Право власності на землю

Основи земельного права України

Земельні відносини — це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, управління земельним фондом та охорони земель.

Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Об'єктами земельних відносин е землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Земельне законодавство базується на таких принципах:

• поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва;

• забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави;

• невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом;

• забезпечення раціонального використання та охорони земель;

• забезпечення гарантій прав на землю;

• пріоритету вимог екологічної безпеки.

До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяться на такі категорії (рис. 10.2):

Категорії земель за основним цільовим призначенням	землі сільськогосподарського призначення
землі житлової та громадської забудови
землі оздоровчого призначення
землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення
землі рекреаційного призначення
землі історико-культурного призначення
землі лісового фонду
землі водного фонду
землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення

Рис. 10.2. Класифікація земель за основним цільовим призначенням

Законодавством урегульоване право власності на землю, яке передбачає право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Об'єктом права власності на землю є земельні ділянки.

Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, що є необхідними для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Суб'єктами права власності на землю є:

• громадяни та юридичні особи — на землі приватної власності;

• територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, — на землі комунальної власності;

• держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, — на землі державної власності.

Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:

• придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

• безоплатної передачі земель державної і комунальної власності;

• приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;

• прийняття спадщини;

• виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть отримати у власність земельні Ділянки для здійснення підприємницької діяльності у випадках:

• придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

· внесення земельних ділянок її засновниками до статутного фонду;

· прийняття спадщини;

· виникнення інших підстав, передбачених законом.

Іноземні юридичні особи можуть отримати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення:

· у межах населених пунктів у разі придбання об'єктів нерухомого майна та для спорудження об'єктів, пов'язаних зі здійсненням підприємницької діяльності в Україні;

· за межами населених пунктів у разі придбання об’єктів нерухомого майна.

• Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної влас­ності.

Територіальні громади дістають землю у комунальну власність у разі:

· передачі їм земель державної власності;

· примусового відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;

· прийняття спадщини;

· придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

· виникнення інших підстав, передбачених законом.

У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій відповідно до закону.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать:

а) землі атомної енергетики та космічної системи;

б) землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення;

в) землі під об'єктами природно-заповідного фонду та історико-культурними об'єктами, що мають національне та загальнодержавне значення;

г) землі під водними об'єктами загальнодержавного значення;

ґ) земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Національної Академії наук України, державних галузевих академій наук;

д) земельні ділянки зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать:

а) землі атомної енергетики та космічної системи;

б) землі під державними залізницями, об'єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту;

в) землі оборони;

г) землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом;

г) землі лісового та водного фонду, крім випадків, визначених законодавством;

д) земельні ділянки, які використовуються для забезпечення Діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету міністрів України, інших органів державної влади, Національної Академії наук України, державних галузевих академій наук;

е) земельні ділянки зон відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом. Власники земельних ділянок зобов'язані:

• забезпечувати використання їх за цільовим призначенням;

• додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля;

• своєчасно сплачувати земельний податок;

• не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів;

• підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі;

• своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів;

• дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних із встановленням земельних сервітутів та охоронних зон;

• зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.

Дата добавления: 2014-01-05