Литовський період УЗР

УЗР у Київській Русі

Проблему управління земельними ресурсами за часів Київської Русі потрібно розглядати тільки в контексті політики, концепцій, ідей князів, що уособлювали в собі державу. Політичним, соціально-економічним поглядам князів було притаманне відстоювання інтересів держави, широких верств феодально залежного селянства. Історичний характер розвитку системи управління земельними ресурсами підпорядкований земельним відносинам відповідного періоду розвитку суспільства. Головною формою власності на землю була власність князя, який уособлював державу. У Київській Русі існувало дві форми власності на землю, «жизнь» спадкове володіння князів і бояр. державна форма власності, яка виникала шляхом завоювання сусідніх земель. Після прийняття християнства (988 р.) почало з'являтись і церковне землеволодіння. У системі управління земельними ресурсами і майном важливе місце належало позикодавству. Важливою складовою в системі управління земельними ресурсами на території Київської Русі був розвиток існуючих і створення нових міст, сіл і хуторів. У цих містах розташовувались адміністративні органи, які зосереджували свою управлінську діяльність на прилеглих до них територіях. Економічною основою справляння податку був розмір селянського землекористування. Податок справлявся від «плуга», що був прирівняний до 15 га землі. У тих випадках, коли землекористування за своїм розміром складало меншу площу, одиницею оподаткування виступало «рало». Але в процесі розвитку продуктивних сил держави було виявлено, що і ця форма оподаткування була значною мірою обмежена в господарській еволюції держави На заміну їй прийшла грошова рента, яка у ХІІ-ХПІ ст. поширилась по всій Русі. Ще однією з особливостей управління земельними ресурсами на Русі був факт надання пріоритету використання землі в сільському господарстві, особливо в землеробстві, що давало простір для розвитку хліборобства, вирощування сільськогосподарських культур, надзвичайно важливе значення приділялося структурі сільськогосподарських угідь, важливе місце належало розв'язанню земельних і майнових спорів, складанню проектів організації території, картографічному забезпеченню та ін.

Протягом другої половини XIV- XV ст. на українських землях набуває широкого розвитку магнатське і шляхетське землеволодіння. У період Литовської доби земельний податок до 1447 р. сплачувався державі, головно, у грошовій формі - «серебщиною». Існувала продуктова і відробіткова рента. У кінці XV ст. повсюдно поширюється зростання грон Причому розмір податку за землю значною мірою залежав від місцерозташування селянських ділянок. У системі управління земельними ресурсами важливе значення надавалось містобудуванню, наданню багатьом містам так званого «магдебурзького права», що, власне, забезпечувало городянам велику самостійність і незалежність від органів державної влади. Надання містам магдебурзького права спростовувало процедуру збору податків: податки державі сплачували не кожна фізична чи юридична особа, а все місто як об’єкт магдебурзького права. Населення звільнялось від натуральних податків і сплачувало тільки грошові податки з торгівлі та різного роду промислів. Система управління земельними ресурсами була спрямована на задоволення інтересів пануючою класу за рахунок поневоленої частини суспільства. Але спираючись на генетико-еволюційні засади, сьогодні можна збагнути поступальний розвиток земельних відносин, концепційні засади створення ефективної системи управління земельними ресурсами.

Дата добавления: 2014-01-05