування, утворені відповідно до законів України;

· Центральні та інші органи виконавчої влади;

· Рада міністрів Автономної Республіки Крим;

· Місцеві державні адміністрації;

· Органи місцевого самоврядування;

Верховна Рада України. Верховна Рада України в межах повноважень, визначених Конституцією України, здійснює законодавче регулювання питань сфери оборони.

Президент України. Президент України здійснює повноваження у сфері оборони відповідно до Конституції України. Повноваження Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України визначаються законами.

Для здійснення повноважень у сфері оборони, визначених Конституцією та законами України, Президент України видає укази і розпорядження. Як Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України Президент України видає накази і директиви з питань оборони.

Рада національної безпеки і оборони України. Рада національної безпеки і оборони України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері оборони в межах повноважень, визначених Конституцією України та Законом України «Про Раду національної безпеки і оборони України».

Кабінет Міністрів України у сфері оборони. Кабінет Міністрів України:

забезпечує в межах своєї компетенції державний суверенітет України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України у сфері оборони держави;

визначає потреби в оборонних витратах, забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України щодо фінансування заходів у сфері оборони у визначених обсягах;

організовує розроблення і виконання державних програм розвитку Збройних Сил України, інших військових формувань та розвитку озброєння і військової техніки, інших програм (планів) з питань оборони;

здійснює передбачені законодавством заходи щодо формування, розміщення, фінансування та виконання державного оборонного замовлення на поставку (закупівлю) продукції, виконання робіт, надання послуг для потреб Збройних Сил України, інших військових формувань;

встановлює порядок надання Збройним Силам України, іншим військовим формуванням у користування державного майна, в тому числі земельних (водних) ділянок, інших природних, енергетичних ресурсів, фондів, майна і послуг, використання повітряного і водного простору, морських і річкових портів, аеропортів та аеродромів (посадочних майданчиків), засобів зв'язку і радіочастотного ресурсу, комунікацій, інших об'єктів інфраструктури держави, навігаційної, топогеодезичної, метеорологічної, гідрографічної та іншої інформації, ведення геодезичних і картографічних робіт, необхідних для належного виконання покладених на ці органи функцій та завдань, як на платній, так і безоплатній основі, у грошовій та інших формах розрахунків;

здійснює загальнодержавні заходи щодо забезпечення живучості об'єктів національної економіки та державного управління у воєнний час;

забезпечує комплектування особовим складом Збройних Сил України, інших військових формувань та відповідних правоохоронних органів, здійснює заходи, пов'язані з підготовкою та проведенням призову громадян України на строкову військову службу;

здійснює згідно із законодавством України заходи з мобілізаційної підготовки та мобілізації, створення державного матеріального резерву, резервного фонду грошових коштів, інших резервів для забезпечення потреб оборони держави;

організовує підготовку населення і території держави до оборони;

вирішує питання щодо врегулювання діяльності місцевих органів військового управління (військових комісаріатів), допризовної та призовної підготовки, підготовки призовників з військово-технічних спеціальностей, ведення військового обліку військовозобов'язаних і призовників, виконання військово-транспортного обов'язку;

встановлює відповідно до закону порядок і терміни повного відшкодування вартості об'єктів права приватної власності, що згідно із законом відчужувалися у зв'язку із здійсненням заходів правового режиму воєнного стану;

утворює, реорганізовує, ліквідовує науково-дослідні установи Збройних Сил України, інших військових формувань і військові навчальні заклади та військові кафедри (відділення, факультети) інших державних вищих навчальних закладів;

забезпечує реалізацію права на соціально-економічний захист військовослужбовців та осіб, звільнених у запас або у відставку, членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли), пропали безвісти, стали інвалідами під час проходження військової служби або потрапили в полон у ході бойових дій (війни) чи під час участі в міжнародних миротворчих операціях;

здійснює у визначених законом випадках регулювання господарської діяльності у Збройних Силах України та інших військових формуваннях;

встановлює відповідно до закону порядок реалізації та утилізації озброєння, військової техніки, іншого майна Збройних Сил України та інших військових формувань і правоохоронних органів, а також утилізації металобрухту, який утворився в них;

забезпечує здійснення передбачених законодавством заходів щодо цивільного захисту України, надання військової допомоги іншим державам, направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав, допуску та умов перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України та участі України в міжнародних миротворчих операціях;

контролює виконання законів у сфері оборони, здійснює відповідно до законів інші заходи щодо забезпечення обороноздатності України, координує і контролює їх виконання та несе, в межах своїх повноважень, відповідальність за забезпечення оборони України.

Шляхом аналізу низки законів розглянемо особливості організації оборони та правовий статус інших суб’єктів публічного адміністрування в сфері оборони.

