Правовий статус імігрантів в Україні

Історія людства – це історія міграційних процесів, які в сучасних умовах активізації глобалізаційних процесів є цілком закономірним явищем. Правовий статус іммігрантів, основні засади міграційних відносин в Україні регулюються Конституцією України, Законом України «Про імміграцію» від 7 червня 2001 р. та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, в тому числі міжнародними договорами. Якщо міжнародним договором України, згода на обов’язковість
якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у Законі України «Про імміграцію», то застосовуються правила міжнародного договору України. Імміграція – це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання. Іммігрант – це іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання. Іноземець або особа без громадянства мають отримати дозвіл на імміграцію. Дозвіл на імміграцію – рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію. Дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції. Кабінет Міністрів України визначає порядок формування квоти імміграції і встановлює квоту імміграції на кожний календарний рік, визначає порядок провадження за заявами про надання дозволів на імміграцію і поданнями про скасування дозволів на імміграцію та виконання прийнятих рішень, а також затверджує зразок посвідки на постійне проживання, правила та порядок її оформлення і видачі. Квота імміграції – гранична кількість іноземців та осіб без громадянства, яким передбачено надати дозвіл на імміграцію
протягом календарного року, встановлюється Кабінетом Міністрів України по категоріях іммігрантів: 1) діячі науки та культури, імміграція яких відповідає інтересам України; 2) висококваліфіковані спеціалісти і робітники, гостра потреба в яких є відчутною для економіки України; 3) особи, які здійснили іноземну інвестицію в економіку
України іноземною конвертованою валютою на суму не менше 100 (ста) тисяч доларів США, зареєстровану у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України; 4) особи, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України; 5) особи, які раніше перебували в громадянстві України; 6) батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні
діти;
7) особи, які безперервно прожили на території України протягом трьох років з дня надання їм статусу біженців в Україні
чи притулку в Україні, а також їхні батьки, чоловіки (дружини) танеповнолітні діти, які проживають разом з ними. Дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається:
1) одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він
перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України; 2) особам, які є опікунами чи піклувальниками громадян України, або перебувають під опікою чи піклуванням громадян
України;
3) особам, які мають право на набуття громадянства України за
територіальним походженням; 4) особам, імміграція яких становить державний інтерес для
України;
5) закордонним українцям, подружжям закордонних українців,
їх дітям у разі їх спільного в’їзду та перебування на території
України. Центральний орган виконавчої влади з питань праці та соціальної політики щорічно затверджує перелік спеціальностей та вимоги до кваліфікації спеціалістів і робітників, потреба в яких
може бути задоволена за рахунок імміграції. Центральний орган виконавчої влади з питань охорони здоров’я
затверджує перелік інфекційних хвороб, захворювання на які є
підставою для відмови у наданні дозволу на імміграцію. Дипломатичні представництва і консульські установи України, згідно ст. 7 Закону України «Про імміграцію», уповноважені приймати від осіб, які постійно проживають за межами України, заяви та інші документи про надання дозволу на імміграцію, перевіряють правильність їх оформлення і надсилають через Міністерство закордонних справ України до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції, оформляють особам, яким надано дозвіл на імміграцію, імміграційні візи. Імміграційна віза – позначка у паспортному документі, що засвідчує право іноземця або особи без громадянства на в’їзд в Україну для постійного проживання. Пункт 4 Прикінцевих положень Закону визначив категорії осіб, які мають дозвіл на імміграцію в Україну, а посвідка на постійне проживання видається таким особам за їхніми заявами або заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію:1) іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну на
постійне проживання до набрання чинності Закону України «Про іммігрцію» і мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 р. відмітку про прописку або отримали посвідку на постійне проживання в Україні; 2) іноземці та особи без громадянства, які змушені були залишити місця постійного проживання в Автономній Республіці Абхазія Грузії, прибули в Україну, одержали в установленому порядку тимчасову довідку і прожили в Україні не менш як п’ять років, а також їх повнолітніх дітей, які прибули в Україну разом з ними до досягнення повноліття, і звернулися із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні; 3) іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 р., залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні; 4) іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну
дітьми-сиротами у зв’язку із збройними конфліктами у місцях їх
постійного проживання і виховуються або виховувалися у державних дитячих закладах чи в дитячих будинках сімейного типу або над якими встановлено чи було встановлено опіку або піклування громадян України. Закон України «Про іміграцію» (ст. 10) визначає, що дозвіл на імміграцію не надається: 1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше
одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України
визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у
встановленому законом порядку; 2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або
злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв’язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або проти яких порушено кримінальну справу, якщо попереднє слідство за нею не закінчено; 3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію,
наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров’я; 4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію
зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи;
5) особам, яким на підставі закону заборонено в’їзд на
територію України. Закон України «Про імміграцію» (ст. 12) визначає, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо:
1) з’ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих
відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили
чинність;
2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на
строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров’я, захисту прав і
законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус
іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
Якщо дозвіл на імміграцію скасований, то орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем проживання відповідної особи, не пізніш як у тижневий строк з дня отримання цього рішення надсилає його копію особі та вилучає у неї посвідку на постійне проживання. Особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягоммісяця з дня отримання копії цього рішення. Якщо за цей час особа не виїхала з України, вона підлягає видворенню в порядку, передбаченому законодавством України. У разі скасування дозволу на імміграцію стосовно особи, яка мала до його надання статус біженця в Україні, її не може бути вислано або примусово повернуто до країни, де її життю або свободі загрожує небезпека через її расу, національність, релігію, громадянство (підданство), належність до певної соціальної групи або політичні переконання.
Якщо особа оскаржила рішення про скасування дозволу на імміграцію до суду, рішення про її видворення не приймається донабрання рішенням суду законної сили. У разі скасування дозволу на імміграцію та вилучення посвідки
на постійне проживання у зв’язку із засудженням до позбавлення
волі за вироком суду особа повинна виїхати з України протягом
місяця з дня відбуття покарання. Особа, згідно ст. 14 Закону, може повторно подати заяву про надання дозволу на імміграцію не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення про відмову в наданні дозволу на імміграцію чи його скасування. Дії та бездіяльність посадових і службових осіб, які порушують порядок та строки розгляду заяв про надання дозволу на імміграцію, рішення, прийняті спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованими йому органами, можуть бути оскаржені у встановленому порядку до суду.

Дата добавления: 2014-01-05