Тарантул

Каракурт

Географічне поширення: південь України, Середня Азія, Молдова. Живуть у цілинному степу, передгір’ях.

Морфологія: Самка розміром 11-13 мм має велике округле черевце чорного кольору, із червоними плямами у два ряди на спинному боці. Самці значно менші, черевце коричневого кольору, довгасте. Ноги покриті дрібними чорними волосками. Отруйний апарат складається із пари отруйних залоз. Самці не отруйні.

Життєвий цикл: Самки будують гнізда у вигляді безладних грудок павутини, рідше використовують нори гризунів. Після запліднення самець гине, самка відкладає в гніздо 5-12 коконів, що містять кілька сотень яєць.

Патогенна дія: отрута має нейротоксичну дію. Дія отрути призводить до збудливого, а згодом гальмівного і паралізуючого впливу на нервову систему. Уражаються переважно центри спинного мозку.

Клініка: Припухлість червонуватого кольору, зниження шкірної чутливості. Характерний пекучій біль по всьому тілі. Судоми, підвищення АТ. В тяжких випадках – запаморочення свідомості, психоз. Може закінчитися смертю.

Перша допомога: Не пізніше, ніж за 2-3 хв. після укусу припекти укушене місце сірником (глибина укусу близько 0,5 мм). Знерухоміти вражену частину тіла, холод на місце укусу. Застосовують специфічну (антикаракуртову) антитоксичну сироватку.

Географічне поширення: Південний Схід Європи, південно-західна Азія. Розповсюджений у пустельній, степовій і лісостеповій зонах.

Морфологія: Великий або середніх розмірів павук, довжиною до 4 см брунатного кольору, густо вкритий волосками.

Життєвий цикл: Селяться в норах. Ловильних сіток не будують, підстерігають здобич із засідки. Самка восени відкладає від 100 до 400 яєць, із яких навесні виходять молоді павуки.

При укусі щелепами в ранку потрапляє отрута, яка викликає хвороботворні місцеві явища і симптоми загальної інтоксикації. Не смертельні.

Перша допомога: Холод на місце укусу, багато пити води. В тяжких випадках – протикаракуртова сироватка.

Профілактика укусів членистоногих: Для привалу і нічлігу в польових умовах вибирають рівні площадки без каменів, тріщин ґрунту, пучків сухої трави. Вхід в намет щільно закривають. Постіль, одяг, взуття оглядають перед використанням. У приміщеннях на вікнах встановлюють сітки, знищують павукоподібних за допомогою інсектицидів.

Кліщі

Розміри кліщів невеликі 0,05 – 13 мм, ситі кровосисні форми досягають 3 – 4 см, особливістю зовнішньої будови більшості кліщів є повне злиття головогрудей з черевцем. Тіло розділене на два відділи і невеличку голівку – гнатосому і власне тулуб – ідіосому. У дорослих 4 пари ходильних ніжок. ротовий апарат кліщів колючо-сисний або гризучо-сисний, ріжучий.

Іксодові кліщі

Це досить великі кліщі. Насмоктавшись крові самки досягають розмірів 2 – 3 см в довжину, а довжина тіла голодних кліщів до 6 – 8 мм. Вся спинна сторона самця покрита нерозтяжними хітиновим щитком. В самців спина вкрита щитком цілком. В самки щиток маленьких розмірів, він розташований в передній частині спини. Весь інший покрив тіла самки легко розтягується, тому при живленні вона може поглинати кількість крові, більш чим 10 раз, що перевищує масу її тіла в голодному стані. Основним вмістилищем поглинутої крові в кліща є шлунок з бічними виростами, стінки яких можуть сильно розтягуватися. Після кровосмоктання самки відкладають яйця і гинуть. З яєць вилуплюються дрібні личинки, що мають три пари ходильних ніг, проте не мають трахей, статевого отвору.

Вони живляться кров’ю на ящірках, дрібних гризунах і птахах і перетворюються в наступну стадію життєвого циклу німфу. Німфи значно більші за личинки, мають 4 пари ходильних ніг. Статева система в них ще нерозвинута.

Після кровосмоктання на більш крупних тваринах (зайці, кролики, білки) німфи досягають статевої зрілості. Дорослі форми живляться на великих ссавцях (олені, велика рогата худоба). Вони часто нападають на людину. Весь період розвитку іксодових кліщів від яйця до статевої зрілості може тривати півроку до декількох років.