Закон України «Про оборону України» від 6 грудня 1991 року[39] встановлює засади оборони України, а також повноваження органів державної влади, основні функції та завдання органів військового управління, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, обов'язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб, права та обов'язки громадян України у сфері оборони.

Оборона України - система політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних, інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захист у разі збройної агресії або збройного конфлікту.Оборона України базується на готовності та здатності органів державної влади, усіх ланок воєнної організації України, органів місцевого самоврядування, єдиної системи цивільного захисту, національної економіки до переведення, при необхідності, з мирного на воєнний стан та відсічі збройній агресії, ліквідації збройного конфлікту, а також готовності населення і території держави до оборони. Для організації оборони держави Президент України за поданням Кабінету Міністрів України затверджує військово-адміністративний поділ території України. Указом Президента України від 2 червня 2006 року N 469/2006 було затверджено Військово-адміністративний поділ території України. [40]

Військово-адміністративний поділ території України - це розмежування території держави на військово-адміністративні зони в інтересах забезпечення оборони України.

Військово-адміністративний поділ території України визначає територіальний розподіл повноважень та відповідальності органів військового управління Збройних Сил України у сфері оборони держави на суші, на воді та у повітряному просторі.

Основою для здійснення військово-адміністративного поділу є:

адміністративно-територіальний устрій України;

відомості про характер можливих воєнних конфліктів та основні реальні і потенційні загрози національній безпеці у воєнній сфері;

функції та завдання Збройних Сил України, інших військових формувань і правоохоронних органів у мирний та воєнний час, дані про стан і перспективи їх розвитку;

дані про стан і перспективи розвитку військової інфраструктури.

Територія України поділяється на такі військово-адміністративні зони:

· військово-сухопутні - для поділу суші;

· військово-повітряні - для поділу повітряного простору;

· військово-морські - для поділу територіального моря і внутрішніх вод України у Чорному морі, внутрішніх вод України в Азовському морі та Керченській протоці.

Сухопутна територія України. Сухопутна територія України поділяється на чотири військово-сухопутні зони, межі яких встановлюються по зовнішній лінії адміністративних меж (у тому числі по лінії державного кордону) Автономної Республіки Крим та областей України, що входять до відповідної зони.

Військово-сухопутні зони є зонами відповідальності органів військового управління Сухопутних військ Збройних Сил України та Військово-Морських Сил Збройних Сил України і включають територію:

зона відповідальності Західного оперативного командування - Вінницької, Волинської, Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської, Рівненської, Тернопільської, Хмельницької і Чернівецької областей;

зона відповідальності Південного оперативного командування - Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Кіровоградської, Луганської, Миколаївської, Одеської і Херсонської областей;

зона відповідальності територіального управління "Північ" - Житомирської, Київської, Полтавської, Сумської, Харківської, Черкаської і Чернігівської областей та міста Києва;

зона відповідальності командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України - Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.

Повітряний простір України. Повітряний простір України поділяється на три військово-повітряні зони, межами яких є умовні вертикальні поверхні, що проходять по лінії державного кордону України на суші, морі, річках, озерах, інших водоймах та по прямих лініях між визначеними населеними пунктами, а також по зовнішніх межах визначених населених пунктів.

Військово-повітряні зони є зонами відповідальності органів військового управління Повітряних Сил Збройних Сил України, межі яких встановлюються:

зона відповідальності повітряного командування "Захід" - по прямій лінії від села Кам'яне Рокитнівського району Рівненської області до найближчої точки державного кордону України з Республікою Білорусь, по лінії державного кордону України з Республікою Білорусь, Республікою Польща, Словацькою Республікою, Угорською Республікою, Румунією, Республікою Молдова до точки державного кордону України, що є найближчою до міста Сокиряни Чернівецької області, по прямій лінії від цієї точки до міста Сокиряни та від міста Сокиряни по прямих лініях до села Кам'яне через місто Полонне Хмельницької області, а також по межах зазначених населених пунктів, що включаються до цієї зони;

зона відповідальності повітряного командування "Центр" - від села Кам'яне Рокитнівського району Рівненської області по прямих лініях до міста Сокиряни Чернівецької області через місто Полонне Хмельницької області, по межах зазначених населених пунктів, що не враховують включення їх території у цю зону, від міста Сокиряни по прямій лінії до найближчої точки державного кордону України з Республікою Молдова, по лінії державного кордону України з Республікою Молдова до села Тимкове Кодимського району Одеської області та від села Тимкове по прямих лініях до села Новий Азов Генічеського району Херсонської області через місто Гайворон Кіровоградської області, село Інгулець Широківського району Дніпропетровської області, місто Кам'янка-Дніпровська Запорізької області, по межах зазначених населених пунктів, територія яких включається до цієї зони, межі міста Керч, що враховує виключення його території з цієї зони, і від міста Керч по прямій лінії до найближчої точки державного кордону України з Російською Федерацією, по лінії державного кордону України з Російською Федерацією та Республікою Білорусь до точки державного кордону України, що є найближчою до села Кам'яне Рокитнівського району Рівненської області, по прямій лінії від цієї точки до села Кам'яне та по межі, що не враховує включення його території у зазначену зону;

