Закон спадаючої граничної продуктивності

Виробництво – це процес використання праці та обладнання (капіталу) разом з природними ресурсами та матеріалами для створення необхідних продуктів та надання послуг. Виробничі послуги праці, капіталу, землі та підприємницьких здібностей називаються факторами виробництва.

Виробництво та виробнича функція

Разом з тим, виробництво можна охарактеризувати і як певну систему відносин між людьми. Вони можуть носити організаційно-економічний характер (бригадир – робітник, директор підприємства – начальник цеху, робітник – робітник тощо) або ж соціально-економічний (власник – невласник, акціонер – акціонер, кредитор – позичальник тощо). Наглядно виробництво як поєднання продуктивної системи та системи відносин подано на рис.5.1.

Соціально-економічні відносини у виробництві визначаються, перш за все, пануючими відносинами власності. Їх вивченню присвячені спеціальні розділи курсу політичної економії (основ економічної теорії). Тому в мікроекономіці соціально-економічні відносини предметом вивчення не виступають. Вона вивчає, головним чином, виробництво як продуктивну систему, здатну постачати на ринок певну кількість товару, витративши при цьому деякі кошти та споживши певні обсяги ресурсів.

Здатність виробництва продукувати товари при відповідних затратах факторів виробництва визначається перед усім технологією, що використовується у ньому (зазначимо, що якраз під впливом технології, перш за все, формуються організаційно-виробничі відносини). Технологія – це практичне застосування знань про способи виробництва продуктів та послуг. Вона матеріалізується у:

- нових зразках обладнання;

- нових методах виробництва;

- новій організації праці;

- підвищенні загальноосвітнього та професійного рівня підготовки працівників.

Рис. 5.1. Виробництво як продуктивна система та система відносин

У реальному житті технологія постійно удосконалюється, що призводить до змін у виробничому процесі. Однак для спрощення моделі поведінки виробника на цьому етапі нашого аналізу припустимо, що технологічні зміни не відбуваються. Це припущення не змінить мотивів поведінки виробника, однак спростить процес пізнання.

Якщо технологія залишається незмінною, то буде обгрунтованим припустити, що існує стійка залежність між певною кількістю ресурсів, що використовуються у виробничому процесі, та тим максимальним обсягом товару, який може бути вироблений за даних умов. Таку залежність демонструє виробнича функція. Виробнича функція – це відношення між будь-яким набором факторів виробництва та максимально можливим обсягом продукції, виробленим за допомогою цього набору факторів:

Q =f (L, K, M), де (5.1)

Q – обсяг виробництва; L – праця; К- капітал; М – матеріали.

При незмінній технології виробнича функція має ряд властивостей, що визначають співвідношення між обсягами випуску продукції та кількістю використовуваних ресурсів:

1. Існує межа для збільшення обсягів виробництва, яке може бути досягнуте зростанням затрат одного ресурсу при інших незмінних умовах: якщо, наприклад, К,М – const, а зростає тільки L, то DQ ®0.

2. Існує певна взаємна доповнюваність факторів виробництва, тобто ефективне функціонування кожного з них вимагає наявності певної кількості іншого. Разом з тим є можливість без скорочення обсягів виробництва замінити деяку кількість одного фактору на певну кількість іншого. Однак така заміна має свої межі.

3. Зміни у використанні факторів виробництва більш еластичні в довготерміновому періоді, ніж в короткотерміновому.

Короткотерміновий період – це період виробництва, на протязі якого деякі фактори виробництва не можуть бути змінені (найчастіше капітал). Довготерміновий період – це період, на протязі якого виробник має достатньо часу для зміни усіх факторів виробництва.

Якщо дещо спростити виробничу функцію, аналізуючи залежність обсягів виробництва лише від кількості праці та капіталу, то можна скласти виробничу сітку – таблицю, що описує виробничу функцію для певного максимального обсягу випуску, який може бути здійсненим при кожній комбінації факторів виробництва (табл.5.1).

Таблиця 5.1

Виробнича сітка

Робочий час (людино-годин)	100 машино- годин капіталу	200 машино- годин капіталу	300 машино- годин капіталу	400 машино- годин капіталу
	20 шт.	30 шт.	35 шт	38 шт.
	30 шт.	85 шт.	150 шт.	210 шт.
	55 шт.	150 шт.	210 шт.	270 шт.
	65 шт.	180 шт.	250 шт.	315 шт.

