VII. Гарантії прав та свобод людини і громадянина

Важливим засобом захисту прав та свобод людини є гарантії. Вони являють собою систему норм, принципів та вимог, які забезпечують процес дотримання прав та законних інтересів людини. Призначенням гарантій є забезпечення найсприятливіших умов для реалізації конституційне закріпленого статусу людини. Гарантії, таким чином, є засобом, що забезпечує перехід від передбачених конституцією можливостей до реальної дійсності. Ефективність гарантій залежить від рівня розвитку загальноправових принципів, стану економіки, рівня розвитку демократичних інститутів, реальності політичної системи суспільства, наявності системи досконалих законів у державі, ефективності механізмів реалізації законоположень, ступеню правової свідомості, правової культури населення, узгодженості інтересів населення та суспільства в цілому та наявності високоефективного органу конституційного контролю.

Гарантії являють собою систему узгоджених факторів, що забезпечують фактичну реалізацію та всебічну охорону прав і свобод людини.

Різноманітність факторів, що забезпечують реальність прав та свобод, визначає різноманітність їх гарантій. Найбільш поширеною в літературі є класифікація гарантій за наступними критеріями:

І. За практичним спрямуванням:

а) загальні, що охоплюють всю сукупність об'єктивних та суб'єктивних факторів, спрямованих на забезпечення реалізації прав та свобод людини, їх захист та поновлення у випадку порушення.

В свою чергу загальні гарантії класифікують за сферами суспільних відносин на:

─ економічні, серед яких спосіб виробництва, існуючі форми власності, наявність ринкових відносин, економічна свобода громадян, вільний вибір форм та видів трудової діяльності, наявність різноманітних форм підприємницької діяльності та ін.;

─ політичні, до яких належить діяльність держави, представництво політичних інтересів інститутами політичної системи, наявність реально діючих інститутів безпосередньої та представницької демократії, можливість населення звертатися за захистом прав до спеціальних органів держави та ін.;

─ організаційні, що характеризуються як реально діючі повноваження органів держави, посадових осіб та громадських об'єднань по створенню необхідних для реалізації прав та свобод умов;

б) спеціальні гарантії, що визначаються як система юридичних засобів, які сприяють процесу реалізації, захисту та поновлення прав та свобод суб'єктів права. Їх змістом є надання державно-владної загальнообов'язковості як правам особи, так і їх захисту. Юридичні гарантії мають конституційну та законодавчу форми закріплення. Так, основними конституційними гарантіями є:

· оскарження в суді рішень органів держави та посадових осіб;

· право на відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями осіб чи органів, що діють від імені держави;

· право на правову допомогу;

· можливість отримувати інформацію про зміст прав та обов'язків;

· принцип презумпції невинуватості людини;

· можливість обмеження конституційних прав та свобод.

II. За характером гарантії класифікують на:

а) норми та принципи матеріального та процесуального права, що в процесі реалізації забезпечують реальність прав та свобод людини;

б) судовий захист порушених прав та свобод та можливість їх судового поновлення;

в) контроль за дотриманням законодавчими, виконавчими та судовими органами положень конституції про права та свободи людини і громадянина. Важливе значення в сфері парламентського контролю належить уповноваженому з прав людини;

г) відповідальність за порушення прав та свобод людини, що поширюється на всіх суб'єктів права без виключення.

III. За ступенем поширеності:

а) національні (внутрішньодержавні), які закріплюються нормами національного законодавства та гарантуються державою. Вони, в свою чергу, існують як:

o державний захист прав і свобод людини, проголошений ст.3 Конституції України та визначений як обов'язок держави здійснювати правове регулювання прав та свобод, а також забезпечувати правовими засобами дотримання, виконання та захист прав і свобод;

o судовий захист прав людини, який є демократичним, об'єктивним і справедливим засобом вирішення справ, пов'язаних з правами і свободами людини і громадянина;

o право людини на самозахист надає можливість суб'єктам захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань будь-якими, не забороненими законом засобами;

б) міжнародні, що закріплюються міжнародними актами з прав людини (закріплюють стандарти прав людини) та забезпечують можливість кожному після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до міжнародних судових установ чи органів міжнародних організацій.

IV. За суб'єктами, що реалізують гарантії:

Ø гарантії Верховної Ради України як органу, що виключно законами визначає зміст прав і свобод людини і громадянина та гарантії цих прав;

Ø гарантії Президента України як гаранта прав і свобод людини і громадянина;

Ø гарантії органів виконавчої влади, які забезпечують реалізацію наданих громадянам прав та свобод;

Ø судові гарантії, що покликані захищати та поновлювати права та свободи;

Ø гарантії омбудсмена, який вживає заходів щодо запобігання порушення прав та свобод;

Ø гарантії прокуратури, яка здійснює представництво інтересів громадянина в суді у випадках, визначених законом;

Ø адвокатські гарантії щодо забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні юридичних справ;

Ø гарантії політичних партій та громадських організацій, які захищають права та свободи громадян, що в них об'єднуються;

Ø гарантії місцевих адміністрацій та органів місцевого самоврядування, які на відповідній території забезпечують дотримання прав та свобод громадян;

Ø гарантії міжнародних органів та організацій, членом яких є Україна.