Кліщі активні протягом всього теплого періоду року. В пошуках хазяїв – живителів вони підіймаються на траву, гілки кущів, які ростуть вздовж стежок, по яких переважно пересувають тварини. Попавши на тіло живителя, кліщ проколює його шкіру зазубреними хеліцерами і вводить в ранку смоктальний хоботок. Укуси кліщів безболісні, так як їхня слина містить знеболювальні речовини, а також речовини, які перешкоджають зсідання крові.

Яйце → личинка → німфа → статевозріла форма

(ящірки, дрібні (зайці, кролики, (олені, велика рогата

гризуни, птахи) білки) худоба)

При кровосмоктанні іксодові кліщі заражають вірусами, що викликають небезпечні для тварин і людини хвороби. Найбільш небезпечним і розповсюдженим є кліщовий весняно-літній енцефаліт. Віруси кліщового енцефаліту, яким хворіють хазяїни – живителі кліщів, попадають в травну систему кліща при кровосмоктанні. Звідти вони проникають в клітини самих різних органів, в тому числі в слинні залози і яєчники. Накопичення вірусів в слинних залозах сприяє зараженню тварин при нападанні на них кліщів для живлення. Через яйця, відкладені зараженою самкою, віруси передаються наступним поколінням кліщів, які таким чином стають здатними заражати тварин і людину при кровосмоктанні. Така передача інфекції має велике значення в розповсюдженні вірусу в природі і в підтримці тривалий час стійких очагів інфекції серед тварин. Кліщі виконують функцію переносника збудників інфекції серед тварин і одночасно служать стійким резервуаром збудників.

Кліщовий енцефаліт – одне із самих важких інфекційних захворювань людини. Вірус вражає ЦНС. Це проявляється в порушені рухових функцій, виникненням паралічів, появі психічних розладів. Смертність при кінцевому енцефаліті досягає 30%. Зараження людини кінцевим енцефалітом можливе і при споживанні молока хворих кіз. А кози заражаються тільки в результаті укусів кліщами.

До вірусних захворювань, які розповсюджуються іксодовими кліщами відносяться і геморагічні лихоманки, що супроводжуються багаточисленими крововиливами у внутрішні органи і під шкіру, приклад кримська, омська лихоманка.

Іксодові кліщі відомі і як переносники ряду бактерій – збудників важких інфекційних хвороб. До них відносяться в першу чергу туляремія. Збудники туляремії можуть розмножуватися в тканинах кліща і накопичуватися в його слинних залозах. Іксодові кліщі є також переносниками і природним резервуаром захворювань, які викликаються рикетсіями – дрібними бактеріоподібними організмами, що паразитують внутрішньоклітинно. До таких захворювань відносяться рикетсіози, протікання яких супроводжується появою сильних висипів на тілі хворого. Серед них найбільш відома плямиста лихоманка, що зустрічається на Американському континенті.

Медичне значення:

- тимчасові ектопаразити людини і тварин. При кровососанні вводять хоботок глибоко в шкіру хазяїна, упорскуючи слину. Це викликає механічне ураження глибоких шарів шкіри і зруйнування стінок капілярів, що призводить до розвитку запальної реакції.

- переносники збудників інфекційних захворювань.

Тайговий кліщ

переносник збудника тайгового кліщового енцефаліту.

Собачий кліщ

переносник збудників туляремії, весняно-літнього енцефаліту, шотландського енцефаліту, омської геморагічної лихоманки.

Кліщі роду Dermacentor – переносники збудників кліщового висипного тифу, туляремії, переносники збудників бруцельозу.

Перша допомога. Місце присмоктування кліща змащують йодною настойкою, розведеною водою, або будь-яким жиром, потім через 10 – 15 хв. кліща видаляють пінцетом. Якщо хоботок залишився в тілі на місці присмоктування залишається темна крапка. Хоботок, що залишився, видаляють голкою. Місце присмоктування змащують настойкою йоду.

Профілактика укусів кліщів.

Особиста: огляд після перебування в лісі та полі застосування репелентів, носіння закритих комбінезонів у тайзі.

Громадська: знищення кліщів у природі і на домашніх тваринах.

Коростяний свербун – збудник корости (скабієзу)

Морфологія. Тіло кліща широкоовальне самка довжиною 0,3 мм, самець – 0,2 мм. Спинний бік опуклий, у середній частині знаходиться числені трикутні лусочки і кілька пар щетинок. Ніжки короткі, закінчуються присосками або волосками. Очі відсутні. Ротовий апарат гризучого типу.

