Преса – перший засіб масової інформації

Преса — це друковані ЗМІ (періодичні друковані видання), які виходять під постійною назвою, з періодичністю один і більше номерів (випусків) протягом року. Під пресою розуміють газети, журнали, альманахи, збірки, бюлетені, рідше книги, листівки, що мають визначений тираж.

Розподіл всіх друкованих ЗМІ на газети й журнали склався історично, протягом століть. Існує така класифікація друкованих ЗМІ (за В. Московцевою):

1) за методом відображення дійсності (інформаційні, інформаційно-аналітичні, аналітичні, художньо-публіцистичні);

2) за засновником видання (урядові або регіонально-урядові, незалежні, партійні та інших громадських організацій, корпоративні);

3) за метою видання (політичні, суспільно-політичні, наукові та науково-просвітницькі, розважальні, спеціальні: жіночі та чоловічі, ділові, галузеві та професійні, етнічні, релігійні, рекламні та такі, що відображають додаткові потреби чи захоплення читачів);

4) за віком читачів (дитячі, молодіжні, для зрілого віку, для літніх людей, сімейні);

5) за територією розповсюдження (транснаціональні, центральні або всеукраїнські, регіональні, локальні);

6) за періодичністю виходу (ранкові й вечірні, щоденні, тижневики, щомісячні, видання, що виходять за спеціальними нагодами).

А от О. Кузнецова поділяє друковані видання на масові та соціальні. Масові, у свою чергу, поділяються на суспільно-політичні, науково-популярні, культурологічні, а соціальні – на наукові, фахово-галузеві, соціально-групові.

Газети – це періодичні видання, котрі виходять раз на тиждень або частіше, матеріали яких мають оперативний характер і повідомляють поточну інформацію. Слово “газета” походить від назви срібної венеціанської монети карбування 1538 р. Саме стільки коштував інформаційний бюлетень (рукописні листки), який випускало спеціальне інформаційне бюро.

Прообразами сучасних газет були «Acta senatus» та «Acta diurna urbis», що випускалися в Стародавньому Римі за розпорядженням Гая Юлія Цезаря (І століття до н.е.). Ці зведення офіційних відомостей та новин вивішувалися в людних місцях. В Європі у добу середньовіччя поширювалися рукописні листки новин («relationes» в Італії та Німеччині); частина з них із кін. 15 ст. виходила друком. Регулярно газети в Європі починають видаватися від початку 17 ст.: «Strassburger Relation» та «Aviso-Relation oder Zeutung» з 1609, «Frankfurter Journal» з 1616, «The Weekle News» (Лондон) з 1622, «La Gazette» (Париж) з 1631. Відтоді слово «газета» входить у широкий обіг. Це був, так би мовити, один з наслідків «друкарської революції» — появи друкарських верстатів, що зумовило радикальне здешевлення й різке зростання кількості друкованих видань.

Зародки української преси історики вбачають у друкованих універсалах гетьмана І.Виговського (1657–1659), в яких вміщувалися не тільки накази й розпорядження, а й різні поточні відомості.

Власне газетна справа в Україні починає розвиватися від 2-ї половини 18 ст. («Gazette de Lіopol», Львів, 1776; «Харьковский еженедельник», 1812; «Одесский вестник», 1828). Від 1838 в усіх губернських містах почали видаватися «Губернские ведомости», які виходили до 1917р. (1918р.).

Офіційні губернські та міські газетні видання складалися, як правило, з 2-х частин: у першій вміщувалися офіційні розпорядження уряду й місцевої влади, різні оголошення; у другій увага фокусувалася на повідомленнях про місцеві новини. Особливістю тогочасної газетної періодики було вміщення в ній широкого кола відомостей історико-краєзнавчого характеру – статей з історії, етнографії, географії краю, а також актуальних медичних, господарських питань.

Від ІІ половини ХІХ ст. газети в Україні стають орієнтованими за напрямами і жанрами. Зразком газети монархічно-консервативного напряму був «Киевлянин» (1864–1919), який субсидувався царським урядом. Ліберальної орієнтації дотримувалися «Киевский телеграф» (1873–1876 – фактичний орган Київської громади), «Киевское слово», «Волынь» (Житомир), «Южный край» (Харків), «Степь» (Катеринослав), демократичної – «Черниговский листок».

У Західній Україні діапазон політичної орієнтацій преси був ще ширшим. Неодноразово змінювала напрям «Зоря Галицька». Найстарішою і впродовж тривалого часу єдиною щоденною газетою в Україні було львівське видання «Діло» (1880–1939) «Діло» зарекомендувало себе як всеукраїнське орган з незалежним, а отже – часом опозиційним спрямуванням. Газета вела боротьбу за права українців в Австро-Угорщині. Радикальним напрямом відзначалася також газета «Світ» (1881–1882) та інші. За редакцією І.Франка та М.Павлика видавалася газета «Хлібороб» (1891–1893, Львів).

