Виникнення і розвиток методології соціальної роботи

Характеристика методів соціальної роботи.

Уявлення про процес соціальної роботи

Виникнення і розвиток методології соціальної роботи.

План

Методологія соціальної роботи як наука про методи виникла з появою перших усвідомлених уявлень про раціональні способи надання соціальної допомоги, ефективність яких була підтверджена практикою їх неодноразового використання. Згідно з дослідженнями Г. Попович, поняття "метод" до термінології європейської соціальної роботи увійшло після другої світової війни під впливом американських концепцій соціальної роботи. Вчення про методи формувалося в середовищі практиків як узагальнення їхнього досвіду.

Проте перші кроки до виникнення методології соціальної роботи були зроблені значно раніше. Вони пов’язані з діяльністю "дружніх візитерів" із благодійних організацій США і Канади. Вони вже в перші десятиліття XIX ст. здійснювали надомні візити до бідного населення великих міст з метою встановлення особистих контактів. Візитери з благодійних організацій поділяли міста на райони, за якими закріплювалися два-три члени товариства. До їхніх обов’язків входило знайомство з жителями району, обстеження сімей знедолених, тих, що опинилися в скрутному становищі, допомога порадою в їхній професійній діяльності, навчання дітей, ведення домашнього господарства, надання підтримки або застереження залежно від обставин.

Основною формою роботи була добра порада. Матеріальна допомога передбачала задоволення базових потреб, тому навіть предмети першої потреби видавалися дуже обмежено і так, щоб не образити клієнта. Фінансова допомога людям, які проживали поза соціальними установами, вважалася марним витрачанням коштів і тому не практикувалася. Необхідність постійних візитів до бідняків змушувала працівників шукати на емпіричному рівні підходи для зняття бар’єрів відчуження і надання допомоги коригуючого і виховного характеру. Остання полягала в навчанні індивіда соціально-необхідній поведінці й ролям, що полегшувало адаптацію до вимог та умов соціального середовища. Соціальна робота членів благодійних товариств із клієнтом на рівні окремої особи і сім’ї домінувала тривалий час. Їхня концепція визначалась як використання всіх можливостей, що допомагають людині пристосовуватися до конкретних соціальних умов життя і сприяють тому, щоб клієнти виробили власну "життєву програму". Остання відіграла важливу роль у становленні індивідуальної соціальної роботи. Узагальнене наукове обґрунтування такий метод дістав у праці М. Річмонд "Соціальні діагнози". Автор вживала термін casework, що дослівно означає роботу з окремим випадком індивіда або сім’ї, а в сучасній практиці вживається як індивідуальний метод соціальної роботи.

Цей метод мав характерні елементи. Розглядаючи бідність як хворобу, нездатність індивіда самостійно розв’язувати свої проблеми, М. Річмонд вважала клієнта хворим. А відтак завдання соціального працівника зводилося до "соціального лікування" індивіда, а в основу соціальної роботи було покладено медична модель, яка включала такі етапи роботи: збирання фактів, соціальна діагностика, соціальна терапія. При цьому допомога розглядається як комбінація заходів, спрямованих на зміну індивіда і соціального середовища. Заходи щодо їх здійснення М. Річмонд поділила на два взаємодоповнюючі методи: прямий (безпосередній) і непрямий (опосередкований). Перший полягав у прямому впливі на клієнта з метою його залучення до вироблення і ухвалення рішень (через пропозиції, поради, умовляння, раціональні дискусії). Другий метод передбачав можливість впливати на життєву ситуацію клієнтів шляхом зміни соціального оточення. Метод індивідуальної соціальної роботи в усіх своїх модифікаціях дістав поширення і вважається одним із класичних.

Так само популярним визнається ще один класичний метод – групової соціальної роботи. Його почали застосовувати наприкінці XIX ст., коли в більшості країн Європи і в Російській імперії стали поширеними будинки працелюбності, притулки та гуртожитки, які створювали благодійні та релігійні організації. Співробітники цих закладів стали першими практиками соціальної роботи з групою. У статусі окремого методу групова соціальна робота починає розвиватися з 30-х років XX ст. Група розглядається як об’єднання людей, які мають спільні проблеми – "сидять в одному човні". Характерно, що ці проблеми призводять їх до ізоляції, і вони намагаються об’єднатися в групи.