Життєвий цикл. Зараження відбувається при контакті з хворим, через постільну білизну, предмети побуту.

Локалізація: епідерміс, уражаються переважно ділянки тіла з ніжною, тонкою шкірою: між пальцеві складки, згинальні поверхні кінцівок, живіт, пахвові западини. потрапивши на шкіру, самки пробуравлюють ходи довжиною 2 – 3 мм на добу, в яких відкладають 20-30 яєць впродовж життя. Розвиток непрямий (яйця, личинка, дві стадії німфи), відбувається протягом 9-14 днів. Живляться клітинами епідермісу. Тривалість життя до 2 місяців.

Клініка: Основним симптомом хвороби є шкірний свербіж, що посилюється ввечері і вночі, коли діяльність кліща активізується. на початку хвороби в малочутливих ділянках шкіри сверблячка відсутня. Ходи пробуравлені кліщами, подібні на шкірі до прямих або дугоподібних світлих смужок, що закінчуються папулою або пухирцем, де знаходиться кліщ. Уздовж ходів спостерігаються темні крапки – вентиляційні отвори. Особливо добре ходи помітні при обробці шкіри настоянкою йоду.

У хворих зі зниженим імунітетом розвивається „норвезька короста”, пов’язана з приєднанням бактеріальної інфекції. на шкірі утворюються щілні жовто-зелені гнійні кірки.

Діагностика. Клінічна: свербіж шкіри, що посилюється вночі, характерні шкірні ходи.

Лабораторна: мікроскопія в краплі гліцерину зішкрібків зі шкіри, взятих із кінця коростяного ходу.

Лікування: Застосовують маслянисті анти паразитарні лікарські засоби, які наносять на шкіру і змивають через 14-24 години.

Профілактика. Особиста: дотримання правил особистої гігієни.

Громадська: виявлення і лікування хворих.

Ряд Воші.

Воші – постійні ектопаразити ссавців і людини. У людини паразитують три види вошей:

- воша головна;

- воша одежна;

- воша лобкова (на волоссі лобка, бороді, вусах, віях)

Воші – безкрилі комахи розміром від 1 – 1,5 мм (головна і лобкова воші) до 2 – 4,5 мм (одежна воша). тіло сплющене забарвлення залежить від кількості і давнини випитої крові, що просвічується через хітиновий покрив. на голові знаходяться прості очі, колючий ротовий апарат, вусики органи нюху, які реагують на запах тіла людини. Лапки озброєні особливими крючками, що допомагають вошам міцно триматися за волосся або білизну. грудний відділ не розчленований, черевце складається з декількох члеників.

Платяна і головна воші живляться кров’ю 2 – 3 рази на добу, акт смоктання триває декілька хвилин. Лобкова воша присмоктується до тіла надовго, смокче кров періодично. Голодування переносить поганр. тривалість голодуваннч залежить від температури і вологості (при t 37⁰С – 1 – 2 дні, при t 10 – 20⁰С – 9 – 10 днів). Розвиток з неповним метаморфозом: яйця (гніда), личинка (імаго).

Самки відкладають до 5 – 15 яєць за добу. Яйця (гниди) білі, продовгуваті, довжиною до 1 мм. Живі гниди блистять, міцно приклеєні до волосся або білизни. Через 1 – 2 неділі з гнид виходять личинки. Вони схожі на дорослу вошу. Живляться кров’ю. Після третьої ланки, досягнувши розмірів дорослої воші і статевої зрілості, перетворюються в самок і самців. Весь життєвий цикл воші від яйця до дорослої стадії триває 15 – 25 днів. тривалість життя дорослих вошей не більше 1 – 5 місяці.

Медичне значення. головна і одежна воші – збудники педикульозу. Самка вошей викликає свербіж, при великій завошивленості на шкірі з’являються пігментні плями в місцях укусів, шкіра стає товстою, грубіє, можливе приєднання вторинної інфекції.

Воші є переносниками збудників вошивого поворотного тифу (спірохета Обермеєра), збудника висипного тифу (рикетсія Провачека), окопної волинської лихоманки. Лобкова воша – збудник фтіріозу, збудників інфекційних хвороб не переносить.

Профілактика. Особиста: дотримання правил особистої гігієни.

Громадська: дотримання санітарного режиму в гуртожитках, готелях, лазнях, періодичні огляди на педикульоз у дитячих садках, школах, санітарно – просвітня робота.

Дата добавления: 2014-01-05