Принципи бюджетного фінансування

1. Загальні, які стосуються всіх бюджетних засобів

42. цільовий характер;

43. нормування;

44. облік використання раніше відпущених бюджетних асигнувань

2. Особливі, специфічні, залежно від організації діяльності підприємств, установ та методів ведення господарства

для бюджетних установ:

45. безповоротність асигнувань;

46. дотримання фінансово-бюджетної дисципліни;

для державних підприємств:

47. згідно з планом замовлення та планом розвитку;

48. повернення в бюджет невикористаних грошових засобів до кінця року; для комерційних підприємств:

-— частково на умовах оплагності та поворотності з метою короткострокової підтримки підприємствам, що здійснюють структурну перебудову, тощо

Однією із форм бюджетного фінансування є бюджетний кредит — надання бюджетних засобів суб'єктам господарювання й органам влади на засадах поворотності та платності.

Важливою формою використання бюджетних ресурсів є бюджетні резерви. Це відособлена у спеціальних фондах частина бюджетних надходжень, призначених для забезпечення безперебійного функціонування передбачених бюджетом витрат, а також покриття непередбачуваних затрат держави (стихійні лиха, серйозні технологічні аварії, епідемії тощо), які зненацька можуть виникнути.

Державний бюджет є головною ланкою бюджетної системи держави.

Бюджетна система України — це сукупність бюджетів різних рівнів:

49. державного;

50. бюджету Автономної Республіки Крим;

51. обласних;

52. бюджетів міст Києва та Севастополя; міських бюджетів:

53. районних;

54. районних бюджетів у містах;

55. сільських та селищних.

Консолідований бюджет — це об'єднаний бюджет центрального уряду і бюджети місцевих органів влади.

Державне казначейство — орган, на який покладено функції:

56. використання державного бюджету;

57. обліку його касового виконання;

58. управління державним внутрішнім та зовнішнім боргом. За станом розрізняють державний бюджет:

1. нормальний (збалансований), коли надходження і видатки бюджету врівноважені;

2. дефіцитний, коли видатки перевищують доходи;

3. профіцнтний. коли доходи перевищують видатки.

Насправді не всякий дефіцит державного бюджету є небезпечним. Якщо він не перевищує 2—З %, він не є небезпечним; якщо ж він перевищує 3 %, існує загроза інфляційних явищ в економіці.

В Україні виникло явище прихованого бюджетного дефіциту, яке проявилося у невчасному та (або) неповному фінансуванні бюджетної сфери економіки. Таким чином, уряд скорочував видатки, зменшуючи відкритий дефіцит бюджету.

Причини бюджетного дефіциту:

4. спад виробництва внаслідок циклічних коливань, який призводить до зниження рівня доходів (а відтак і податків), що надходять до державного бюджету;

5. збільшення державних витрат на розвиток військово-промислового комплексу (ВПК). реалізацію соціальних програм, фінансування збиткових підприємств тощо;

6. значний сектор "тіньової економіки", що уникає сплати податків:

7. зростання витрат на утримання управлінського апарату:

8. непомірні втрати, приписки, розкрадання державних ресурсів тощо.

Заходи щодо обмеження бюджетного дефіциту:

— перехід від фінансування до кредитування;

9. ліквідація дотацій збитковим підприємствам;

10. зменшення видатків на фінансування ВПК, соціальних програм, державне управління: зміна системи оподаткування.

Дефіцитний бюджет, зазвичай, має місце у період спаду обсягів національного виробництва, коли податкові надходження зменшуються, а потреба у видатках зростає.

Профіцнтний бюджет характерний для періоду економічного зростання і застосовується як засіб для упередження економічного буму, за яким неминуче наступає економічний спад.

Балансування бюджету, таким чином, здійснюється не щорічно, а залежно від фази ділового циклу.

Є ще один досить важливий аспект бюджетного дефіциту.

Розрізняють бюджетний дефіцит:

11.фактичний — відображає реальні надходження і видатки за певний період часу;

12. структурний — показує, якими мають бути надходження, урядові витрати і дефіцит при потенційному обсязі національного виробництва;

13. циклічний — відбиває вплив циклічних коливань на надходження, видатки та дефіцит і визначається як різниця між фактичним і структурним дефіцитом.

Нагромаджена сума позичених урядом коштів для фінансування дефіциту державного бюджету утворює державний борг.

Державний борг існує у двох формах:

14. внутрішнього боргу перед юридичними та фізичними особами країни;

15. зовнішнього боргу перед іноземними країнами (міжнародними фінансовими організаціями, урядами іноземних країн та іноземними приватними особами й організаціями).

