Об’єкт конструктивно-географічного дослідження

Обґрунтування об'єкту дослідження потребує чіткого окреслення загальних вимог до нього. Такими головними вимогами, відповідно до стану розвитку сучасного географічного знання, є його об'єктивність, географічність, комплексність, системність, екологічність, синергетичність і складність.

Звісно, що об'єктивності належить першість тому, що вона інваріантно відносить певний об'єкт до числа наукових. Відсутність цієї властивості позбавляє об'єкт шансу стати причетним до будь-якого науковго напрямку.

Об'єктивність - це властивість, котра існує поза нашою свідомістю як об'єкт і характеризує будь-яке конкретне матеріальне явище, що сприймається органами чуттів як дещо, що існує відособлено, як субстанція, містилище будь-яких властивостей і якостей. Така властивість позбавлена упередження і суб'єктивного ставлення.

Оскільки конструктивна географія претендує на міжгалузеве місце поміж географічними науковими напрямками, об'єкт її дослідження має відштовхуватися від поняття “об'єкт природи”, який доцільно розуміти як всю сукупність природних утворень і явищ матеріальної дійсності, що існує поза нашою свідомістю та є узгодженою у часі та просторі з власним функціональним природним оточенням.

Об'єкти антропогенні (техногенні) з географічного погляду практично ніколи не розглядаються поза природною територіальною складовою. Тобто, будинок (його конструкція, матеріали з яких його споруджено, тощо) не є об'єктом дослідження конструктивної географії, а ось територіальна система, де цей будинок розташовано, так. Отож постає питання про виконання вимоги географічності об'єкту дослідження.

Це не річ, а відношення, не система речей, а система відношень, яка дійсно є, водночас завжди у рамках системи певних речей (Мересте, 1984), і яка завжди характеризується територіальністю. Водночас автори наведеного визначення поставили таку вимогу до географічного об'єкту дослідження, як системність. Та наразі розглянемо більш традиційну його властивість- комплексність.

Поняття комплексності багатогранне. Основні його ознаки такі:

ü сукупність рухомих зв'язків і компонентів, між якими відбувається обмін речовиною та енергією (Сетров, 1971);

ü те, що це явище, яке охоплює сукупність об'єктів, процесів, дій, властивостей, які становлять комплекс (Великий тлум., словник, 2004);

ü відзеркалення взаємозв'язку, взаємозумовленості, різнобічності, ширини охоплення проблеми дослідження.

Комплексність як вимога враховує взаємопов'язані фактори, що впливають на проблему (систему), обіймає переважно зв'язки одного чи суміжних рівнів ієрархічної структури певної системи, тобто вибіркові зв'язки (Словник-довідник з агроекології, 2007).

Узагальнення наведених ознак переконує: комплексність - це явище взаємозалежної сукупності компонентів, дій, властивостей, які складають комплекс.

Тож об'єктом комплексного географічного дослідження є різноманітні природні комплекси, у тому числі й ландшафтні (ПТК), їх властивості, це: взаємозв'язки між властивостями, компонентна структура, взаємозв'язки між компонентноформувальними факторами, тощо (Петлін, 2009).

Вимога системності щодо об'єкту дослідження конструктивної географії підносить його на значно вищий щабель у вивченні природних і природно-антропогенних закономірностей.

Системність як повнота відображення існуючої реальності в предметі дослідження (Юдин, 1981) полягає у тому, що динаміка всіх елементів системи скоординована і спрямована на підтримання її існування, відносної замкнутості, цілісності та сфокусована на здійснення інтегральних системних функцій (Куркин, Матвеев, 1981). Вона має об'єктивну й суб'єктивну риси. Об'єктивна -це властивість територіального утворення реалізовувати емерджентну якість, тобто бути системою. Суб'єктивна риса полягає у вмінні бачити в комплексі емерджентне ціле (Петлін, 2009). Наявність ситемності свідчить: певна система функціонує з відповідною структурою, яка відповідає її призначенню. Ця структура повинна забезпечувати головну мету системи і виконувати всі основні й допоміжні функції.

Таким чином, об'єкт системного дослідження характеризується не тільки наявністю цілісності, а й системоформувального фактора у вигляді емерджентної властивості, тобто властивості, яка притаманна цілому та відсутня у будь-якому з його складових.

Фактично складовою системності об'єкту дослідження є його екологічність, яка розуміється як властивість природних систем взаємодіяти з середовищем і відтак підтримувати себе в стані гармонійного (відносно цього середовища) розвитку (Петлін, 2008).

Об'єкт стає екологічно обумовленим, якщо суб'єкти (рослини, тварини, біоценози, людина тощо) розглядають у функціональній залежності (взаємозв'язку) з їх середовищем (екотоп, місто, ландшафт та ін.) (Гавриленко, 2008).

У такому разі він перетворюється на об'єкт екологічного пізнання - будь-яка природна, в тому числі антропогенномодифікована або технічна система, людина включно, яку вивчають з допомогою екологічного підходу.

Сам екологічний підхід передбачає застосування адекватних екологічних концепцій і методів у дослідженні різноманітних природних та антропогенних систем. В основу покладено вчення про екологічне середовище об'єкту, яке проявляється в системі зовнішніх зв'язків, котрі виконують щодо нього контрольну й коректувальну роль. Це сукупність засобів дослідження природних територіальних систем, що ґрунтуються на знаннях прострово-часових закономірностей взаємодії цих систем із ландшафтним оточенням та різноваріантими полями (Петлін, 2006).

Синергетичний підхід становить сукупність методичних засобів дослідження природних систем і ґрунтується на розгляді їх як неврівноважених з емерджентними властивостями і ймовірнистним характером розвитку. При цьому на передній план виходить ефект кооперативного (узгодженого) функціонування елементів (підсистем). Тобто синергетичний підхід повним обсягом можливий у застосуванні саме до територіальних утворень системної організації.

Складність – це своєрідне поєднання решти інших підходів, чи окремих їх рис.

Дата добавления: 2014-01-05