Предмет конструктивно-географічного дослідження

Насамперед визначимося з поняттям “предмет” і “предмет дослідження”.

Як предмет розуміють будь-яке конкретне матеріальне явище, що сприймається органами чуття або/й логічне поняття, що становить зміст думки, пізнання і т. ін.

Предмет дослідження сприймається як дійсність, сформована шляхом розробки певної системи абстракцій, що обмежує область реальності, яку вивчаємо (Юдин, 1981). Простіше-це відображення речей, відношень і властивостей у пізнанні (Круть, 1978).

У такому ракурсі предмет географії (як і науки загалом) є сукупністю знань про реальний (у цьому випадку географічний-В.П.) об'єкт, опосередкованих соціальною практикою і представлених системою понять, гіпотез, наукових теорій, які містять закони і закономірності, що характеризуються тенденцією до руху від суб'єктивного до об'єктивного знання певної реальності (Гришанков, 2001).

Щодо предмету географічних досліджень, то ним послуговують реальні географічні комплекси - природні та виробничі (соціально- економічні), які сукупно утворюють географічну оболонку Землі. Узагальнено - це природно-просторові системи, що існують об'єктивно.

Тобто предметом дослідження виступає те, на що спрямована пізнавальна діяльність. Відтак предметом дослідження конструктивні географії є закони і закономірності просторово-часової організації географічних систем, взаємозв'язки та морфологічні структури, а також характер їхніх взаємовідносин з різноваріантними антропогенними навантаженнями.

Якщо порівняти наведене визначення з визначенням предмету дослідження прикладної географії (властивості природних територіальних систем, що тією чи іншою мірою використовуються людством), стає зрозумілим: предмет дослідження конструктивної географії значно ширший. Його становище - міжгалузеве - продиктовано місцем самої конструктивної географії поміж географічними напрямками, що збагачує його.

Тож предмет дослідження конструктивної географії є дотичним до предмету дослідження інших галузевих географічних напрямків, насамперед екологічного спрямування.

Розглянемо предмет екології. Це не середовище як таке, а дія власне середовища та його факторів на організми і їх системи, а також здатність організмів і їх систем приводити себе у відповідність до умов свого середовища, тобто здатність до адаптації.

Якщо перенести екологічні ознаки на географічні системи, то таким предметом буде не їх середовище, а його дія (вплив) на територіальні системи, а також здатність цих систем гармонізувати свій стан з умовами середовища.

Щодо антропогенно-модифікованих і антропогенних систем (відповідно, і їх конструктів) актуальним стає реалізація предмету екологічної оцінки як впливу планової діяльності суспільства на навколишнє середовище.

Тобто виникає необхідність обгрунтування предмету еколого- географічного дослідження. Вважається, що це:

* дослідження стану географічного середовища з гуманітарно- екологічного погляду (Исаченко, 1994);

* територіальний стан суб'єкта і його навколишнього середовища та пов'язані з ним екоситуації (Пащенко, 1994, 2000);

* комфортність географічного середовища, досягнута шляхом оптимізації ландшафтів (Мильков, 1997).

Підсумовуючі наведені визначення, предметом еколого-географічного дослідження можна вважати еколого-географічне середовище певних територіальних систем у природному й антропогенно навантаженому стані та їх оцінка щодо суб'єкту (людини).

Оскільки сама конструктивна географія є науковим напрямком, що досліджує закономірності просторово-часової організації природних і антропогенно-модифікованих географічних систем методами побудови і подальшого опрацювання відповідних конструктів (моделей), які відріз­няються від звичних застосуванням для їхнього вивчення саме конструктивного методу, що спирається на знання (або дослідження) закономірностей (і законів) організацій об'єкту дослідження, то практично всі атрибути природничої географії (природні територіальні системи, процеси в цих системах, їхні властивості, функції, динаміка й еволюція тощо), а також суспільної географії (територіально-виробничі системи, техногенні територіальні системи тощо) можуть стати предметом його дослідження. Тобто реально предметом дослідження конструктивної географії виступають закони та закономірності просторово-часової організації природних територіальних та антропогенно-модифікованих систем у контексті їх вірогідного практичного застосування. До речі, ці закономірності можуть стосуватися як самих систем (природних, антропогенномодифікованих, антропогенних), так і окремих системоформувальних і системофункцю- нальних процесів.