Укази царського уряду, спрямовані на заборону українського друку, змушували українців Наддніпрянської України задовольняти свої інформаційні потреби друкованою продукцією російською і польською мовами. Перша світова війна призвела до цілковитого руйнування української газетної справи. Відродження газетярства стало можливим лише в 1917–1921 роках. Правонаступником газети «Рада» стала «Нова рада», серед робітників була популярною «Робітнича газета», серед селян – «Народна воля» і «Боротьба». Газети видавалися не лише в губернських центрах, а й у повітових містах. З’являються офіційні газетні видання – «Вісті з Української Центральної Ради», «Вісник Генерального Секретаріату України», «Вісники» окремих міністерств і урядових установ, що виходили в Києві, Вінниці, Кам’янці-Подільському. В Західноукраїнській Народній Республіці видавалися газети «Свобода», «Народ», «Республіка» тощо. Загалом 1918 року виходило 127 українських газет.

З утвердженням радянської влади кількість газет в Україні значно зменшилася. Україномовна преса майже зникла – у 1923 році видавалося лише 28 українських газет. З проголошенням курсу на українізацію справи україномовної преси дещо поліпшилися: станом на 1 березня 1926 року виходило вже 50 українських газет. У 1932 році українського мовою друкувалися «Комуніст» у Харкові (двомовний), «Вісті ВУЦВК», «Більшовик України» в Києві, «Селянська біднота». На теренах Західної України в умовах польського впливу «Діло» та «Український голос» мусили часто змінювати назви. Найбільш тиражними були: «Радянська Україна» (перейменована у 1943 році на «Комуніст»), «Правда Украины», «Сільські вісті», «Робітнича газета». Обласних газет у 1980 році видавалося 72, міських і районних – 531.

Журнали – це періодичні видання, котрі виходять раз на тиждень або рідше, їх матеріали здебільшого не мають оперативного характеру, відзначаються великими розмірами та аналітичним або художньо-публіцистичним характером. Слово "journal" французького походження, означає «щоденник».

Датою появи журналу називають 5 січня 1665 р., коли в Парижі починають видавати “Журнал учених”. Перші журнали мали тільки науковий характер, але поступово їх тематика розширювалася. В Україні перші журнальні видання з’явилися у першій половині XІХ ст. Вважається, що перші три українських журнали – це “Харьковский Демокрит”, “Украинский вестник” та “Украинский журнал”.

«Харьковский Демокрит» видавав у 1816 році «доктор изящньїх наук» Василь Маслович. Сам Маслович надрукував тут кілька українських віршів. Виходив журнал тільки в 1816 році. Це був сатиричний місячник. Харківський журнал «Украинский вестник» почав виходити у цьому ж році (до 1819 р.). Його видавали кандидат Харківського університету Є. Філомафитський, капітан Г. Квітка-Основ’яненко та вчитель гімназії Розумник-Гонорський. Останній знав німецьку, французьку, італійську та іспанську мови, Філомафитський — французьку та італійську, тому переклади посіли в журналі основне місце. Друкував тут свої переклади з Руссо, Мільтона, Расіна та інших авторів, а також власні вірші П. Гулак-Артемовський. Журнал містив чимало матеріалів до історії, географії та етнографії України. Після припинення існування «Украинского вестника» П. Гулак-Артемовський хотів видавати журнал «Харьковская муза», але йому з тим задумом не повелося, і тільки 1824 року почав при університеті виходити в Харкові «Украинский журнал», який проіснував до 1825 року.

Для журналу меншою мірою характерні репортажі і замальовки, більше - інтерв'ю і аналітичні статті. Функція журналів спочатку полягала в реєстрації опублікованих матеріалів або діяльності установ науки, культури, освіти.

У соціалістичному суспільстві журнал як тип видання досягає найбільшого розквіту. Виникли нові типи журналів, наприклад масовий виробничий журнал, літературні журнали і альманахи, колишні типи змінилися. Внутрішня структура журналів збагатилася.

Із здобуттям незалежності України структура ЗМІ в Україні істотно змінилася. В 1991 році в Україні виходило 22 газети республіканського рівня, 91 – обласного рівня, 184 – міського рівня, 457 районних газет із річним накладом понад три мільярди шістсот мільйонів примірників і 161 журнал із загальним тиражем понад 8 мільйонів примірників. Щорічно збільшувалася кількість періодичних видань, з’явилися різні види друкованих ЗМІ.

На сьогодні в Україні зареєстровано близько 29 тисяч різних видів друкованих періодичних видань, серед яких газети, журнали, альманахи, бюлетені, дайджести, збірники, календарі. Але за даними Державної наукової установи «Книжкова палата України імені Івана Федорова», кількість видань за 2011 рік (в порівнянні з 2010) зменшилася на 280 одиниць. З них – українськомовних зникло 143 видання.

Отже, друковані засоби масової інформації розвиваються в Україні з 18 століття. Історія їх становлення та розвитку тісно пов'язана з політичними та історичними процесами, які відбувалися на території країни. Вони видозмінювалися, змінювали наповнення, формати, жанри, напрями, але завжди були спрямовані на масову аудиторію, масового глядача. Технічний прогрес, а саме виникнення кіно і радіо, поступово витісняють друковані мас-медіа з перших позицій найпопулярніших засобів масової інформації.

Дата добавления: 2014-01-05