Тому найбільше проблем у сфері землекористування в нашій країні відбувається саме в цьому напрямку господарської діяльності

Відповідно до структури земельного фонду України питома вага земель сільськогосподарського призначення переважає 70 %.

Територія суші зменшилася на 6,6 тис. га, а води відповідно збільшилася на таку ж площу.

Департамент державного земельного кадастру оприлюднює дані щодо земельного фонду України станом на 1 січня 2010 року згідно з розподілом по основних видах земельних угідь і економічної діяльності та подає динаміку змін земельного фонду України за період з 01.01.2006 по 01.01.2010 на діаграмах.

За чотири роки починаючи, з 1 січня 2006-го, структура земельного фонду змінилася по основних видах угідь, зокрема,

· площа сільськогосподарських земель зменшилася на 128,9 тис. гектарів (лише за 2009 рік – на 31,1 тис. га);

· позитивну динаміку мають ліси та лісовкриті території, площа яких протягом зазначеного періоду збільшилася на 88,2 тис. га;

· забудованих земель стало на 31,6 тис. га більше;

· відкритих заболочених – на 13,4 тис. га; і, не зважаючи на негативні тенденції, зокрема такі як намивні піски і висихання річок,

Таблиця 1.

Розподіл земельної площі і сільськогосподарських угідь. України на початок 2006 р, (тис.га.)

	Кількість землекористувачів тис.	Загальна площа	Всі сіль ськогосподарські угіддя	у тому числі
рілля	сіножаті	пасовища
Всього земель	–	60354,8	41826,5	32857,5	2295,8	5493,7
землі сільськогосподарсь­ких підприємств і гро­мадян		46397,1	40419,2	32396,6	2076,2	4794,3
землі недержавних сіль­ськогосподарських підприємств	13,7	36348,9	31235,6	25607,5	1543,1	3515,6
землі державних сільсько­господарських підпри­ємств	3,5	2568,1	2146,1	1710,3	66,3	244,0
землі міжгосподарських сільськогосподарсь­ких підприємств	0,3	39,2	16,6	11,4	3,1	1,2
Землі громадян	22105,9	7440,9	7020,9	5067,4	463,7	1033,5
З них: особисті підсобні госпо­дарства населення та присадибні ділянки (селянські фермер­ські господарства	38,9	1129Д	1102,1	1012,3	19,1
землі користувачів інших категорій	216,9	13957,4	1407,3	460,9	219,6	699,4

!!!!! Освоєння нових територій під сільськогосподарське виробництво, наприклад: розорювання території, раніше покритих трав'яною рослинністю, зрошення в засушливих та осушення боліт у зволожених регіонах, збільшення внаслідок цього площі ріллі, звичайно спочатку сприяє зростанню ефективності виробництва сільськогосподарської продукції але супроводжується глибоким перетворенням навколишнього середовища.

Будь-яке втручання людини своєю господарською діяльністю в природні процеси без їх врахування так чи інакше приводить до небажаних наслідків, до загострення екологічної ситуації (чи то на регіональному чи на локальному рівні).

Сучасне використання земельних ресурсів України не відповідає вимогам раціонального природокористування. Порушено екологічно допустиме співвідношення площ ріллі, природних кормових угідь, лісових насаджень, що негативно впливає на стійкість агроландшафту. Надмірна розораність території та величезний вплив діяльності людини призвели до порушення природного процесу ґрунтоутворення, до ерозійних процесів. Розораність земель є найвищою в Європі і досягла 56 % території країни (з них 80 % сільськогосподарських угідь). Щорічні еколого-економічні збитки від ерозії ґрунтів досягають 9,1 млрд грн.

У ХХ ст. антропогенне навантаження на земельні ресурси різко зросло. З розвитком урбанізації міська промислова та транспортна забудова стала все активніше наступати на сільськогосподарські угіддя. Особливо великої шкоди завдає відкрита розробка корисних копалин. У результаті скорочення сільськогосподарських угідь навантаження на землю зростає, а забезпеченість земельними ресурсами зменшується. Спеціалісти підрахували, що площа сільськогосподарських угідь у світі щорічно зменшується на 6 млн га.

Розглянемо основні негативні чинники що викликають ускладнення геоекологічної ситуації в сільськогосподарському землекористуванні.

Ø Розширення масштабів видобування корисних копалин, розвиток промисловості, міського, сільського, гідротехнічного і транспортного будівництва вимагають постійного вилучення земель із сільськогосподарського обігу. У перші повоєнні роки з сільськогосподарського обігу щорічно вилучалося по 25—50 тис. га родючих земель, тепер — по 12—14 тис. га. І як наслідок за 1950—1990 pp. площа сільськогосподарських угідь в Україні зменшилася на 3 млн та, а окремих земель — на 1,8 млн га.

