Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Поняття та види земельних правовідносин

Читайте также:
  1. IV. Права людини: поняття та структура
  2. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
  3. V. Поняття юридичного обов’язку
  4. Будова і основні функції нейронів і нервів. Загальні поняття про подразливість, збудливість, провідність, біоелектричні явища
  5. Визначення не повинно утворювати кола, тобто визначуване поняття не може визначатись через себе самого.
  6. Визначення поняття, його загальна характеристика
  7. Визначте поняття та предмет трудового права.
  8. Власне лінгвістичний (функціональний) аспект вивчення звукових одиниць. Фонологія. Основні поняття
  9. Внутрішні аграрні правовідносини.
  10. Господарські правовідносини та господарське право.
  11. Діаграма № 2.1. Відношення часткового збігу між поняттями.
  12. Для. аналізу доходів підприємства (фірми) викорис­товують такі поняття.



Будь-які правовідносини є вольовими суспільними відносинами між людьми, взаємні права та обов'язки яких врегульовані нормами права. Земельні правовідносини являють собою суспільні відносини, що виникають у сфері взаємодії суспільства з навко­лишнім природним середовищем і врегульовані нормами земельного права.

Саме через земельні правовідносини виявляється ступінь реальності та ефективності земельно-правових норм, оскіль­ки будь-які правовідносини становлять механізм дії право­вих норм, у якому поведінка суб'єктів права спрямовується у потрібне для держави русло (наприклад, власник земельної ділянки використовує її на свій розсуд, і втручання в його ді­яльність заборонено). Однак свободу господарської експлуа­тації землі закон спрямовує у русло додержання цільового призначення даного угіддя, ефективності використання, під­вищення родючості тощо, і якщо власник не бажає застосо­вувати даний режим використання, то його право власності на земельну ділянку може бути припинено.

Земельні правовідносини можна класифікувати за інсти­тутами земельного права та залежно від їх матеріального або процесуального характеру.

До першої групи належать: земельні правовідносини у сфері власності на землю; правовідносини з приводу прав на землю, похідних від права власності; правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням права загального користування землею; правовідносини у галузі управління використанням і охороною земель; охоронні земельні пра­вовідносини.

Земельні правовідносини у сфері власності на землю є основоположними, адже у багатьох випадках вони визначають зміст інших видів правовідносин. Встановлення тієї чи іншої форми власності на землю здійснюється при приватизації державних або комунальних земель, укладенні будь-яких угод щодо землі, при конфіскації земель тощо.

Правовідносини з приводу прав на землю, похідних від пра­ва власності виникають тоді, коли власник заінтересований у передачі прав на земельну ділянку іншим особам. У цьому разі між власником і такою заінтересованою особою виника­ють правовідносини землекористування, у межах яких обидві сторони беруть на себе взаємні права та обов'язки. Ця гру­па земельних правовідносин поділяється на дві підгрупи: правовідносини, що мають характер речових прав (право постійного користування земельною ділянкою і сервітут)[46] і правовідносини, які мають зобов'язальний характер (оренда, застава (іпотека)[47].

Крім того, ці правовідносини можна класифікувати за­лежно від категорії земель на правовідносини щодо вико­ристання земель сільськогосподарського призначення, житлової та громадської забудови, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого призначення, рекреаційного призначення, історико-культурного призначення, лісогосподарського призначення, водного фонду, промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.



Правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням права загального користування землею, зумовлюють корис­тування майданами, вулицями, проїздами, шляхами, набе­режними, пляжами, парками, скверами, бульварами, кладо­вищами тощо. Користування такими земельними ділянками здійснюється необмеженим колом осіб і не потребує наявнос­ті у них спеціальної правосуб'єктності.