По суті, групова соціальна робота – це форма або метод роботи, який використовують із метою надання клієнту допомоги через передавання групового досвіду для розвитку його фізичного і духовного потенціалу, формування соціальної поведінки. Невелика група осіб із близькими інтересами та загальними проблемами регулярно збирається і включається в діяльність для досягнення загальних цілей, якими можуть бути обмін інформацією, розвиток практичних або соціальних умінь, зміна ціннісних орієнтацій, перебудова соціальної поведінки в позитивному напрямі.

Отже, соціальна групова робота, як і соціальна індивідуальна допомога, орієнтована на індивіда і його зміни. Ці два методи відрізняються лише способом впливу: за допомогою групи або індивіда. Слід зазначити, що домінуючий стан індивідуального та групового методів роботи з клієнтами вже з 60-х років XX ст. виявився нестійким. Клієнтами соціальної роботи ставали групи населення, проблеми яких зумовлювалися середовищем проживання і обмеженими соціальними та економічними ресурсами. Вирішити їх у межах існуючих методів було неможливо, тому в 60-х роках у США починає практикуватись общинна робота – ще один класичний метод.

Виникнення методу общинної роботи пов’язують зі створенням у 1884 р. англійським пастором Самуелем Барнетом у Лондоні Тойнбі-холлу. Щоб поліпшити умови життя бідняків, він разом зі своєю сім’єю і студентами переїхав в один із найбідніших кварталів столиці. Ця спроба знайшла підтримку серед багатьох прихильників гуманізму і особливо серед студентів університетів. Як волонтери вони селились у найбідніших міських районах Великобританії і ставали для населення помічниками у налагодженні їхньої освіти і культурної діяльності, а також здійсненні соціальних реформ. Потім цю ідею було підхоплено і експортовано у США, де вона й утвердилась у практиці професійної діяльності. Один з відомих Холл-Хаус заснувала Джейн Адаме у 1889 р. у Чикаго. Згодом роботу в общинах розгорнули представники благодійних організацій багатьох країн, які вбачали причину проблем клієнтів в соціально-економічних і політичних умовах їх життя. Загалом із огляду на соціальну роботу діяльність в общині розглядається як процес втручання з метою вирішення соціальних проблем, підвищення рівня надання послуг і соціально-політичного функціонування членів общини. При цьому акцент робиться на роз’яснювальній роботі і на створенні структур, здатних розширити можливості общини.

Коло розглянутих класичних методів розширюється за рахунок інноваційних методів, особливо в останні десятиліття XX ст. у відповідь на загострення соціальних проблем. У результаті наукових дискусій у Нідерландах і Швеції в 70-х роках було розроблено психологічні моделі та терапевтичні техніки, на базі яких пропонується доповнити класичні методи новими: індивідуальною, сімейною та груповою терапією.

Інноваційні методи зумовили появу найбільш адекватного напряму соціальної роботи – мобільного, зародження якого пов’язують із загостренням у молодіжному середовищі таких соціальних проблем, як бездомність, безпритульність, наркоманія, правопорушення, прояви агресивності серед представників окремих субкультур. Зародившись у середовищі ентузіастів США, така робота швидко поширилася у Європі, зберігаючи при цьому англійське звучання в німецькій, французькій та інших мовах – стритворк (streetwork). У вітчизняній літературі іноді трапляється пряма калька з англійської – вулична соціальна робота. Перший досвід мобільної соціальної роботи в Україні отримано в межах проекту ЮНІСЕФ і сьогодні вона впроваджується Соціальною службою для молоді Київської міської держадміністрації серед безпритульних і бездоглядних дітей столиці. Окремі її елементи використовують різні соціальні установи, які не очікують звернення клієнтів, а виходять зі своїми послугами на вулиці, які стали місцем перебування значної кількості людей, що потребують допомоги.

Як бачимо, методи соціальної роботи з’явилися і формувалися під впливом соціальних змін у суспільстві та нових вимог у змісті соціальної роботи. На основі різних знань з теорії суспільних наук (психології, соціології, педагогіки, філософії) розроблено комплекс формалізованих методів для здійснення діяльності за певною схемою. При цьому в кожний історичний період у різних країнах виникали певні соціальні питання, вирішення яких значною мірою модифікувало розробку і використання методів.