зона відповідальності повітряного командування "Південь" - по межі села Тимкове Кодимського району Одеської області, що враховує виключення його території з цієї зони, по лінії державного кордону України з Республікою Молдова, Румунією, по лінії державного кордону у територіальному морі України у Чорному морі до точки державного кордону, що є найближчою до міста Керч, по прямій лінії від цієї точки до міста Керч, по його межі, що враховує включення його території у цю зону, і від міста Керч по прямих лініях до села Тимкове Кодимського району Одеської області, через село Новий Азов Генічеського району Херсонської області, місто Кам'янка-Дніпровська Запорізької області, село Інгулець Широківського району Дніпропетровської області, місто Гайворон Кіровоградської області та по межах зазначених населених пунктів, територія яких виключається з цієї зони.

Територіальне море і внутрішні води України. Територіальне море і внутрішні води України у Чорному морі, внутрішні води України в Азовському морі і Керченській протоці поділяються на дві військово-морські зони відповідальності командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України:

Чорноморська - територіальне море і внутрішні води України у Чорному морі;

Азовська - внутрішні води України в Азовському морі і Керченській протоці.

Фінансування потреб національної оборони держави здійснюється виключно за рахунок і в межах коштів, визначених у законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Військовим командуванням відповідно до Закону України «Про оборону України є: Генеральний штаб Збройних Сил України, командування видів Збройних Сил України, об'єднане оперативне командування, управління оперативних командувань, територіальні управління, командування військових з'єднань, частин Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань. Органами військового управління є: Міністерство оборони України, інші центральні органи виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, Генеральний штаб Збройних Сил України, інші штаби, командування, управління, постійні чи тимчасово утворені органи у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, призначені для виконання функцій з управління, в межах їх компетенції, військами (силами), з'єднаннями, військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями, які належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади, а також військові комісаріати, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

В Законі України «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави» від 19 червня 2003 року містиься поняття Воєнна організація держави. [41]

Воєнна організація держави - охоплена єдиним керівництвом сукупність органів державної влади, військових формувань, утворених відповідно до Конституції і законів України, діяльність яких перебуває під демократичним контролем суспільства і відповідно до Конституції та законів України безпосередньо спрямована на вирішення завдань захисту інтересів держави від зовнішніх та внутрішніх загроз.

Забезпечення оборони України в першу чергу покладається на Збройні Сили України.

Закон України «Про Збройні Сили України»[42] від 6 грудня 1991 року визначає, що Збройні Сили України - це військове формування, на яке покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.

Керівництво Збройними Силами України здійснює Президент України як Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України.

В особливий період керівництво Збройними Силами України та іншими військовими формуваннями Президент України може здійснювати через Ставку Верховного Головнокомандувача, робочим органом якої є Генеральний штаб Збройних Сил України.

Міністр оборони України здійснює військово-політичне та адміністративне керівництво Збройними Силами України, а також інші повноваження, передбачені законодавством.

Військово-політичне керівництво Збройними Силами України - діяльність, спрямована на забезпечення реалізації політики держави у Збройних Силах України, політичних та стратегічних цілей у сфері оборони, принципів і напрямів розвитку Збройних Сил України.

Адміністративне керівництво Збройними Силами України - діяльність, спрямована на всебічне забезпечення життєдіяльності Збройних Сил України, їх функціонування та розвитку в межах виконання основних завдань державної політики у сфері оборони.

Начальник Генерального штабу - Головнокомандувач Збройних Сил України здійснює безпосереднє військове керівництво Збройними Силами України.

Безпосереднє військове керівництво - діяльність, спрямована на здійснення заходів щодо розвитку Збройних Сил України, їх технічного оснащення, підготовки та всебічного забезпечення, визначення основ їх застосування, а також управління ними.

Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.

Збройні Сили України мають таку загальну структуру:

· Генеральний штаб Збройних Сил України як головний орган військового управління;

· види Збройних Сил України - Сухопутні війська, Повітряні Сили, Військово-Морські Сили;

· з'єднання, військові частини, військові навчальні заклади, установи та організації, що не належать до видів Збройних Сил України.

Організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з'єднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій.