Правовідносини у галузі управління використанням і охо­роною земель мають місце у випадках, коли державні і місце­ві органи влади виконують відповідні функції. До таких фун­кцій належать: надання земель у власність або у користуван­ня з видачею та реєстрацією необхідних документів; ведення державного земельного кадастру; територіальне планування використання й охорони земель; вилучення земель; землеус­трій; моніторинг; державний контроль за використанням і охороною земель.

Охоронні земельні правовідносини виникають у процесі здійснення прав та обов'язків власників і користувачів щодо охорони земель, включаючи заходи з меліорації, рекультива­ції земель, консервації земель та відновлювальні заходи на малопродуктивних, забруднених та деградованих землях. Ці відносини спрямовані на збереження корисного потенціалу землі як невід'ємної частини навколишнього природного се­редовища, засобу виробництва і просторового базису.

До охоронних земельних відносин належать також відно­сини, що виникають під час порушення норм земельного права, суб'єктивних прав землевласників і землекористува­чів та невиконання обов'язків цими суб'єктами. Такі право­відносини реалізуються на основі норм, якими встановлю­ється кримінальна, адміністративна, цивільно-правова та дисциплінарна відповідальність.

Характер земельних правовідносин залежить також від того, у складі якої категорії земель перебуває земельна ділян­ка, тобто від правового режиму відповідної категорії земель.

Нарешті, земельні правовідносини поділяються на мате­ріальні і процесуальні. Матеріальні — передбачені норма­ми, що встановлюють права та обов'язки суб'єктів земель­них відносин (наприклад, право на отримання земельної ді­лянки, обов'язок підвищувати родючість ґрунтів, не пору­шувати прав власників суміжних земельних ділянок). Про­цесуальні регламентуються нормами, що встановлюють по­рядок виникнення, зміни і припинення земельних право­відносин (наприклад, порядок здійснення землеустрою, оскарження рішень державних органів, процедура розгляду земельних спорів).

На практиці земельні правовідносини виявляються як складне співвідношення різних видів. Так, ведення осо­бистого селянського господарства на земельній ділянці реалізується через правовідносини власності, коли з цією метою придбавається земельна ділянка; через правовід­носини державного управління, коли державні органи контролюють стан земельної ділянки або проводять облі­кові дії; правовідносини щодо охорони земель, коли зем­левласник або землекористувач проводить рекультиваційні заходи тощо.

 

8. Суб'єкти, об'єкти та зміст земельних правовідносин

Суб'єктами земельних правовідносин є особи, наділені чинним законодавством правами та обов'язками, достатні­ми для участі в тих чи інших правовідносинах. Відповідно до Конституції України та Земельного кодексу суб'єктами зе­мельних правовідносин можуть бути: фізичні особи (грома­дяни, іноземні громадяни та особи без громадянства), юри­дичні особи (засновані громадянами України або юридични­ми особами України та іноземні), територіальні громади (ре­алізують свої правомочності безпосередньо або через органи місцевого самоврядування), держави (Україна та іноземні держави реалізують свої земельні правомочності через від­повідні органи державної влади).

Суб'єкти земельних правовідносин мають правовий ста­тус, що складається з певних правомочностей, на які впли­вають вид суб'єкта, його поведінка, особливості об'єкта та обстановка, у якій діє цей суб'єкт. Так, згідно зі ст. 130 ЗК України покупцями земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва можуть бути: громадяни України, які мають сільськогосподарську освіту або досвід роботи у сільському господарстві чи займаються веденням товарно­го сільськогосподарського виробництва; юридичні особи України, установчими документами яких передбачено ве­дення сільськогосподарського виробництва. З наведеного прикладу випливає, що суб'єктом відносин власності на землі сільськогосподарського призначення можуть бути лише громадяни України та юридичні особи України. Але придбати такі землі для ведення товарного сільськогоспо­дарського виробництва можуть лише такі громадяни України, які мають відповідну освіту або досвід, а юридичні осо­би повинні мати відповідні цілі, закріплені в установчих документах. Таким чином, на правовий статус покупців зе­мельних ділянок сільськогосподарського призначення впливають законодавчі вимоги щодо виду даних суб'єктів та їх можливої правомірної поведінки, які зумовлені особ­ливостями об'єкта правовідносин (земельної ділянки сіль­ськогосподарського призначення) та обстановки, в якій ді­ють ці суб'єкти (сфера товарного сільськогосподарського виробництва).

