Послуг в Україні та світі

Сучасний стан розвитку ринку фінансових

Ринок фінансових послуг – це сфера діяльності його учасників з метою надання і споживання певної фінансової послуги.

На ринок фінансових послуг впливає багато факторів, як прямої так і побічної дії, економічного та неекономічного спрямування. Велике значення мають фактори неекономічного характеру, що впливають на ринок фінансових послуг і формують довіру до нього у населення — це: політика уряду, економічна культура і порядок в країні, схильність населення до заощаджень, недовіра фізичних осіб до суб’єктів господарювання, низький рівень розвитку ринкової інфраструктури тощо.

Самими поширеними фінансовими послугами на вітчизняному ринку, які визначають його склад є професійні послуги на ринку банківських послуг; послуги кредитних спілок, довірчих товариств, торгівців цінними паперами, зберігачів і реєстраторів, страхових і лізингових компаній, недержавних пенсійних фондів, ломбардів, послуги у сфері інвестиційної та інноваційної діяльності, з оцінювання майна та інші, що забезпечують оборот фінансових активів.

Учасниками ринку фінансових послугє юридичні і фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності, які мають право надавати фінансові послуги на території України, і споживачі цих послуг.

Учасником ринку фінансових послуг є і саморегулівні організації – неприбуткове об’єднання фінансових установ, створене з метою захисту інтересів своїх членів та інших учасників ринку фінансових послуг. Зміст діяльності цієї організації полягає в тому, що їй відповідними державними органами, що регулюють розвиток ринку, делегуються повноваження з розробки і впровадження правил поведінки, сертифікації фахівців, додаткові повноваження.

Провідні тенденції розвитку ринку фінансових послуг у сучасному світі тісно пов'язані з певними особливостями функціонування фінансових ринків окремих держав. Однак, незважаючи на безліч відмінностей, можна виділити основні напрями розвитку світового ринку фінансових послуг, а саме:

а) посилення концентрації фінансово-промислового капіталу, концентрації світових ринків позичкового капіталу;

б) розширення сфери діяльності фінансових корпорацій;

в) посилення ролі нефінансових корпорацій у наданні фінансових послуг клієнтам;

г) інтернаціоналізація фінансових ринків – широка диверсифікація активів і пасивів позичальників і кредиторів у країнах і регіонах;

д) глобалізація фінансових потоків – збільшення ролі міжнародних ринків в проведенні операцій кредитування та надання позик резидентам різних країн;

е) посилення міжнародної конкуренції на світовому ринку між суб’єктами, які є резидентами різних країн;

є) інтеграція міжнародних ринків – інтеграційні процеси призвели до зняття бар’єрів на національних боргових ринках іноземних фінансових інструментів;

ж) конвергенція міжнародних ринків позичкового капіталу – процес, який подібний до інтеграції ринків, а саме: внаслідок зняття законодавчих обмежень, бар’єрів регулювання, як правило, зникають межі між секторами та сегментами ринків;

з) комп’ютеризація та інформатизація ринків – впровадження нових інформаційних технологій, використання інформаційних систем.

Водночас ринок фінансових послуг в Україні розвивається дуже повільно. Українські компанії, що надають фінансові послуги, поки що не можуть конкурувати з аналогічними компаніями на міжнародному ринку. Частково цей процес гальмувався відсутністю відповідного законодавства, що б регулювало порядок надання окремих фінансових послуг. 3 іншого боку, на становлення ринку фінансових послуг негативно вплинула нестабільність української валюти, яка була спричинена незбалансованістю економіки та грошово-кредитної політики держави. Серед фінансових посередників, що діють на ринку, найбільшим попитом користуються банки. Така ситуація свідчить про те, що банківська сфера є найбільш впорядкованою і стабільною.

Для ринку фінансових послуг, щоб бути повністю досконалим, треба дотримуватись таких вимог:

по-перше, всім учасникам мати доступ на ринок і будь-кому з них не мати відношення до контролю за цінами, що встановлюються на ринку;

по-друге, легка доступність інформації щодо фінансових активів для всіх учасників ринку;

по-третє, не повинно бути перешкод щодо вільної торгівлі фінансовими активами;

по-четверте, необхідно удосконалити законодавчу базу, щоб не було спотворень, перекручувань у стягненні податків і зборів, визначенні категорій.

Проблеми сучасного розвитку ринку фінансових послуг України:

неналежний рівень інформованості населення щодо послуг, їх видів і фінансових посередників (особливо небанківської сфери), що надають ці послуги;

низький попит на послуги через високі на них тарифи та недовіру населення у зв’язку з певними стереотипами, пов’язаними із банкрутством фінансових установ;

недостатнє державне регулювання та нагляд за діяльністю банківських і небанківських фінансових посередників, здатних забезпечити цивілізованість, відкритість і доступність ринку фінансових послуг;

невідповідність законодавчого регулювання окремих видів фінансових послуг європейським нормам та ін.

