Рельєф. Ситуація. Зображення рельєфу горизонталями

Розграфлення та номенклатура аркушів карт

Масштаби карт і планів	Розмір аркушів, у градусах	Кількість аркушів
за широтою	за довготою	в аркуші карти вихідного масштабу	Номенклатура (приклад)	Позначення листів
Щодо карти масштабу 1: 1 000 000
1:1000 000	4°	6°
1:500 000	2°	3°			А, Б, В, Г
1:200 000	40¢	1°			I, II, III, …, XXXVI
1:100 000	0°20¢	0°30¢			1, 2, …, 144
Щодо карти масштабу 1: 1 00 000
1:50 000	0°10¢	0°15¢			А, Б, В, Г
1:25 000	0°05¢	0°7¢30²		2 304	а, б, в, г
1:10 000	0°02¢30²	0°03¢45²		9 216	1, 2, 3, 4
1:5 000	0°01¢15²	0°01¢52,5²		36 864	1, 2, …, 256
Щодо карти масштабу 1: 5 00 000
1:2 000	0°00¢25²	0°00¢37,5²			а, б, в, г, …,

Зображення рельєфу – найважливіший елемент змісту топографічних планів і карт. Він визначає умови будівництва, впливає на ґрунтоутворення, розвиток несприятливих процесів і тому подібне. З часом під впливом внутрішніх і зовнішніх процесів, в т.ч. і в результаті діяльності людини на Землі, як планеті, рельєф може змінюватись.

Рельєф – це сукупність форм нерівностей місцевості.

Земна поверхня має різні форми нерівностей, які можна поділити на дві групи: опуклі й увігнуті. До опуклих форм належать горби, сопки, гори, до ввігнутих – улоговини (западини), лощини, яри.

Горб – опукла, порівняно невисока (до кількох десятків метрів) полога форма рельєфу.

Сопка – опукла, досить висока (до кількох сотень метрів) і крута форма рельєфу.

Гора – опукла, значних розмірів, великої висоти і крута форма рельєфу. Найвища точка гори – вершина, нижня частина – підошва, бокові поверхні – схили. Найнижчу частину земної поверхні між двома сусідніми вершинами називають сідловиною. В горах сідловини називають перевалами.

Хребет – випукла та витягнута форма земної поверхні, що має два стрімких схили, перехрещення яких утворює вісь хребта, яка є лінією вододілу, що розділяє водозбірні басейни.

Улоговина {западина) – ввігнута чашоподібна форма рельєфу; найнижча її частина – дно, верхній край – брівка, бічні поверхні – схили.

Лощина – витягнута ввігнута форма рельєфу, що поступово знижується в одному напрямку, найнижча частина лощини (дно) є її віссю і називають її водозливом, або тальвегом.

Яр – вузька лощина з крутими схилами; виникає і збільшується в розмірах через розмивання ґрунту зливовими й талими водами на схилах горбів, сопок і гір.

Рельєф є основною частиною змісту плану або карти. Під час проектування і будівництва інженерних споруд він має велике значення, тому точності й детальності його знімання і зображення на планах надають особливого значення. На сучасних топографічних планах і картах рельєф зображують горизонталями.

Горизонталь – це замкнена крива лінія, всі точки якої мають одну і ту ж висоту над поверхнею, яку прийнято за початок відліку висот.

Наприклад, маємо опуклу форму у вигляді горба, розміщеного на середині озера (рис. 4.5) Уявімо, що рівень води в озері підвищується, тому фіксуємо його за висотою через інтервал h метрів. Гладь води на рівнях АВ, СD, ЕH, КL, MN, ОР на боковій поверхні горба залишатиме замкнуті лінії неправильної форми – горизонталі. Кожна горизонталь перебуває на відстані від сусідньої за висотою через інтервал h метрів, який називають висотою перетину (січення) рельєфу (4.6).

Рис. 4.5. Схема зображення рельєфу горизонталями.