Ø Для компенсації угідь, вилучених з сільськогосподарського обігу, було розорано схилові та прируслові землі, що призвело до інтенсивного розвитку ерозій­них процесів та інтенсивної деградації ґрунтів. Досить сказати, що з 1961 по 2001 pp. (роки обстеження ґрунтового покриву) площа еродованих земель збільшилась на 2 млн га, в тому числі орних — на 1,5 млн га. Тепер в Україні налічується 12 млн га земель, пошкоджених водною ерозією, в тому числі 1 млн — сильно, 2,8 млн — середньо і 8,3 млн — слабо еродованих. Площа земель, пошкоджених вітровою ерозією, становить 19,2 млн га, в тому числі силь­но еродованих — 0,2 млн, середньо — 0,3 млн і слабо — 8,5 млн. Що­року змиваються водою і видуваються вітром 600 млн т грунту, в тому числі 45 млн т гумусу (або втричі більше, ніж створюється за допомогою органічних добрив, які вно­сяться в грунт господарствами України).

Ø Усі чорноземи, які в 30-х роках належали до середньо-гумусних, у 80-х трансформувались в малогумусні, а їх гумусомісткість знизилась з 6—9 до 3—5%. У цілому за 1961—2002 pp. (роки спеціального обстеження грунтів) втрати гумусу були більшими, ніж за 1882—196.1 pp.: у зоні Степу — в 2,4 раза, Лісостепу — в 1,65 раза і Полісся — в 8,4 раза. І якщо така тенденція до зменшення гу­мусу в ґрунтах зберігатиметься і надалі, то в недалекому майбутньому Україна може опинитися на порозі гумусового голоду — великої екологічної катастрофи, і тоді вже ніякі агротехнічні, меліоративні, природоохоронні та організаційно-господарські заходи не зможуть відновити агротехнічного потенціалу землі. Через це проблему відтворення гумусу в ґрунтах і підвищення їх родючості слід розглядати як найважливішу в народному господарстві України. Інакше наша країна не зможе розраховувати на стабільне нарощування виробництва сільськогосподарської продукції та забезпечення свого населення продуктами харчування.

Ø Інтенсивне забруднення природного середовища значною мірою є наслідком нераціонального сільськогосподарського виробництва. Щороку з мінеральними добривами на сільськогосподарські угіддя надходить 193 тис. т фтору, 1,6 тис. т цинку, 620 тис. т міді та 622 т калію. У 90-ті роки залишкова кількість пестицидів у продуктах харчування, рослинах і тваринах зросла (порівняно з 60-ми роками) більш ніж у 9 разів. Отруйні речовини, які знаходяться у мінеральних добривах, отрутохімікатах, проникають в організми людей, викликаючи їх захворювання. Застосування великих доз добрив може погіршити якість продукції, ґрунтових вод, що зумовлює забруднення близьких річок і водойм. Використання мінеральних добрив дало змогу певною мірою підвищити врожайність культур, однак подальше збільшення їх доз уже не сприяло її зростанню. Мінеральні добрива не можуть повною мірою замінити природний гумус. Зростання врожайності неможливе без удосконалення технології внесення добрив. Безконтрольне застосування мінеральних добрив також призводить до забруднення навколишнього сере­довища.

Ø Особливо небез­печне неправильне або надмірне використання пестицидів. Причому деяка їх частина трансформується, тобто виникають нові токсичні речовини (вторинна токсикація). Дати оцінку всіх наслідків впливу пестицидів неможливо через недосконалість методів дослідження.

Ø Велике значення для сільського господарського землекористування має осушувальна меліорація. Однак в окремих районах після осушення земель з'явились ознаки деградації, розвитку ерозійних процесів. Значне скорочення площ боліт, які є континентальними охоронниками вологи, призводить до зміни гідрологічного режиму місцевості.

!!!!! Осушення негативно впливає на навколишнє середовище і в багатьох інших випадках: істотно змінюється гідрологічний режим, значно знижується рівень ґрунтових вод на прилеглих до них територіях, внаслідок цього знижується родючість ґрунтів, а окремі ділянки з ґрунтами легкого механічного складу перетворюються на піски (негативним прикладом може бути надмірне осушування боліт в басейні річки Горинь). В окремі роки порушення гідрологічного режиму, зумовлене прове­денням у великих масштабах осушувально-меліоративних робіт, супроводжується тимчасовим затопленням великих територій, посилюється розвиток водної ерозії у весняний період, змивається верхній родючий шар ґрунту, відбува­ється замулення малих річок, а також їх пересихання у літній період. Осушення торфоболотних ґрунтів змінює торфоутворювальний процес, припиняється нагромадження органічної речовини, яка мінералізується, родючість зни­жується. Розкорчовування чагарників і дрібнолісся на пе­резволожених мінеральних піщаних ґрунтах при їх осу­шенні і освоєнні у багатьох випадках знижує верхній неглибокий родючий шар, відновлення якого дуже складне і вимагає тривалого часу. Поряд з природними і технічними факторами, які обмежують темпи зрошувальних і осушувальних робіт, істотну роль відіграють інвестиційні чинники. Висока капіталомісткість іригаційних споруд вимагає великих витрат. Уже тепер за капітальними вкладеннями вони посідають перше місце серед інших інвестиційних факторів у аграр­ному секторі. Витрати на меліорацію становлять майже, чверть вкладень у сільське господарство.

