Тема 7. Виникнення та розвито буржуазної держави в Англії

1) Передумови, етапи та особливості англійської буржуазної революції.

2) Проголошення республіки.

3) Державний устрій.

4) Реставрація монархії.

1. Передумови, етапи та особливості англійської буржуазної революції. Проголошення республіки. Державний устрій. Реставрація монархії.

На початку XVII ст. економічний і політичний розвиток країни стримувався жорстокими середньовічними правилами й регламентаціями. Найбільш гостре невдоволення зумовила система так званих монополій. Тоді як англійська буржуазія виступала за вільну конкуренцію, монархи продовжували продавати патенти на виключне право виробництва і продаж різних товарів і виробів. Це щороку приносило короні великі доходи. На селі феодальні відносини обмежували можливість розпорядження земельною власністю.

Англійські ділові кола не влаштовувала зовнішня політика перших Стюартів, їхнє прагнення спиратись у своїй боротьбі з парламентом на католицьких монархів континентальної Європи. Яків І пішов на зближення зі старим колоніальним суперником Англії Іспанією, що викликало невдоволення купців і землевласників.

У 1625 р. на престол ступив Карл І. Він успадкував абсолютистські погляди батька, який відмовився визнавати за парламентом будь-які права. Однак тепер буржуазія і нове дворянство представляли вже значну силу, з якою монархові ставало дедалі важче боротись. У 1628р. Карл І змушений скликати парламент. Парламент, зібравшись на засідання, подав королю "Петицію про право", згідно з якою ніяких податків і зборів не можна було стягувати без згоди парламенту. Примусові позики, добровільні приношення і дари підданих королю оголошувались незаконними. Кримінальна відповідальність будь-якої особи могла настати лише тоді, коли караність діяння була встановлена в законі, а покарання настало за вироком суду. Монарх втратив право діяти в обхід установленого порядку судочинства і звільняти від покарання осіб, винних у вчиненні злочинів. Петиція обґрунтовувала вимоги палати общин посиланням на Хартію вольностей 1215 р.

Через рік палата общин рішуче заявила, що кожний, хто стане потурати папізму, хто введе податок без згоди парламенту або візьме участь у його стягненні, буде визнаний ворогом народу, королівства, зрадником вольностей Англії. Однак король не прислухався до цього попередження і систематично порушував прийнятий закон. У відповідь на протести парламенту король розпустив його і протягом 11 років правив одноосібне.

Безпосереднім поштовхом до початку англійської буржуазної революції стало шотландське повстання 1637-1638рр., яке спалахнуло в результаті спроби англійського абсолютизму посилити контроль над Шотландією, яка зберігала повну автономію. Це повстання потягло за собою війну Шотландії з Англією.

Перший етап революції. У квітні 1640 року Карл І з метою одержання грошей для ведення війни змушений був скликати парламент, але останній не затвердив нових податків. Крім того, парламент зажадав покарати найбільш ненависних королівських чиновників, знищити надзвичайні суди і припинити зловживання, вчинені королем і його урядом за роки безпарламентського правління.

Тоді Карл І 5 травня 1640 р. розпустив цей парламент, який увійшов в історію під назвою Короткого.

Почалася глибока політична криза, і до осені 1640 року становище короля стало критичним.

Зрозумівши, що без парламенту неможливо вийти з військової і політичної кризи, король в листопаді 1640 р. скликає новий парламент, який увійшов в історію під назвою Довгого парламенту, оскільки він проіснував до 1653 р. Довгий парламент відіграв значну роль у революції і став, власне, органом буржуазії і її спільника - нового дворянства в їх боротьбі з абсолютистським ладом.

Довгий парламент, який був підтриманий більшістю народу Англії, повів новий наступ проти підвалин існуючого ладу. Незабаром король був змушений санкціонувати закон, відповідно до якого І парламент не міг бути розпущений інакше як за власною постановою.

