Функції географічного конструкту

Будь-який географічний конструкт - певне модельне відображення реального або умовного територіального комплексу. А оскільки кожен із таких комплексів характеризується певним функціонуванням, то, відповідно, й конструкт (модель), яка є його відображенням, повинна мати функціональні ознаки.

Загальне поняття “функція” надійшло з математики, де воно означає “форму”, яка може бути “наповнена” найрізноманітнішим змістом. Функція допомагає відображати певні риси законів будь-якого типу, так, наприклад, функція розподілу допомагає у відображенні випадкових процесів (Бунге, 1962).

Багатогранність поняття “функція” обумовлює його сприйняття також як спеціальну діяльність чітко обмежену певною морфологічною структурою (Бирюков, 1964): по-перше, як ті наслідки, що спостерігаємо і які сприяють адаптації або пристосуванню даної системи (Мертон, 1968); по-друге, як таке відношення частини до цілого, за якого саме існування або будь-який вид прояву частини забезпечує існування або будь-яку форму прояву цілого. Тобто функціонування є швидким процесом короткої протяжності (Сетров, 1971). В організаційному розумінні функціонування відображає єдність функціональних і причинних зв'язків (Сетров, 1972). Це властивість, що забезпечує досягнення тієї мети, заради якої створена система (Сагатовский, 1976). У загальному плані - це відношення залежності (Пузаченко, Скулкин, 1977). Ця залежність є вкладом, дією елемента (субсистеми), спрямовану на збереження даної системи і яка визначає його (її) місце і значення щодо інших елементів (субсистем) і до системи в цілому (Денис, 1980). Функціонування у найбільш загальному випадку є відображенням однієї множини в іншій (Пузаченко, Скулкин, 1981), яка реально відображає роль певного об'єкту, явища або процесу стосовно інших об'єктів (Алаев, 1983). Водночас це і обов'язок, коло діяльності, призначення (Макунипа, Рязанов, 1988), кількість, яка систематично змінюється із зміною певної іншої кількості (Лопушанський, 2003), а також динамічна характеристика, що стала відображенням спрямованої зміни в системах (Жегунов, 2006). Підсумуємо. Це форма, чітко обмеженого певною цілісністю відношення, що є відображенням взаємодії частини і її цілого та діє в напрямку їхньої адаптації (пристосування) (Петлін, 2009).

Тепер доцільно визначитись із термінами “функція системи” і “функція її конструкту”.

Функція системи заслуговує на розгляд у декількох варіантах. На­самперед, це дії системи, які проявляються в змінах можливих її станів (Власов К., Власов П., Киселева, 2002). По-друге, засіб функціонування (дії, вияву) компонентів системи, спрямований на її збереження і розвиток (Дмитрук, 2004). І нарешті, це закон (сукупність правил), за яким, залежно від зовнішніх факторів, відбувається зміна в часі внутрішніх елементів і структури системи (Михайлівська, Ісаєнко, Гроза, Криворотько, 2006).

Щодо функції конструкту модельного відображення реальної тери­торіальної системи, то це взаємопов'язана сукупність можливих динамічних або еволюційних мінливих станів конструйованої системи, які конструкт здатен із певною імовірністю відобразити. Таким чином, функції конструкту наближені до поняття мінливості станів конструйованої системи, що ставить вимогу до самого конструкту мати динамічні ознаки, а об'єктом дослідження (підоб'єктом) вже є певні стани систем.

Існує навіть термін “функція стану” як фізична характеристика системи, зміна якої не залежить від виду термодинамічного процесу, а визначається тільки крайніми станами процесу (Лопушанський, 2003).

Функції територіальних систем, які найчастіше відображають географічні конструкти:

Будь-який географічний конструкт характеризується домінантною функцією, яку визначає загальна кінцева мета розвитку системи (Маца, 2008), або загальна кінцева мета її конструювання. Такою загальною кінцевою метою для будь-яких територіальних систем є забезпечення гармонізованого стану відповідної ділянки ландшафтної сфери, обмеженої функціональним простором цієї системи.