Ø У промислово розвинутих районах особливо важливим є вивчення показників забруднення ґрунтів промисловими відходами й викидами. Так, в Україні нагромаджено понад 7 млрд. т відходів виробництва. Щорічний вихід їх стано­вить понад 1,5 млрд. т, у тому числі в процесі гірничого видобутку — понад 1,2 млрд. т, первинної переробки (зба­гачення) — 260 млн. т і вторинної — близько 70 млн. т. Вторинне використання відходів виробництва становить 6,6%, тобто не більш ніж 100 млн. т. Площа порушених зе­мель — близько 265 тис. га, в тому числі відпрацьованих — майже 131 га, з них рекультивації підлягають 121,1 тис. га, з наступним використанням як сільськогосподарських угідь — 77 тис. га, лісонасаджень — 24, водойм — 14, інших — 6,1 тис. га. Зростання вмісту важких металів у ґрунті у окремих регіонах впливає на видовий склад рослинного та тваринного світу. В місцях випадання промислових викидів деградують природ­ні і культурні біоценози, погіршуються фізико-хімічні властивості і біологічна активність ґрунтів, посилюється їх ерозія, виникає нове надзвичайно небезпечне явище підкислення чорноземів, знижується врожайність культур. Зокрема, в зоні впливу промислових комплексів у міру наближення до джерела викидів урожайність зернових культур зменшується на 20—30 %, соняшника — 15—20 %, овочів — 25—30 %, кормових культур — 23—28 і плодових — на 15—20 %. Дослідження показали, що «кислі» гази (сірчаний і сірчистий ангідрид, окисли азоту, хлору та ін.), які викидаються промисловими підприємствами, знищують трав'яний покрив на 60% і більше, що на схилових місцевостях сприяють посиленню ерозійних процесів. Рослини, що залишились, поглинають токсичні речовини, внаслідок чого виникає інтоксикація їх важкими металами, зумовлена переважно підкисленням грунтів. Забруднення ґрунту і кормів поблизу рудників і свинцево-плавильних заводів призводить до інтоксикації свинцем свійських тварин і людей.

Ø Чинниками погіршення якості земель, а отже, і їх деградації є перезволоження, заболочення, подвійне засолення, підкислення, дефляція, водна ерозія і осолонцювання. У залежності від причин, які обумовлюють розвиток ерозії, виділяються два основних типи — водна і вітрова. Швидкість ерозії перевищує швидкість формування та відтворення ґрунтів. Ерозія — природний геологічний процес, який нерідко посилюється необачливою господарською діяльністю. За даними Держкомзему України, водній і вітровій ерозії піддавалось понад 14,9 млн га сільськогосподарських угідь, або 35,2 відсотка їх загальної площі. Загалом по Україні щорічний приріст еродованих земель становить 4,5 млн. га середньо- і сильнозмитих, в т.ч., 68 тис. га тих, що повністю втратили гумусовий горизонт. Ерозія ґрунтів є основним і найнебезпечнішим дестабілізуючим чинником екологічної ситуації в ландшафтах, призводить до забруднення та замулення струмків, річок, ставків, посилення евт­рофікації водойм. Великої шкоди ґрунтам завдає багаторазове механічне оброблення: оранка, культивування, боронування тощо. Все це посилює вітрову та водну ерозію.

Ø Небезпечною проблемою залишається забруднення ґрунтів викидами автомобільного транспорту, до складу яких входять такі шкідливі сполуки, як бензопірен — дуже сильний канцероген та токсичний свинець. Вміст цих сполук в ґрунтах примагістральних зон в 2,5—3 рази перевищує гранично допустимий рівень. Транспортне забруднення ґрунту призводить до зни­ження його родючості.

Ø Дуже важливим є питання утилізації стічних вод, загальна кількість яких в Україні становить 25 млн. м³ за годину, а в сільському господарстві використовується близько 150 тис. т на рік. Під складування осадів стічних вод зайнято більш як 1200 га родючих земель, і ця площа щороку збільшується. Тільки в Києві площа, зайнята оса­дами стічних вод, за останні 5 років збільшилась майже вдвічі і становить 196 га.