У випадку, якщо предметом конструктивно-географічного дослідження виступають територіальні системи як цілісні територіальні утворення, їх розглядають мов одиничний фактор. Тобто реально досліджується певна сукупність цих систем з приводу створення ними певної функціонально-просторової єдності більш високого морфологічного (ієрархічного) рівня.

Не зникає уявлення про цілісність природних територіальних систем і тоді, коли предметом дослідження є їхня внутрішньоструктурна організація або навіть окремий функціонально-організуючий процес. Емерджерджентні властивості цілісної системи безперервно здійснюють корекцію таких явищ, а інколи виступають і в ролі причини їхнього виникнення, інтенсивності й напряму дії.

До явища цілісно-системного впливу на процеси віднесено й особливості взаємодії, яка, наприклад, стала основною причиною виникнення в ландшафтних системах топічного рівня організації впорядкованої внутрішньої структури.

Оскільки конструктивна географія своїм основним предметом дослідження проголошує взаємовідношення природних систем із різноманітною діяльністю в їх межах людини, то такі взаємовідношення перебувають під постійною його увагою, дослідженням і контролем.

Існує почасти обгрунтована думка, що людина (соціальні системи) не є компонентом жодної екосистеми (Коган, 1977, Шаношников, 1976, Борисенков, 2003, Голубець, 2005). За своєю сутністю людина (поведінка, функції) визначається в часі й просторі не біотичними, а соціальними законами, нормами і правилами.

Проаналізуємо ситуацію, оскільки питання для конструктивної географії архіважливе.

Беззаперечено, що діяльність людини дуже часто призводить до зникнення великої кількості природних територіальних систем. Прикладами можуть послуговувати кар'єрні виїмки, урбосистеми, водосховища тощо. На місці зниклих природних виникають техно-, соціо- і т.п. системи. Та поглянемо на цей факт із позиції морфологічної та ієрархічної складності природних територіальних систем. Зникають найдрібніші складові ієрархічної піраміди (ландшафтні фації, підурочища, максимум урочища). Територіальні системи більш високих рівнів організації знищити для людини поки що, на щастя не під силу. Людина, хай там як, і досі вельми залежна від довколишніх природних умов. Це і генетичні форми рельєфу, в межах яких знаходяться суспільні об'єкти, і кліматичні (в тому числі мікрокліматичні) відмінності, й такі характеристики, як інтенсивність земного електромагнітного випромінення (наприклад, у зонах значних тектонічних розломів), які суттєво впливають на організм людини як біологічної істоти і т. д.

Нездатність людства передбачати і протистояти катастрофічним природним явищам, які щороку забирають сотні тисяч життів у всіх куточках Землі,-жахливе нагадування про цілковиту залежність від природних чинників.

Розгляд суто людських функціональних характеристик переконує: багато з них невід'ємно пов'язані з природним оточенням. Наприклад, внутрішні біоритми людини (біологічний годинник), такі психологічні відхилення як технофобія та урбофобія, прояви яких почастішали тощо.

Виникає таке відчутая, що людина тільки примарно незалежна від природного оточення. А реально - це дуже мобільний, своєрідний компонент біосфери, який володіє достатньо розвинутою свідомістю, здатний деструктивно функціонувати і водночас таки залежний від навколишнього середовища.

Останній висновок аж ніяк не надуманий і не занадто емоційний. Адже інтенсивність поширення тяжких захворювань, невідновлюваність населення (демографічні кризи) у розвинутих країнах світу, домінування поміж людей осіб літнього віку, катастрофічне зменшення запасів природних ресурсів - це далеко не повний перелік реальних обмежень не тільки чисельності виду Ното Sapiens, але й ознаки його можливого вимирання.

Сказане не тільки аргументує введення суспільного фактора у конструктивні схеми, а й надає йому статусу одного з основних предметів дослідження.

Дата добавления: 2014-01-05