Вікові особливості органів зору та слуху у дітей

Розвиток органу зору особливо інтенсивно проходить між першим і п'ятим роками життя дитини. У цей період відбувається формування очниці, в основному завершується збільшення очної щілини, досягає нормальних розмірів рогівка, збільшується кришталик, продовжується розвиток акомодаційного м'яза. На кінець п'ятого року життя дитини помітно збільшується розмір ока, вага очного яблука, заломлююча сила ока. Також поступово розвивається така важлива функція ока, як гострота зору.

Гострота зору – це здатність ока сприймати предмети навколишнього світу, їхні розміри, форму, положення у просторі.

Нормальна гострота зору, або нормальна рефракція (еметропія) характерна тим, що промені світла після заломлення в рогівці і кришталику збираються на сітківці, у ділянці жовтої плями. При цьому спостерігається найбільша контрастність (різкість) і найвища гострота зору.

Нормальна гострота зору формується у дітей не відразу і помітно коливається залежно від їхнього віку. У перші дні, тижні і навіть місяці життя гострота зору дуже низька. Лише на кінець першого року життя у дитини з'являється здатність розпізнавати геометричні форми, а на 2-3-ому році життя – зображення предметів. З віком гострота зору поступово розвивається і приблизно в 5 років вона досягає максимуму.

Гостроту зору досліджують ще в періоді немовляти. Це здійснюється різними методами: реакція зіниці і загальна рухова реакція (змикання повік, закочування очей доверху, відхилення, повороти голови, реакція на світло, на появу в полі зору матері, тобто реакція впізнання, реакція стеження за яскравими предметами, віддаленими на різній відстані від очей). Із 3-річного віку гостроту зору визначають за спеціальними таблицями із зображенням різних фігурок. Кращою вважається таблиця Є.М. Орлова. З 5-річного віку гостроту зору досліджують за таблицею Головіна-Сівцова з кільцевими зображеннями.

Гостроту зору досліджують монокулярно (для кожного ока). Фігурки, або кільця на таблиці показують врозбивку, починають з нижнього рядка, який відповідає нормальній гостроті зору 1,0. Якщо дитина неправильно називає фігурки нижнього рядка, то переходять до наступного рядка, який відповідає гостроті зору 0,9. Так поступають до тих пір, доки не будуть правильно названі фігурки будь-якого рядка.

При дослідженні у деяких дітей спостерігається гострота зору вище 1,0 (1,5-2,0). При гостроті зору менше 0,1 (верхній рядок) дитину наближають на таку відстань, на якій вона бачить перший рядок. Якщо вона бачить перший рядок з відстані 4 м, то її гострота зору становить 0,08; з відстані 3 м – 0,06; з 2,5 – 0,05; з 2 м – 0,04 і з 1 м – 0,02. Діти, які мають гостроту зору менше 1,0, повинні бути під наглядом лікаря-офтальмолога.

Орган слуху на момент народження майже сформований, а у віці 2-2,5 місяців дитина вже ловить звук у просторі. У новонароджених і грудних дітей зовнішній слуховий хід короткий, має вигляд вузької щілини. Барабанна перетинка новонародженого товстіша, ніж у дорослого, лежить майже горизонтально. Слухова труба у дітей раннього віку широка і коротка, має горизонтальне положення, що полегшує проникнення інфекції із носоглотки в середнє вухо і спричиняє виникнення його запалення – отиту.

3. ОСНОВНІ ВИДИ ПОРУШЕНЬ ЗОРУ І СЛУХУ У ДІТЕЙ

До найбільш поширених порушень рефракції ока у дітей дошкільного віку відноситься далекозорість і короткозорість.

При далекозорості, або слабій рефракції, промені світла збираються за сітківкою. При цьому можливе зниження зору. Віддалені, а особливо близькі предмети, можуть бути розпливчастими. Маленьким дітям властива далекозорість, оскільки у них передньозадній діаметр очного яблука вкорочений. У 90% новонароджених дітей спостерігається далекозорість. Як правило, вона з віком компенсується великою силою заломлюючих середовищ ока і не потребує окулярів. Лише при сильній далекозорості дитині виписують окуляри. Прогресування далекозорості є наслідком затримки росту очного яблука.

Короткозорість (міопія), або сильна рефракція, має протилежну далекозорості особливість: промені світла збираються перед сітківкою. При цьому добра гострота зору можлива лише зблизька, а віддалені предмети розпливчасті.

Короткозорість може змінити поведінку і навіть характер дитини: вона швидко втомлюється, близько підносить предмети до очей, жмуриться, ходить з низько опущеною головою, починає горбитися. Крім того, дитина може скаржитись на біль в очах, головний біль, на те, що предмети перед очима розпливаються, двояться. Деякі діти під час розгляду предметів втомлюються і починають косити. Дитину з указаними симптомами потрібно направити до лікаря-офтальмолога.

Короткозорість характеризують за величиною (ступенем), яку визначають у діоптріях. Чим більша величина короткозорості, тим гірше дитина бачить вдалину. Міопія до 3 діоптрій вважається слабкою, від 3 до 6 – середньою і більше 6 – високою.

Дітей з поганим зором під час занять завжди садять ближче до джерела світла. Вихователь повинен стежити за тим, щоб діти, яким виписані окуляри, обов'язково користувались ними. Окуляри повинні бути правильно підібрані до очей дитини (центри стекол повинні точно збігатися з центром очей, зручно держатись за вухами). При постійному перекосі, сповзанні окулярів вони можуть виявитись навіть шкідливими.

