Метод спостереження в журналістиці

Загальне поняття про джерела і методи збору інформації.

Методи збору інформації в журналістиці

Вміння шукати, опрацьовувати інформацію – частина журналістського професіоналізму, яка з огляду на різні причини є особливо актуальною сьогодні. Навіть досвідчені, талановиті журналісти скаржаться на те, що доводиться вчитись журналістики майже з нуля.

Були часи, коли інформація відповідним чином оброблялась, була доступною газетяреві у готовому, так би мовити, відредагованому вигляді. Найкращі журналісти шукали фарби, деталі, якісь особливі моменти із життя тих, про кого збирались писати. Розслідувати, здобувати інформацію не було особливої потреби. Як висловився один з відомих російських журналістів, "нас не вчать бути журналістом. Вчать лише писати замітки. Та не це головне - упакувати інформацію і в результаті наші матеріали-мінімум інформації і максимум слів''.

Сьогоднішня журналістика, сповнена жорсткої конкурентної боротьби, яка спричиняє низку етичних проблем. Журналісти, скажімо, задумуються над тим, чим відрізняються інформатори, яких бажано мати репортерові у різних відомствах і організаціях, від донощиків. У двері української журналістики достукується і практикована у світі плата редакцій за одержану дефіцитну інформацію. Дехто вважає, що вона цілком можлива, інші – категорично проти, існує реальна небезпека розгубити те цінне і людяне, що було в колишній чесній, демократичній українській журналістиці.

Розуміючи всю складність та індивідуальність роботи журналіста щодо збору, систематизації та осмислення інформації, потрібно все-таки торкнутись загальних, вироблених практикою й осмислених наукою засад цієї праці. Одразу зазначимо, що запропонована методика застосовується не тільки і не стільки у журналістиці, скільки в різких галузях, насамперед у соціології, економіці, соціальній психології, юриспруденції, історіографи тощо. Саме завдяки цим та іншим наукам проблема методики збору інформації достатньо обгрунтована.

Прийнято вважати, що є три головні джерела інформації: предметно-оречевлене середовище, документ, людина. Відповідно до цього традиційно виділяють методи і способи збору інформації: метод спостереження; метод вивчення документів; метод інтерв'ю. Варто виокремити соціологічні методи вивчення інформації.

Метод спостереження – один із найуніверсальніших способів пізнання дійсності у повсякденній практиці, а також у науці, мистецтві і, зрозуміло, журналістиці. На відміну від загального споглядання, метод спостереження передбачає певну мету. Спостереження – цілеспрямоване бачення, коли людина не тільки бачить, але й дивиться, не тільки чує, але й слухає, а іноді вона не тільки дивиться, але й розглядає, вдивляється, не тільки слухає, але й прислухається, і навіть вслуховується.

Спостережливість – певною мірою вроджена здатність людини. Вона може бути більшою чи меншою. У деяких людей спостережливість стає органічним компонентом їхнього професійного таланту. Серед них такі творчі сфери діяльності, як наука, мистецтво і, зрозуміло, журналістика. У кожному із цих видів праці набуваються специфічні навики. Одна річ – спостережливість фізика-експериментатор а, інша – художника чи музиканта. Навіть у таких близьких за характером видах діяльності, як художня література і журналістика, вона багато в чому відмінна. Письменника насамперед приваблюють людські характери, неповторність долі, особливості психологічного стану, фарби і звуки. Журналіст же повинен вміти схопити соціальну сутність явища, запам'ятовувати і фіксувати цифри, прізвища, назви організацій і багато інших фактологічних моментів, до яких письменник може бути байдужим.

Журналіст, як і художник, не знає, як, коли знадобиться йому те чи інше спостереження. Вони закарбовуються у пам'яті, часто мимоволі, і за дивовижними законами асоціації виникають несподівано, переростають в образ, деталь, сюжетний хід, спонукаючи до дальших пошуків. І все ж журналістське спостереження прагмагичніше, цілеспрямованіше, особливо коли пошук супроводжується відповідним задумом. Тоді вже автор не просто спостерігає, а шукає відповідну інформацію, фіксує факти, які знадобляться для реалізації саме цього задуму. Щось, звичайно, відкладеться на "про запас".

Уміння бачити те, чого не можуть, не вміють побачити і сформулювати інші, - неповторна грань літературного таланту. Вона дається від природи, але може вдосконалюватись, розвиватись. Уміння бачити – вміння мислити, тобто вміння на основі окремих частинок бачити щось цілісне, вгадувати хід і закономірності подій, робити своєрідні відкриття. Відомо, наприклад, що молодий тоді чеський журналіст Егон Ервін Кіш (1913 року) на підставі спостережень зробив безпомилковий висновок про зраду й ув'язнення керівника австро-угорської контррозвідки полковника Редля, який, як виявилось, був завербований російською контррозвідкою. У процесі спостереження беруть участь не тільки очі й вуха, але й аналітичний розум, життєвий практичний досвід.