Легко помітити, що однакові обсяги продукції можуть бути отримані при різних співвідношеннях факторів виробництва: 150 шт. при К=300; L=200 та при К=200; L=300; 210 шт. при К=400; L=200 та при К=300; L=300 тощо. Існує можливість графічно зобразити всі ті комбінації факторів виробництва, що дають однаковий виробничий результат. Отримана таким чином крива має назву ізокванти(рис. 5.2).

Години роботи

машин (К)

К₁ М ·М₁

К₂ N Q=200

L₁ L₂ Години праці (L)

Рис.5.2. Ізокванта

Ізокванта – це крива, що відображає усі різні варіанти комбінацій ресурсів, які можуть бути використані для виробництва заданого обсягу продукції. За своїм визначенням ізокванти схожі з кривими байдужості. Так же, як криві байдужості відображають альтернативні варіанти споживацького вибору, що забезпечують певний рівень корисності, ізокванти відображають альтернативні варіанти комбінацій затрат ресурсів для виробництва певного обсягу продукції.

Ізокванта показує, що співвідношення факторів, які відповідають координатам точок М та N, забезпечать обсяг виробництва 200 шт. Однак при комбінації М1 обсяг виробництва буде перевищувати заданий. Через цю точку, як і через будь-яку іншу, можна провести свою ізокванту. У цьому випадку ми отримаємо карту ізоквант (рис.5.3).

К

L

Рис. 5.3. Карта ізоквант

Карта ізоквант – це ряд ізоквант, що відображає максимальний випуск продукції при будь-якому наборі факторів виробництва. Подібно до кривих байдужості, криві ізоквант на одній карті ніколи не перетинаються. Кожна ізокванта, що розміщена далі від початку координат відповідає більшому обсягу продукції. Ізокванти мають вигляд ввігнутих кривих. Це означає, що скорочення затрат капіталу потребує збільшення затрат праці для збереження незмінного обсягу виробництва.

Зміна обсягів виробництва означає перехід від однієї комбінації факторів виробництва до іншої, що знаходяться на різних ізоквантах. В короткотерміновому періоді збільшення обсягів виробництва можливе за рахунок додаткового використання праці при незмінних затратах капіталу. Тому обсяги виробництва можуть пересуватися вздовж лінії АВ на рис.5.4. Виробник може використовувати більше праці, переходячи від однієї ізокванти до іншої. При цьому змінюється співвідношення затрат капіталу та праці (відношення К/L).

К

А В

Q₃

Q₂

Q₁

L

Рис.5.4. Зміна обсягів виробництва в короткотерміновому періоді

Щоб з’ясувати, як впливають зміни співвідношення К/L на ефективність їх використання, необхідно ввести ряд понять, що характеризують результати виробництва:

- сукупний продукт змінного фактора виробництва, у нашому випадку праці(ТРL ) – це кількість продукції, що виробляється при певній кількості цього фактора за інших незмінних умов;

- середній продукт змінного фактора виробництва ( АРL)– це 0відношення сукупного продукту змінного фактора до кількості цього фактора, яка використовується у виробництві: АРL = TPL/L. Цей показник можна вважати продуктивністю змінного фактора;

- граничний продукт змінного фактора (МРL) – це зміни за інших рівних умов сукупного продукту цього фактора при зміні кількості фактора на одиницю: МРL = DTPL/DL.

У табл.5.2 наведені умовні дані, що характеризують динаміку обсягів виробництва шкарпеток в залежності від збільшення затрат праці при незмінних затратах капіталу (К = 50 машино-годин). Вони більш-менш точно відображають спрямованість зміни показників у реальних умовах виробництва.

Таблиця 5.2

Зміни виробництва шкарпеток в залежності від росту затрат праці

Години праці (L)	Сукупний продукт	Середній продукт	Граничний продукт
		3,5	3,5
		4,5	5,5
		6,0	9,0
		6,8	9,2
		7,1	8,3
		7,0	6,5
		6,5	3,5
		6,0	2,5
		5,5	1,5
		4,8	-1,5

Сукупний продукт змінного фактору зростає в міру того, як збільшуються затрати праці. Однак це зростання затухаюче. Більше того, наступає момент, коли збільшення використання праці не збільшує, а зменшує загальні результати виробництва. Це означає, що виробничий процес перенасичений працею, яка не може знайти ефективного використання при даному обсязі капіталу. У нашому прикладі це наступає при співвідношення К/L = Ѕ.

Відзначені залежності можна показати графічно. На рис.5.5 показана крива сукупного продукту. Вона відображає, як змінюється випуск продукції при зміні одного з факторів виробництва, тоді як інші залишаються незмінними.