Так було нанесено ряд ударів абсолютизму і нова буржуазія домоглася обмеження королівської влади. Одночасно були ліквідовані Зоряна палата і Висока комісія. На цьому етапі була скасована абсолютна монархія і встановлена обмежена конституційна монархія.

У Довгому парламенті до липня 1641 р. було досить багато членів, які подальше продовження боротьби з королем вважали для себе небезпечним. Особливо це було видно із змісту тієї боротьби навколо обговорення так званої Великої ремонстрації, яка була прийнята незначною більшістю в листопаді 1641 р. У цьому узагальненому парламентському акті (204 статті) докладно перераховувалися всі зловживання королівської влади в період правління Карла І. Водночас Велика ремонстрація містила також і ряд найважливіших положень, які визначали розвиток Англії капіталістичним шляхом: статті про свободу торгівлі й підприємницьку діяльність, про створення відповідального перед парламентом уряду, про реформу церкви. Ремонстрація означала визнання певної політичної рівноваги в країні. Тому корона вирішила перехопити ініціативу політики у свої руки, і Карл І видав декларацію про захист корони від парламенту і про збір армії.

4 січня 1642 р. король прибув до парламенту у супроводі військ, щоб особисто заарештувати 5 найбільш впливових опозиціонерів. Це було сприйняте як порушення привілеїв парламенту. Переслідувані заховались під захистом лорда - мера Лондона і міщан. Після обміну деклараціями про взаємне порушення прав Карл І залишив столицю. У країні виникло двовладдя. Разом з королем Лондон залишили біля 100 членів парламенту, які стали засідати в Оксфорді. Розпочалась війна наказів, які розсилались на місця і короною, і парламентом. Об'єктивним виходом могла бути і стала перша громадянська війна в країні (1642-1646 рр.). На першому етапі війни перевага була на боці королівської армії, краще навченої і озброєної. Але в 1645 р. за парламентським біллем замість традиційної міліції (ополчення графств) створювалась постійна армія з єдиним командуванням, суворим дисциплінарним статутом.

Особливістю буржуазної революції в Англії було те, що буржуазія в союзі з новим дворянством (джентрі) боролася проти монархії, старої феодальної знаті й панівної церкви. У джентрі, що стали на шлях товарно-грошових відносин, було значно більше спільного з буржуазією, ніж з феодалами.

Короля підтримували переважно економічно відсталі північні й західні графства, а також англіканська церква. За парламент стояли найбільш розвинеш південно-східні та окремі промислові й торгові райони центру та півночі Англії.

Перша громадянська війна закінчилась поразкою короля і його політичного оточення. Після декількох військових поразок королівської армії Карл І втік до своїх союзників шотландців, але ті за значний грошовий викуп видали його парламенту.

Перемога в першій громадянській війні й поразка монархії стимулювали обособлення різних ідейних і політичних течій у колах парламентських прихильників.

Основна боротьба розгорнулася між групами так званих пресвітеріан та індепендентів.

Пресвітеріани виражали інтереси крупної торгово-фінансової буржуазії і верхів дворянства. Вони стояли за конституційну монархію, реформу церкви, примирення з королем і негайне закінчення революції. Індепенденти спирались на торгову і промислову буржуазію, середнє дворянство (джентрі). Вони були прихильниками енергійного ведення війни, більш радикальної церковної реформи, а також деяких політичних і соціальних реформ, що забезпечували їм спочатку підтримку з боку не лише дрібної буржуазії, заможного і середнього селянства, але навіть частини сільської і міської бідноти.

І якщо в пресвітеріан була більшість у парламенті, то в індепендентів - підтримка армії на чолі з Кромвелем.

У результаті дій індепендентської армії її керівники влітку 1647р.здобули перемогу над пресвітеріанами Довгого парламенту і створили в палаті общин індепендентську більшість.