Існує безпосередній зв'язок між бюджетним дефіцитом і державним боргом:

з одного боку, державний борг є різницею між нагромадженою сумою всіх позитивних сальдо бюджетів і с>мою всіх від'ємних сальдо (дефіцитів), отже, бюджетний дефіцит формує державний борг;

з другого боку, зростання боргу потребує додаткових витрат бюджету на його обслуговування, що зумовлює зростання бюджетного дефіциту.

Вплив державного боргу на економіку:

16. позитивний — у фазі економічного спаду використання державних запозичень стимулює споживчий попит, збільшує рівень зайнятості населення, сприяє зростанню рівня доходів у суспільстві, стимулює економічне зростання;

17. негативний — витіснення приватного капіталу, що обмежує економічне зростання, спричиняє до перерозподілу доходів на користь власників державних облігацій, зменшення обсягу споживчого попиту, збільшення податків для обслуговування державного боргу, перекладання відповідальності за погашення боргових зобов'язань на майбутні покоління тощо.

Не всяке зростання боргу держави перетворюється на "борговий тягар". Для оцінки безпеки подальшого зростання державного боргу важливе значення має порівняння приросту обсягу реального ВВП та реальної ставки відсотка на обслуговування боргу.

Якщо реальна ставка відсотка за борг перевищує темп приросту реального ВВП. то державним боргом неможливо управляти, зростає співвідношення боргу/ВВП, тобто борговий тягар посилюється.

Якщо відсоткова ставка (R_r) і приріст ВВП урівноважені (R_r = ДВВП). то весь приріст ВВП використовується для виплати процентів на обслуговування боргу, що теж є небезпечним.

Якщо ж R_r < ДВВП. то таке зростання боргу не створює небезпеки і є бажаним для суспільства.

Держава, що вдається до запозичень, мусить управляти державним боргом.

Управління державним боргом — це система заходів держави, пов'язана з:

18. вивченням кон'юнктури на ринку позичкового капіталу;

19. випуском та розміщенням нових боргових зобов'язань;

20. погашенням нових боргових зобов'язань;

21. виплатою відсотків на позики;

22. зміною строків позик;

23. зміною відсоткових ставок на позики (конверсія);

24. анулюванням боргу (у випадку фінансової неспроможності держави).

Держава може рефінансувати свій борг, тобто випустити нові боргові зобов'язання для розрахунку за старі борги.

3. Необхідність, зміст і принципи функціонування кредиту

Ступінь зрілості ринкових економічних систем часто оцінюють за ступенем розвитку кредитних відносин, завдяки яким вирішується ціла низка як суто економічних, так і соціальних проблем. Термін "кредит" походить від латинського слова creditum, що означає "позика" (від слова credo — "вірю, довіряю"). У сучасних умовах кредит у найзагальнішому сенсі визначзють як надання грошей, товарів чи послуг у борг з наступним поверненням позички та сш.агою певного відсотка за користування нею.

Існування кредиту пов'язане з позичковим капіталом.

Позичковий капітал — це грошовий капітал, який надається його власниками або розпорядниками як позика з метою отримання доходу в формі позичкового відсотка (процента).

Рух позичкового капіталу називають кредитом.

Кредит — це система відносин з приводу акумуляції та використання тимчасово вільних грошових засобів на основі повернення та платності у формі позичкового відсотка.

1. Джерелом кредитних ресурсів є грошовий капітал, що вивільняється в процесі кругообороту промислового та торговельного капіталу. Таке вивільнення зумовлене:

—- характером обороту основного капіталу, який переносить свою вартість на заново створювані продукти й повертається до підприємця частинами, а використовується за цільовим призначенням (на оновлення основного капіталу) тільки після закінчення амортизаційного періоду:

25. характером обороту оборотного капіталу. Так, заробітна плата видається раз або двічі на місяць, а затрати на оплату праці повертаються підприємцю з кожною партією реалізованого товару (послуги). Крім того, між реалізацією товарів і закупівлею нових матеріалів, сировини тощо теж проходить певний проміжок часу, в який відбувається нагромадження тимчасово вільних грошових засобів;

— акумуляцією частини прибутку на розвиток та модифікацію виробництва, вирішення певних соціальних завдань. Протягом певного періоду часу ця частина прибутку має цільове призначення і використовується як тимчасово вільний грошовий фонд.

59.Наступним джерелом кредитних ресурсів є рух бюджетних засобів, цільових фондів та резервів.

60. Третім джерелом тимчасово вільних грошових засобів є грошові доходи і заощадження приватних осіб.

Для того щоб тимчасово вільні грошові засоби не переставали виконувати функцію капіталу, вони повинні рухатись, бо тільки рух забезпечує їхнє зростання. Наявність тимчасово вільних грошових засобів, з одного боку, та наявність суспільної потреби в їхньому використанні — з іншого, зумовлюють об'єктивну необхідність існування кредиту.

Дата добавления: 2014-01-05