Завдання соціології освіти

Зрозуміло, соціологія освіти не може обійти своєю увагою і технологічні питан­ня. Майбутні інженери, економісти, керівники, політики XXI ст. зараз знаходяться в шкільних класах і студентських аудиторіях. Природні запитання: а чи тому їх учать, чи будуть затребувані отримувані знання, чи буде достатнім рівень їх освіти?

Здавалося б, існує простий вихід — створити, скажімо, на основі опитування авторитетних експертів модель фахівця, яка буде потрібна через 10-15 років, і під нього зробити кваліфікаційні характеристики, навчальні плани. Але навряд чи всі науки, що мають відношення до технології освіти, навіть об'єднавши свої методики, прогностичний інструментарій і математичні програми, зуміють справитися з цим завданням.

Саме соціологія освіти, використовуючи свої підходи, зокрема, і на основі соціоло­гічного аналізу історії освіти, підказує можливий вихід — підвищення фундаменталь­ності освіти. Якщо нова наукова інформація старіє на очах, то цього не скажеш про фундаментальні теоретичні знання — фундаментальні науки значною мірою забезпечу­ють стики наукового знання, а це сьогодні швидкозростаючі моменти сучасної науки — фізична хімія, економічна кібернетика, математичне моделювання, економічна соціо­логія тощо. Тому єдина можливість для системи освіти не помилитися, працювати на перспективу — тобто усіляка фундаменталізація освіти. До речі, вона забезпечує і про­фесійну мобільність фахівців, що так важливо в сучасному світі, в якому постійно вини­кають нові галузі науки, а потім — і виробництва, наприклад, біотехнологія, екологічно чисте сільськогосподарське виробництво тощо.

Інша парадигма сучасної освіти - навчити студента працювати з новою інформа­цією, постійно поновлювати свої знання. Адже робота будь-якого сучасного фахів­ця-це безупинний пошук знань, уміння застосовувати їх у своїй повсякденній діяль­ності.

Ще одна соціологічна проблема вітчизняної освіти — низька затребуваність знань, професійної кваліфікації. Багато студентів навчаються не заради знань, професійних умінь, а заради документа, диплома. І, насамперед, тому, що в деяких галузях народ­ного господарства не потрібний високий рівень професійної підготовки, багато фахівців повсякденно виконують некваліфіковану роботу.

Дефіцит професіоналізму — лихо української інтелігенції. Досить сказати, що закуплені в західних країнах техніка і технологія в нас використовуються зі значно більш низькою ефективністю. Саме з цієї причини сильно відстають переробка сільськогосподарської продукції, екологізація виробництва. Очевидно, що за вели­кими екологічними катастрофами, техногенною аварією Чорнобиля стоїть, насам­перед, недостатній професіоналізм тих фахівців, що проектували, оцінювали ситуа­цію, приймали рішення.

Проблема полягає й утому, що в плановій економіці централізовані форми пла­нування і розподілу молодих фахівців не стимулювали якості підготовки. Випускник практично не шукав собі роботу, підприємство не платило за його підготовку, одер­жувало молодих фахівців безкоштовно, а виходить, і не прагнуло їх ефективно вико­ристовувати.

Перехід до ринку в корені змінює ситуацію. В умовах реформи розвиваються до­говірні відносини, контрактна форма підготовки, здійснюється повна чи часткова компенсація витрат на освіту, виділяються кредити на освіту. Багато старшокурсників успішно сполучать роботу з навчанням, прагнуть поглиблено вивчати іноземні мови, програмування, законодавство тощо.

Якість підготовки в школі і ВНЗ — одна з основних проблем соціології освіти. Звичайно, соціологи вивчають не дидактичні проблеми — це справа педагогіки і пси­хології, а соціальні аспекти якості освіти. Тут важливе все, але, насамперед, осо­бистість викладача, педагога. Через низьку зарплату і престиж у школах плинність кадрів, високий ступінь їх фемінізації. Напевно, ключова проблема — це зарплата. Якщо заробітна плата вчителя буде не нижче ніж у промисловості, то і чоловіки обо­в'язково з'являться в школі.

Позначилися тенденції: відхід науково-педагогічних працівників у комерційні структури; старіння викладацьких кадрів ВНЗ — їх середній вік складає 58-59 років. Виникли серйозні проблеми з поповненням обдарованою молоддю аспірантур ВНЗ і академічних інститутів. За оцінками соціологів, четверта частина випускників має намір виїхати для роботи за кордон.

Якщо зазначені тенденції збережуться, то в українській вищій школі буде поруше­на нормальна система, що складалася десятиліттями, відтворення науково-педагогічних кадрів. Ще 5-7 років ВНЗ протримаються на існуючому потенціалі, а потім неминучий розвал багатьох кафедр і напрямів підготовки фахівців.