Розбіжності між різними течіями парламентської більшості наростали і весною 1648 р. спалахнула Друга громадянська війна. На захист монархії піднялись головним чином шотландські аристократи - і пресвітеріани, їх підтримав флот. Армія Кромвеля придушила виступи, вступила в Лондон і підтримала організований Радою офіцерів розгін монархічне налаштованих членів парламенту (близько 140). Після цього парламент став по суті знаряддям індепендентської диктатури.

Кульмінацією революції став організований за рішенням парламенту суд над королем Карпом І (січень 1649 р.). До складу суду - першого у світовій історії суду нації над короною - були включені 150 правників і членів парламенту. Судовий розгляд тривав 5 днів. Карл І був визнаний "тираном, зрадником, вбивцею і ворогом держави". Під тиском армії і в результаті політичних змін у країні, що відбувались паралельно процесу, суд виніс смертний вирок. ЗО січня 1649 р. у присутності багаточисельного натовпу на лондонській торговій площі Карпу І відрубали голову.

Другий етап революції. Страта короля стала формально-юридичним завершенням встановлення в Англії республіки. Слідом за процесом палата общин 19 березня 1649 р. прийняла постанову про ліквідацію палати лордів - верхньої палати парламенту, члени якої не підтримали ідею суду над королем.

Акт від 17 березня 1649 р. скасував королівську владу "як марну, тяжку і небезпечну для свободи, безпеки й інтересів англійської нації". 19 травня 1649 р. Англія була проголошена республікою, яка повинна управлятися "вищою владою нації, представниками народу, в парламенті при цьому не повинно бути ні короля, ні лордів".

Верховним органом влади в Англійській республіці став парламент, що складався з однієї палати общин. У Постанові про оголошення себе вищою владою в державі (4 січня 1649 р.) палата общин проголосила:

1) визнання народного суверенітету як основи всякої влади;

2) представницьку і виборчу від общин організацію вищої влади;

3) законодавчі необмежені повноваження представників общин.

Парламент зосередив у собі практично всю повноту державної влади, включаючи організацію урядової влади, адміністрацію, керівництво армією і вищий судовий контроль.

Вища виконавча влада передавалась Державній раді (створена 7 листопада 1969 р.) із 41 члена. Члени Ради вибирались парламентом на 1 рік з числа військових, юристів, учених. Формально Раді належали тільки повноваження щодо виконання рішень парламенту. Фактично ж в ній і в її комітетах зосереджувалась урядова влада. Таке перерозподілення повноважень від парламенту до урядових інститутів також було своєрідною рисою нової республіки.

Політична система влади була нестабільною. У складі Довгого парламенту після 1649 р. залишалось близько 80 депутатів. Більшість з них були одночасно членами Державної ради і Ради армії. Надзвичайно виросли авторитет і особиста військова влада О. Кромвеля. У цих умовах організація влади виявляла очевидне тяжіння до військо-во-диктаторського режиму та одноособової влади.

Третій етап революції. У 1650 році Кромвель замінив Ферфакса на посаді генерала армії, що ще більше зміцнило його позиції серед офіцерів. 20 квітня 1653 року, спираючись на підтримку армії Олівер Кромвель розігнав так зване "охвістя" Довгого парламенту (усього 50 депутатів). Ця подія була початком встановлення військової диктатури.

Новий державний лад був юридичне закріплений Конституцією від 13 грудня 1653 року під назвою "Знаряддя управління", яку запропонувала Державна рада, а затвердила Рада армії.

"Знаряддя управління" встановлювало зовні республіканську, а по суті - диктаторську систему влади. Законодавча влада "вільної держави Англії, Шотландії і Ірландії" зосереджувалась у подвійному інституті - парламенті й заново заснованому лорді-протекторі. Парламенту належали виняткові повноваження змінювати, призупиняти, вводити нові закони, встановлювати податки. Парламент повинен був скликатись регулярно (раз у 3 роки) і самостійно, його не можна було розпускати раніше, ніж після 5 місяців роботи. Право обирати депутатів надавалось особам, які володіли майном вартістю 200 фунтів стерлінгів і яким виповнився 21 рік. Парламент повинен був складатись не менше ніж із 60 членів, "відомих своєю чесністю, богобоязливих і доброї поведінки".