V. За особливостями правового статусу, що гарантується:

a. загальні гарантії, що закріплені конституційно та поширюються на всіх суб’єктів суспільних відносин в рівній мірі;

b. родові, що сприяють захисту інтересів певних категорій громадян. Як правило, закріплюються певними нормативними актами. Наприклад, гарантії правового та соціального захисту працівників міліції, передбачені Законом України “Про міліцію”;

c. галузеві, що гарантують права та свободи суб’єктів у певній сфері діяльності та закріплені галузевим законодавством (наприклад, норми ЦК України, що вміщають гарантії прав власника);

d. індивідуальні гарантії як фактори організаційного, процесуального, матеріального та правового характеру, що забезпечують реалізацію прав особи в конкретних життєвих обставинах на основі закону.

VI. За змістом розрізняють:

а) контрольні гарантії. що забезпечують можливість виявити наявне порушення прав особи та підвищити ефективність відновлення порушених інтересів;

б) процедурні гарантії складають порядок, способи, умови підвищення норм матеріального характеру шляхом чіткого визначення та дотримання процедури їх реалізації;

в) організаційно-технічні гарантії забезпечують реалізацію правового статусу шляхом використання засобів техніки та зв’язку (наприклад, діяльність TV як засобу гарантування свободи інформації).

Гарантії реалізації та захисту прав і свобод здійснюються системою органів та засобів, що охоплюються категорією "механізм захисту прав громадян".

Підкреслимо, що в літературі останнього часу цей механізм характеризують як соціально-правовий. Він являє собою систему засобів та факторів, які забезпечують повагу до прав і свобод людини, що є суттєвими для повного і вільного розвитку. Основним призначенням соціально-правового механізму є захист суб’єктивних прав та їх відновлення, а його фундаментальне призначення визначається в процесі реалізації функцій.

В науковій літературі 70-х років були зроблені спроби визначити ці функції. М.І.Матузов обґрунтував можливість існування 8 функцій¹, Р.З.Лівшиц визначав одну, провідну функцію соціально-правового механізму суб’єктивних прав – забезпечення прав людини², надаючи решті функцій допоміжного значення.

На нашу думку, правомірним є визначення як функцій механізму гарантування прав людини охоронної, регулятивної, виховної, інформаційної та компенсаційної³.

Механізм соціально-правового захисту відображає права та свободи особи як вищу цінність; рівень соціальної справедливості в суспільстві, ступінь гарантованості прав та свобод особи; здійснення суспільного порядку та безпеки. Вищезгаданий механізм характеризується певною структурою, яку складають взаємодіючі елементи. Основними серед них є:

1. Органи державної влади і місцевого самоврядування, що реалізують законодавчо закріплені гарантії в межах повноважень.

2. Підприємства, установи та організації гарантують права та свободи працівників.

3. Політичні партії та громадські організації відносно гарантування прав їх учасників.

4. Спеціалізовані державні органи та громадські організації, до повноважень яких входить захист та гарантування прав і свобод.

5. Засоби масової інформації як засіб доведення змісту та можливостей гарантій до адресатів.

6. Система нормативних актів, що закріплюють гарантії та регламентують порядок їх здійснення.

Основними факторами підвищення дієвості роботи механізму соціально-правового захисту прав людини, як і інших засобів гарантування цих прав є: створення ефективних контрольних процедур поновлення порушених прав; вдосконалення правової бази по регулюванню та захисту прав і свобод людини на національному та міжнародному рівнях, вдосконалення механізму реалізації конституційних прав і свобод; поширення інформації про права та свободи людини; надання допомоги професійними юристами, що розробляють проблеми прав людини, парламентарям та населенню; підвищення рівня правової культури та свідомості всіх суб’єктів права.

1 Конституционный статус личности в СССР. – М., 1980. – С.21-26.

2 Витрук Н.В. Основы правового положения личности в социалистическом обществе. – М., 1979. – С.29.

3 Кучинский В.А. Личность, свобода, право. – М., 1978. – С.115.

4 Див.: Общая теория прав человека / Под ред. Е.А.Лукашевой. – М., 1996. – С.29-30.

5 Матузов М.И., Малько А.В. Теория государства и права. – М., 1997. – С.237-238.

1 Див., напр.: Общая теория прав человека / Под ред. Е.А.Лукашевой. – М., 1996. – С.17.

1 Див. доклад.: Скакун О.Ф. Теория государства и права. – К., 2000. – С.186-188.

1 Див. докладніше: Конституція незалежної України. – К., 2000. – С.121-127.

1 Див.: Теория государства и права / Под ред. М.М.Рассолова. – М., 2000. – С.216-217.

[1] Див.докладніше: Скакун О.Ф. Теория государства и права. – Х., 2000. – С.190-194.

1 Див.: Матузов Н.И. Личность. Права. Демократия. – Саратов, 1972. – С.65.

2 Обсуждение учебника по теории права // Гос-во и право. – 1994. - № 5. – С.84.

3 Див.: Общая теория государства и права. Академич.курс. – Т.1. – М., 1998. – С.279.

Дата добавления: 2014-01-05