Найпоширеніша серед досліджуваних за допомогою конструктивного методу функція транзиту (від лат. проходження, перехід). Це здатність підсистем територіальних систем або навіть цілісних утворень здійснювати передачу речовини, енергії та інформації між складовими системи або між цілісними системами (Петлін, 2009). Тобто ця функція є і транзитною й поєднувальною.

Транзитна функція спрямована на забезпечення узгодженого (гармонізованого) просторово-часового функціонування структурних складових природних територіальних систем. Інколи її розуміють як функцію міжструктурної взаємодії в межах територіальних комплексів, що переводить дослідницький акцент із системних позицій на комплексні. За її допомогою вивчаються не тільки індивідуальні територіальні утворення, а й ієрархічно більш складні сукупності.

Функція акумулювання є наслідком дії функції транзиту. Вона полягає в поступовому накопиченні речовини, енергії та інформації в межах певних природних територіальних систем або в межах їхніх структурних складових. Наслідок існування такої функції-збільшення (накопичення) й водночас зміна ознак територіальних систем. При цьому функція акумулювання, як і транзитна, існує в подвійному вигляді: з домінуванням внутрішньосистемних акумулятивних процесів і міжсистемних процесів.

Функція акумулювання з домінуванням внутрішньосистемних процесів характеризує закономірності перерозподілу речовини, енергії та інформації між структурними складовими, внаслідок чого виявляються структури з наявністю акумулятивного ефекту. Інші структурні складові при цьому або ерозійні, або транзитні. Функція акумулювання з домінуванням міжсистемних процесів ха­рактеризує цілісні територіальні системи як акумулятивні утворення. Такий акумулятивний процес контролюється системами більш високого ієрархічного рівня організації.

Якнайтісніше з функціями транзитною та акумулювання пов'язана бар'єрна функція-здатність природних територіальних систем з допомогою особливих пристосувань (найчастіше меж мембранного типу) забезпечувати вибіркове проникнення із зовнішнього середовища у внутрішнє одних речовин і видалення інших. Характер цієї функції також подвійний: міжструктурний і системний. Міжструктурна бар'єрна функція виникає у поєднаному (екотонно- міжструктурному) просторі між структурними складовими територіальних систем.

Одна з головних системних конструктивних функцій, беззаперечно, захисна функція, яка проявляється в здатності підсистем територіальної системи або цілісних систем у складі морфологічно більш значних систем здійснювати захист шляхом перехоплення, гальмування, інформаційного поглинання тощо деструктивних впливів (Петлін, 2009). Її дуальність проявляється, зокрема, у наявності системного (емерджентного) механізму захисту й у спрямованості кожної структурної складової територіальних систем забезпечувати стійке існування своєму цілісному утворенню (цілісній системі).

Важливою, але теоретично недостатньо розробленою функцією географічних конструктів є функція місця (території). Це наукова категорія, яка відображає зв'язок виробничої діяльності з природною та їх закріплення у просторі матеріалізованою працею в формі різних матеріальних об'єктів (Минц, Преображенский, 1970).

У цьому випадку місце розуміють як певну частку географічного простору, яка характеризується не тільки відповідним положенням у двомірному або тримірному просторі, а й сукупністю багатьох його властивостей. Часто такі місця розглядають як певну елементарну геосистему (Шаблий, 1976) або інтегральне відношення окремого елемента (в межах точки) геопростору до множини всіх інших його елементів (Топчиев, 1988).

Отже, саме поняття “місце” є багатофункціональною характеристикою конструйованої системи.

Загалом, взаємодіюча сукупність функціональних характеристик географічного конструкту забезпечує йому наближене відображення (абсолютно ідентичного відображення досягнути неможливо) реальних механізмів просторово-часового функціонування конструйованих об'єктів.

Дата добавления: 2014-01-05