Зрозуміло, кваліфіковані науково-педагогічні кадри — не єдина умова, яка визна­чає якість підготовки фахівців. На цей показник впливають багато організаційних пи­тань, що також є предметом інтересу соціологів. Наприклад, залежність між числом відрахованих студентів і звільненням викладачів за скороченням штатів; найбільш оп­тимальна чисельність студентської групи. Усі вони були здебільшого вирішені в ос­танні роки за допомогою соціологів.

Фахівці стверджують, що середній студент засвоює приблизно третю частину зап­ропонованої навчальної програми, причому більш зручну і прийнятну для себе. На частку зусиль самого викладача, його педагогічної і методичної майстерності припа­дає не більше п'ятої частини усіх факторів, що визначають рівень засвоєння навчаль­ного матеріалу. Інакше просто неможливо пояснити, чому за інших рівних умов в одній групі в одного викладача поряд і відмінники, і двієчники.

Студентам слід надати якнайбільше академічної свободи, зокрема, індивідуаль­ний графік, вільне відвідування занять, екстернат тощо. Але, з іншого боку, повинна бути збільшена міра відповідальності. Тільки в такому зв'язку може серйозно підви­щитися якість освіти.

Найважливіша соціологічна проблема освіти — формування культури, гумані­тарна підготовка студентів. Завжди існує спокуса готувати фахівця вузького про­філю — менші витрати. В усьому цивілізованому світі ставка була зроблена на уні­верситетську освіту, а в нашій країні — на вузькоспеціалізовані ВНЗ. Природно, їх випускники не знали іноземних мов, екології, права, не мали необхідної гумані­тарної підготовки. В результаті страждає не тільки справа, але обкрадається сама людина, адже гарна гуманітарна, загальнокультурна підготовка дає можливість вести повноцінне життя.

Відомо, що в американських університетах на гуманітарні і соціальні науки при­діляється від чверті до третини навчального часу навіть на технічних факультетах. Ось позиція одного з керівників американського університету: «Наше завдання не тільки підготувати вас до того, щоб заробляти на життя, але й навчити, як жити. І філософія є складовою частиною вашої підготовки до життя. Це наша тверда позиція, і ми не збираємося змінювати її».

Справа ще й у тому, що коли в 18-20 років молодий чоловік вивчає математику, біологію, інформатику, він ще не знає, що в 40-45 років йому більше будуть потрібні психологія, право, соціологія. У цьому віці гарний фахівець уже керівник, батько сімейства, суспільний чи політичний діяч, а також виконує й інші соціальні ролі, де в першу чергу вимагаються культура, психологія, наука управління.

Опитування свідчать, що, на думку студентів, та й самих викладачів, до 40 відсотків викладачів мають посередній і навіть низький рівень культури. На думку 60 відсотків студентів і 73 відсотків викладачів, старшокурсники, випускники ВНЗ не можуть пов­ною мірою вважатися інтелігентними людьми.

Водночас студенти вважають, що професіоналізм викладачів зберігся. Більш того, його оцінки трохи виросли. Нині 35% студентів ВНЗ (2003 р.) високо оцінюють професіоналізм викладачів, а в 1989 було 32%. Однак студенти відзначають падіння за­цікавленості викладачів у роботі (49% — 1989 р., 20% — 2003 р.).

Серед соціологічних проблем освіти зараз усе більше постає проблема збережен­ня здоров'я учнів і студентів. Здоров'я - безцінний дарунок, яким у молодості ніхто не дорожить. Тим часом, сучасна екологія, генетика накладають обмеження на здо­ров'я покоління, що народжується. Вже в дошкільному віці різні хронічні захворю­вання мають 15-20 відсотків дітей, до закінчення школи їх кількість збільшується до половини. Третина має відхилення в серцево-судинній системі, нервово-психічні роз­лади, майже мільйон дітей — недоліки фізичного і розумового розвитку. Показники здоров'я студентів не кращі, вони починають знижуватися після третього курсу, коли припиняються обов'язкові заняття фізичної культури. Студенти хворіють частіше, ніж працівники найбільш шкідливих виробництв.

Головна причина такого становища — низький рівень культури народу: немає моди на здоровий спосіб життя. Не культивує його і більшість наших сімей і політич­них лідерів. Отже, для збереження здоров'я треба давати необхідні знання, прищеп­лювати навички до здорового способу життя на всіх ступінях освіти. І потрібно шука­ти не тільки медичні шляхи вирішення проблеми, але і соціологічні, організаційні. Наприклад, захворюваність дітей у дитячих установах різко знижується, якщо пра­цівники отримують гарну доплату за здоров'я своїх вихованців.

Усе сказане дозволяє дійти висновку, що освіта —соціальний інститут суспільства, який виконує найважливіші функції.

Дата добавления: 2014-01-05