Спроеціюємо горизонталі прямовисними лініями на горизонтальну площину (рис. 4.5). В результаті отримаємо зображення горизонталей на плані. Кожна горизонталь є лінією, всі точки якої мають ту саму висоту (позначку) над рівнем моря. Рахувати позначки горизонталей починають від рівня моря.

Відстань між горизонталями на плані називають закладанням (d) (4.6). Що менша відстань між горизонталями в цьому місці на карті або плані, то крутіша топографічна поверхня. Закладання залежить від:

– крутизни рельєфу;

– висоти перетину (січення) h рельєфу.

Горизонталі на планах і картах мають висотні позначки, які надписують у розривах кожної четвертої або п’ятої горизонталі. Щоб полегшити читання рельєфу і розв’язування задач, у яких він використовується, введено таке правило запису висотних позначок. Якщо вважати, що кожна цифра має “головку” (верхня частина цифри), то позначки у розривах горизонталей мають бути записані так, щоб “головки” цифр були спрямовані вгору по схилу рельєфу. Нижче за цю позначку по схилу завжди розміщується менша висотна позначка.

Горизонталі мають наступні властивості:

– всі точки, що лежать на одній горизонталі мають однакову висоту;

– всі горизонталі є неперервними лініями;

– горизонталі не можуть перетинатись або роздвоюватись;

– відстань між горизонталями в плані характеризує крутизну схилу – чим менша відстань (закладення), тим крутіший схил.

– найкоротша відстань між горизонталями відповідає найбільшій крутизні схилу;

– вододільні лінії і осі лощин перетинають горизонталі під прямим кутом;

– горизонталі, що зображують похилу площину, мають вигляд паралельних прямих.

Досить часто для уточнення форм рельєфу застосовують додаткові горизонталі, які зображають штрихпунктирними лініями, що називаються напівгоризонталями. Як правило, напівгоризонталі доцільно проводити в тих випадках, коли відстань між горизонталями на плані перевищує 2 см.

Уздовж ліній вододілу або водозливу (тальвегу) на горизонталях креслять берг-штрихи, які визначають напрямки стоку талих і зливових вод. Ці позначки також полегшують читання рельєфу. Фрагмент топографічної поверхні (горб із двома вершинами, лініями вододілу і тальвегу) в горизонталях з перерізом рельєфу h = 1 м зображено на рис. 4.8. Горизонталі мають позначки від 99 до 107 м, на лініях вододілу і тальвегу показані берг-штрихи.

У проектуванні споруд широко використовують елементи схилу рельєфу місцевості: висоту перерізу h, закладання d, та нахил і.

Орієнтуючись на підписані горизонталі (рис. 4.6), можна визначити висоту перерізу за формулою

,

де – позначки підписаних горизонталей, п – кількість закладань між ними.

Нахил рельєфу місцевості визначають за формулою

,

де h – висота перерізу рельєфу, d – величина закладання по перпендикуляру між двома суміжними горизонталями.

Нахилом лінії (і) називається тангенс кута нахилу лінії, або відношення висоти перерізу рельєфу до закладання. Нахил лінії є мірою крутизни схилу.

Визначаючи стрімкість схилу, використовують графіки, чи масштаби закладань (рис.4.7).

За формулою обчислюють величину закладань і виражають їх у масштабі плану чи карти.

Ситуація є другою частиною змісту карти або плану. До ситуації на карті належать:

– населені пункти (міста, селища, села);

– комунікації (залізниці, автомобільні дороги, лінії електропередач і телефонного зв’язку, трубопроводи тощо);

– гідрографія (ріки, канали, озера, моря, водосховища, струмки,
джерела);

– сільськогосподарські угіддя (ліси, поля, ниви, плантації, луки, перелогові землі);

– різні інженерні споруди (аеродроми, дороги, мости, тунелі, шахти, башти тощо).

Усі ці об’єкти й елементи ситуації зображують на картах і планах за допомогою спеціальних умовних позначок, що мають стандартні розміри та зображення для карт і планів різних масштабів.

Дата добавления: 2014-01-05