Транскордонне співробітництво регіонів України

Стан економічного розвитку регіонів України.

Розвиток регіонів України характеризується економічної дезінтегрованністю та асиметричністю. Основні тенденції економічного розвитку регіонів України:

1) Випереджаюче зростання економічного значення столиці України;

2) Дивергенція між Києвом та промисловим трикутником (дивергенція – збільшення відмінностей економічного розвитку між Києвом і такими містами, як Донецьк, Дніпропетровськ та Запоріжжя, вони становлять промисловий трикутник);

3) Конвергенція в межах промислового трикутника, тобто концентрація промислового виробництва, ділової активності в межах даного трикутника.

Фінансово-економічні проблеми регіонів України:

1) Залежність місцевих бюджетів від загальнодержавних трансферів (від фінансово-економічної допомоги держави);

2) Значна диференціація доходів і видатків місцевих бюджетів, вона існує у двох видах: багаті регіони (в абсолютних та відносних величинах), найбільші доходи в Донецькій, Дніпропетровській, Харківській, найменші доходи в Закарпатській, Чернівецькій, Тернопільській, Луганській, Полтавській областях;

3) Надмірна концентрація соціальних функцій держави на регіональному рівні без належного фінансового забезпечення.

Для економічного розвитку регіонів України важливим є формування економічного механізму регулювання регіонального розвитку. Економічний механізм включає:

1) Бюджетне вирівнювання;

2) Загальнодержавні субвенції (субвенція, субсидії -?)

3) Розробка програм соціально-економічного розвитку регіонів.

Основні форми транскордонного співробітництва регіонів України (транскордонне, прикордонне та міжнародне співробітництво?): субрегіональні утворення і єврорегіони.

Субрегіональні утворення: 1) зони вільної торгівлі; 2) організації економічного співробітництва, як правило такі структури створюється навколо географічних об’єктів.

Основні єврорегіони: Буг, Карпатський, Нижній Дунай, Верхній Прут (Україна, Молдова, Румунія), Дніпро, Слобожанщина (Україна-Росія).

Основні міжнародні акти транскордонного співробітництва України:

1) Європейська ландшафтна конвенція (конвенція? Ландшафт?)

2) Картахенський Протокол про біобезпеку (протокол?)

3) Рамкова конвенція ООН про зміну клімату (рамкова конвенція?)

4) Конвенція про охорону та використання транскордонних водотоків та міжнародних озер (водотоки? Міжнародне озеро?)

5.Особливості розвитку регіонів. Мета відтворювального процесу розвитку регіонів – це дослідження внутрішніх та міжрегіональних виробничих зв’язків, а також причин, що попереджують специфіку побудови валового продукту.

Причини побудови валового продукту:

1) Недосконалість регіонального комплексу;

2) Недосконалість спеціалізації регіону;

3) Надмірна концентрація окремих виробництв в регіоні;

4) Недосконалість комбінування виробничих взаємозв’язків в регіонах.

Основні критерії та етапи оцінки соціально-економічного розвитку регіону:

1) Ступінь збалансованості використання ресурсів регіону;

2) Оцінка місця регіону в економіці країни;

3) Визначення внутрішніх резервів економічного зростання економіки регіону.

________________________________

Зосередженість?

5) Недостатній розвиток рекреації (1 Україна має великий рекреаційний потенціал; 2 по доходах в світі третє місце)

6) Наявність розгалуженої транспортної системи.

7) Слабкий розвиток інноваційного комплексу(інвестиції - кошти, під запровадження інновацій)

8) Недостатній розвиток ринкової, виробничої соціальної та екологічної інфраструктури (інфраструктура - будова чогось по вертикалі, ринкова інфраструктура - наявність конкуренції)

9) Недостатнє використання потужностей виробничої сфери.

10) Надмірна зношеність основних виробничих фондів та застарілість технологій виробництва.

Галузева (компонентна) структура народного господарства України включає дві сфери: виробнича і невиробнича.

Виробнича включає ланки: 1) промисловість (добувна і обробна); 2) сільське господарство (рослинництво і тваринництво); 3) будівництво (капітальне і реконструкція та?)
Невиробнича сфера: 1) система управління та бюрократичний апарат; 2) побутове і житлово-комунальне обслуговування; 3) освіта, культура, наука і мистецтво; 4) охорона здоров'я, спорт; 5) сфера фінансів, кредитування, страхування (фінансування відрізняється від кредитування?).