Q

A B

Q₁

C

O L₁ L

Рис.5.5. Крива сукупного продукту змінного фактора

Середній продукт змінного фактора можна визначити, якщо виміряти нахил променю, проведеного від початку координат через відповідну точку кривої сукупного продукту. Так, нахил променю ОА можна визначити через співвідношення координат точки А: Q1/L1. А це буде не що інше, як середній продукт у цій точці.

Середній продукт досягне свого максимуму при використанні кількості праці, яка відповідає точці дотику променю, що виходить від початку координат, та кривої сукупного продукту. На рис.5.5 це точка С.

Якщо проведемо дотичні до кожної точки на кривій сукупного продукту та знайдемо тангенси кутів, що вони утворюють з віссю Х, то отримаємо граничний продукт. Криві середнього та граничного продукту подано на рис.5.6.

Q

A

C

АР

B L

МР

Рис.5.6. Криві середнього та граничного продуктів

Середній продукт буде збільшуватися до того часу, поки граничний продукт буде більшим за нього. Якщо у виробництво залучається нова порція ресурсу і її продуктивність більша за середню, то таке залучення, звичайно, збільшить і середній показник. Навпаки, якщо гранична продуктивність змінного фактора виявиться менше середньої, то нове залучення зменшить середні показники. Тому свого максимального значення середній продукт змінного фактора буде досягати в точці перетину кривих середнього та граничного продуктів, тобто при АР=МР. У нашому прикладі ця точка знаходиться десь в інтервалі затрат праці від 50 до 60 людино-годин.

Слід звернути увагу на одну досить важливу залежність спрямованості динаміки граничного продукту від збільшення змінного фактора. Граничний продукт досягає свого максимуму в точці А, а потім починає зменшуватися. Більше того, після досягнення в точці В нуля, граничний продукт набуває від’ємного значення. З цього моменту сукупний продукт починає зменшуватися при збільшенні змінного фактора. Ця залежність є досить стійкою, що дозволяє вважати її економічним законом. Закон спадаючої граничної продуктивності полягає в тому, що починаючи з певного обсягу збільшення використання одного з факторів виробництва, в той час як інші фактори залишаються незмінними, супроводжується зменшенням граничного продукту цього фактора. Це означає, що збільшення обсягу випуску продукції обмежене, якщо змінюється тільки один фактор. Точка зменшення граничної продуктивності – це межа використання змінного фактора, за якою його граничний продукт починає зменшуватися.

Дія закону спадаючої граничної продуктивності стає очевидною, якщо взяти за приклад вирощування картоплі на присадибній ділянці чи на дачі. Якщо вдвічі збільшити кількість годин роботи на ній проти нормального рівня, то обсяги зібраної картоплі зростуть у меншій пропорції. Якби такої залежності не існувало, то, як влучно заявляють економісти, усе сільське господарство світу можна було б помістити на одному гектарі землі, концентрувавши там усі витрати праці.

З’ясування динаміки обсягів виробництва в залежності від динаміки змінного фактора для конкретного виробництва має важливе практичне значення. Перш за все воно використовується для визначення меж, в яких доцільно вести виробництво з точки зору раціоналізації використання факторів. Для короткотермінового періоду можна виділити три стадії виробництва:

- перша стадія: від початку виробництва до досягнення середнім продуктом максимального значення. Вона характеризується надлишком капіталу та недостачею праці, що призводить до перевитрат ресурсів та, як правило, до збитків підприємця;

- друга стадія: від максимального значення середнього продукту до досягнення нульового значення граничного продукту. Ця стадія найпривабливіша для виробника, оскільки досягається нормальна збалансованість факторів виробництва;

- третя стадія: після досягнення граничним продуктом нульового значення. На ній виробництво стає перенасиченим працею і теж найчастіше призводить до збитків виробника.

Іншою сферою використання досліджуваних закономірностей може бути прийняття рішень по оптимізації структури затрат на виробництві. Припустимо, що існує дві дільниці, які виробляють однакову продукцію. Як маневруючи перерозподілом фіксованої кількості праці між ними в короткотерміновому періоді досягти більших обсягів виробництва?

Для відповіді на поставлене питання необхідно порівняти граничні продукти змінного фактора на цих двох дільницях. Якщо при певному розподілі праці між дільницями МР1>МР2, то ресурси слід перерозподілити на користь першої дільниці, якщо ж співвідношення протилежне (МР1<МР2) – на користь другої дільниці. Максимальний обсяг продукції з двох дільниць підприємець отримає тоді, коли граничні продукти на двох дільницях зрівняються: МР1 = МР2. Уміння оцінити граничні продукти змінного фактора та максимізувати результати від його використання є однією з складових мистецтва управління.

Дата добавления: 2014-01-05