Розвиток фінансового сектора кожної країни повинен проходити еволюційно, з урахуванням як загальних закономірностей, так і особливостей розвитку національного фінансового ринку. Особливо важливим зараз є вирішення проблем, пов’язаних із специфікою функціонування ринку фінансових послуг в Україні і першочерговими завданнями його розвитку. До переліку таких завдань відносяться:

• забезпечення регіонального збалансування ринку фінансових послуг;
• необхідність у поширенні довгострокового кредитування як серед молоді

так і серед населення старшого віку;

• розробка концепції довгострокового розвитку фінансових установ;
• приведення державної правової бази з регулювання діяльності

фінансових посередників до європейських директив;

• проведення роз’яснювальної роботи щодо діяльності інститутів спільного

інвестування, страхових компаній, кредитних спілок, недержавних пенсійних фондів та інших фінансових посередників, що діють на ринку фінансових послуг з метою збільшення попиту на їх послуги;

• запровадження нормативів достатності капіталу та інших показників і

вимог, що обмежують ризики операцій з фінансовими інструментами;

• запровадження Державного реєстру фінансових установ, що надають

фінансові послуги;

• посилення державного регулювання і нагляду за діяльністю фінансових

посередників, які працюють з коштами населення.

Досвід Франції [22]. У кожній державі на ринку фінансових послуг, крім банків (суто кредитних установ), а також поштових служб, існують фінансові установи, що надають широкий спектр фінансово-кредитних послуг, а також здійснюють операції з цінними паперами. До таких установ у Франції належать:

а) установи, що надають кредити промисловості та торгівлі; депозитно-консигнаційні каси; установи сільськогосподарського кредиту; фінансові компанії з лізингового кредитування; установи, які фінансують житлове будівництво;

б) муніципальні банки та ін.

Такий склад фінансових установ співпадає із загальним переліком фінансових компаній, визначених українським законодавством. У цілому фінансові установи Франції можна поділити на два види, що займаються:

кредитуванням (найбільший представник — банк «Національний кредит»);

формуванням власних фондів.

До фінансових компаній належать установи, які не мають права одержувати депозити і надавати кредити визначеного типу або лізинговий кредит. До цієї групи входять компанії, що надають: споживчий кредит; кредит під нерухомість; лізинговий кредит під рухомість або нерухомість.

У Франції сектор фінансових компаній складається із шести категорій:

1) майже 100 компаній, що займаються лізинговим кредитом під рухоме майно;

2) близько 80 компаній з управління нерухомою власністю для торгівлі і промисловості;

3) понад 60 компаній з фінансування нерухомості;

4) кілька організацій з фінансування інвестицій в галузь економії енергії;

5) близько 20 факторингових компаній;

6) банк «SOFINCO» (кредитування придбання товарів тривалого користування, зокрема автомобілів) і банківська компанія — холдинг фінансових компаній.

У Франції функціонує близько 350 банків. Перша група поєднує три найбільших банки (Паризький Національний банк; «Креді Ліоне»; «Сосьєте Женераль») — найменш спеціалізовані; друга поєднує досить великі універсальні банки; третя — банки середнього і малого розміру, які проводять універсальну діяльність; четверта – близько 40 банків, які характеризуються більш вузькою галуззю діяльності, ніж банки третьої групи; п'ята – 60 інших банків. До шостої групи належать касові банки й облікові будинки (близько 20). Сьому групу утворюють 20 інвестиційних банків, найбільш спеціалізованих. Восьма група — 120 іноземних банків. Близько 20 банків важко віднести до будь-якої конкретної групи, вони складають дев'яту групу.

На ринку банківських фінансових послуг найбільший обсяг складають вкладні операції — чекові рахунки, депозитні вклади до запитання, термінові депозити та ін. Проценти за цими вкладами звільняються від податків.

Дуже широко у Франції використовуються операції лізингу, які одержали бурхливий розвиток завдяки пільговим умовам оподатковування. Перевагою лізингу є «полегшення» основного капіталу вивільнення оборотних коштів у розпорядження підприємства.

У Франції щодо житлового фінансування розрізняють дві великі категорії позичок: позички, призначені для будівництва соціального житла і позички для фінансування вступу у право власності.

Система фінансових послуг у Франції — досить розвинена, насичена банками та іншими фінансовими установами. Разом з тим найбільшу кількість фінансових послуг надають банківські установи.

Така ж ситуація характерна в даний час і для України. Відмінними рисами французького ринку фінансових послуг порівняно з українським є широке поширення послуг лізингу і факторингу в країні. Для України важливим є використання цього досвіду, залучення засобів на депозити, крім того, корисним було б запозичення найсучасніших способів надання фінансових послуг, наприклад створення «домашніх банків».

Дата добавления: 2014-01-05