Ø Катастрофічне забруднення земель радіоактивними викидами, що сталися в результаті аварії на ЧАЕС, не має аналогів в світі ні за масштабами, ні за глибиною економічних, соціальних і екологічних наслідків. Радіонуклідами забруднено понад 8,4 млн га сільськогосподарських угідь. Найбільша кількість радіоактивно забруднених ґрунтів знаходиться в Житомирській (70 %) та північ­них районах Київської (15 %) області. Решта розподілилась у вигляді радіоактивних плям різної активності, конфігурації і розміру на території Черкаської і Тернопільської областей.

* Найбільш важливі причини, які зумовлюють сучасний стан ґрунтів:

v надзвичайно високий економічно та екологічно не обґрунтований рівень господарського (передусім сільськогосподарського) освоєння території;

v нерівномірне сільськогосподарське освоєння території, внаслідок чого розораність земель в окремих регіонах досягла надмірних розмірів;

v інтенсивний розвиток деградаційних процесів, невизначеність значних площ деградованих земель;

v стихійне формування нових типів землекористування в ринкових умовах шляхом оренди земельних часток (паїв), які характеризуються нестабільністю, дрібноконтурністю, черезсмужжям;

v наявність територій, що зазнають постійного впливу небезпечних стихійний явищ;

v недостатність площ земель природно-заповідного, лісового та іншого природоохоронного, рекреаційного, оздоровчого та історико-культурного призначення;

v наявність значних площ земель, використання яких законодавчо обмежується (територія радіаційного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, санітарно-захисні та охоронні зони підприємств промисловості, транспорту, зв'язку, оборони);

v відсутність державних, регіональних і місцевих програм комплексного вирішення питань щодо використання та охорони земель;

v недостатнє нормативно-правове та нормативно-технічне забезпечення, що регулює використання та охорону земель (недостатній рівень правового захисту ґрунтів)

v відсутність правового механізму відповідальності землекористувачів за деградацію ґрунтів

v відсутність екологічної і природоохоронної регламентації антропогенних навантажень на ґрунтовий покрив

*(Балюк С.А. Ґрунтові ресурси України: стан і заходи їх поліпшення. ННЦ «Інститут ґрунтознавства та агрохімії імені А.Н. Соколовського» Режим доступу: http//www.issar.kharkov.ua)

Для того щоб запобігти негативним наслідкам осушувальної меліорації й усунути їх, слід провести реконструкцію і відновлення осушувальних систем, які стали непридатними для використання або не відповідають сучасним технічним вимогам.

У раціональному землекористуванні дуже важливе зна­чення має збереження гумусу, який стимулює розвиток рос­лин і мікроорганізмів, що беруть участь у перетворенні мі­неральних і органічних речовин у ґрунтах.

Особливо важливим є використання органічних добрив у регіонах, де широко застосовують ґрунтозахисну систему землеробства і де неможливо забезпечити глибоке загортання органічних добрив у грунт.

Серед протиерозійних заходів слід виділити новий тех­нологічний спосіб обробки грунтів, особливості якого по­лягають у зменшенні кількості і глибини обробітку, сумі­щенні деяких операцій за рахунок збереження на поверхні землі рослинних решток і стерні, змив і втрати поживних речовин при цьому зменшуються в 5—10 разів. Мінімальна обробка дає змогу ефективно боротись з ерозією за раху­нок зменшення щільності ґрунту, підвищення його гумусованості, поліпшення ґрунтового балансу поживних речо­вин і вологи. Особливо істотні результати спостерігаються в засушливих південних районах України. Поряд з удо­сконаленням процесу землеробства мінімальний обробіток дає змогу мати економічний ефект: енергетичні витрати зменшуються в 2—3 рази, собівартість знижується на 15— 20%, підвищується врожайність. Водночас ця технологія поширена недостатньо. Причиною такого становища є не­стача відповідних машин і механізмів.

Розробляються проекти землеустрою з контурно-меліоратив­ною організацією територій, відповідно до яких здійснюються обсяги робіт щодо створення захисних лісових насаджень, будівництва протиерозійних гідротехнічних споруд та забезпечується необхідна їх експлуатація. Рекультивація порушених земель, площа яких становить понад 190 тис. га, відновлення їх ґрунтового покриву і повернення у сферу народного господарства є однією з найважливіших проблем. Важливим напрямом раціонального використання земельних ресурсів є поліпшення екологічного стану зрошуваних земель, на яких спостерігається підтоплення, вторинне засолення, водна ерозія, руйнування природної структури ґрунтів тощо.

Дата добавления: 2014-01-05