За змістом прав та обов'язків усі суб'єкти земельних пра­вовідносин поділяються на чотири категорії: органи дер­жавної влади і місцевого самоврядування, що мають право на регулювання відносин щодо використання та охорони земель; власники землі і землекористувачі — носії прав та обов'язків з раціонально­го використання і охорони земель; громадські екологічні об'єднання, наділені правом громадського контролю за використанням і охороною земель; правоохоронні органи, що здійснюють нагляд за законністю у сфері земельних правовідносин, а також судові органи.

Об'єктами земельних правовідносин є землі в межах тери­торії України, індивідуально-визначені земельні ділянки, зе­мельні частки (паї) та права на них.

Земельна ділянка — це частина землі, відокремлена і визначена на місцевості за допомогою меж, з визначеними щодо неї правами. Земельні частки (паї) на місцевості не виділяються. Вони є ідеальними частками земельної ділян­ки, що перебувають у загальній спільній (частковій) власності. Земельні частки є самостійним об'єктом земельних прав, а право на земельну частку (пай) — це право її власни­ка вимагати виділення в натурі (на місцевості) конкретної земельної ділянки.

Під змістом земельних правовідносин розуміють права та обов'язки їх учасників щодо використання і охорони земель. Законодавством використовуються особливі способи визна­чення змісту земельних правовідносин: публічно-правовий, і приватноправовий. Публічно-правовими способами є: виз­начення основного цільового призначення земель шляхом поділу земель на категорії, зонування і встановлення обме­жень прав власників. Приватноправовим способом визна­чення змісту прав та обов'язків власників землі та землекористувачів є сервітут і правила добросусідства[48].

Встановлю­ючи правила добросусідства, власники земель та землекористувачі самостійно регулюють деякі земельні відносини, які виникають між ними.

На зміст земельних правовідносин впливають такі обставини:

1) основне цільове призначення земельної ділянки та її правовий статус. Усі землі мають різну якість, різняться природними характеристиками і показниками, мають різне економічне й соціальне значення. Враховуючи ці обставини, для організації раціонального використання і охорони земель усі землі поділяються на різні категорії. Ці категорії виділяють залежно від основного цільового призначення відповідних земель. Перебування земельної ділянки у складі тієї чи іншої категорії визначає зміст та обсяг прав та обов'язків відповідного суб'єкта, що використовує землю на законних підставах. Так, якщо на землях сільськогосподарського призначення основним обов'язком суб'єктів є підвищення родючості ґрунтів, то на землях промисловості — максимальна економія земель, які відводяться під об'єкти будівництва.

Правовий статус земельної ділянки залежить також від розташування на ній окремих об'єктів. За цією озна­кою земельні ділянки незалежно від категорії земель, до яких вони належать, поділяються на: земельні угіддя і ділянки, на яких немає ніяких інших природних і майно­вих об'єктів; земельні угіддя і ділянки, на яких розташо­вані природні об'єкти; земельні угіддя і ділянки, на яких розташовані нерухомі майнові об'єкти; земельні угіддя і ділянки, на яких розташовані об'єкти нерухомості і при­родні об'єкти[49];

2) правовий статус суб'єктів земельних правовідносин. Так, іноземні громадяни і юридичні особи не можуть бути власниками земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

 





Дата добавления: 2014-01-05; Просмотров: 957; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2017) год. Не является автором материалов, а предоставляет студентам возможность бесплатного обучения и использования! Последнее добавление ip: 54.81.210.99
Генерация страницы за: 0.011 сек.