Положення про Міністерство оборони України та Положення про Генеральний штаб Збройних Сил України затверджені Указом Президента України № 406/2011 від 6 квітня 2011 року.[43] Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Міноборони України входить до системи органів виконавчої влади і є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та реалізації державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва. Міноборони України є органом військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України

Генеральний штаб Збройних Сил України є головним військовим органом з планування оборони держави, управління застосуванням Збройних Сил України, координації та контролю за виконанням завдань у сфері оборони іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями, органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, правоохоронними органами, Державною спеціальною службою транспорту і Державною службою спеціального зв’язку та захисту інформації України.

В особливий період Генеральний штаб є робочим органом Ставки Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України.

Сухопутні війська Збройних Сил України є головним носієм бойової могутності Збройних Сил незалежної Української держави. За своїм призначенням та обсягом покладених на них завдань вони відіграють вирішальну роль у виконанні Збройними Силами України своїх функцій як у мирний, так і воєнний час.

Військово-Морські Сили - призначені для захисту суверенітету і державних інтересів України на морі, розгрому угруповань ВМС противника в своїй операційній зоні самостійно та у взаємодії з іншими видами Збройних Сил України, сприяння Сухопутним військам України на приморському напрямку.

Повітряні Сили - цей вид Збройних Сил призначений спільно з військами Протиповітряної оборони, для охорони повітряного простору держави, ураження з повітря об’єктів противника, авіаційної підтримки своїх військ (сил), висадки повітряних десантів, повітряного перевезення військ і матеріальних засобів та ведення повітряної розвідки.

Для забезпечення правопорядку і військової дисципліни серед військовослужбовців Збройних Сил України створено Військову службу правопорядку у Збройних Силах України, правовий статус якої визначається Законом України «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України» від 7 березня 2002 року N 3099-III.[44]

Військова служба правопорядку у Збройних Силах України - спеціальне правоохоронне формування у складі Збройних Сил України, призначене для забезпечення правопорядку і військової дисципліни серед військовослужбовців Збройних Сил України у місцях дислокації військових частин, у військових навчальних закладах, установах та організаціях, військових містечках, на вулицях і в громадських місцях; для запобігання злочинам, іншим правопорушенням у Збройних Силах України, їх розкриття і припинення; для захисту життя, здоров'я, прав і законних інтересів військовослужбовців, військовозобов'язаних під час проходження ними зборів, працівників Збройних Сил України, а також для захисту майна Збройних Сил України від розкрадання та інших протиправних посягань, а так само для участі у протидії диверсійним проявам і терористичним актам на військових об'єктах.

Крім Збройних Сил України законами передбачено можливість створення інших військових формувань.

Закон України «Про війська Цивільної оборони України»[45] від 24 березня 1999 року визначає, що Війська Цивільної оборони України - це спеціалізовані військові формування, які підпорядковуються керівнику центрального органу виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи і призначені для захисту населення і територій у разі виникнення надзвичайних ситуацій, спричинених аварією, катастрофою, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, великою пожежею, застосуванням засобів ураження, що призвели або можуть призвести до людських і матеріальних втрат, ліквідації їх наслідків та виконання інших передбачених законом завдань.

Закон України «Про Державну спеціальну службу транспорту» від 5 лютого 2004 року N 1449-IV[46] визначає, що Державна спеціальна служба транспорту є спеціалізованим державним органом транспорту у складі центрального органу виконавчої влади в галузі транспорту, призначеним для забезпечення стійкого функціонування транспорту в мирний час та в умовах воєнного і надзвичайного стану (далі - в особливий період).

Основними завданнями Державної спеціальної служби транспорту є:

технічне прикриття, відбудова, встановлення загороджень на об'єктах національної транспортної системи України з метою забезпечення діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України;

будівництво та ремонт у мирний час і в умовах воєнного стану нових та підвищення строку експлуатації і пропускної спроможності діючих об'єктів національної транспортної системи;

відбудова транспортних комунікацій, порушених унаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, аварій і катастроф;

охорона об'єктів національної транспортної системи України в мирний час і в особливий період;

Державна спеціальна служба транспорту має таку загальну структуру:

· орган управління Державною спеціальною службою транспорту в складі центрального органу виконавчої влади в галузі транспорту;

· об'єднані загони, загони, окремі загони;

· підрозділи охорони;

· органи забезпечення;

· навчальний центр;

· заклади, підприємства та установи.

Особовий склад Державної спеціальної служби транспорту складається із працівників і військовослужбовців. Військовослужбовці Державної спеціальної служби транспорту комплектуються на добровільній основі за контрактом та кадровим складом, а також за призовом.

Дата добавления: 2014-01-05