Крім цієї еволюційної схеми, в науковій літературі описано й інші концептуальні підходи до періодизації процесу розвитку методології соціальної роботи. Зокрема, А. Кікало спирається у своїх дослідженнях на типологізовану періодизацію методів. На його думку, розвиток методології соціальної роботи починається одночасно зі становленням соціальної роботи як професії. Саме тоді, коли соціальна робота стає оплачуваною професією, коли ця дисципліна починає викладатися в навчальних закладах, яскраво виявляється необхідність розробки її методології.

Для перших професійних соціальних працівників характерна змістовна невизначеність. Вони шукають відповіді на запитання про все, що чинить опір їх добрій волі – про банди молоді, яка не приймає їхньої допомоги, про конфлікт поколінь між недавніми переселенцями та їхніми уже американськими дітьми. Внаслідок їх розчарування, як вважають Р. Парк і Б. Бургесс, зароджується перша концепція конфлікту. Відчуваючи безвихідь щодо наукового обґрунтування своєї діяльності, соціальні працівники налагодили контакт із університетськими працівниками, які проводили в місті анкетування. У результаті цієї співпраці виникли методи, які через іноді конфліктний перебіг подій мають на меті відновити екологічну рівновагу міста. Наслідком узагальнення теоретичної думки цього напряму став підручник соціального натхненника С. Алінські. З виникненням і поширенням психоаналізу в 20-ті роки створюється теоретичний фундамент для casework. Школа діагнозу пов’язує в такий спосіб соціальні проблеми з вадами індивідуальних відхилень, які детально описав 3. Фрейд. Швидко детерміністські перегини діагностичного методу casework були обговорені й виправлені. Так, О. Ранк, який на противагу 3. Фрейду, надавав великого значення свідомій волі індивідуума в формуванні власного "Я", знаходить у Філадельфійській школі соціальної роботи бастіон своєї думки. Викладачі цього закладу видають праці О. Ранка і діагностичному методу casework вони протиставляють функціональний casework, названий так тому, що він додає до психологічного аналізу інший ракурс – функції соціального закладу, який пропонує свої послуги.

Дослідження свідчать, що у 50-ті роки поступово зароджується ідея "розвитку общин" – метод втручання, систематизований у праці М. Росе, яка стала однією із класичних щодо "розвитку общин". Міжнародні організації, такі як ООН, завжди захищали ідею общини, потенційно однорідної, яка могла б функціонувати для добробуту всіх своїх членів. Організація Об’єднаних Націй пропонує відповідну концепцію, яка надає ширше поле для державного втручання. Розвиток общин – це процес, через який зусилля населення об’єднуються із зусиллями влади, щоб збільшити економічний, соціальний та культурний потенціал общини, інтегрувати цю общину в життя нації та зробити її здатною брати участь у національному прогресі.

Починаючи з середини 70-х років боротьба методів завершується їх злиттям, спостерігається тенденція до інтеграції методів і до так званого глобального підходу, який зумовлюється, з одного боку, теоретичними течіями, сформованими в США, а з другого – проблемами, з якими соціальні працівники зустрічаються на практиці. Глобальний підхід намагається поєднувати різні методи, вибір яких зумовлюється ставленням до клієнта і ґрунтується на цінностях соціальної роботи.

У сучасній соціальній практиці соціальної роботи поширена класифікація методів на первинні (класичні й нові) та вторинні. До класичних методів соціальної роботи відносять: індивідуальну допомогу, групову роботу, роботу у громаді. До нових методів соціальної роботи належать: індивідуальна терапія, сімейна терапія, групова терапія. До вторинних – супервізія, планування, консультування, супровід практики, розвиток організації, менеджмент. На підставі концепції еволюції методології соціальної роботи, можна зробити такі висновки:

1) наукове осмислення та структуризація методів соціальної роботи ще далеко не завершені і потребують подальших спеціальних досліджень, які б ураховували не тільки фрагментарні пошуки окремих авторів, але й інтегрували їх результати у цілісну теорію розвитку методології соціальної роботи;

2) виникнення методів соціальної роботи обумовлене змінами у соціальних відносинах, які в кожному суспільстві відображають конкретно-історичну специфіку його розвитку. Отже, вітчизняна наука має не тільки адаптувати зарубіжну методологію, але й розробляти концептуальні підходи, які б відображали становлення і розвиток соціальної роботи в Україні.

Дата добавления: 2014-01-05