Співвідношення виробничої і невиробничої сфери: у розвинутих країнах 35-45% і 55-65%, в Україні 70% і 30%.

Проблеми територіальної організації народного господарства.

Основні рівні територіальної організації народного господарства: 1) виробничий - розміщення основних виробництв регіону з урахуванням галузевого і територіального поділу праці, з виділенням ключових для даного регіону галузей, або виробництва. (ключова галузь це?); 2) територіальний - розміщення в цілому виробництв або галузей відповідно до різних ієрархічних складових регіону з урахуванням питомої ваги та значення регіону в становленні і функціонуванні даної галузі, або виробництва.

Табл. 1 - основні ранги (кластери) регіонів.

Ранг (кластер)	Регіональна структура	Галузева структура	Кластерна структура
I.	Суб'єкт – мікрорайон	Підприємство певної галузі	Підприємницький кластер
II.	Мезорайон	Регіональний галузевий комплекс	Регіональний кластер
III.	Макрорайон	Міжрегіональний галузевий кластер	Міжрегіональний кластер
IV.	Країна	Національний галузевий комплекс	Національний кластер

Територіальна організація народного господарства -це вміння при даному рівні розвитку продуктивних сил повністю використовувати територію для потреб людини.

3. Сутність і тенденція світового господарства.

Світове господарство - це сукупність національних економік, пов'язаних міжнародним поділом праці, торговельно-виробничими, фінансовими та науково-технічними зв'язками.

Міжнародний поділ праці - це спеціалізація окремих країн у межах світового господарства на виробництві певної продукції та послуг відповідно до їх природнокліматичних, історичних та економічних умов, що обумовлює і передбачає необхідність обміну результатами різної діяльності на світовому ринку.

Основа розвитку світового господарства - це групування країн. Мета групування: 1) систематизувати країни відповідно до їх особливостей та рівня розвитку; 2) виявити характерні риси країн; 3) визначити місце країни у системі міжнародних економічних зв'язків; 4) визначити і передбачити ймовірні перспективи розвитку країни.

Основні принципи систематизації країн відповідно до їх економічного розвитку:

• регіональний;
• регіонально-економічний;
• економічний;
• організаційний;
• соціально-економічний.

Регіональний - це групування країн за їх географічним розташуванням.

Регіонально-економічний - це групування країн у межах регіону, що мають спільні економічні інтереси і спільне географічне розташування. (ЕС рік заснування?)

Економічний - групування країн за обраним економічним критерієм. 1) рівень економічного розвитку (комплекс економічних показників, які?) => 1-розвинуті країни; 2-новііндустріальні країни (Південна Кореє, Тайвань, Сінгапур, Бразилія, Мексика, Аргентина, Гонконг...) країни, де ВНП на душу населення більший ніж 2 000 дол. на рік, а також країн, які мають значний експорт промислової продукції; 3-країни, що розвиваються (розвинуті і найменш розвинуті, в цій групі 120 країн світу, в світі більше 200) в цю групу вибирають по тому, що ВНП на душу населення менший від розвинутих країн в 11-16 разів. Ознаки найменш розвинутих країн - середня тривалість життя 46 і менше, кількість письменного населення - до 30%, 6 із 7 людей живуть за рахунок сільського господарства; річний прибуток на душу населення менше 2 000 дол., високі темпи приросту населення, більш ніж 2%.

Організаційний - це групування країн за приналежністю до найбільших міжнародних організацій і інституцій (кількість країн і які завдання вирішують, організації?)

Соціально-економічний принцип - групування країн на основі соціальних і економічних показників розвитку. Соціальні показники - рівень безробіття, величина соціальних виплат (пенсія, стипендія, людям з обмеженими можливостями).

Сучасні риси та тенденції світового господарства:

1) зміна структури світового господарства;

2) посилення інтеграційних процесів; інтеграційні процеси - рівні, форми і тд? Причина посилення інтеграції - глобальна фінансово-економічна криза, дефіцит природних ресурсів, також тиск з боку розвинутих країн.

3) ринкова уніфікація економічного розвитку країн;

4) посилення диференціації країн, що розвиваються та зміна їх економічної політики. В розвитку економіки є два непримиренні напрямки спеціалізація і диференціація (урізноманітнення);

5) Зростаючий динамізм розвитку продуктивних сил та виробничих відносин. Динамізм в економіці - прискорений розвиток продуктивних сил та виробничих відносин.

Тема 7

Дата добавления: 2014-01-05