У творчій практиці, а відтак і в наукових дослідженнях прийнято вирізняти відкрите і приховане спостереження. Під час відкритого спостереження люди, співрозмовники, учасники тієї чи іншої події знають, що за ними спостерігають, що їх вивчають. У практиці сучасної журналістики це найпоширеніший спосіб спостереження, регламентований в Україні законами "Про інформацію", "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" та іншими документами.

Іноді виникають ситуації, особливо у виступах на так звані конфліктні теми, коли журналіст не повідомляє про свою присутність. Такий вид спостереження називають прихованим. Оскільки в чинних законах про ЗМІ такий спосіб спостереження юридично не передбачений, журналіст у такій ситуації повинен поводитись обережно і тактовно.

Свого часу досить поширеним був досвід "зміни професії" або включеного спостереження, коли газетяр на певний час ставав членом того чи іншого колективу. Члени його, зазвичай, не знали, що їхній колега – журналіст –спеціально за ними спостерігає. Такий метод збору матеріалу виявився досить модним і в радянській журналістиці. Приклад показувала "Комсомольская правда", але й працівники інших, зокрема і регіональних газет, користувалися цим методом збору інформації.

Так всесвітньо відомими стали книги видатного німецького письменника-докуметаліста Гюнтера Вальрафа, характерні скандальними викриттями. Він місяцями і навіть роками жив під чужими прізвищами, змінюючи навіть власну зовнішність. Кожна нова книга спричиняла відповідні судові процеси. Може, найбільший резонанс принесла йому документальна книга, у якій він зумів викрити змову португальського генерала Спіноли проти демократичного режиму.

Поширеним і типовим є відкрите спостереження, коли журналіст дивиться на персонажів майбутнього твору з боку, і вони знають, з ким мають справу. Зацікавленість журналіста, його професійні здібності, вміння налагодити контакт з людьми, зацікавити їх у подачі відповідної інформації дає, здебільшого, позитивні результати.

Цьому певною мірою сприяє застосування в журналістиці соціологічних, науково точніших методів спостереження. Особливо під час перевірки достовірності зібраної інформації. Журналіст повинен пам'ятати про свої звички й уподобання. ї дуже важливо, щоб він бачив у житті те, що є, а не те, що хочеться бачити, і по змозі нейтралізував дію вироблених установок. Важливо вміти контролювати і перевіряти отримані дані. Особлива складність виникає тоді, коли автор збирає інформацію для критичного виступу. Сьогодні ситуація ускладнюється ще й тим, що ст. 31 Закону "Про інформацію" передбачає: громадяни мають право "знати у період збирання інформації, які відомості про них і з якою метою збираються, як, ким і з якою метою вони використовуються". Дізнавшись, що зібрана інформація може бути використана з критичною метою, "дослідні" приховуватимуть факти негативного характеру, матеріали, документи для компрометації.

Кримінальний кодекс України не усуває, а певною мірою поглиблює суперечність між правом громадянина на недоторканість особистого життя і правом журналіста збирати потрібну йому інформацію. ЗМІ побачили у цьому спробу прихованої цензури через цивільно-правові відносини.

Дуже важливою є поведінка журналіста під час зустрічі з потенційними персонажами майбутніх виступів. Досвідчені репортери радять не відразу розкривати цілі прибуття на об'єкт, оскільки невигідні для чиновників документи можуть бути приховані. У журналістській практиці трапляються випадки, коли вже виявлені документи щезають або їх відповідним чином переробляють. Тому з таких документів слід негайно знімати копії або показувати їх надійним свідкам. Можливі випадки, коли за журналістом встановлений своєрідний "нагляд", коли для нього виділяють супровідника.

Однак є ситуації, коли у процесі збору критичного матеріалу виправдовує себе система "понятих", тобто третьої особи – знайомого, представника вищого керівництва тощо. Наявність свідка "психологічно впливає на співрозмовника, допомагає йому говорити правду, дає впевненість у тому, що його позиція не буде викривлена і феноменальним чином перешкоджає опісля відмовлятися від того, що він говорив".

В інших же випадках, особливо коли журналіст хоче вивідати якомога більше подробиць біографічного і побутового характеру, присутність третьої особи, а там паче великої кількості людей шкідлива: співрозмовник почуватиметься скованим. Словом, ніхто не може придумати рецептів на всі випадки життя, а тому молодий журналіст повинен виявляти винахідливість, швидко орієнтуватися в конкретній ситуації, пам'ятаючи, що від його поведінки, організованості, стриманості, спокійної настирливості, акуратності, скромності й дисциплінованості залежить якість зібраної інформації, а отже, і якість майбутнього виступу.

Дата добавления: 2014-01-05