Функції та принципи кримінального права

Система кримінального права.

Кримінальне право як сукупність правових норм являє собою упорядковану систему, яка складається з інститутів і норм за певним призначенням.

Кримінальний кодекс України поділяється на дві частини – Загальну та Особливу. Вони органічно пов’язані між собою і у сукупності складають кримінальне право як єдину галузь права. Загальна частина містить норми загального значення: завдання кримінального кодексу, підстава кримінальної відповідальності, чинність кримінального законодавства у просторі та часі, поняття злочину, вини, співучасть та інші інститути. Як підкреслив М.Й. Коржанський: «Загальну частину утворюють норми та інститути, які мають спільне для всього законодавства значення: а) для його розуміння, вивчення, з’ясування, тлумачення; б) для застосування»[2].

Загальна частина КК складається з п’ятнадцяти розділів, що містять 108 статей. У її нормах визначаються чи регулюються положення загального характеру, зокрема:

- завдання КК, підстави та принципи кримінальної відповідальності;

- принципи чинності кримінального закону в часі, у просторі і щодо кола осіб;

- поняття й категоризація злочинів, а також їх стадій;

- ознаки суб’єкта злочину;

- форми вини;

- поняття співучасті, види співучасників;

- повторність, сукупність та рецидив злочинів;

- обставини, що виключають злочинність діяння;

- правові підстави та порядок звільнення від кримінальної відповідальності;

- поняття та види покарання, порядок призначення покарання;

- звільнення від покарання та його відбування;

- правові наслідки судимості, строки її погашення та зняття судимості;

- примусові заходи медичного характеру та примусове лікування;

- особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх.

Особлива частина КК складається з XX розділів і містить 339 статей, в яких визначаються:

- які суспільно небезпечні діяння є злочинами;

- які види покарання і в яких межах підлягають застосуванню до осіб, що вчинили ці злочини;

- підстави й умови, за наявності яких особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності (ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 114, ч. 2 ст. 255, ч. 5 ст. 258, ч. 6 ст. 260, ч. 3 ст. 263, ч. 4 ст. 289);

- дефініції окремих понять (повторності злочину - п. 1 примітки до ст. 185, бюджетних коштів - п. 1 примітки до ст. 210, воєнізованих та збройних формувань - пункти 1 і 2 примітки до ст. 260, транспортних засобів - примітка до ст. 286, допінгу — примітка до ст. 323 тощо).

Завершується КК Прикінцевими та перехідними положеннями та Переліком майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком.

Перед кримінальним правом стоять певні завдання та здійснення певних функцій.

Основною функцією кримінального законодавства є, безумовно, охоронна функція. Вона пов’язана з предметом та завданнями кримінального законодавства, бо відповідно в ч.1 ст.1 КК вказані об’єкти, що охороняються Кримінальним кодексом.

В ч.1 ст.1 КК України прямо вказується також на запобіжну (превентивну) функцію кримінального закону, яка тісно пов’язана також з методом законодавчого регулювання, оскільки встановлюючи, які суспільно небезпечні діяння є злочинами і які покарання застосовуються до осіб, що вчинюють злочин, законодавець тим самим спрямовує громадян на відмову від вчинення таких діянь.

Деякі норми Кримінального кодексу виконують регулятивну функцію. Це такі норми, які вказують на обставини, що виключають злочинність діяння (необхідна оборона, крайня необхідність, фізичний або психічний примус і т.ін.), норми про звільнення від кримінальної відповідальності та покарання, погашення та зняття судимості тощо.

Завдання поставлені перед кримінальним правом повинні розв’язуватись на підставі його принципів. Принципи кримінального права - це вихідні, керівні ідеї, закріплені законом або прямо із нього витікають, на яких базується кримінальне право в цілому.

Зміст принципів та їх перелік в кримінальному праві не однозначний. По розподілу принципів існує три точки зору.

1. Розподіляють принципи на:

а) загальні, ще їх називають конституційні;

б) міжгалузеві.

Сфера суспільних відносин, пов’язаних із злочином та відповідальністю за нього, регулюються кримінальним правом, кримінально-процесуальним правом та кримінально-виконавчим правом; в) спеціальні (галузеві) притаманні лише кримінальному праву.[3]

2. Розподіляють на:

а) загально правові (основні) випливають з Конституції, а також вказують, що більшою чи меншою мірою вони характерні і для окремих галузей права. До того ж, деякі з них мають своє спеціальне призначення і конкретний зміст в кримінальному праві (законність, справедливість, гуманізм). Тобто включають їх одночасно і до спеціальних принципів але з кримінально правовим змістом.

б) спеціальні принципи кримінального права, де крім вищезгаданих відносять: принцип особистої відповідальності за наявності вини, принцип невідворотності кримінальної відповідальності, принцип економії кримінальної репресії, а принцип справедливості визначається як індивідуалізація відповідальності.[4]

3. Третя точка зору теж не однозначно трактується. Науковці, які відстоюють цю позицію вказують, що демократизм, законність, гуманізм, справедливість, це не тільки не принципи права, а взагалі найбільш поширені суспільно-філософські категорії. До права вони мають таке ж відношення, як і до економіки, політики та всіх інших сфер суспільного співжиття.