Якщо дотримуватись гігієнічних норм органу зору, то короткозорість може не прогресувати протягом багатьох років. Дуже корисні для профілактики короткозорості та її прогресування фізичні вправи для очей, спрямовані на тренування апарату акомодації ("мітка на склі", гімнастика "зіркість" за А.І. Дашевським і ін). Для дошкільників повинні бути запропоновані прості й доступні варіанти вправ. Мета їх полягає в розгляданні різновіддалених предметів. Дітям пропонують швидко переводити погляд з близько розміщених об'єктів (палець, олівець, мітка на віконному склі та ін.) на віддалені (будинок, дерево, дах тощо) і навпаки. Ці вправи доцільно виконувати протягом 0,5-1 хв. всередині заняття з посиленим зоровим навантаженням, а також удома.

Іноді діти з нормальною гостротою зору низько нахиляються над столом, періодично скаржаться на головний біль у кінці дня. Біль виникає внаслідок втоми м'язів ока при роботі на близькій відстані. Такий стан називається спазмом акомодації. Дитина зі спазмом акомодації потребує обстеження та лікування в офтальмолога. При правильному лікуванні та дотриманні гігієни зору це порушення зору проходить. При недотриманні рекомендацій лікаря може прогресувати і передувати розвитку короткозорості.

Дітей 6-7 років, у яких навіть невелика короткозорість, не рекомендується віддавати до спеціальних шкіл; недопустимо, щоб вони поєднували заняття в школі із заняттями музикою. Потрібно обмежувати їх зорові навантаження, більше приділяти уваги фізичному розвитку, загартуванню, іграм на свіжому повітрі, харчуванню. Особливо корисно вживати моркву або сік з неї, ягоди чорниці, горобини та ін.

Косоокість виникає при неправильній від народження або порушеній протягом життя будові оптичної системи одного або двох очей (далекозорість, короткозорість), а також при порушенні злагодженого руху обох очних яблук. При цьому предмети перед очима починають розпливатися, двоїтися, дитина не бачить їх чіткого зображення. Намагаючись знайти для очей таке положення, при якому всі предмети було б видно чітко, дитина починає косити. Спочатку така косоокість буває під час перевтоми, збудження, а далі вона може посилитись і стати постійною після важкої хвороби або переляку. Гострота зору ока, яке косить, різко знижується, погіршується можливість правильно визначити відстань між предметами, їхні розміри, об'єм, користуватися стереоскопічними приладами.

У початковій стадії косоокість можна повністю вилікувати, якщо вчасно її помітити і показати дитину лікарю. Лікування починається з призначення дитині навіть з 1-2 років окулярів. Потрібно також стежити за тим, щоб призначені окуляри діти носили постійно, знімали їх лише під час умивання або перед сном.

Порушення функції кольоровідчуття (дальтонізм). Здатність здорових дітей розрізняти кольори переважно залежить від того, якої уваги приділяють цьому питанню дорослі. Для розвитку колірного зору з раннього віку потрібно давати дітям кольорові іграшки, використовувати також предмети, пофарбовані в голубий, синій і фіолетовий кольори. Гірлянди кульок у дитячій колисці потрібно вішати на відстані 30-50 см від очей дитини. До того ж у центрі розміщати оранжеві й зелені, а по боках – червоні, жовті, голубі, сині та фіолетові. При правильному розвитку і вихованні дітей до третього року життя дитина добре розуміється в трьох основних кольорах і може засвоювати інші. Але якщо у дитини є відхилення в функції колірного відчуття, вона може на заняттях малювання або в іграх з кубиками плутати кольори. Недосвідчені працівники дитячих закладів помилки дітей сприймають за неуважність, роблять їм зауваження. Все це може тяжко відобразитись на нервовій системі дитини, вплинути на її подальший розвиток і поведінку. Тому в таких випадках, коли дитина плутає або довго не може засвоїти ті чи інші кольори, її необхідно показати лікарю-спеціалісту, щоб з'ясувати, чи не є це результатом вродженого дефекту зору.

Деякі діти не можуть сприймати зелений колір, плутають світло-зелений з темно-червоним. Такий розлад зору носить назву "дальтонізм". Дальтонізм передається за спадком і, як правило, зберігається протягом усього життя, причому страждають обидва ока.

Колірний зір у дитини можна розвивати, якщо давати їй іграшки різного кольору, особливо різної яскравості. Чим раніше виявляється у дітей порушення зорових функцій, тим легше їх вилікувати. Першу перевірку зору у дітей проводять у віці 1-1,5 р.; наступну – у 3-4 р. і у 6-7 р. перед вступом до школи.

Розрізняють наступні основні види стійких порушень слуху – туговухість і глухоту.

Глухота (сенсоневральна глухота) – таке ураження слухової функції, коли сприйняття мовлення на слух повністю або частково неможливе, незалежно від його гучності, внаслідок переважного ураження звукосприймаючого апарату (органу Корті і нервових шляхів).

Туговухість (кондуктивна глухота) – таке пониження слуху, при якому виникають утруднення в сприйнятті мовлення внаслідок переважного ураження звукопровідного апарату (зовнішнього, середнього та частини внутрішнього вуха).

Дата добавления: 2014-01-05