Паралельно з парламентом проваджувалась влада лорда-протектора. Вибори на цю посаду проводились Державною радою (членів якої у кількості 15 чоловік обирав парламент). Лорд-протектор мав право затверджувати чи відхиляти закони парламенту. Він користувався практично необмеженою владою у справах управління. Протектор вважався головнокомандуючим армією, йому повністю належали права у сфері зовнішньої політики. Від його імені проводились усі призначення посадових осіб. Тільки призначення вищих посадових осіб вимагали згоди парламенту чи Ради.

Особливою статтею конституції повноваження лорда-протектора довічно закріплювались за О. Кромвелем.

Прийняття конституції і переобладнання верхів політичної системи не ліквідували протиріч між суспільством і індепендентським керівництвом. Під натиском генералітету принципи військової організації були перенесені на адміністративно-територіальний устрій. Літом 1655 року країна була поділена на 11 військових округів на чолі з генерал-майорами (тобто старшими генералами). Намісники були наче протекторами в мініатюрі й наділялись значними повноваженнями.

22 травня 1657 року Кромвель одержав право самому призначати собі наступника. Одночасно відновлювалась палата лордів (63 лорди).

Режим протекторату був тісно пов'язаний з особою і авторитетом Кромвеля. Як тільки він помер (3 вересня 1658 року), режим потрапив у тяжкий кризовий стан безвладдя. Призначений наступником батька Річард Кромвель не зміг втримати владу і у 1659 році його змусили зректися звання і відновити умовну республіку. Громадське невдоволення режимом індепендентів і безвладною республікою одночасно стало настільки значним, що питання про відновлення монархії та історичної конституції у країні стало предметом практичної політики.

У пошуках стабільності виходом стало повернення на престол династії Стюартів (спадкоємець престолу Карл П знаходився у Франції). Відіграли свою роль і протиріччя у вищому військовому керівництві.

У цих умовах воєначальник і намісник одного з найбільших шотландських військових округів генерал Монк здійснив державний переворот. Його війська вступили в Лондон для здійснення політичного контролю над владою, а генерал попередньо встановив контакт зі спадкоємцем престолу.

Парламентський конвент, до складу якого увійшли і лорди, прийняв рішення про відновлення монархії, запрошення Карла П і про дарування йому прибутків замість конфіскованих в революцію володінь. Згідно з постановою конвенту (25 квітня 1660 року) республіканський лад і парламентське єдиновладдя в Англії знищувались: "За стародавніми основними законами королівська влада в ньому належить і повинна належати королю, лордам і общинам". У травні 1660 року Карл П висадився в Англії і в'їхав у столицю. Монархія була відновлена.

Ще до відновлення монархії Карл П підписав своєрідні гарантії своєї майбутньої політики у вигляді Бредської декларації 1660 року. Корона гарантувала повне і загальне прощення всім, хто протягом 40 днів визнає новий порядок (якщо тільки не буде особливих рішень парламенту), свободу совісті у країні, а також те, що дискусії з приводу конфіскованого в революцію майна будуть вирішуватись не інакше, як зі згоди парламенту. Юридичне декларація поклала початок конституції нової монархії, у якій корона вже не була головною частиною парламенту, а визнавала його верховенство і право на політичні прерогативи. Король підтвердив значення Великої хартії вольностей 1215 року. Петиції про право 1628 року і Великої ремонстрації 1641 року.

Практична політика нової монархії пішла, цілком закономірно в іншому напрямі. Незважаючи на гарантії прощення, був проведений суд над учасниками процесу та над Карпом І, який виніс 29 смертних вироків. Тіла головних антироялістів - Кромвеля, Айртона та ін. - були викопані із могил і підвішені. Були відновлені основи англіканської церкви.

Дата добавления: 2014-01-05