Тому, що ці категорії повинні діяти у суспільстві обов’язково, інакше хіба може іти мова про побудову правової держави, це також стосується рівності громадян перед законом.

До принципів відносять:

1. Принцип законодавчого визначення злочину (ч.3.ст.3 КК);

2. Принцип особистої відповідальності;

3. Принцип винної відповідальності (ч.2.ст.2 КК);

4. Принцип суб’єктивної осудності;

5. Принцип повної відповідальності;

6. Принцип переваги пом’якшуючих відповідальність обставин;

7. Принцип більшості караності групового злочину;

8. Принцип повного відшкодування заподіяної шкоди;

9. Принцип відповідності (співрозмірності) покарання тяжкості вчиненого злочину;

10.Принцип економії кримінальної репресії.[5]

Другі відкидають необхідність виділення спеціальних (галузевих) принципів кримінального права та аргументують це тим, що загально правові принципи діють через галузеві, а специфічні галузеві принципи являються не чим іншим як своєрідним переломленням загально правових принципів.[6]

За новим кримінальним кодексом деякі інші автори висловлюють подібну точку зору, вказуючи на те, що кримінальному праву притаманні певні принципи. У якості найважливіших вказуються: відповідальність лише за вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого законом як злочин; відповідальність за наявності вини; особистий характер відповідальності; індивідуалізація кримінальної відповідальності та покарання.[7]

Необхідно погодитись з третьою точкою зору. Більшість принципів мають, як правило, свої аналоги в інших галузях права і перестають бути спеціальними (галузевими). Практика застосування кримінального права, кримінально правова теорія дозволяє виділити слідуючі принципи кримінального права зупинимося на деяких із них: принцип законності, принцип винної відповідальності, принцип особистої відповідальності, принцип невідповідальності кримінальної відповідальності, принцип індивідуалізації відповідальності, принцип гуманізму.

Принцип законності - конституційний принцип, в ч.2 ст.58 Конституції України вказується, що: «Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення». Застосовуючи до кримінального права принцип законності трансформується у першу чергу в принцип «nullum crimen sine lege» - нема покарання не передбаченого законом». До кримінальної відповідальності може бути притягнута лише особа, яка вчинила заборонене законом суспільно небезпечне діяння. Згідно цього принципу повністю забороняється аналогія закону про кримінальну відповідальність (ч.4 ст.3 КК).

Розвиток суспільних відносин вносить корективи у життя тому те, що сьогодні є злочином завтра перестає ним бути і навпаки, виникає необхідність в забороні кримінальним законодавством нових діянь. Усунення цих недоліків компетенція виключно законодавчого органа. Правоохоронні органи повинні при виявлені нових видів суспільно небезпечних діянь піднімати питання про їх законодавчу заборону.

Принцип винної відповідальності. Конституційний принцип (ст.62 Конституції України). Кримінальній відповідальності і покаранню підлягає лише особа, винна у вчинені злочину, тобто така, що умисно або з необережності вчинила передбачене законом про кримінальну відповідальність суспільно небезпечне діяння (ч.2.ст.2 КК).

Ні одне діяння, вчинене невинно, які б тяжкі наслідки воно не спричинило, не може розглядатись як злочин.

Принцип винної відповідальності повністю відхиляє об’єктивно ставити у вину, тобто відповідальність за настання наслідків без наявності вини (ст. 23 КК).

Принцип особистої відповідальності. До кримінальної відповідальності може бути притягнута лише фізична особа, що вчинила злочин. Ця відповідальність не може перекладатись на інших осіб (наприклад, родичів). Кримінальне право України виключає кримінальну відповідальність юридичних осіб.

Принцип індивідуалізації відповідальності - ч.2 ст.61 Конституції України вказує, що: «Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер». Визначення міри відповідальності та покарання особи, повинно бути із урахуванням обставин вчиненого злочину та особи винного. За наявності обтяжуючих чи пом’якшуючих обставин (ст. 65 КК).

Принцип невідворотності відповідальності тісно пов’язаний з попередніми принципами, полягає в тому, що кожна особа яка вчинила заборонене законом суспільно небезпечне діяння, повинна понести кримінальну відповідальність. Але вона не може бути двічі притягнута до кримінальної відповідальності за один злочин (ч.1 ст.61 Конституції України), ч.3 ст.2 КК.

Принцип гуманізму. В ч.2 ст.28 Конституції України вказується: «Ніхто не може бути підданий катуванню, жорсткому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню». Цей принцип пов’язаний з піклуванням і повагою до людської гідності, лише до особи яка вчинила злочин. А по відношенню до потерпілого він повністю відсутній, також це стосується і держава у особі правоохоронних органів коли витрачаються величезні кошти на розслідування, їх ніхто не відшкодовує. Необхідно погодитись з висновками М.Й. Коржанського: «Карати - щоб захистити, а не карати - щоб покарати».[8]

Дата добавления: 2014-01-05