Конфуціанство. Національні релігії далекосхідної традиції

Національні релігії далекосхідної традиції.

Конфуціанство – етико-релігійне вчення, виникнення якого пов’язується з Китаєм. Воно справило величезний вплив на розвиток духовної культури, політичного життя та суспільного ладу Китаю упродовж більш як двох тисяч років. Основи вчення було закладено у VI—V ст. до н.е. китайським філософом Конфуцієм та його послідовниками Менцзи, Сюньцзи та іншими.

Конфуцій (Кунцзи, близько 551-479 рр. до н.е.) народився в царстві Лу в Китаї. Китай переживав на той час не кращі часи своєї історії. Приходили в занепад патріархально-родові норми, країну розривали усобиці родової аристократії. На зміну владі родової аристок­ратії поступово приходила централізована влада окремих царств.

У ранньому дитинстві Конфуцій втратив батька і виховувався матір'ю, котра теж згодом померла. Не дивлячись на всі труднощі життя, він отримав освіту і вже з дев'ятнадцяти років розпочав службову кар'єру. Але згодом Конфуцій вирішив зайнятися педагогічною діяльністю, навчати юнаків. Слава про розум, глибокі знання і педагогічні здібності нового вчителя швидко поширилася по країні. До нього з усіх кінців країни почали прибувати учні. Поступово його школа набула значного впливу в Стародавньому Китаї.

В основу вчення Конфуція були покладені розповіді-міфи про давні часи. Намагання опиратися на давні традиції з метою протиставлення їх сучасності і, таким чином, впливати на сучасників, добре відоме в історії багатьох суспільств. Але Конфуцій довів протиставлення сучасності й давнини до абсолютної досконалості. Пошана до минулих часів, коли всі правителі, як учив Конфуцій, були вмілими, чиновники – безкорисливими, а народ жив щасливо, навіть через кілька століть після смерті філософа була одним із головних імпульсів суспільного життя Китаю.

Критика сучасного суспільства і висока оцінка минулих століть привели Конфуція до основної з підвалин його вчення – етики. В центрі етичної системи стояла високоморальна людина (цзюнь-цзи). На думку Конфуція, така людина повинна володіти двома якостями -гуманністю і почуттям обов'язку. Поняття гуманність (жень ) було надзвичайно широким і містило такі поняття, як стриманість, скромність, розум, доброта, безпристрасність, почуття справедливості, любов до людей, заперечення егоїстичних думок, віддання всіх сил і здібностей для блага інших. Гуманність - це те, що не потрібно шукати, це те, що завжди поруч із тобою, тобто "жень" символізувала ідеальну норму взаємовідносин між людьми.

Іншою якістю, якою мала володіти високоморальна людина, був обов'язок. Обов'язок у вченні Конфуція – це, перш за все, моральне зобов'язання, яке диктується внутрішньою переконаністю в тому, що слід чинити так, а не інакше. "Благородна людина, – говорив Конфуцій, – думає про обов'язок, а ница турбується про вигоду".

Гуманність та обов'язок у вченні Конфуція були невіддільні один від одного. Саме поєднання цих чеснот давало людині можливість стати цзюнь-цзи.

Етичний ідеал Конфуція мав у основі бачення ним соціального порядку. Соціальний порядок, за Конфуцієм, найкраще демонструють його власні слова: "Хай батько буде батьком, син - сином, правитель - правителем, підлеглий – підлеглим". Іншими словами, хай усе в світі стане на свої місця, всі будуть знати свої права та обов'язки. Тільки так організація здатна забезпечити суспільний порядок. На думку Конфуція, головним критерієм поділу держави на нижчі та вищі верст­ви мало стати не знатне походження або майновий рівень, а освітній ценз. Природно, що такий порядок у Китаї ні при житті Конфуція, ні по його смерті, ні значно пізніше не був здійснений. Однак багато принципів управління державою було запозичено саме з його вчення.

Вчення "сяо". Культ предків мав величезний вплив на весь характер формування суспільних відносин Китаю. Він сформувався в Китаї ще задовго до Конфуція. Конфуціанство ж надало культу родо­вих предків глибокого смислу, перетворило його в найбільш важливий обов'язок для кожного китайця. З цією метою Конфуцій розробив вчення про синівську пошану (сяо).

Пошана до батьків - закономірна вимога моралі, властива практично всім релігійно-етичним системам. Але Конфуцій підняв цю моральну настанову на нечуваний рівень. На його думку, для людини не має нічого важливішого від синівської пошани.

Сутність "сяо" полягає в тому, що, насамперед, потрібно служити батькам за правилами "лі", поховати їх за правилами лі, прино­сити їм жертви за правилами лі. А що ж означають ці правила? Перш за все, це повна та абсолютна покірність.

З часом вчення сяо, культ синівської пошани досяг у Китаї загального визнання. Оповіді про вчинки шанобливих дітей, про їх самопожертвування в ім'я життя і здоров'я батьків зафіксовані в класичному каноні "Сяоцзин", а також у збірнику "24 історії сяо". Наведемо приклад такої оповіді. "Рано залишившись сиротою, Дін Лань зробив дерев'яні статуетки батька і матері та став служити їм як живим. Його дружина вирішила насміятись і почала колоти голкою пальці статуеток. Раптом з дерев'яних пальців потекла кров, а з очей – сльози... Дін Лань розлучився з дружиною". Міфи і легенди, поеми й драми, історичні повісті та офіційні документи - всі вони відбивали синівську пошану до батьків.

Протягом усієї історії Китаю вчення сяо завжди було одним із центральних і найважливіших за значенням. Універсальність цього вчення, обов'язкове наслідування його заповітів усіма, від імператора до бідняка, зробили сяонепересічним етичним принципом.

Культ сяо створив у Китаї справжній культ сім'ї, рівного за значенням якому, мабуть, не було в жодній країні. В конфуціанському Китаї людина була, перш за все, сім'янином, членом якоїсь визначеної родини, і лише в такій ролі вона виступала як громадянин.

Діти були об'єктом уваги і турботи членів усієї родини. Але перевага надавалася синам, що обумовлювалось вченням сяо. Якщо народжувався хлопчик, то його клали на ошатну циновку, давали в руки дорогі іграшки, у той час як новонароджена дівчинка мала лежа­ти на купі ганчір'я. Хлопчика виховували за канонами і звичаями кон­фуціанства. Головним у вихованні було глибоке осягнення етики з її вимогами беззаперечного вшанування старших.

Таким чином, за вченням Конфуція, сяо – це основа гуманності, регулятор відносин у суспільстві.

Дата добавления: 2014-01-05